ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" січня 2025 р. справа № 300/8375/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 17.08.2024 військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 17.08.2024 військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прийняти за його результатами вмотивоване рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.08.2024 звернувся до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю І групи, долучивши при цьому, необхідні документи. Проте, з відповіді командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.202 №8871 вбачається, що за результатами розгляду рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 , зареєстрованого 27.08.2024 за №24102, позитивного рішення не прийнято та рапорт залишено без реалізації. На переконання позивача, така поведінка відповідача має ознаки бездіяльності щодо не розгляду рапорту позивача, яка не відповідає нормам закону.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
03.12.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що за результатами розгляду рапорту розивача (зареєстрованого 27.08.2024 за №24102) командиром військової частини НОМЕР_1 було відмовлено у звільненні з військової служби позивачу та на рапорті була накладена відповідна резолюція, як це передбачено Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України». Крім цього, звернуто увагу що про результати розгляду рапорту позивача та відмову у звільненні з військової служби, ОСОБА_1 належним чином повідомлено, зокрема у письмовій формі, шляхом надсилання відповідного листа від 04.10.2024 №8871 на адресу Військовій частині НОМЕР_2 , де позивач проходить військову службу. Представник відповідача наголосив, що позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви жодних належних доказів, з яких можна дійти висновку, що останній звертався до посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 щодо надання йому інформації за результатами розгляду рапорта, зареєстрованого від 27.08.2024 за №24102, та підстав, які слугували відмовою у його звільненні з військової служби, однак така інформація Військовою частиною НОМЕР_1 не була надана йому. Також представник відповідача зазначив, що Військовою частиною НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача, зареєстрованого 27.08.2024 за №24102, не приймалось рішення та, відповідно, створення військовою частиною НОМЕР_1 даного документу, за результатами розгляду рапорту позивача не здійснювалось, у зв'язку із тим, що це не передбачено Інструкцією №40 (а.с. 25-28).
02.01.2025 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій наголошено на помилковості доводів відповідача у відзиві. Зокрема, зазначено, що в Додатку 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531, передбачені вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця. При цьому, Міністерство оборони України вимагає у п. 2 розділу III Порядку, щоб прямий начальник (командир) надав відповідь на паперовий рапорт шляхом накладення резолюції (рішення) таким чином: «Погоджено» або «Не погоджено» із зазначенням правової підстави та обґрунтування (а.с. 44).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_2 .
19.06.2024 позивач одружився із ОСОБА_2 , прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 від 19.06.2024, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 13).
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №064013 від 01.08.2024, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю I групи, яка потребує стороннього догляду. Інвалідність встановлена на строк до 01.09.2027 (а.с. 14).
ОСОБА_1 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини 12 статі 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю І групи (зв. ст. а.с. 31).
До рапорту позивач додав документи згідно з переліком, зокрема належним чином засвідчені копії:
- паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків (а.с. 11-12);
- паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 (а.с. 35-37);
- свідоцтва про шлюб (зв. ст. а.с. 37);
- довідки до акта огляду МСЕК дружини (а.с. 38);
- висновку лікарсько-консультативної комісії медичного закладу про наявність порушення функцій організму дружини, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (зв. ст. а.с. 38);
- індивідуальної програми реабілітації інваліда від 01.08.2024 №1786 (а.с. 39);
- рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 26.07.2024 (а.с. 40);
- листа Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області від 26.07.2024 №1837/04-10 (зв. ст. а.с. 40).
Вказаний рапорт Командиром Військової частини НОМЕР_2 направлено супровідним листом від 20.08.2024 №533 командиру Військової частини НОМЕР_1 із клопотанням по суті рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 . Такий рапорт був зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_1 27.08.2024 за №24102 (а.с. 31).
04.10.2024 командир Військової частини НОМЕР_1 на командира Військової частини НОМЕР_2 направив лист за вих. №8871, в якому повідомлено, що за результатом розгляду, зокрема, рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 (зареєстрованого 27.08.2024 за №24102) позитивного рішення не прийнято. Рапорт залишено без реалізації (а.с. 19).
На переконання позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, не розглянувши по суті його рапорт від 17.08.2024, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Суд звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
Окрім цього, указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Як уже зазначено судом вище, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_2 , яка підпорядкована Військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Зокрема, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Аналіз вищенаведених норм права дає можливість дійти висновку, що військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.
Окрім цього, статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто.
Суд встановив, що позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби в зв'язку з необхідністю догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю I групи, тобто на підставі пункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». до якого долучив документи за переліком.
Командиром Військової частини НОМЕР_2 супровідним листом від 20.08.2024 №533 (зареєстрований у В/Ч НОМЕР_1 27.08.2024 за №24102) направлено вказаний рапорт з доданими до нього документами командиру Військової частини НОМЕР_1 із клопотанням по суті рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 - про його звільнення з військової служби (а.с. 31).
В подальшому, у відповідь на рапорт позивача, що і не заперечує відповідач, командир Військової частини НОМЕР_1 на командира Військової частини НОМЕР_2 направив лист від 04.10.2024 за вих. №8871, в якому повідомив, що за результатом розгляду, зокрема, рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 (зареєстрованого 27.08.2024 за №24102) позитивного рішення не прийнято. Рапорт залишено без реалізації (а.с. 19).
Таким чином, дослідивши зміст листа від 04.10.2024 за вих. №8871, суд погоджується із позивачем, що фактично відповідач самоусунувся від розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, оскільки жодного рішення за його результатами не винесено.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до п. 2.1.6 з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 за №124 (надалі - Інструкція №124), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції №124, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Так, як вказує позивач у позовній заяві, та не спростовано відповідачем, жодних дій щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, вчинено відповідачем не було.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, з метою впорядкування та належної організації роботи з рапортами військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України (далі - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Пунктом 2 розділу III «Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі» Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
При цьому, додатком 1 до Порядку №531 визначено, що резолюція (рішення) щодо рапорту військовослужбовця має містити висновок про «погодження» чи «непогодження» із рапортом із зазначенням правової підстави та обґрунтування.
Суд зауважує, що за своєю правовою природою бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
З огляду на викладене, суд констатує, що відповідач не розглянув по суті рапорт позивача від 17.08.2024 про звільнення з військової служби, а тому суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не вирішення по суті рапорту Знака І.І.
Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Як встановлено судом, відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 17.08.2024, оскільки фактично питання звільнення позивача з вказаної ним підстави відповідачем не розглядалося, відповідач висновків про відсутність у позивача права на звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю І групи не робив, тому вони не можуть становити предмет дослідження у межах цієї справи.
Отже, суд в даному випадку не досліджував по суті такий рапорт і додані до нього документи і не може перебирати на себе такі повноваження до вирішення суті такого рапорту відповідачем та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права у позивача на звільнення з військової служби.
Саме відповідач не виконав свій обов'язок щодо повного і об'єктивного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 17.08.2024 та всіх доданих до нього документів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту від 17.08.2024 військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а також зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 17.08.2024 військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прийняти за його результатами вмотивоване рішення.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 17.08.2024 військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) розглянути рапорт від 17.08.2024 військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прийняти за його результатами вмотивоване рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.