Рішення від 09.01.2025 по справі 300/6228/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2025 р. справа № 300/6228/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главач І.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого дія адвокат Бахір Роман Дмитрович, звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області) в якій просить:

- визнати дії неправомірними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області №25726/03-16 від 16.07.2024;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати: до страхового стажу період навчання в Кримському медичному інституті з 01.09.1982 по 27.06.1988; до страхового та спеціального стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги періоди роботи: з 23.09.1985 по 23.07.1988 - мед братом в дитячому хірургічному відділені 6-ої міської лікарні м. Сімферополь (АРК); з 01.08.1988 по 16.11.1988 - інтерн в 6-й міській лікарні м. Сімферополь (АРК); з 17.11.1988 по 01..08.1989 - інтерн в Кримській обласній дитячій клінічній лікарні; з 01.03.2022 по 01.08.2022 період військової служби, за який КНП "Рожнятівська багатопрофільна лікарня" здійснювала нарахування заробітної плати за посадою (за збереженим місцем роботи) і нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу передбачену пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 30.05.2024 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про нарахування та виплату йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п.7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності його заяву для вирішення передано до ГУ ПФУ в Одеській області. Однак, пенсійним органом відмовлено у призначенні та виплаті такої грошової допомоги. Оскільки особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а організацією, в якій мобілізований працював до призиву, не здійснюється нарахування заробітної плати за посадою (за збереженим місцем роботи), відповідно час проходження нею військової служби в особливий період не зараховується до страхового стажу на посаді, що дає право на виплату грошової допомоги з Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону. Згідно диплому про навчання НОМЕР_1 період навчання неможливо зарахувати, позаяк по батькові в дипломі відрізняється в документах, що посвідчують особу. Крім того, не зараховано до медичного стажу період роботи медбратом на посаді медсестри в дитячому хірургічному відділенні 6-ої міської лікарні м. Сімферопроль (АРК) згідно записів трудової книжки з 23.09.1985 по 23.07.1988. Вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно не зараховано вказані періоди роботи до спеціального стажу, та як наслідок відмовлено в призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки дотримано всі вимоги встановлені законодавством для здійснення такого призначення. Тому, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській нарахувати та виплатити вказану грошову допомогу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов 02.09.2024 через систему "Електронний суд", відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що відповідно до п.7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Вказав, що у позивач відсутній необхідний спеціальний стаж роботи. Як наслідок, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області правомірно відмовлено позивачу у виплаті вказаної грошової допомоги. Крім того, заперечив щодо стягнення з відповідачів судового збору.

Представник позивача 03.09.2024 скерував суду відповідь на відзив через систему "Електронний суд", в якій заперечує щодо викладених доводів ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у відзиві, з огляду на таке. З 30 травня 2024 року позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком, що йому призначена на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Пенсія призначена на підставі поданих позивачем документів, в тому числі трудової книжки НОМЕР_2 виданої 23.11.1988 на ім'я ОСОБА_1 у якій виправлено по батькові з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ", виправлення засвідчено підписом та печаткою відділу кадрів КНП "Рожнятівська багатопрофільна лікарня". Таким чином, в дипломі допущено формальну помилку, яка не може бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання в навчальному закладі. Відповідач 1, призначаючи пенсію, по суті погодився із записами в дипломі, оскільки трудовий стаж, зазначений в трудовій книжці на посадах лікаря, є наслідком здобутої вищої освіти, що засвідчує диплом НОМЕР_1 виданий в м. Сімферополь 27.06.1988. Відтак, аргументи, наведені відповідачем 1 щодо необхідності встановлення факту належності правовстановлюючих документів в даному випадку є необґрунтованими і свідчать про надмірну формальність. Необґрунтованими є також доводи відповідача 1 щодо відсутності додержання однієї з умов для виплати грошової допомоги у розмірі десяти пенсій за віком, позаяк позивачем дотримано усіх необхідних вимог, які, зокрема, виділено Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі №200/854-19-а. У трудовій книжці позивача присутні всі необхідні записи про періоди трудової діяльності ОСОБА_1 , тому відсутня потреба в наданні уточнюючих довідок. Враховуючи воєнний стан, а також факт тимчасової окупації території АРК, такі довідки про навчання та роботу отримати неможливо.

Одночасно, представником позивача скеровано відповідь на відзив ГУ ПФУ в Одеській області, в якій заперечив щодо викладених тверджень пенсійного органу, з тих же підстав, що й у відповіді на відзив ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

Г У ПФУ в Івано-Франківській області 05.09.2024 подало суду відзив на позив від 30.08.2024. Представник відповідача 1 заперечила щодо заявлених позовних вимог, заначивши таке. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 27.06.1988, оскільки, згідно диплому про навчання НОМЕР_1 є розбіжність в по батькові позивача (зазначено " ОСОБА_4 "), згідно паспортних даних вказано " ОСОБА_3 ". Звернула увагу, що ОСОБА_1 не надав необхідних підтверджуючих документів по виявлених розбіжностях в документах, ні при поданні заяви про перерахунок пенсії за віком, ні при зверненні з даним позовом до суду. Також не зараховано період з 01.03.2022 по 01.08.2022 проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, оскільки, організацією в якій мобілізований працював до призову не здійснює нарахування зарплати за посадою (за збереженим місцем роботи), відповідно цей період не можна зарахувати до спеціального стажу. Додатково наголосила, що позивач згідно заявлених позовних вимог просить вказаний період зарахувати як до спеціального, так і до загального страхового стажу. Натомість, період з 23.09.1985 по 23.07.1988 зараховано до страхового стажу позивача, що підтверджується розрахунком стажу. Втім, підставою для відмови у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком є недотримання будь-якої з трьох умов (наявність необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах; вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної власності; неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), зокрема, наявність необхідного спеціального страхового стажу. Представник відповідача 1 також зауважила .що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.05.2024, отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (зі змінами).

При цьому, на час призначення позивачу пенсії його страховий стаж становив 37 роки 5 місяців 11 днів (а.с.96).

Крім того, ОСОБА_1 є учаником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 17.11.2023 (а.с.5).

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 23.11.1988, ОСОБА_1 , зокрема, серед іншого, працював на посаді медсестри в дитячому хірургічному відділенні 6-ої міської лікарні м. Сімферополь (АРК) з 23.09.1985 по 23.07.1988 (записи №№1-2), проходив інтернатуру в 6-ій міській лікарні м. Сімферополь (АРК) в період з 01.08.1988 по 16.11.1988 (записи №№3-4) та в Кримській обласній дитячій клінічній лікарні з 17.11.1988 по 01.08.1989 (записи №№5-6) (а.с.85-87).

Позивач 08.07.2024 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсії станом на день її призначення відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.80-83).

У зв'язку з призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява ОСОБА_1 про перерахунок пенсії розглядалася на етапі призначення ГУ ПФУ в Одеській області, за результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем 2 прийнято рішення №092850025256 від 16.07.2024 про відмову у перерахунку пенсії (а.с.11,79).

Так, згідно вказаного рішення від 16.07.2024, пенсійним органом відмовлено в перерахунку пенсії, виходячи з такого:

" Згідно поданої заяви від 08.07.2024 №10147 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо допризначення пенсії у зв'язку з поданням додаткових документів відмовлено ГУ ПФУ в Одеській області.

… Оскільки особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а організацією, в якій мобілізований працював до призиву, не здійснюється нарахування заробітної плати за посадою (за збереженим місцем роботи), відповідно час проходження нею військової служби в особливий період не зараховується до страхового стажу на посаді, що дає право на виплату грошової допомоги згідно з Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону.

Згідно диплому про навчання НОМЕР_1 період навчання неможливо зарахувати, оскільки по батькові в дипломі відрізняється в документах, що посвідчують особу…".

Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно з пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 згаданого Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати такої допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (надалі - Порядок №1191).

Пунктом 2 Порядку №1191 встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Розділ 2 "Охорона здоров'я" Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (надалі - Перелік № 909) в частині "Найменування закладів і установ" містить найменування, зокрема "Лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, санаторно-курортні заклади", а в частині "Найменування посад" - "лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад)", при цьому пункт 2 "Примітки" такого нормативно-правового акта визначає, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених відповідним переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач працював на посаді медсестри в дитячому хірургічному відділенні 6-ої міської лікарні м. Сімферополь (АРК) з 23.09.1985 по 23.07.1988 (записи №№1-2) (який зараховано до страхового стажу, але не зараховано до спеціального).

За змістом пункту 2 "Примітки" Переліку №909, у площині дії пункту 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату відповідної грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на відповідних посадах незалежно від форми власності або відомчої належності таких закладів і установ.

При цьому, суд зазначає, що у період з 23 жовтня 1991 року по 22 листопада 2007 року діяв наказ Міністерства охорони здоров'я України № 146 "Про атестацію середніх медичних працівників2, додатком 2 до якого було визначено номенклатуру середніх медичних працівників, серед яких передбачено: медична сестра стаціонару, медична сестра поліклініки, медична сестра дитячого стаціонару, медична сестра дитячої поліклініки, медична сестра з фізіотерапії, медична сестра з масажу, медична сестра (інструктор) з лікувальної фізкультури, медична сестра з функціональної діагностики, медична сестра з дієтичного харчування, медична сестра з стоматології.

З 23 листопада 2007 року Міністерство охорони здоров'я України скасувало вищевказаний наказ та прийняло наказ № 742 "Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою", додатком 1 до якого було визначено номенклатуру спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою, серед яких: сестринська справа та сестринська справа (операційна).

Таким чином, суд дійшов висновку, що посади медичної сестри дитячого хірургічного відідлення, на яких позивач працював у спірні періоди, є посадами середнього медичного персоналу.

Отже, робота на посадах медичної сестри надає право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Суд приймає до уваги те, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2022 року по справі № 345/1597/17 зазначив, що право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов'язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а й з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.

З огляду на викладене, враховуючи що Переліком №909 передбачені посади середнього медичного персоналу незалежно від форми власності, відомчої належності закладів і установ або статусу, суд зазначає, що періоди роботи позивача на посадах медичної сестри та чергової медичної сестри, які є посадами середнього медичного персоналу, мають зараховуватися до спеціального стажу, який дає право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV.

Щодо не зарахування періодів проходження інтернатури на посаді лікар-інтерна дитячого хірургічного відділення в 6-ій міській лікарні м. Сімферополь (АРК) з 01.08.1988 по 16.11.1988 (записи №№3-4) та в Кримській обласній дитячій клінічній лікарні з 17.11.1988 по 01.08.1989 (записи №№5-6) (не зараховано ні до страхового, ні до спеціального стажу), суд виходив з такого.

Так, при вирішенні питання щодо зарахування періоду інтернатури до спеціального медичного стажу, підлягає з'ясуванню форма проходження інтернатури (бюджетна чи контрактна).

Як встановлено судом, позивач працював в період проходження інтернатури на посаді лікаря-інтерна в державному або комунальному закладі, тобто він отримував заробітну плату, а роботодавець в свою чергу сплачував за нього страхові внески, що підтверджується основним документом, а саме записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 23.11.1988.

Відтак, з огляду на наявні відповідні запис в трудовій книжці, проходження інтернатури є видом трудової діяльності і зараховується до стажу, який дає право на пенсію.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01.09.2016 у справі №438/556/16-а, від 17.02.2020 у справі №456/2356/16-а.

Окремо суд звертає увагу, що періоди роботи позивача на посаді медичної сестри та проходження інтернатури проходили в Автономній Республіці Крим, яка на даний час є окупованою територію, що унеможливлює отримання додаткових документальних доказів, підтвердження сплат страхових внесків (відповідальність за несплату яких, що неодноразово окреслювалась практикою Верховного Суду, покладається на роботодавця), уточнюючих довідок.

Воднораз, сталою практикою Верховного Суду підтверджується, що особи, які працювали або проходили інтернатуру в Криму до окупації, мають право підтвердити свій стаж роботи, зокрема, відповідним записами в трудовій книжці.

Разом з тим, суд також враховує, що відповідачами не заперечується та ніяк не пояснюється факт не врахування спірного періоду проходження інтернатури ні в оскаржуваному рішенні, ні у відзивах на позов.

Стосовно незарахування проходження військової служби в особливий період до страхового стажу на посаді, що дає право на виплату грошової допомоги згідно з Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону, оскільки особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а організацією, в якій мобілізований працював до призиву, не здійснюється нарахування заробітної плати за посадою (за збереженим місцем роботи), суд виходить з такого.

ОСОБА_1 був призваний під час мобілізації на військову службу з посади лікаря КНП "Рожнятівська багатопрофільна лікарня" відповідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 № 5 від 01.03.2022 (а.с.14). На час проходження військової служби місце роботи та посада за ним були збережені, що відповідає вимогам частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, період проходження військової служби за призовом під час мобілізації зараховується до страхового стажу, незалежно від сплати страхових внесків.

Частина 3 статті 119 КЗпП гарантує працівникам збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на час проходження військової служби. Відсутність фактичного нарахування заробітної плати з боку роботодавця через об'єктивні обставини (наприклад, фінансові труднощі чи ліквідацію) не може бути підставою для позбавлення працівника права на зарахування цього періоду до страхового стажу.

При цьому, факт нарахування КНП "Рожнятівська багатопрофільна лікарня" заробітної плати позивачу за посадою (за збереженим місцем роботи) на час військової служби з 01.03.2022 по 01.07.2022 підтверджується довідкою №92 від 07.08.2024 (а.с.17) в матеріалах справи.

Відтак, суд вважає, що дії відповідача, які обмежили права позивача, є незаконними, оскільки суперечать положенням Закону № 1058-IV, КЗпП України та Конституції України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що період з 01.03.2022 по 01.08.2022 має бути зарахований до страхового та спеціального стажу позивача як час проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Щодо незарахування періоду навчання позивача в Кримському медичному інституті згідно диплому серії НОМЕР_5 до страхового стажу, оскільки по батькові в дипломі відрізняється в документах, що посвідчують особу, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області до страхового стажу не врахував період навчання позивача в Кримському медичному інституті з 01.09.1982 по 27.06.1988, оскільки по батькові ОСОБА_1 не відповідає паспортним даним позивача.

Із змісту паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого Рожнятівським РВ УМВС України в Івано-Франківській області 18.08.1997, вбачається, що по батькові позивача зазначено " ОСОБА_3 " (українською мовою) та " ОСОБА_5 " (російською мовою) (а.с.7).

Однак, в матеріалах справи наявна копія диплому серії НОМЕР_1 , виданий 27.06.1988 за реєстраційним № 2204 (наявний відтиск штемпеля про присягу лікаря Радянського Союзу 27.06.1988), який підтверджує період навчання ОСОБА_6 (українською мовою), ОСОБА_1 (російською мовою) в Кримському ордену червоного прапора медичному інституті (а.с13).

23.11.1988 розпочато заповнення трудової книжки серії НОМЕР_2 на ім'я " ОСОБА_7 " (російською мовою). Згодом по батькові позивача викреслено за заначено " ОСОБА_3 " (українською мовою), про що на першій сторінці трудової книжки зроблено запис " ОСОБА_8 не читати, виправленому " ОСОБА_3 " вірити згідно паспорта НОМЕР_6 від 18.08.1997 Рожнятівським РВ УМВС України, підпис, печатка" (а.с.9).

Суд звертає увагу, що така невідповідність в зазначенні по батькові позивача є формальною неточністю, яка за загальним правилом, не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

Суд зауважує ту обставину, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, по батькові, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.

В свою чергу, відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірний запис у дипломі є недійсним чи того, що диплом не належить позивачеві.

Крім того, судом враховується, що обов'язок заповнення диплому покладається на навчальний заклад. Невідповідність написання по батькові в дипломі, яка виникла при перекладі з російської мови на українську, із по батькові позивача згідно даних паспорта, не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні періоду навчання з 26.04.1986 по 17.07.198 з 01.09.1982 по 27.06.1988 до страхового стажу.

Крім того, суд погоджується з доводами представника позивача, що пенсія позивачу призначена з 30.05.2024 на підставі поданих документів, в тому числі трудової книжки серії НОМЕР_7 виданої 23.11.1998, в якій як встановлено судом вище, наявне закреслення по батькові позивача " ОСОБА_2 " та виправлено на " ОСОБА_3 ". Відтак, наведені аргументи відповідачем 1 у відзиві на позов щодо необхідності встановлення факту, що має юридичне значення належності йому диплому, свідчать про надмірну формальність.

Суд також враховує, що аналіз змісту зазначених документів свідчить про те, що допущено граматичну помилку, знову ж таки у зв'язку з різним написанням по батькові позивача в українській та російській транскрипції, а отже не виникає зайвих сумнівів, що вказані документи належать саме ОСОБА_1 , та видані на його ім'я, оскільки містять додаткові ідентифікуючі дані, дата народження, ім'я, прізвище, місце навчання та роботи, що дає підстави стверджувати що всі вони стосуються однієї особи, а саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, враховуючи, що помилка в написанні по батькові в документах позивача про освіту не можуть нівелювати відомості про навчання й освіту особи, а також трудову діяльність, та позбавляти її права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею стажу.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення такої допомоги. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Як вже встановлено судом, відповідачем не зараховано до спеціального стажу, який дає право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV періоди роботи позивача на посадах медичної сестри в дитячому хірургічному відділенні 6-ої міської лікарні м. Сімферополь (АРК), інтернатуру з 01.08.1988 по 16.11.1988 в 6-ій міській лікарні м. Сімферополь (АРК), інтернатуру з 17.11.1988 по 01.08.1989 в Кримській обласній дитячій клінічній лікарні та період військової служби з 01.03.2022 по 01.08.2022.

Так, у межах цих спірних правовідносин судом вже надана оцінка протиправності дій щодо не зарахування до спеціального стажу позивача вказані періоди.

При цьому суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача та не приймало рішення про відмову у призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, з урахуванням до спеціального стажу ОСОБА_1 вказаних періодів, а тому відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вказану грошову допомогу.

Щодо питання про визначення відповідача, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Із вказаного слідує, що після реєстрації 08.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заяви ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошової допомоги, органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на таку, в розумінні Порядку №22-1, є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Тож, дії зобов'язального характеру щодо здійснення перерахунку пенсії позивача має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про такий перерахунок, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 08.02.2024 в справі №500/1216/23, від 07.05.2024 в справі №460/38580/22.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача, з врахуванням встановлених судом обставин справи, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до п. 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачених пунктами "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періодів роботи з 22.03.1994 по 05.05.1996, з 17.06.1996 по 21.01.2002 та з 22.01.2002 по 30.01.2009, і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване і законне рішення.

Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій підлягає до часткового задоволення.

Судові витрати, які відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають розподілу, відсутні.

Крім того, представником позивача заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн.

Так, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВО №1084198 від 12.08.2024, розрахунок витрат для надання правничої правової допомоги адвоката від 12.08.2024, акт приймання виконаної роботи від 12.08.2024 та квитанцію до прибуткового касового ордера №5 від 12.08.2024 (а.с.29,43-45)

Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката як визначено частиною 5 статті 134 КАС України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Оцінюючи характер наданої адвокатом Бахіром Р.Д. правничої допомоги, слід виходити із наступного.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані.

Окрім того зважаючи те, що для фахівця у галузі права, який отримав право на здійснення адвокатської діяльності, консультація, складання заяви та позовної заяви не може становити значного робочого часу.

У даному випадку, суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, за змістом яких суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:

" 74. Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

75. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

76. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним".

Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати за правничу допомогу мають бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті як судовий збір за розгляд цього спору професійним суддею

Підсумовуючи свої міркування, суд не зменшуючи значення і роль професійності фахівця у галузі права, кваліфікованості адвоката та не зменшуючи його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету як представника у даній справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин та з огляду на судові рішення Верховного Суду, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для суду першої інстанції, на переконання суду, потребує певної затрати часу та зусилля, відтак витрати на правову допомогу є завищеними та неспівмірними з реальним обсягом наданих послуг, формування матеріалів та консультації клієнта.

Таким чином, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, а також беручі до уваги часткове задоволення позовних вимог, розумним розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 2000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092850025256 про відмову в перерахунку пенсії від 16.07.2024.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із зарахуванням до спеціального стажу, що дає право на отримання такої грошової допомоги періодів роботи з 22.03.1994 по 05.05.1996, з 17.06.1996 по 21.01.2002 та з 22.01.2002 по 30.01.2009, і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване і законне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Представнику позивача та відповідачам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 );

відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);

відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012).

Суддя Главач І.А.

Попередній документ
124333313
Наступний документ
124333315
Інформація про рішення:
№ рішення: 124333314
№ справи: 300/6228/24
Дата рішення: 09.01.2025
Дата публікації: 13.01.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (11.03.2026)
Дата надходження: 07.02.2025
Предмет позову: визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії