10 січня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4531/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про відмову в оформленні (видачі) тимчасової посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 30 серпня 2024 року;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області оформити та видати тимчасову посвідку на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що наприкінці 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні. У січні 2023 року Управління ДМС України у Чернівецькій області відмовило ОСОБА_1 у видачі посвідки. У зв'язку з цим позивач звертався до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у видачі посвідки. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №600/738/23-а було зобов'язано Управління ДМС України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про оформлення та видачу тимчасової посвідки на тимчасове проживання в Україні. Проте на виконання вказаного рішення суду позивачу повторно відмовлено у видачі посвідки, що оформлено рішенням Управління ДМС України в Чернівецькій області від 30 серпня 2024 року №73011300017652. Так, підставою прийняття оскаржуваного рішення зазначено підпункт 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322 - отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформації про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином. Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням і вважає, що підстава його прийняття є надуманою і такою, що не підтверджується жодними належними доказами. Посилаючись на положення Закону України «Про статус іноземців та осіб без громадянства», позивач вважає, що він має право на отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення.
У поданих до суду відзиві та додаткових поясненнях відповідач заперечував проти позову, вказуючи на законність оскаржуваного рішення. Так, зазначивши про те, що при здійсненні своїх повноважень Управління ДМС України в Чернівецькій області діє на підставі, в межах та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, відповідач зауважив, що здійснюючи процедуру розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 працівниками міграційної служби здійснено перевірочні дії щодо заявника (позивача). Зокрема, відповідач направляв запити до Управління СБУ в Чернівецькій області та до ГУНП в Чернівецькій області щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформленні позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України. За результатами розгляду таких запитів правоохоронними органами надано інформацію про те, що ОСОБА_1 несе загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні, а саме є особою, щодо якого розпочато декілька кримінальних досудових розслідувань, що пов'язані із систематичним вчиненням різних форм насильства, та неодноразовим притягуванням до адміністративної відповідальності без сплати штрафів. Тобто правоохоронними органами не було погоджено видачу позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні. Відповідно, на підставі наданої правоохоронними органами інформації, а також з урахуванням вимог статті 10 Закону України «Про імміграцію» працівниками міграційної служби правомірно винесено рішення про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем м. Нижнєвартовськ Тюменської області РСФСР (наразі - російська федерація), що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 20 лютого 1990 року.
11 грудня 2007 року ОСОБА_1 , який прибув до України з Росії у січні 2003 року, було видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 . Місцем реєстрації позивача в Україні зазначено адресу: АДРЕСА_1 . (а.с. 15)
Також 02 листопада 2012 року ОСОБА_1 видано паспорт громадянина російської федерації строком дії до 02 листопада 2017 року.
Як вбачається з матеріалів справи, впродовж періоду перебування на території України позивач отримав повну загальну середню освіту, посвідчення водія, набув у приватну спільну часткову (1/3) власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , уклав шлюб з громадянкою російської федерації ОСОБА_2 , у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім цього, судом встановлено, що вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2013 року у справі №723/1774/13-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 17 грудня 2013 року, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 119 та ч.3 ст. 187 КК України та призначено йому покарання: по ч.1 ст. 119 КК України у виді трьох років позбавлення волі; по ч. 3 ст. 187 КК України у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками, у 2018 році позивачу було скасовано дію тимчасової посвідки на постійне проживання, виданої у грудні 2007 року.
04 лютого 2022 року державною установою «Сокирянська виправна колонія (№67)» видано довідку про звільнення серії ЧНЦ №04375, згідно з якою ОСОБА_1 у період з 11 січня 2013 року по 04 лютого 2022 року відбував покарання в установі Державної кримінально-виконавчої служби на підставі вироку Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2013 року. З місць позбавлення волі вибув на підставі відбуття строку покарання і спрямований до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 лютого 2022 року у справі №725/740/22 задоволено адміністративний позов Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Примусово видворено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 за межі території України до Російської Федерації. Затримано громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 з метою забезпечення примусового видворення за межі території України та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України на строк до шести місяців, починаючи з 05 лютого 2022 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №725/740/22 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 лютого 2022 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Згідно з довідкою Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні від 15 липня 2022 року №103, ОСОБА_1 з 06 лютого 2022 року по 15 липня 2022 року перебував у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні.
08 вересня 2022 року Управлінням ДМС у Чернівецькій області було видано ОСОБА_1 довідку, дійсну до 08 жовтня 2022 року, для слідування в Посольство Російської Федерації з метою оформлення документів.
У листопаді 2022 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.
02 січня 2023 року Управлінням Державної міграційної служби України в Чернівецькій області було прийнято рішення №73011300017652, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 6 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №600/738/23-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) тимчасової посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 02.01.2023 р. Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо оформлення та видачі тимчасової посвідки на тимчасове проживання. В решті позову відмовлено.
У серпні 2024 року Управління ДМС України в Чернівецькій області направляло на адресу Управління СБУ в Чернівецькій області та ГУНП в Чернівецькій області запити відносно ОСОБА_1 з метою перевірки щодо наявності або відсутності інформації про те, що дії зазначеного іноземця можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, та відповідно до підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322 є підставою для відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання.
Листом від 21 серпня 2024 року №1402-2024 Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області повідомило Управління ДМС України в Чернівецькій області про те, що стосовно ОСОБА_1 та згідно відомостей Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» встановлено запис стосовно вказаної особи із зазначенням:
- місце народження: російська федерація, Тюменская область, Тюменский район, Нижневартовск;
- станом на 22.03.2024, ОСОБА_1 являється особою відносно якої розпочато досудове розслідування, яке триває за ст. 309 ч. 1 КК України «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»;
- також ОСОБА_1 являється особою відносно якої розпочато досудове розслідування, яке триває за ст. 126 ч. 1 КК України «Умисне систематичне вчинення різних форм насильства (фізичного, економічного, психологічного) щодо дружини чи колишньої дружини, які перебувають на стадії розлучення»;
Окрім цього вказано, що протягом 2023-2024 року ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, однак штрафи не сплатив, а саме:
- ст. 130 ч. 1 КУпАП «Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичному чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом»;
- ст. 126 ч.2 КУпАП, «Керування транспортним засобом особою, яка не має права керувати таким транспортним засобом» ;
ст. 121 ч. 5 КУпАП, «Порушення правил користуванням ременями безпеки або шоломами п.2.3»;
- ст. 126 ч. 3 КУпАП, «Керування транспортним засобом особою, тимчасово обмеженою у праві керування ст. 15 ЗУ ДР - Основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами»;
- ст. 126 ч. 1 КУпАП, «Порушення правил дорожнього руху пішоходами п.4.9. ПДР- Порушення пішоходами правил ПДР у місцях де є регулювальник або світлофор»;
- ст. 122 ч. 2 КУпАП, «Порушення водіями транспортним засобом правила проїзду перехресть п.8.7.3. ПДР - Порушення проїзду на заборонений жовтий сигнал, що забороняє рух і попереджає про сигналами при початку руху чи зміні його напрямку».
Також ОСОБА_1 має постанови з ДВС у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а саме:
- Постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 18.07.2024 ВП №75487008 перший відділ Державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції»;
- Постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 18.07.2024 ВП №75487008 перший відділ Державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Враховуючи викладене, ГУНП в Чернівецькій області заперечувало щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання на території України громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Також ГУНП в Чернівецькій області повідомило, що у зв'язку із проведенням військових дій, пов'язаних із збройною агресією російської федерації та республіки білорусь, вказана особа ( ОСОБА_1 ) може контактувати (спілкуватися) із своїми співвітчизниками на території зазначених вище держав, а також беручи до уваги що ряд Європейських країн вводять поняття «забороні в'їзду для росіян» ГУНП в Чернівецькій області вважає за доцільне до закінчення військової агресії не надавати дозвіл на оформлення посвідки на тимчасове проживання на території України.
Рішенням Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області №73011300017652 від 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322.
Вказане рішення відповідач направив на адресу позивача супровідним листом від 04 вересня 2024 року №7301.4-4918/73.1-24.
За таких обставин, не погоджуючись з указаним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положеннями частини першої статті 4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Водночас пунктом 7 частини другої статті 17 Закону №3773-VI передбачено, що у продовженні строку перебування в Україні відмовляється в разі необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку.
Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III) визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322 затверджений Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322), відповідно до пункту 1 якого посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Порядку №322 обмін посвідки здійснюється у разі закінчення строку дії посвідки.
Згідно з пунктом 14 Порядку №322 ДМС має право отримувати інформацію про особу з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, в обсязі, необхідному для ідентифікації особи у зв'язку з оформленням посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміном. Доступ до зазначеної інформації здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».
Відповідно до абзацу 1 пункту 21 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється посвідка, а також перевірку інформації, зазначеної нею в заяві-анкеті, та поданих документів (пункт 35 Порядку №322).
Абзацами 1, 2, 8, 9 пункту 36 Порядку №322 встановлено, що ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, що містяться у базі даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС. Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України проводиться на підставі інформації, що міститься у базах даних Реєстру, з урахуванням інформації про перетинання іноземцем або особою без громадянства державного кордону України. У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особи без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту. Усі матеріали проведених перевірок долучаються до заяви-анкети і скануються із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
Відповідно до пункту 37 Порядку №322 рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі не пізніше ніж протягом десятого робочого дня з дати прийняття документів.
Відповідно до положень пункту 53 Порядку №322 видача іноземцеві або особі без громадянства посвідки здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб'єктом, який прийняв документи для її оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обміну.
Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки визначені пунктом 61 Порядку №322.
Так, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), військовий квиток, який підтверджує факт служби за контрактом у Збройних Силах, Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім примусовим поверненням чи примусовим видворенням за межі України або реадмісією, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
11) в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 1 пункту 62 Порядку №322 передбачено, що рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником.
Як вбачається з обставин справи, оскаржуване рішення від 30 серпня 2024 року №73011300017652 прийнято відповідачем на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку №322.
Зокрема, прийняттю оскаржуваного рішення передували дії відповідача, які полягали в отриманні відомостей, передбачених підпунктом 7 пункту 61 Порядку №322, шляхом направлення запитів до Управління СБУ в Чернівецькій області та ГУНП в Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 з метою перевірки наявності або відсутності інформації про те, що дії зазначеного іноземця можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Листом від 21 серпня 2024 року №1402-2024 Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області повідомило Управління ДМС України в Чернівецькій області про те, що стосовно ОСОБА_1 встановлено наявність відомостей про проведення відносно позивача досудових розслідувань за фактом вчинення дій, які мають ознаки злочинів (кримінальних правопорушень), передбачених ч. 1 ст. 126 та ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України.
Крім цього, як вбачається зі змісту листа Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 21 серпня 2024 року №1402-2024, протягом 2023-2024 років ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 126, ч. 5 ст. 121, ч. 3 ст. 126, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також відносно ОСОБА_1 відкриті виконавчі провадження зі встановлення йому тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, а також у праві користування транспортними засобами.
Поряд з цим згідно з відомостями з Єдиного реєстру боржників станом на 26 серпня 2024 року відносно ОСОБА_1 здійснювались стягнення штрафів за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, а також відкрито виконавче провадження з примусового стягнення аліментів.
При цьому суд зауважує, що чинним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено обов'язку та порядку перевірки органами ДМС України інформації, отриманої від інших державних органів, і яка має значення для прийняття рішення про оформлення (надання) посвідки на тимчасове проживання в Україні або про відмову в оформленні (наданні) такої посвідки. Така інформація сприймається як достовірна, оскільки отримана в процесі виконання державних органом виключних повноважень (в даному випадку таким органом є Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області).
Зокрема, відповідно до пункту 42 Порядку №322 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні не пізніше ніж протягом десятого робочого дня з дати прийняття документів.
Тобто, у вказаному пункті 42 Порядку №322 йдеться про перевірку документів, поданих саме заявником, а не перевірку отриманої від інших державних органах інформації відносно заявника. Водночас направлення відповідного запиту до уповноваженого органу є способом реалізації Державною міграційною службою України обов'язків щодо встановлення та перевірки поданих особою документів, а також встановлення факту наявності або відсутності інших підстав для відмови в оформленні посвідки. Перевірка підстав для відмови в оформленні чи видачі посвідки носить превентивний (попереджувальний) характер.
Отже, оскільки під час розгляду заяви ОСОБА_1 про оформлення (видачу) посвідки на тимчасове проживання в Україні Управлінням Державної міграційної служби України отримано від територіального органу Національної поліції інформацію про те, що ОСОБА_1 неодноразово вчиняв злочини та адміністративні правопорушення (у тому числі і після відбування покарання на підставі вироку Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2013 року у справі №723/1774/13-к), має обмеження у правах щодо користування зброєю та керування транспортними засобами, з огляду на наявність заперечень Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо оформлення позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні, у тому числі через імовірне становлення загрози з боку ОСОБА_1 національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, враховуючи, що в умовах воєнного стану (введений по всій території України на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації, громадянином якої є позивач) забезпечення інтересів держави, суверенітету, державної безпеки та оборони є пріоритетним обов'язком усіх органів державної влади, суд приходить до висновку, що приймаючи відносно ОСОБА_1 рішення від 30 серпня 2024 року №73011300017652 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Крім цього, суд зауважує таке.
Так, як свідчать встановлені у даній справі обставини, відповідач, крім Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, також направляв запит відносно ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області (відділ контррозвідки), що підтверджується листом від 19 серпня 2024 року №7301.4-4670/73.1-24.
Листом від 16 вересня 2024 року №4777/1/7301-24 Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області повідомило відповідача про те, що ОСОБА_1 , який був засуджений (ст. 187 КК України - розбій та ч. 1 ст. 119 КК України - вбивство через необережність), є фігурантом багатьом інших кримінальних проваджень (домашнє насильство, зберігання наркотиків та інші злочини проти життя та здоров'я людини), за інформацією Управління може бути причетним до діяльності щодо збуту наркотичних засобів та психотропних речовин. Окрім того, в умовах військового вторгнення збройних сил рф в Україну, є високий ризик використання ОСОБА_1 російською спецслужбою для проведення диверсійних або терористичних акцій. Враховуючи викладене, на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку №322, Управління СБУ в Чернівецькій області не погодило надання посвідки на тимчасове проживання на території України громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до пунктів 3, 6, 9 та 10 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.
Як встановлено статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року №2229-XII (далі - Закон №2229-XII), на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №2229-XII Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.
Згідно з пунктом 13 статті 24 Закону №2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Відповідно до частини першої статті 5 та абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 року №374-IV Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
Отже, Служба безпеки України як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №826/9102/18.
Враховуючи вищенаведене, органи СБУ наділені повноваженнями надавати органам УДМС інформацію про невідповідність інтересам держави та національній безпеці перебування окремих осіб на території України.
При цьому, СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Як свідчить зміст листа Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 16 вересня 2024 року №4777/1/7301-24, таким також підтверджується інформація, викладена в листі Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 21 серпня 2024 року №1402-2024, та у ньому також міститься висновок про непогодження надання позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України.
Отже, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення був позбавлений можливості мати обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин, що викладені в листі Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 21 серпня 2024 року №1402-2024, а в подальшому і у листі Управління Служби безпеки України від 16 вересня 2024 року №477/1/7301-24.
Доводи позивача про те, що підстава прийняття оскаржуваного рішення є надуманою і такою, що не ґрунтується жодними належними доказами, суд оцінює критично, оскільки такі спростовуються матеріалами справи. Зокрема, як зазначалось судом вище, прийняттю оскаржуваного рішення передували дії відповідача, які полягали у перевірці обставин, передбачених підпунктом 7 пункту 61 Порядку №322, шляхом направлення запитів до Управління СБУ в Чернівецькій області та ГУНП в Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 з метою перевірки щодо наявності або відсутності інформації про те, що дії зазначеного іноземця можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
За результатами розгляду вказаних запитів відповідач спочатку отримав інформацію від Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (лист від 21 серпня 2024 року №1402-2024), а в подальшому і від Управління Служби безпеки в Чернівецькій області (лист від 16 вересня 2024 року №4777/1/7301-24), про те, що ОСОБА_1 неодноразово вчиняв злочини та адміністративні правопорушення, має обмеження у правах щодо користування зброєю та керування транспортними засобами та може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають на території України.
Названими вище державними органами не було погоджено видачу ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Доказів того, що відомості, зазначені у листах Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 21 серпня 2024 року №1402-2024 та Управління Служби безпеки в Чернівецькій області від 16 вересня 2024 року №4777/1/7301-24, є недостовірними (не відповідають дійсності), позивач (його представник) у ході судового розгляду справи суду не надав. Відповідно, судом не ставиться під сумнів існування інформації, викладеної у названих вище листах, а також її значення для безпеки держави та громадян України.
До того ж, як свідчить зміст позову, у ньому, фактично, лише наведено норми Закону України «Про статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому не вказано конкретних норм права, які, на думку позивача, було порушено відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Твердження позивача про те, що на території України проживає його сім'я, самі по собі не свідчать про протиправність оскаржуваного рішення. Чинним законодавством не передбачено винятків із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, у тому числі щодо наявності обов'язку оформити посвідку на тимчасове проживання в Україні, і наявність сім'ї не змінює вимог щодо дотримання міграційного законодавства України. При цьому позивачем, в контексті указаних вище тверджень позову, жодним чином не спростовано інформації, викладеної в листах Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 21 серпня 2024 року №1402-2024 та Управління Служби безпеки України від 16 вересня 2024 року №477/1/7301-24, про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства.
Отже, відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення від 30 серпня 2024 року №73011300017652 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Заявлений позов є необґрунтованим, безпідставним, а тому не підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено законність оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 січня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), відповідач - Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області (вулиця Шептицького, 25, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 37767440).
Суддя О.П. Лелюк