Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.
10 січня 2025 р. Справа № 520/20178/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/20178/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військовій частині НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 375 грн. 74 коп. у день з 02.02.2022 по 02.08.2022 терміном 181 календарний день складає 68008 грн. 94 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з 02.02.2022 по 02.08.2022 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про повне задоволення його позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що його позовні вимоги повинні бути задоволені у повному обсязі.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що відносини військової служби з позивачем припинені з 01.02.2022 року, а затримка виплат боргу за рішенням суду не має жодного відношення до розрахунків по заробітній платі та не є втратою частини доходу з врахуванням фактичного припинення трудових відносин. Просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 по справі №520/20178/24 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач проходив військову службу з 13.05.2020 до 01.02.2022 у ЗСУ, а саме у Військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 року по справі № 520/4230/22, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 статті 15 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 5 календарних років.
Вказане рішення суду виконано відповідачем та на картковий рахунок ОСОБА_1 20.06.2024 року надійшли грошові кошти на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 року по справі № 520/4230/22 у розмірі - 28869,36 грн. (а.с. 25).
Позивач, у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з 02.02.2022 по 02.08.2022 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 375 грн. 74 коп. у день терміном 181 календарний день у розмірі 68008, 94 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що перерахунок середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні позивача відбудеться не у відповідному розмірі, оскільки такий перерахунок ще не проводився, тому позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє і права позивача не є порушеними.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем в частині відмови у визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а відповідачем рішення не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з 02.02.2022 по 02.08.2022 терміном 181 день у розмірі 68008,94 грн.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі 340/401/20, від 05.08.2020 по справі 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі 824/144/16-а, від 31.10.2019по справі 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі 826/15235/16.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Так, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем на виконання судового рішення по справі № 520/4320/22 поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
В даному випадку позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання всіх належних до виплати сум просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а.
Крім того, колегія суддів зазначає, що суд, який приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №813/356/16, від 06.08.2020 року у справі №813/851/16.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте, зобов'язуючи відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, судом не конкретизовано суму, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що факт стягнення судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без визначення судом конкретної суми такої компенсації не захистить порушене право позивача ефективно.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.
Як убачається із позовної заяви, ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції після змін внесених Законом №2352-ІХ.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 01.02.2022 року.
Відповідно до довідки форми ОК-7 грошове забезпечення позивача за листопад 2021 року складає - 11406, 80 грн, за грудень 2021 - 11513, 61 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення становить 375, 74 грн (11406, 80 + 11513, 61/ 61).
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців - 181 день (в межах позовних вимог) становить 68008, 94 грн (181 день х 375, 74 грн).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП, щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ч. 5 ст. 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Отже, враховуючи заявлені позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців (181 день), колегія суддів вважає, що відповідач має виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців без застосування принципу співмірності у розмірі 68008, 94 грн.
Висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 68008, 94 грн звернені на майбутнє і права позивача в цій частині не є порушеними, колегія суддів вважає помилковими.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення суми середнього заробітку у розмірі 68008, 94 грн з прийняттям постанови про задоволення вказаної вимоги. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 по справі № 520/20178/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми середнього заробітку у розмірі 68008, 94 грн.
Прийняти нову постанову, якою вказану позовну вимогу задовольнити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 02.02.2022 по 02.08.2022 у розмірі 68008,94 грн.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі №520/20178/24 - залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий