10 січня 2025 рокусправа № 380/16319/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 згідно з п. «г» ст. 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 24.03.2024;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), відповідно до ст. 58 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно зі ст. 58 Закону №1788-XII з 24.03.2024, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 28.05.1950 по 06.02.1957 на підставі Закону України від 17.04.1991 №962-ХІІ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Констатує, що є репресованою особою, яку в подальшому реабілітовано, відтак має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України від 17.04.1991 №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». З метою реалізації права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії, встановленого п. «г» ст. 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», та зарахування часу виселення на спецпоселення у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії, позивачка звернулася із заявою до відповідача, проте отримала відмову. Вважаючи такі дії ГУ ПФУ у Львівській області протиправними та такими, що порушують її право на належне пенсійне забезпечення, позивачка пред'явила цей позов до суду.
Ухвалою судді від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
20.08.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що позивачка є членом сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено, та отримує підвищення в розмірі 43,52 грн, встановленому п. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Вказує, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають лише ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також перебували на примусовому лікуванні. Окрім цього констатує, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою довільної форми, у відповідь на яку відповідач листом надав роз'яснення чинних норм пенсійного законодавства, що стосуються її пенсійного забезпечення, а тому рішення про відмову у перерахунку пенсії відповідно до порядку №22-1 не приймалося. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Розділ Миколаївського району Дрогобицької області, про що свідчить свідоцтво про народження від 07.09.1949 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , після реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище із « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
З довідки Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 18.08.1998 №4/5-Р-8877 вбачається, що ОСОБА_2 (1906 р. н.), ОСОБА_6 (1914 р. н.), ОСОБА_7 (1944 р. н.), ОСОБА_2 (1946 р. н.), ОСОБА_8 (1946 р. н.) та ОСОБА_9 (1949 р. н.) 28.05.1950 із селища міського типу Розділ Миколаївського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 24.06.1950 виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край по політичних мотивах, як члени сім'ї пособника учасника ОУН, з якого звільненні 06.02.1957. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Згідно з архівною довідкою інформаційного центру Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 03.01.1991 №4/4-2 ОСОБА_10 1949 р. н. була виселена на спецпоселення з 24.06.1950 по 06.02.1957 і по даній справі реабілітована.
Позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», що підтверджується посвідченням від 30.01.2023 серії НОМЕР_3 , виданим УСЗН Новороздільської міської ради.
24.03.2024 позивачка звернулася до відповідача із заявою про нарахування доплати до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та зарахування років перебування під комендатурою в Сибіру як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії в потрійному розмірі, до якої долучила документи для підтвердження обставин, зазначених у ній.
Листом від 10.04.2024 №10120-9962/Н-52/8-1300/24 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило, що позивачці, на виконання приписів постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», вже встановлено підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованих, яких у подальшому було реабілітовано, в розмірі 43,52 грн. Крім того, покликаючись на приписи ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначило, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають лише ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі та засланні, перебували на примусовому лікуванні, а тому для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні немає підстав.
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії, як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано, та зарахуванні стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування в засланні позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв'язку із ненарахуванням підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії на підставі п. «г» ст. 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та незарахуванням стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми законодавства України та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З метою ліквідації наслідків беззаконня, допущених з політичних мотивів до громадян України, поновлення їх прав, встановлення компенсації за незаконні репресії та пільги 17.04.1991 прийнято Закон УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон №962-XII).
Статтею 1 Закону №962-XII (у редакції, чинній на час реабілітації позивача) регламентовано, що реабілітованими слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Реабілітованими визнаються також громадян, засуджені за: антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР від 25.12.1958 «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» та ст. 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за ст. 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Приписами ст. 3 Закону №962-XII (у редакції, чинній до 05.05.2018) визначено, що реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
З аналізу цих нормативних положень суд виснує, що законодавець до реабілітованих осіб відніс як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Законом України від 13.03.2018 №2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який набрав чинності 05.05.2018, змінено назву Закону №962-ХІІ на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», викладено в новій редакції преамбулу та ст. 1, 3, 6, а також визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Статтею 12 Закону №962-XII унормовано, що реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Частиною 1 ст. 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
У межах спірних правовідносин відповідач не ставить під сумнів право позивачки на пільги та компенсації, встановлені Законом №962-ХІІ, однак стверджує, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованого, якого було реабілітовано.
З цього приводу суд звертає увагу на таке.
Відповідно до приписів ст. 11 Закону №962-XII у цьому законі терміни вживаються у такому значенні: репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
За змістом ст. 12 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 років, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.
Статтею 2 Закону №962-XII однією з форм репресії визнано заслання, яким є примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - порядок №22-1).
Згідно з пп. 4 п. 2.6 порядку №22-1 для підвищення пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї, якого було примусово переселено.
Пунктом 2.13 порядку №22-1 визначено, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до ст. 6 Закону №962-ХІІ реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об'єднаними територіальними громадами.
Суд установив, що 30.01.2023 УСЗН Новороздільської міської ради видав позивачці посвідчення серії НОМЕР_3 , що підтверджує її право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Як вбачається з довідок Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 18.08.1998 №4/5-Р-8877 та інформаційного центру Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 03.01.1991 №4/4-2, позивачка виселена із селища міського типу Розділ Миколаївського району Львівської області на спецпоселення в Красноярський край, з якого звільнена 06.02.1957. На підставі ст. 3 Закону №962-XII має статус реабілітованої.
Тобто позивачка разом із сім'єю зазнала репресій у вигляді заслання на спецпоселення в Красноярський край і згодом була реабілітована, та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
З огляду на те, що до позивачки застосовано одну з форм репресій (заслання) та згодом вона була реабілітована, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є репресованою особою, яку у подальшому реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи, як констатує відповідач.
Зі змісту листа ГУ ПФУ у Львівській області від 10.04.2024 №10120-9962/Н-52/8-1300/24 та відзиву вбачається, що позивачка відповідно до постанови №654 отримує підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. Натомість позивачка у позовній заяві, обґрунтовуючи розмір підвищення до пенсії, покликається на приписи Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).
Стосовно застосування нормативно-правового акта для виплати такого підвищення, а саме Закону №1788-XII чи постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - постанова №654), то суд керується таким.
Згідно з п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п. 4 постанови №654 передбачено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.
За правилами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 ст. 28 Закону №1058-IV унормовано, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не положеннями постанови №654, зважаючи на те, що пп. 2 п. 4 цієї постанови звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам, та суперечить наведеним нормам Закону №1788-XII.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, яку суд, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховує під час вирішення цього спору.
Враховуючи викладене, позивачка має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII, з розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 Закону №1058-IV, а не відповідно до вимог постанови №654.
Щодо дати, з якої позивачці необхідно здійснити нарахування підвищення до пенсії, суд враховує таке.
За приписами абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною 5 статті 48 цього Закону, провадиться, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 84 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд установив, що посвідчення серії НОМЕР_3 , згідно з яким ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №962-XII, видано позивачці 30.01.2023. За перерахунком пенсії позивачка звернулася до відповідача 24.03.2024, а тому нарахування підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії їй необхідно здійснити з 01.04.2024, а не з 24.03.2024, як зазначає позивачка у прохальній частині позовної заяви. Тому в частині дати здійснення нарахування підвищення до пенсії позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи позивачки як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання) відповідно до ст. 58 Закону №1788-XII та зобов'язанні здійснити перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 28.05.1950 по 06.02.1957, то суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018 визначено, що реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб унормована ст. 58 Закону №1788-XII, за змістом якої громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Конструкція норм ст. 6 Закону №962-ХІІ та ст. 58 Закону №1788-ХІІ дає змогу виснувати, що до кола осіб, які мають пільгу на зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсій, відносяться особи, які: утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні.
При цьому норми Закону №962-ХІІ та Закону №1788-ХІІ не пов'язують зарахування часу перебування особи у засланні до страхового стажу у потрійному розмірі із фактом досягнення особою працездатного віку та факту перебування такої особи у трудових відносинах.
На підставі наявних у матеріалах справи документів суд установив, що позивачка в період з 28.05.1950 по 06.02.1957 перебувала на спецпоселенні в Красноярському краї.
З урахуванням викладеного, період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі.
Водночас суд вважає за доцільне наголосити, що передбачена ст. 6 Закону №962-ХІІ пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка виходячи з мети цього Закону, зазначеній у ст. 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.
Відтак відповідач протиправно відмовив позивачці у проведенні перерахунку стажу її роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно міркувань відповідача, викладених у відзиві, про те, що рішення про відмову в перерахунку пенсії ГУ ПФУ у Львівській області не приймалось, а тому його дії не можуть бути предметом оскарження, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1.1. порядку №22-1 заява про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (згідно бланків, доданих до порядку), тощо подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Приписами п. 4.3 та 4.7 порядку № 22-1 унормовано, що результат розгляду заяви про призначення пенсії повинен бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Отже, порядком № 22-1 визначено процедуру, яка є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого питання у сфері соціального захисту.
Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена порядком №22-1, у постанові від 27.11.2019 у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, зазначив, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі № 537/3480/17, від 27.11.2019 у справі №748/696/17, від 26.02.2020 у справі № 541/543/17-а, від 16.12.2021 у справі №500/1879/20 та від 09.08.2023 у справі №520/5045/2020.
За змістом спірних правовідносин суд встановив, що у відповідь на заяву позивачки від 24.03.2024 відповідач надав лист, зі змісту якого вбачається про відсутність, на переконання ГУ ПФУ у Львівській області, підстав для перерахунку її пенсії з урахуванням 50% мінімальної пенсії за віком та зарахування до стажу роботи часу перебування у засланні у потрійному розмірі.
Зважаючи на це суд виснує, що відповідач не розглянув по суті заяву позивачки, жодного з передбачених порядком № 22-1 рішень за наслідками розгляду такої заяви не прийняв.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України унормовано дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих особою для призначення пенсії повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про перерахунок або відмову у перерахунку пенсії). Водночас у спірному випадку рішення відповідач не приймав, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання і суперечить вищенаведеним нормам.
Такий висновок корелюється з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 22.11.2023 у справі №300/3457/20 та від 23.09.2024 у справі №620/2027/23.
З урахуванням викладеного суд дійшов до висновку, що відповідач не розглянув заяву позивачки про перерахунок пенсії у встановленому нормативними приписами порядку, а відтак його судження про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з цих мотивів не підлягають врахуванню судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та зарахуванні стажу роботи за час перебування у засланні суд дійшов висновку, що вони не відповідають визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушують право позивачки на отримання пенсії у належному розмірі. Тому такі дії суд визнає протиправними, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зважаючи на встановлені обставини справи та проведений аналіз норм чинного законодавства України, з метою поновлення порушеного права позивачки суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити з 01.04.2024 нарахування та виплату позивачці як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано, підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону №1788-ХІІ з урахуванням раніше виплачених сум та здійснити позивачці перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону №1788-XII та ст. 6 Закону №962-XII, як пільгу із обчислення стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 28.05.1950 до 06.02.1957.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з відмовою у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та незарахуванні до стажу роботи за період перебування у засланні у потрійному розмірі. Доводи відповідача, викладені у відзиві, спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує. Натомість, позивачкою доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За змістом ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Отже, понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області.
Водночас суд зауважує, що відшкодуванню підлягає сума судового збору, оскільки, незважаючи на часткове задоволення позову, суд встановив порушення прав позивачки внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень і спір по суті вирішено на її користь.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати підвищення до пенсії як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.04.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням виплачених сум.
4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні в потрійному розмірі часу перебування у засланні з 28.05.1950 до 06.02.1957 у стаж роботи для призначення пенсії.
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно зі статтею 58 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та статтею 6 Закону України від 17.04.1991 №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», як пільгу із обчислення стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 28.05.1950 до 06.02.1957.
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; ЄДРПОУ 13814885).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна