про відмову у забезпеченні позову
10 січня 2025 року Справа № 480/189/25
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Прилипчук О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про заборону вчиняти дії,-
10.01.2025 через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) через представника Юсан І.О. звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просить:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій/рішень про відмову від надання відстрочки від призову на військову службу.
Подана заява обґрунтована тим, що за результатами розгляду заяви позивача про оформлення довідки про відстрочку, листом від 10.12.2024 року повідомлено, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовила у наданні відстрочки, адже згідно даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти порушено послідовність здобуття освіти.
Позивач має намір звернутися до суду для захисту свого права як військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, яке вважає порушеним відповідачем.
Підставою звернення до суду з вказаною позовною заявою є те, що під час розгляду заяви позивача Комісією з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 грубо порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560). Отже ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволенні заяви позивача, означає, що він підлягає призову на загальних підставах, тому відповідач не має будь-яких перешкод для того, щоб в будь-який час здійснити заходи щодо мобілізації позивача з метою служби в Збройних Силах України, що переведені на воєнний стан.
Позивач зазначає, що у разі його призову на військову службу під час мобілізації, він набуде статусу військовослужбовця, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому є підстави для забезпечення позову.
Також зазначив, що забезпечення позову сприятиме збереженню наявного стану спірних правовідносин до розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, оскільки відносно позивача відповідач може прийняти рішення про призов на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до відповідної військової частини, у т. ч. і в зону бойових дій, що може унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду
До того ж, положеннями п.63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560, передбачено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Отже, якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, то він набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку та виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Також позивач набуде статусу військовослужбовця та вирішення питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, оскільки його правовідносини з військовою частиною будуть регулюватись Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу", яким передбачено перелік підстав вже для звільнення з військової служби.
Враховуючи зазначене, просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій/рішень про відмову від надання відстрочки від призову на військову службу.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суддя зазначає наступне.
Так згідно змісту заяви, судом встановлено, що предметом спору є саме правомірність рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період в частині відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.
Поважними підставами забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, за захистом яких він звернувся до суду, до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Крім того, суд наголошує, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі № 826/9263/17.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 826/9263/17, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню, наведені підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям згаданої статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача.
Суд звертає увагу, що обставини правомірності (протиправності) відмови в задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідженні усіх доказів, наданих як позивачем, так і відповідачем у цій справі.
Таким чином, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Доводи, які позивач наводить в обґрунтування заявлених ним вимог щодо вжиття заходів забезпечення його позову, фактично є доводами обгрунтування протиправності рішення про відмову у відстрочці і здійснення судом їх перевірки призведе до вирішення справи по суті, що є неприпустимим на стадії розгляду заяви щодо забезпечення позову.
При цьому, суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Зокрема матеріали справи не містять доказів, що відповідачем взагалі вчинялись дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Також, суд зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Таким чином, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя О.А. Прилипчук