справа №380/11215/24
10 січня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача №Ф-8860-53 У від 10.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн.
Посилається на те, що у період з 09.10.2003 року по 31.12.2020 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Крім того, у період з 24.11.2014 року по 07.11.2017 року позивач працював найманим працівником у ТОВ СП «Равтранс» на посаді водія, а в період з 16.07.2019 року по 31.07.2021 року - на посаді водія автотранспортних засобів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . Зазначив, що 05.04.2024 року позивачеві стало відомо про наявність спірної вимоги відповідача №Ф-8860-53 У від 10.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн, за якою йому нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року в сумі 37788,74 грн., зокрема : за 2017 рік - в сумі 8448,00 грн; за 2018 рік - в сумі 9828,72 грн; за 2019 рік - в сумі 11016,72 грн.; за 2020 рік - в сумі 8495,30 грн. Позивач з таким рішенням не погоджується та, посилаючись на норми чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду, вказав, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Тому, на думку позивача, визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДПС у Львівській області сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача, а, отже, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вказала, що станом на дату формування вимоги №Ф-8860-53 У від 10.02.2021 року платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 10.02.2021 року, заборгованість позивача по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 37788,74 грн. Зазначила, що заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за період з 2017 року по 31.12.2020 року, зокрема: за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн, за 2019рік - 11016,72 грн, за 2020 рік - 8495,30 грн. З огляду на викладене, вважає, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8860-53 У від 10.02.2021року сформовано відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, а тому підстав для її скасування немає. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 29.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставин.
10.02.2021 року Головним управлінням ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8860-53 У з єдиного внеску у сумі 37788,74 грн, згідно з якою на підставі ст.25 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2464-VI) та даних інформаційної системи контролюючого органу платника зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн.
Постановою Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) відкрито виконавче провадження №70228715 з примусового виконання вищевказаної вимоги.
Постановою Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) ВП №70228715 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - ОСОБА_1 та скеровано для проведення стягнень із заробітної плати боржника (позивача) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .
08.02.2024 року, після проведення стягнення із нарахованої та виплаченої заробітної плати у лютому 2024 року, позивач через свого представника звернувся із заявою про надання для ознайомлення матеріалів виконавчого провадження до Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
08.02.2024 року, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №70228715, позивач дізнався про наявність оскаржуваного рішення. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.
Того ж дня, 08.02.2024 року, позивач через свого представника звернувся із адвокатським запитом до Головного управління ДПС у Львівській області про надання інформації про суму нарахованого внеску, підстави нарахування, період, за який нараховано несплату внеску, інформації щодо повідомлення позивача про нарахування недоїмки із сплати внеску та надання копій відповідних документів.
Листом відповідача від 20.02.2024 року №4185/6/13-01-24-12, який отримано позивачем 05.04.2024 року (ідентифікатор №8030046886092), повідомлено останнього, що єдиний внесок нараховано за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року в сумі 37788,74 грн, зокрема: за 2017 рік - в сумі 8448,00 грн; за 2018 рік - в сумі 9828,72 грн; за 2019 рік - в сумі 11016,72 грн.; за 2020 рік - в сумі 8495,30 грн.
Вважаючи протиправним вищезгадане рішення відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8860-53 У від 10.02.2021 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз.абз.2-4 п.1 ч.1 ст.4 Закону Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
Підпунктом 14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 та від 07.03.2023 року у справі №320/2325/19.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 24.11.2014 року по 07.11.2017 року працював найманим працівником у ТОВ СП «Равтранс» на посаді водія, а в період з 16.07.2019 року по 31.07.2021 року - на посаді водія автотранспортних засобів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
За цей період (24.11.2014-07.11.2017 роки та 16.07.2019-31.07.2021 роки) вищевказані роботодавці нараховували позивачу заробітну плату та сплачували за неї як страхувальники єдиний соціальний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 01.04.2024 року (форма ОК-5).
При цьому, відповідачем вказаний факт не заперечується; натомість докази отримання позивачем у відповідні періоди (з 24.11.2014 року по 07.11.2017 року та з 16.07.2019 року по 31.07.2021 року) доходів від провадження підприємницької діяльності в матеріалах справи відсутні.
За встановлених обставин, суд приходить висновку про те, що оскільки у період з 24.11.2014 року по 07.11.2017 року та з 16.07.2019 року по 31.07.2021 року позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено та відповідачем не надано - нарахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно оскаржуваної вимоги є протиправним.
Крім того, суд встановив, що у період з 08.11.2017 року по 15.07.2019 року позивач був фізичною особою підприємцем та за трудовим договором не працював. Відповідно до реєстру застрахованих осіб, відсутні дані про сплату позивачем за цей період страхових внесків.
Отже, за цей період (з 08.11.2017 року по 15.07.2019 року) відповідач правомірно нарахував позивачу єдиний внесок.
Разом з тим, суд зазначає, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Вказаний правовий висновок підтримано Верховним Судом, зокрема у постановах від 18.05.2020 року у справі №200/12442/18-а, від 04.06.2020 року у справі № 804/4406/13-а, від 20.03.2023 року у справі №813/2689/17, від 22.02.2024 року у справі №826/16991/13-а та ін.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Неврахування відповідачем всіх обставин статусу позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою.
Зважаючи на те, що відповідач прийняв рішення, в якому протиправну частину не можна виокремити, ідентифікувати, суд приходить висновку про скасування вимоги №Ф-8860-53 У від 10.02.2021 року, як протиправної, повністю.
Між тим, суд не враховує додану відповідачем до відзиву копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з довідкою про причини повернення, адже з таких неможливо встановити (ідентифікувати) дату надсилання конверта, як і його вміст (відсутній опис вкладення). За номером ідентифікатора «7900064614564», що значиться на конверті, відсутні дані у системі, оскільки інформація зберігається лише протягом шести місяців з моменту надсилання відповідного рекомендованого листа.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, відповідачем у відзиві на позовну заяву не зазначено та судом не встановлено.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Проте, всупереч наведеним вимогам процесуального закону, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів та не довів наявність підстав для прийняття спірного рішення. Натомість, позивач довів обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що спірне рішення Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8860-53 У від 10.02.2021 року є таким, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. А тому, спірне рішення слід скасувати як протиправне.
Щодо судових витрат, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8860-53 У від 10.02.2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.