08 січня 2025 року м.Київ № 320/14075/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Апарату Верховної ради України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки з 2 листопада 2014 р. по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 р. по день фактичного розрахунку та з 29 серпня 2019 р. по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 за № 949/0/15-23 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до частини 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Частиною 14 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
На підставі вказаного справа підлягає прийняттю до провадження, а її розгляд починається спочатку.
Пунктом 3 визначено, засади використання автоматизованої системи документообігу Київського окружного адміністративного суду, затверджених рішенням зборів суддів Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 (з наступними змінами та доповненнями), Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України №30 від 26.11.2010 року (з наступними змінами і доповненнями), з метою додержання процесуальних строків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктами 2.3.3, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, підпункту 3.3.2 пункту 3.3 частини 3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду Київського окружного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл справ на підставі Розпорядження від 03.01.2024 №2-р/ка.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цю справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.
Ухвалою суду від 15.01.2024 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомив, що вона працюючи на посаді помічника-консультанта народного депутата України вона набула право на компенсацію за неотримані 176,5 календарні дні щорічної основної відпустки, проте така компенсація їй виплачена не була. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.05.2022 у справі №640/4526/21 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за вказані дні невикористаної щорічної основної відпустки. Проте, відповідачем рішення суду безпідставно не виконано, тому позивачка вважає, що оскільки відповідач не провів з нею повний розрахунок у день звільнення, так як це передбачено статтею 116 КЗпП України, то наявні підстави для зобов'язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах з народним депутатом України, відсутні підстави для проведення нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на те, що всі виплати даної категорії працівників здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів. Оскільки трудові відносини складаються виключно між народним депутатом України та його помічниками, відповідач виснував, що позивач не працював на постійній основі в Апараті ВРУ, а був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України і звільнений саме з цієї посади, а тому Апарат ВРУ не має права брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені кошторисом парламенту. Також, відповідач наголосив, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 32 календарних дня за період роботи позивачки з 08.10.2013 до 02.11.2014 була виплачена позивачці, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2014 року та відомістю на виплату грошей №76/421 від 02.12.2014. Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачкою було подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що невиплата відповідачем їй компенсації за невикористані дні щорічної відпустки підтверджується рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.05.2022 у справі №640/4526/21, яке має силу преюдиції у відповідності до вимог ст. 78 КАС України. Відтак позивачка стверджує, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.
Позивачка працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України, зокрема:
- з 01.10.2013 по 03.10.2013 на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_3 без поширення дії Закону України «Про державну службу»;
- з 04.10.2013 по 07.10.2013 на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»;
- з 08.10.2013 по 02.11.2014 на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_4 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 32 календарних дні щорічної основної відпустки;
- з 03.11.2014 по 27.11.2014 на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_5 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 02 календарних дні щорічної основної відпустки;
- з 28.11.2014 по 29.06.2016 на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_5 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»;
- з 30.06.2016 по 29.08.2019 на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_5 (патронатна служба);
За період роботи з 08.10.2013 по 29.08.2019 ОСОБА_1 не використано 176,5 календарних дні щорічної основної відпустки.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.05.2022 у справі №640/4526/21, яке набрало законної сили 31.01.2023 зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 176,5 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України з 08.10.2013 по 02.11.2014; з 03.11.2014 по 27.11.2014; з 28.11.2016 по 29.06.2016 та з 30.06.2016 по 29.08.2019.
Позивачка, вважаючи наявність в неї права на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 02.11.2024, з 27.11.2014, та з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку, звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі по тексту також - Закон №2790-ХІІ).
Частиною першою статті 34 Закону №2790-ХІІ визначено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 34 Закону №2790-ХІІ помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України (далі по тексту також - Положення).
Відповідно до частини шостої статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Згідно частини другої статті 2.2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
За приписами статей 3.1,3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до статті 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:
1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;
2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;
3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу».
За приписами частини другої статті 4.6 Положення у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Системний аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону України «Про статус народного депутата України», мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку.
Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769 (далі по тексту також - Положення №769), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення № 769 передбачено, що у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат (через Управління справами): забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
У межах спірних відносин судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з позивачу не було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України у зв'язку зі звільненням його з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата.
Враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із відповідачем на підставі подання народного депутата, а не із народним депутатом України. Отже, видатки з виплати позивачу грошової компенсації має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ. При цьому, відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні.
На підставі зазначених правових норм, рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.05.2022 у справі №640/4526/21 зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 176,5 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України з 08.10.2013 по 02.11.2014; з 03.11.2014 по 27.11.2014; з 28.11.2016 по 29.06.2016 та з 30.06.2016 по 29.08.2019.
Суд враховує, що відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також, суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) зазначила, що у своєму рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі «Waite and Kennedy v. Germany»), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).
Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Аналогічний правовий висновок було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 89819874), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правовий висновок Верховного Суду та його Великої Палати, викладений у вищевказаних постановах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, у тому числі для відповідача, а також підлягає обов'язковому врахуванню судом при вирішенні цієї справи.
Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 р. №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі по тексту також - Порядок № 100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Таким чином, за правилами пункту 2 розділу II Порядку № 100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, а саме березень-квітень 2008 року.
Судом встановлено, що позивачка тричі звільнялася з посади "помічника-консультанта народного депутата України" - 02.11.2014, 27.11.2014, 29.08.2019.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у позивачки наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за наступні періоди:
1) з 02.11.2014 по день фактичного розрахунку у зв'язку з невиплатою позивачці компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи помічника-консультанта народного депутата України з 08.10.2013 по 02.11.2014 у кількості 32 календарних дня у сумі 2977,60 грн;
2) з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку у зв'язку з невиплатою позивачці компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи помічника-консультанта народного депутата України з 03.11.2014 по 27.11.2014 у кількості 2 календарних дня у сумі 128,52 грн;
3) з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку у зв'язку з невиплатою позивачці компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи помічника-консультанта народного депутата України з 28.11.2016 по 29.11.2016, з 30.06.2016 по 29.08.2019 у загальні кількості 142,5 календарних дня у загальні сумі 25289,48 грн.
З наданих відповідачем розрахунків відпустки та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивачки за вересень-жовтень 2014 року становить 65,93 грн, виходячи із заробітної плати у розмірі 2011,00 грн, нарахованої у вересні та жовтні 2014 року (2011,00 грн + 2011,00 грн : 61 календарний день).
З наданих відповідачем розрахунків відпустки та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивачки за червень-липень 2019 року становить 172,20 грн, виходячи із заробітної плати у розмірі 5250,00 грн, нарахованої у червні та липні 2019 року (5250,00 грн + 5250,00 грн : 61 календарних днів).
Згідно з наданим відповідачем розрахунком компенсації невикористаних днів щорічної відпустки позивачки у кількості 32 календарних дні за період роботи позивачки з 08.10.2013 по 02.11.2014 така компенсація становить 2977,60 грн.
Також, відповідачем надано суду розрахунковий лист за листопад 2014 року та відомість на виплату грошей від 02.12.2014 №76/421 за листопад 2014 року про виплату позивачці компенсації за невикористані 32 дня щорічної відпустки у розмірі 2977,60 грн, що з урахуванням утримання обов'язкових платежів та зборів становить 2410,93 грн.
Суд звертає увагу, що надані відповідачем документи є первинними бухгалтерськими документами, які фіксують господарські операції з нарахування заробітної плати та операції з виплати заробітної плати у готівковій формі у відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Отже, суд дійшов висновку, що компенсація за невикористані 32 календарних дня щорічної відпустки за період роботи з 08.10.2013 по 02.11.2014 позивачці була виплачена відповідачем 02.12.2014, оскільки надані відповідачем розрахунковий лист та відомість на виплату грошей відповідають усім вимогам первинних бухгалтерських документів.
Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206), періодами прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні є:
1) 03.11.2014 - 02.12.2014 включно (день фактичної виплати);
2) 28.11.2014 - 08.01.2025 включно (день винесення судового рішення);
3) 30.08.2019 - 08.01.2025 включно (день винесення судового рішення).
Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 19 січня 2023 року.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.
Враховуючи наявність трьох епізодів несвоєчасного розрахунку при звільненні, то відповідно наявні наступні три періоди несвоєчасного розрахунку при звільненні:
1) з 03.11.2014 по 02.12.2014 - становить 30 календарних днів;
2) з 28.11.2014 по 08.01.2025 - становить 3695 календарних дня;
3) з 30.08.2019 по 08.01.2025 - становить 1959 календарних днів.
Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, буде становити:
1) за період з 03.11.2014 по 02.12.2014 дорівнює 1977,90 грн (65,93 грн х 30 днів);
2) за період з 28.11.2014 по 08.01.2025 дорівнює 243 611,35 грн (65,93 грн х 3695 днів);
3) за період з 30.08.2019 по 08.01.2025 дорівнює 337 339,80 грн (172,20 грн х 1959 днів).
Натомість суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.
Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:
- позивачка звернулась до суду з цим позовом 24.04.2023, тобто більше ніж через 9 та 4 років після звільнення з посади;
- відповідач заперечував проти права позивача на отримання компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а тому факт порушення цього права та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду;
- суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (2977,60 грн, 128,52 грн, 25289,48 грн) є у майже 1894 та 14 разів відповідно меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (1977,90 грн; 243 611,35 грн; 337 339,80 грн).
Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: «https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial», середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою:
- у листопаді 2014 року - 14,9%;
- у грудні 2014 року - 15%;
- у 2015 році - 17,5%;
- у 2016 році - 15,9%;
- у 2017 році - 14,6%;
- у 2018 році - 17,2%;
- у 2019 році - 17%;
- у серпні 2019 року - 16,7%;
- у вересні 2019 року - 15,3%;
- у жовтні 2019 року - 14,1%;
- у листопаді 2019 року - 13,4%;
- у грудні 2019 року - 13,9%;
- у 2020 році - 13,1%;
- у 2021 році - 12,2%;
- у січні 2022 року - 12,9%;
- у лютому 2022 року - 13,7%;
- у березні 2022 року - 13,7%;
- у квітні 2022 року - 14,5%;
- у травні 2022 року - 14,0%;
- у червні 2022 року - 16,9%;
- у липні 2022 року - 15,9%.
Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за періоди:
1) з 03.11.2014 до 02.12.2014 дорівнює 36,48 грн та складається з таких сум:
- у листопаді 2014 року - 34,03 грн (2977,60 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 32 календарних дня) х 14,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2014 року) : 365 дн. х 28 дн. (кількість днів прострочення у листопаді 2014 року);
- у грудні 2014 року - 2,45 грн (2977,60 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 32 календарних дня) х 15 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2014 року) : 365 дн. х 2 дн. (кількість днів прострочення у грудні 2014 року);
2) з 28.11.2014 до 18.07.2022 дорівнює 150,02 грн та складається з таких сум:
- у листопаді 2014 року - 0,16 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 14,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2014 року) : 365 дн. х 3 дн. (кількість днів прострочення у листопаді 2014 року);
- у грудні 2014 року - 1,64 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 15 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2014 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у грудні 2014 року);
- у 2015 році - 22,5 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 17,5 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2015 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення у 2015 році);
- у 2016 році - 20,43 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 15,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2016 рік) : 366 дн. х 366 дн. (кількість днів прострочення у 2016 році);
- у 2017 році - 18,76 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 14,6 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2017 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення у 2017 році);
- у 2018 році - 22,11 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 17,2 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2018 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення у 2018 році);
- у 2019 році - 21,85 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 17 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2019 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення у 2019 році);
- у 2020 році - 16,84 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 13,1 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 рік) : 366 дн. х 366 дн. (кількість днів прострочення у 2020 році);
- у 2021 році - 15,68 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 12,2 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2021 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення у 2021 році);
- у січні 2022 року - 1,40 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 12,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у січні 2022 року);
- у лютому 2022 року - 1,35 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 13,7 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за лютий 2022 року) : 365 дн. х 28 дн. (кількість днів прострочення у лютому 2022 року);
- у березні 2022 року - 1,50 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 13,7 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у березні 2022 року);
- у квітні 2022 року - 1,53 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 14,5 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за квітень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у квітні 2022 року);
- у травні 2022 року - 1,48 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 14,0 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у травні 2022 року);
- у червні 2022 року - 1,79 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 16,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за червень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у червні 2022 року);
- у липні 2022 року - 1,00 грн (128,52 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 15,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2022 року) : 365 дн. х 18 дн. (кількість днів прострочення у липні 2022 року).
3) з 30.08.2019 по 18.07.2022 дорівнює 9598,43 грн та складається з таких сум:
- у серпні 2019 року - 23,14 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 142,5 календарних дня) х 16,7 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за серпень 2019 року) : 365 дн. х 2 дн. (кількість днів прострочення у серпні 2019 року));
- у вересні 2019 року - 318,02 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 142,5 календарних дня) х 15,3 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за вересень 2019 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у вересні 2019 року));
- у жовтні 2019 року - 302,85 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 142,5 календарних дня) х 14,1 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2019 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у жовтні 2019 року));
- у листопаді 2019 року - 278,53 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 142,5 календарних дня) х 13,4 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2019 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у листопаді 2019 року));
- у грудні 2019 року - 298,55 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 142,5 календарних дня) х 13,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2019 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у грудні 2019 року));
- у 2020 році - 3312,92 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 13,1 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 рік) : 366 дн. х 366 дн. (кількість днів прострочення у 2020 році);
- у 2021 році - 3085,32 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 12,2 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2021 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення у 2021 році);
- у січні 2022 року - 277,08 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 12,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у січні 2022 року);
- у лютому 2022 року - 265,78 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 13,7 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за лютий 2022 року) : 365 дн. х 28 дн. (кількість днів прострочення у лютому 2022 року);
- у березні 2022 року - 294,26 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 13,7 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у березні 2022 року);
- у квітні 2022 року - 301,40 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 14,5 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за квітень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у квітні 2022 року);
- у травні 2022 року - 291,00 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 14,0 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у травні 2022 року);
- у червні 2022 року - 351,28 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 16,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за червень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення у червні 2022 року);
- у липні 2022 року - 198,30 грн (25289,48 грн (розмір компенсації за невикористану відпустку за 2 календарних дня) х 15,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2022 року) : 365 дн. х 18 дн. (кількість днів прострочення у липні 2022 року).
За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачці виплат за періоди з 03.11.2014 по 02.12.2024 у сумі 36,48 грн, з 28.11.2014 по 18.07.2022 у сумі 150,02 грн, з 30.08.2019 по 18.07.2022 у сумі 9598,43 грн, та у загальному розмірі становить 9784,93 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року суд зазначає таке.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання було встановлено: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Водночас щодо періоду з 19 липня 2022 року належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Відповідно, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (185 календарних дня) складає:
1) за час затримки виплати компенсації за невикористані 2 календарних дня щорічної відпустки за період роботи з 08.10.2013 по 02.11.2014 становить 12 197,05 грн (65,93 грн х 185 календарних дні);
2) за час затримки виплати компенсації за невикористані 142,5 календарних дня щорічної відпустки за період роботи з 28.11.2016 по 29.11.2016, з 30.06.2016 по 29.08.2019 становить 31 857,00 грн (172,2 грн х 185 календарних дні).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 53 838,98 грн , яка складається з наступних сум :
1) за період з 03.11.2014 по 02.12.2014 включно (день фактичної виплати) становить 36,48 грн;
2) за період з 28.11.2014 по 19.01.2023 включно (останній день періоду стягнення згідно ст. 117 КЗпП України) становить 12 347,07 грн (150,02 грн + 12 197,05 грн);
3) за період з 30.08.2019 - 19.01.2023 включно (останній день періоду стягнення згідно ст. 117 КЗпП України) становить 41 455,43 грн (9598,43 грн + 31 857,00 грн).
Суд зауважує, що відповідно до прохальної частини позовних вимог позивачка просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період з 02.11.2014, з 27.11.2014, з 29.08.2019 по 26.11.2022 по день фактичного розрахунку.
Однак, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №560/11111/22 виснував, зокрема, що «… задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд, головно першої інстанції, має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Покладання цього обов'язку на відповідача, як-то вирішили суди попередніх інстанцій, коли зобов'язали військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року, суперечить приписам згаданої статті…».
Таким чином, ефективним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки у цьому випадку є стягнення на її користь 53 838,98 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Згідно з пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України (вул.Грушевського, 5, м.Київ, 01008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 03.11.2014 по 02.12.2014, з 28.11.2014 по 19.01.2023, з 30.08.2019 по 19.01.2023 включно у розмірі 53 838 (п'ятдесят три тисячі вісімсот тридцять вісім) грн 98 коп. з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.