10 січня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4225/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо не звільнення зі служби в Національній поліції України ОСОБА_1 за поданим 23 липня 2024 року рапортом;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за його рапортом від 23 липня 2024 року.
Позов обґрунтовано тим, що у липні 2024 року позивач подав відповідачу рапорт про звільнення його зі служби за власним бажанням у зв'язку із сімейними обставинами, а саме через наявність трьох дітей, вказавши бажану дату звільнення зі служби - 06 серпня 2024 року. При цьому позивач наголосив, що зазначена ним у рапорті підстава для звільнення передбачена Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб начальницького і рядового складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413. Проте відповідач не розглянув рапорт ОСОБА_1 про звільнення зі служби та, відповідно, не звільнив позивача з указаної у рапорті дати - з 06 серпня 2024 року. Натомість відповідач повідомив позивача про те, що рапорт про звільнення зі служби буде розглянутий не пізніше ніж через три місяці з дати отримання матеріалів на звільнення, тобто з 29 жовтня 2024 року. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки вважає, що нормами Закону України «Про Національну поліцію» не визначено обов'язку вказувати поважність причин для звільнення, якщо поліцейський бажає звільнитися за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»). Також позивач вважає безпідставними посилання відповідача у відповіді від 15 серпня 2024 року на службовий лист Голови Національної поліції України від 31 травня 2024 року №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням», оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом і носить рекомендаційний характер, тому його вимоги не обов'язкові для виконання.
Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що на час подання позивачем рапорту про звільнення зі служби в поліції діяли норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114 (далі - Положення №114), яким визначено процедуру звільнення працівників з органів внутрішніх справ і передбачено, що звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас можливе за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Перелік таких поважних причин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413. Крім цього, Положенням №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що особливістю зі служби в поліції раніше тримісячного строку у разі звільнення поліцейського за власним бажанням є те, що поліцейський має повідомити про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків та наявності «домовленості між поліцейським і керівником» щодо конкретної дати звільнення. Проте в даному випадку позивач, який у рапорті про звільнення зі служби вказав конкретну дату його звільнення, тобто виявив бажання звільнитися за власною ініціативою, і ГУНП в Чернівецькій області, який відмовив позивачу у задоволенні його рапорту листом від 15 серпня 2024 року в частині звільнення ОСОБА_1 з 06 серпня 2024 року, фактично, не досягли згоди про звільнення позивача у коротший, ніж тримісячний, строк, а тому доводи позову про обов'язок ГУНП в Чернівецькій області звільнити ОСОБА_1 до спливу тримісячного строку від дня попередження про своє бажання звільнитися є безпідставними. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Інших доказів, окрім тих, що були додані до позову та відзиву, сторонами справи суду не подано.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
За таких обставин, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 проходить службу в Головному управлінні Національної поліції України в Чернівецькій області на посаді поліцейського СРПП ВП №2 (м. Хотин) ДРВП ГУНП.
З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_1 є троє неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Іванковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області 24 вересня 2015 року;
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Грубнянською сільською радою Сокирянського району Чернівецької області 07 вересня 2016 року;
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Хотинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 29 грудня 2020 року.
23 липня 2024 року ОСОБА_1 подав начальнику ГУНП в Чернівецькій області рапорт, в якому вказав, що у зв'язку із упередженим ставленням керівництва ВП №2 (м. Хотин) ДРВП ГУНП в Чернівецькій області підполковника поліції С. Кушніра та старшого лейтенанта поліції С. Доманського, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, а саме небажанням працювати в поліції, просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням. При цьому в рапорті позивач вказав, що у зв'язку із сімейними обставинами, а саме наявністю на утримання трьох дітей, просив звільнити його в найкоротший термін з 06 серпня 2024 року. Зазначено, що ОСОБА_1 попереджений про відповідальність за ненадання декларації про майно, доходи, виплати і зобов'язання фінансового характеру за період, неохоплений раніше поданою декларацією. Крім цього, позивач вказав, що зобов'язується в п'ятиденний термін із дати звільнення звернутись у ІНФОРМАЦІЯ_4 для взяття (постановки) на військовий облік.
У названому рапорті також міститься відмітка начальника Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області про клопотання по суті рапорту перед вищим керівництвом.
Листом заступника начальника ГУНП в Чернівецькій області від 15 серпня 2024 року №987-2024 ОСОБА_1 повідомлено, що керівництвом ГУНП в Чернівецькій області розглянуто його рапорт від 23 липня 2024 року щодо звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Так, відповідно до службового листа Голови Національної поліції України від 31 травня 2021 року №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням» поліцейські, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийнятне ним рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт. Крім цього, зазначена ОСОБА_1 у рапорті причина звільнення зі служби в поліції не передбачена Постановою №413 від 12 червня 2013 року «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби». Наявність у особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей дійсно може розглядатись як причина звільнення раніше встановленого терміну, однак законодавчими та іншими нормативно-правовими документами не зобов'язано роботодавця звільнити працівника при наявності такої причини, а лише припускає можливість цього. Тобто, на прохання особи рядового і начальницького складу вона може бути звільнена зі служби за таких обставин.
При цьому, як зазначено відповідачем у листі від 15 серпня 2024 року, наявність трьох дітей у сім'ї ОСОБА_1 існує вже більше дев'яти років, однак питання звільнення зі служби досі не порушувалось.
Вказано у листі і про те, що у період воєнного стану в країні залучення певної частини особового складу поліції до виконання додаткових завдань по забезпеченню безпеки осіб, суспільства і держави, значно зросло навантаження і на поліцейських ГУНП в Чернівецькій області.
Зважаючи на дані обставини, ГУНП в Чернівецькій області вказало про неможливість виконання прохання ОСОБА_1 щодо звільнення зі служби з 06 серпня 2024 року.
Водночас зазначено, що керівництвом ГУНП в Чернівецькій області може бути прийнято рішення щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням не раніше 3-х місячного терміну з дати отримання матеріалів на звільнення, тобто з 29.10.2024.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не прийнятті відповідного рішення про звільнення зі служби згідно з поданим рапортом від 23 липня 2024 року, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються, зокрема, Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII (далі - Закон №580-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VIІI поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно із частиною першою статті 48 Закону №580-VIІI призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Підстави звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону №580-VIII.
Так, відповідно до частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:
1) у зв'язку із закінченням строку контракту;
2) за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;
3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;
4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
5) через службову невідповідність;
6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
7) за власним бажанням;
8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
9) у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;
9-1) у зв'язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;
10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави;
12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частина друга статті 77 Закону №580-VІІІ).
Положеннями статті 60 Закону №580-VІІІ передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Пунктом 4 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як слідує з позиції відповідача, обґрунтовуючи, зокрема, відсутність підстав для звільнення позивача з поліції за власним бажанням у ту дату, яку зазначено в рапорті (06 серпня 2024 року), тобто у коротший, ніж тримісячний строк, він посилався на те, що на час подання ОСОБА_1 рапорту про звільнення зі служби в поліції діючими є норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114).
Так, Положенням №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням (пункт 10 Розділу ІІ).
Пункт 64 Розділу VII Положення №114 передбачає порядок звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік).
Зокрема, підпунктом «ж» пункту 64 Розділу VII Положення №114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (пункт 68 Розділу VII Положення №114).
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством передбачено право поліцейського звільнитися зі служби в поліції за власним бажанням. Водночас порядок звільнення з цієї підстави врегульований пунктом 68 Положення №114, яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і встановлює, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Як зазначено Верховним Судом України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 і підтримано Верховним Судом у постановах від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 5 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 9 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16 та ін., позиція законодавця (щодо норми пункту 68 Положення №114 про обов'язок особи рядового і начальницького складу, який бажає звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджати прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення), на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Разом з цим Верховний Суд України, а в подальшому і Верховний Суд наголошував, що в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, вважається зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Відтак, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Також у постанові від 06 червня 2023 року по справі №380/7509/22 Верховний Суд звернув увагу, що у відносинах звільнення за власним бажанням діє правило, за яким звільнення у порядку пункту 68 Положення №114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.
Судом встановлено, що позивач подав рапорт про звільнення зі служби в поліції 23 липня 2024 року, вказавши дату бажаного звільнення - з 06 серпня 2024 року. Тобто, позивач очікував на звільнення його зі служби в поліції до настання строку, встановленого пунктом 68 Положення №114 - до спливу трьох місяців.
Водночас з обставин справи вбачається, що відповідач не погодив звільнення позивача зі служби в поліції за рапортом від 23 липня 2024 року з дати, бажаної позивачем - з 06 серпня 2024 року.
Указане, враховуючи наведені вище норми матеріального права та висновки суду касаційної інстанції щодо їх застосування, свідчить про те, що сторони не досягли згоди стосовно дати звільнення позивача з поліції - з 06 серпня 2024 року, тобто у строк, що є менший за той, який встановлено пунктом 68 Положення №114.
Зважаючи на викладене, суд погоджується із позицією відповідача про безпідставність тверджень позивача щодо обов'язку відповідача звільнити його з поліції до спливу тримісячного строку від дня попередження про своє бажання звільнитися.
Вирішуючи спір на підставі наявних матеріалів, поданих до позову та відзиву, суд звертає увагу на те, що сторонами справи не було надано доказів розгляду рапорту позивача від 23 липня 2024 року після спливу трьохмісячного строку, визначеного пунктом 68 Положення №114.
У зв'язку з цим, суд звертає увагу і на те, що у листі ГУНП в Чернівецькій області від 15 серпня 2024 року №987-2024, який фактично і слугував підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, вказано, що зазначені ОСОБА_1 підстави для звільнення не передбачені Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12 червня 2013 року.
Тобто, відповідач вважає, що позивачем при поданні рапорту про звільнення зі служби в поліції не зазначено причин, які перешкоджають виконанню службових обов'язків, і наявність яких зумовлює звільнити його з поліції.
За таких обставин суд зауважує, що пункт 7 частини першої статті 77 Закону №580-VІІІ не містить обов'язку щодо зазначення поліцейським поважних причин для звільнення, як це вимагається підпунктом «ж» пункту 64 Положення №114.
Водночас Закон №580-VІІІ є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, аніж Положення №114.
Пунктом 4 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Між тим, положення підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 фактично суперечать нормам пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VІІІ, адже встановлюють додаткові умови для звільнення зі служби за власним бажанням, а саме - зазначення поліцейським поважних причин для звільнення зі служби.
З огляду на наявність такої суперечності, суд вважає, що при вирішенні питання про звільнення поліцейського зі служби підлягають застосуванню саме норми пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VІІІ, які не передбачають того, що при звільненні зі служби за власним бажанням поліцейський зобов'язаний зазначати поважність причин такого звільнення.
Водночас варто зазначити, що дійсно за змістом приписів Положення №114 особи звільняються зі служби за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 (далі - Перелік №413).
Відповідно до абзацу 7 Переліку №413 особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини - наявність у особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей.
З рапорту позивача від 23 липня 2024 року вбачається, що ним, попри наведені вище судом висновки щодо застосування пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VІІІ та підпункту «ж» пункту 64 Положення №114, все ж були зазначені сімейні обставини для звільнення зі служби - наявність на утриманні трьох дітей.
Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача трьох неповнолітніх дітей.
Враховуючи викладене, суд вважає помилковими твердження відповідача у листі 15 серпня 2024 року №987-2024 про те, що зазначена позивачем у рапорті причина звільнення зі служби в поліції не передбачена Переліком №413.
Відтак, необґрунтованою є позиція відповідача щодо відсутності підстав для звільнення позивача з поліції за власним бажанням.
Стосовно тверджень відповідача у листі від 15 серпня 2024 року №987-2024 про те, що наявність трьох дітей у сім'ї ОСОБА_1 існує вже більше дев'яти років, однак питання звільнення зі служби досі не порушувалось, то такі суд оцінює критично, адже вказане не відповідає дійсним обставинам справи. Так, з матеріалів справи вбачається, що найменший син позивача ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто станом на день звернення позивача з рапортом про звільнення зі служби йому було 3 роки 7 місяців. До того ж, на переконання суду, такі твердження відповідача не впливають на можливість використання позивачем права на звільнення зі служби в поліції за наявності у нього трьох дітей, що узгоджується з приписами абзацу 7 Переліку №413.
Посилання відповідача у листі від 15 серпня 2024 року №987-2024 на лист Голови Національної поліції України від 31 травня 2021 року №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням» суд оцінює критично, адже вказаний лист не є нормативно-правовим актом, має рекомендаційний характер, відповідно, його вимоги не є обов'язковими для виконання.
Твердження у листі від 15 серпня 2024 року №987-2024 про введення воєнного стану в України та зростання у зв'язку з цим навантаження на поліцейських ГУНП в Чернівецькій області не свідчать про відсутність у позивача законного права на подання рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням та не звільняють відповідача від обов'язку розглянути такий рапорт.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими мотиви, викладені у листі від 15 серпня 2024 року №987-2024, щодо відсутності підстав для звільнення позивача зі служби в поліції.
Тому, враховуючи наявні у справі матеріали та норми, які регулюють спірні відносини, а також виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача від 23 липня 2024 року із зобов'язанням відповідача повторно розглянути такий рапорт з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.
Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заявлених вимог.
Згідно частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23 липня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23 липня 2024 року з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 січня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (с. Клішківці, Дністровський район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_4 ), відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (вул. Головна, буд. 24, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40109079).
Суддя О.П. Лелюк