10 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/12997/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області та до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривень;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати йому суддівської винагороди суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, в розмірі 3028,00 гривень;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, в розмірі 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, в розмірі 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що є суддею Народицького районного суду Житомирської області. Однак, в період його перебування на посаді з 01.04.2024 по 30.06.2024 нарахування та виплата йому суддівської винагороди здійснювалася в неналежному розмірі, оскільки при визначенні суддівської винагороди був застосований базовий розмір посадового окладу судді, розрахований із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2102,00 грн, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Позивач вважає такі дії протиправними, адже розмір суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка визначає, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У зв'язку із цим позивач вважає, що в спірний період базовий розмір його посадового окладу повинен розраховуватись із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 01 січня 2024 року, тобто 3028,00 гривень, а не в розмірі 2102,00 гривень, як це визначено статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Відтак, з метою захисту свого права на отримання суддівської винагороди в належному розмірі ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 12.07.2024 провадження в адміністративній справі №240/12997/24 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
29 липня 2024 року до суду надійшов відзив Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області вказало, що згідно ч. 3 ст. 135 Закону України №1402-VIII "Про судоустрій та статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення законів України про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року становить 2102,00 гривні. Крім того, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області зауважило, що воно не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу судді та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України. Натомість, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів виділив Територіальному управлінню ДСА України в Житомирській області на 2024 рік кошти на виплату суддівської винагороди відповідно до положень ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. У зв'язку із чим, суддівська винагорода та допомога на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року були нараховані позивачу в межах бюджетних асигнувань. Враховуючи вказане, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області просило відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
02 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відив на позовну заяву, в якій вказав, що відповідач жодним чином не спростував його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог, а тому просив задовольнити поданий ним позов.
Державна судова адміністрація України станом на дату розгляду справи своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористалась, відзиву на позовну заяву до суду не надала. Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що на підставі Указу Президента України від 12.05.2010 №601/2010 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Народицького районного суду Житомирської області строком на 5 років.
Наказом голови Народицького районного суду Житомирської області від 18.06.2010 №33-к ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Народицького районного суду Житомирської області.
Указом Президента України від 03.04.2017 №94/217 "Про призначення суддів", ОСОБА_1 призначено на посаду судді Народицького районного суду Житомирської області безстроково.
Згідно наказу голови Народицького районного суду Житомирської області №1-к від 04.04.2017 ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов'язків судді Народицького районного суду Житомирської області з 04.04.2017.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачами, що в період з 01.04.2024 по 30.06.2024 розмір суддівської винагороди, який виплачувався ОСОБА_1 , був розрахований, виходячи з посадового окладу, визначеного відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", тобто із застосуванням при його розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 гривень.
Вважаючи, що при нарахуванні йому суддівської винагороди в спірний період розмір його посадового окладу мав визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 01 січня 2024 року, тобто в розмірі 3028,00 гривень, а не в розмірі 2102,00 гривень, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII у редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Положеннями ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями ч. 4 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, встановленого частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Приписами ст. 136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Згідно з ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (далі - Закон №3460-IX) встановлено, що у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Під час розгляду справи встановлено, що в період з 01.04.2024 по 30.06.2024 суддівську винагороду ОСОБА_1 було обчислено із урахуванням приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме із застосуванням при визначенні розміру його посадового окладу прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 гривень.
З даного приводу суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої наведено вище.
Конституція України у редакції Закону України №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі - Закон України № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, судді названим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102 грн.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, визначений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Також суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.
Відтак, в розрізі спірних правовідносин суд приходить до висновку, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України на відповідний рік вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України №1402-VIII, а положення Закону України № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Враховуючи вказане суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі положень Закону №3460-IX є неправомірною.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі №560/5597/22, від 13 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а та від 21 вересня 2023 року у справі №380/25627/21.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України 1402-VIII, а тому в спірний період з 01.04.2024 по 30.06.2024 ОСОБА_1 має право на перерахунок та виплату недоотриманих ним сум суддівської винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року та складає 3028,00 гривень.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за спірний період з 01.04.2024 по 30.06.2024, обчисленої виходячи з посадового окладу, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 гривень та похідні від них вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.
Натомість, щодо позовні вимоги про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати позивачу допомоги на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 2102 гривень, суд зазначає, що вони є безпідставними, адже із наявних у матеріалах справи розрахункових листів про виплату суддівської винагороди вбачається, що в спірний період з 01.04.2024 по 30.06.2024 допомога на оздоровлення ОСОБА_1 не виплачувалась. З огляду на це, заявлені в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги, заявлені до Державної судової адміністрації України, суд зазначає наступне.
Згідно норм частин 3 та 4 статті 148 Закону України № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно пункту 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Відповідач - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік).
Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред'явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 гривень та зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 гривень.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) поняття власності, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права, і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.
Відповідно до пункту 23 цього рішення в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
При цьому, у відповідності до пункту 26 названого рішення органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статей 2, 9, 72-77, 139, 205, 242-246, 250, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 23, м. Житомир, 10014; код ЄДРПОУ 26278626) та до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 гривень.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи із розміру посадового окладу судді, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, в розмірі 3028,00 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи із розміру посадового окладу судді, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, в розмірі 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчислену виходячи із розміру посадового окладу судді, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, в розмірі 3028,00 гривень, із урахуванням раніше виплачених сум та із утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович