10 січня 2025 року м. Ужгород№ 260/6070/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) про відмову в перетинанні державного кордону України від 24.08.2024 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв'язку із відсутністю підстав на перетинання Державного кордону України (фіктивний шлюб).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 24 серпня 2024 року позивач разом з дружиною-особою з інвалідністю мав намір перетнути державний кордон з метою виїзду для лікування, однак посадова особа відповідача прийняла рішення про відмову у перетині кордону. Таке рішення аргументоване відсутністю підстав для перетину (фіктивний шлюб). Вказане рішення вважає протиправним, оскільки посадовій особі відповідача було надано всі необхідні документи, що підтверджують його право на перетин кордону.
09 жовтня 2024 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив з мотивів безпідставності такого. Так, зокрема, зазначив, що при перетині державного кордону позивач не надав документи, що підтверджують його відношення до військового обов'язку. Зокрема, вважає, що надана позивачем довідка не передбачена чинним законодавством, не встановлює обставину відношення позивача до військового обов'язку і не підтверджує наявність у позивача відстрочки. Окрім того, звертає увагу суду на неузгодженості наданих позивачем документів та заявлених обставин, що, в тому числі, свідчить про не пов'язаність позивача та його дружини спільним побутом та взаємними права та обов'язками.
10 жовтня 2024 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому стверджував, що позивач при перетині кордону пред'являв військовий квиток НОМЕР_3 . В свою чергу відповідач жодних доказів протилежного не надав. Окрім того, вважає, що допущена працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки помилка, за наявності інших підтверджуючих документів, не може бути підставою для можливості реалізації позивачем права на перетин кордону.
09 січня 2025 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» додаткові пояснення у справі, в яких повідомив про відсутність у Військової частини НОМЕР_1 копій документів, які були пред'явлені позивачем при перетині кордону, оскільки зберігання таких не передбачено законодавством.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 24 серпня 2024 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) прибув до пункту пропуску «Лужанка» з наміром перетнути державний кордон України. Однак за результатами розгляду пред'явлених для проведення паспортного контролю уповноваженій особі підрозділу охорони державного кордону документів рішенням начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенантом ОСОБА_2 від 24.08.2024 у перетинанні кордону ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав на перетин державного кордону (фіктивний шлюб).
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує його право на вільне пересування, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Оцінюючи правомірність оскарженого рішення, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII (далі - Закон №3857). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
П. 3 вказаного вище указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543).
Положеннями ст. 2 вказаного законодавчого акту визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Відтак, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є військовозобов'язаним.
Закон №3543 передбачає можливість відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Виключний перелік категорій військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації наведений в ст. 23 вказаного законодавчого акту.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Так, позивач вважає, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543, як чоловік, який має дружину з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання.
Відмовляючи ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, посадова особа відповідача виходила з того, що позивач тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв'язку з відсутністю підстав на перетин державного кордону України (фіктивний шлюб).
Оцінюючи правомірність спірного рішення відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Основними функціями Державної прикордонної служби України, згідно ст. 2 вказаного законодавчого акту, є, в тому числі, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Відповідно до ст. 3 Закон №3857, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Ч. 3 ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI встановлено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль»).
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначають Правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі - Правила).
Відповідно до п. 2-6 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
За змістом п. 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Отже, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Проте для реалізації такого права вказана обставина повинна бути підтверджена належними доказами та документами.
Так, позивач заявляє, що для паспортного контролю 24 серпня 2024 року в пункті пропуску «Лужанка» він пред'явив, серед іншого, військовий квиток серії НОМЕР_3 , довідку №4905 від 03.07.2024, видану ІНФОРМАЦІЯ_6 , довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №398337 від 08.09.2016, видану дружині позивача - ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), індивідуальну програму реабілітації інвалідів, свідоцтво про шлюб від 19.01.2024 серії НОМЕР_4 .
У поданому до суду відзиві відповідач заперечує подання ОСОБА_1 для паспортного контролю військово-облікового документу, однак жодних доказів зазначеного твердження на вимогу суду не надав, посилаючись на відсутність обов'язку зберігати пред'явлені особами документи.
Оцінюючи таке твердження відповідача - суб'єкта владних повноважень, суд враховує положення ст. 77 КАС України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За відсутності доказів на спростування твердження ОСОБА_1 про надання для проходження паспортного контролю, в тому числі, військово-облікового документу, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України, суд вважає, що такий документи був поданий.
Більше того, неподання військово-облікового документи при проходження паспортного контролю не було підставою для відмови ОСОБА_1 у перетині державного контролю згідно з оскарженим в даній адміністративній справі рішенням від 24.08.2024.
З цього приводу суд зазначає, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття та не може обґрунтовувати юридичну правомірність таких актів в контексті обставин, що не були підставою їх прийняття. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах.
Так, з поданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 є чоловіком особи з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, - ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Сімейного кодекс України, державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Так, в даному випадку дійсність укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 19 січня 2024 року Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Нормами ч. 1 ст. 38 Сімейного кодексу України передбачено, що підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Окрім того, перелік підстав недійсності шлюбу наведений в ст. 39 Сімейного кодексу України.
В даному випадку відповідач не заявляє про наявність підстав, передбачених статтями 22, 24-26, 39 Сімейного кодексу України, необхідних для визнання укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюбу недійсним. В свою чергу судом таких обставин під час розгляду даної справи не встановлено.
Визначення поняттю «фіктивний шлюб» (що стало підставою для прийняття оскарженого рішення) надано в ст. 40 Сімейного кодексу України. Так, відповідно до такого, шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.
Отже, фіктивність укладеного між особами шлюбу може бути встановлено виключно в судовому порядку.
Жодних доказів наявності рішення суду, згідно з яким укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюб був визнаний недійсним у зв'язку з його фіктивністю, НОМЕР_5 прикордонний загін суду не надав.
При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на різне місце проживання, різні прізвища, що, на його думку, свідчать про фіктивність шлюбу, оскільки орган Державної прикордонної служби не наділений повноваженнями визнавати шлюб фіктивним. Вказані обставини, як і недійсністю шлюбу у зв'язку з його фіктивністю можуть бути встановлені виключно судовим рішенням.
Суд також відхиляє заявлені у відзиві посилання на наявні розбіжності у наданій позивачем довідці №4905 від 03.07.2024, виданій ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки вказані обставини не були підставами для відмови у перетині кордону, що є предметом оскарження в даній адміністративній справі.
У зв'язку з тим, що обставини, заявлені відповідачем у відзиві, не були підставою для відмови у перетині ОСОБА_1 кордону, а оскаржене рішення прийнято без їх врахування, суд не може підміняти собою уповноважений на те орган та здійснювати перевірку таких обставин при дослідженні правомірності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Більше того, на думку суду, допущена посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_7 описка в частині зазначення групи інвалідності, за наявності інших підтверджуючих документів, не може бути єдиною підставою для обмеження права особи на виїзд за кордон.
З огляду на вищенаведене суд вважає оскаржене рішення НОМЕР_5 прикордонного закону протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняте начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) лейтенантом ОСОБА_2 від 24.08.2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін