09 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/11313/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Волинській області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Волинській області (далі - Інспекція) звернувся з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України») про визнання протиправною бездіяльності ДСГП «Ліси України» в особі філії «Маневицьке лісове господарство» щодо організації і встановлення меж пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га, а також щодо встановлення охоронної зони навколо пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси»; зобов'язання ДСГП «Ліси України» в особі філії «Маневицьке лісове господарство» вжити заходів з метою розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою на об'єкт природно-заповідного фонду - пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси», а також задля встановлення навколо неї охоронної зони.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинської обласної ради від 11 лютого 2021 року №4/15 «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду області» оголошено об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення пралісову пам'ятку природи «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га, яка знаходиться поблизу села Карасин Камінь-Каширського району, на землях, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Маневицьке лісове господарство» (тепер філія «Маневицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України») та згідно з матеріалами лісовпорядкування знаходяться в межах 19 кварталу 25 виділу та 20 кварталу 9, 13, 16, 19 видів Карасинського лісництва. Однак згідно з інформацією, що міститься у Державному земельному кадастрі, межі пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси», яка на виконання вимог статті 53 Закону України від 16 червня 1992 року №2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон №2456-XII) Управлінням екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації передана під охорону ДП «Маневицьке лісове господарство» (охоронне зобов'язання від 31 березня 2021 року №414), в натурі (на місцевості) не винесено, що підтверджено як листом Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної військової адміністрації від 04 вересня 2024 року №1574/1.15/2-24, так і інформацією філії «Маневицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 05 вересня 2024 року.
Покликаючись на пункт 1.6 Положення про пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси», затверджене наказом Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації від 31 березня 2021 року №8 (далі - Положення №8), та статтю 26 Закону України від 22 травня 2003 року №858-IV «Про Землеустрій» (далі - Закон №858-IV), прокурор зазначив, що саме ДСГП «Ліси України» в особі філії «Маневицьке лісове господарство» має обов'язок вчинити дії щодо організації розробки проекту землеустрою на вказаний об'єкт природно-заповідного фонду - пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га, що передбачає визначення та закріплення на місцевості її меж та охоронної зони.
Прокурор вважає, що має місце бездіяльність відповідача, на якого вказаними вище нормативно-правовими актами покладено обов'язок щодо виготовлення технічної документації із землеустрою з метою встановлення меж об'єкта природо-заповідного фонду. Про допущені порушення прокурор у вересні 2024 року повідомляв Інспекцію, яка самостійно із відповідним позовом не звернулася до суду для усунення виявлених порушень. Відсутність встановлених меж та охоронної зони пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га фактично унеможливлює належним чином охорону та збереження об'єкта природно-заповідного фонду. Враховуючи привабливість вказаного природного об'єкта, лісові масиви природно-заповідного фонду нерідко зазнають неправомірних посягань при використанні його корисних якостей. За таких обставин, реалізуючи надані законом повноваження щодо захисту державних інтересів, відповідно до частини другої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VІІ), частини четвертої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) прокурор звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 КАС України.
Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження 16 жовтня 2024 року (а.с.74), відзив на позов не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Пунктом 1 рішення Волинської обласної ради від 11 лютого 2021 року №4/15 «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду області» (далі - Рішення №4/15) оголошено об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення пралісові пам'ятки природи згідно з додатком. До переліку об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, які оголошуються пралісовими пам'ятками природи на території Волинської області (додаток до рішення), включено пралісову пам'ятку природи «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га (а.с.49 зворот-51). Згідно з пунктом 2 цього рішення землекористувачам та постійним землекористувачам у встановленому порядку визначено винести в натуру на місцевість межі новоутворених територій та об'єктів природно-заповідного фонду і позначити їх державними знаками встановленого взірця; забезпечити режим охорони та збереження об'єктів природно-заповідного фонду.
На виконання пункту 3 Рішення №4/15 пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» Управлінням екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації передано під охорону ДП «Маневицьке лісове господарство», про що 31 березня 2021 року оформлене відповідне охоронне зобов'язання №414 (а.с.29).
Відповідно до підпунктів 1.2, 1.3, 1.6 Положення №8 (а.с.44-47) територія пралісової пам'ятки природи входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання; пралісова пам'ятка природи загальною площею 47,7 га знаходиться у межах землекористування ДП «Маневицьке лісове господарство» - Карасинське лісництво, квартал 19 виділ 25, квартал 20, виділ 9, 13, 16, 19. Межі пралісової пам'ятки природи встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж пралісової пам'ятки природи в натурі її межі визначаються відповідно до проекту створення. Відомості про обмеження у використанні земель пралісової пам'ятки природи зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Листом від 04 вересня 2024 року №1574/1-15/2-24 Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації повідомило Камінь-Каширську окружну прокуратуру, що проєктів землеустрою щодо внесення меж в натурі (на місцевості) на пралісові пам'ятки природи до Управління на погодження не надходило (а.с.28 зворот).
У листі від 23 вересня 2024 року №5-5/2285 Інспекція на запит прокурора повідомила про те, що вказаним органом контролю у період з 01 по 14 вересня 2021 року проведено перевірку (акт від 14 вересня 2021 року №374/09.21), якою встановлено, що під охороною ДП «Маневицьке лісове господарство» перебувають об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення, зокрема, пралісова пам'ятка природи «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га; в акті перевірки зазначено, що межі об'єкта природно-заповідного фонду в натурі (на місцевості) не винесено, інформаційно-межові знаки не встановлено (а.с.53 зворот-54).
Листом від 18 вересня 2024 року №933/26.3-2024 на запит прокурора від 13 вересня 2024 року №51/1-1485ВИХ-24 (а.с.30) філія «Маневицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» повідомила, що у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, також припинення шляхом реорганізації ДП «Маневицьке лісове господарство», яке приєднано до ДСГП «Ліси України», не було можливості своєчасно заключити договір із землевпорядною організацією на розроблення технічної документації із землеустрою; роботи з розроблення землевпорядної документації проводяться на підставі тендерних договорів і філією здійснюється підготовка документів для звернення до Волинської обласної військової адміністрації з метою поділу ділянок, оскільки речові права на земельні ділянки виготовлено загальною площею разом з експлуатаційними лісами (а.с.31).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону №1697-VІІ та статтею 53 КАС України.
Так згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 23 цього Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
При вирішенні справи суд бере до уваги, що інтереси держави є оціночним поняттям, а тому прокурор в кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
За приписами статей 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави.
Частиною першою статті 4 Закону України 25 червня 1991 року №1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон №1264-XII) визначено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.
Згідно зі статтею 5 Закону №1264-XII державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Отже, державний та суспільний інтерес полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, насамперед, задля збереження національного природного надбання країни.
Статтею 20-2 Закону №1264-XII передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про використання та охорону земель; про природно-заповідний фонд; надання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до пункту 1 розділу І, пункту 11 розділу ІІ Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції України, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року №230 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 року за №350/34633), Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується. До функцій Інспекції належить вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступ позивачем та відповідачем у судах.
Підпунктом 15 пункту 2 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію у Волинській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20 лютого 2023 року №28 (а.с.55-64), визначено, що Державна екологічна інспекція у Волинській області здійснює нагляд за додержанням законодавства про охорону і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Також пунктом 6 Положення №28 передбачено можливість Інспекції на звернення до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.
Як вбачається із матеріалів справи, прокурор листом від 25 вересня 2024 року №51/1-1532ВИХ-24 повідомив Інспекцію про пред'явлення позову до суду в інтересах держави в особі Інспекції до ДСГП «Ліси України» в особі філії «Маневицьке лісове господарство» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо виготовлення технічної документації із землеустрою на об'єкт природо-заповідного фонду - пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га та встановлення навколо неї охоронної зони. Одночасно роз'яснено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень у встановленому законом порядку (а.с.11).
Інспекція не подала до суду заперечень проти її представництва прокурором в інтересах держави.
Надаючи оцінку доводам прокурора по суті спору, суд зазначає, що відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
За приписами статті 19 ЗК України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Згідно зі статтею 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.
У статті 79 ЗК України вказано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини сьомої статті 79-1 ЗК України винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування, а відповідно до частини восьмої цієї ж статті ЗК України у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Статтею 44 ЗК України передбачено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначені Законом №2456-XII.
До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища (стаття 3 Закону №2456-XII).
Як встановлено судом, рішенням Волинської обласної ради від 11 лютого 2021 року №4/15 «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду області» оголошено об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення пралісову пам'ятку природи «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га (а.с.49 зворот-51).
Відповідно до частини четвертої статті 7 №2456-XII межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Крім того, статтею 39 Закону №2456-XII встановлено, що для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.
Статтею 28 Закону №2456-XII, а також статтею 39-1 Лісового кодексу України передбачено, що охоронна зона навколо пралісових пам'яток природи установлюється завширшки не менше подвійної висоти деревостану пралісу. В охоронній зоні забороняються будь-які суцільні, у тому числі санітарні, а також поступові рубки.
Частиною п'ятою статті 53, статею 60 Закону №2456-XII визначено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання. Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.
У частині четвертій статті 27 Закону №2456-XII вказано, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Закон №858-IV визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
У цьому Законі наведені нижче основні терміни вживаються в такому значенні: проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (стаття 1).
Відповідно до підпункту «в» частини першої статті 2 Закону №858-IV землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
У статті 20 Закону №858-IV обумовлено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Підставою для здійснення землеустрою відповідно до статті 22 Закону №858-IV є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Статтею 25 Закону №858-IV визначено, що одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Статтею 30 Закону №858-IV та пунктом 3 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення зобов'язано погоджувати з структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).
Статтею 47 Закону №858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об'єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів включають: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) характеристику території із встановленням режиму використання земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; ґ) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; д) витяг з графічної частини відповідної містобудівної документації з позначеними межами водоохоронної зони, прибережної захисної смуги, пляжної зони (за наявності); е) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці, яка є складовою схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за наявності); є) план організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні; ж) план меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів; з) креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення та земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; и) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів у натурі (на місцевості).
Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів вносяться до Державного земельного кадастру.
Аналізуючи наведені правові норми, слід прийти до висновку, що природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов'язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду. Наведене убезпечує від використання землі на території природно-заповідного фонду не за цільовим призначенням та запобігає її протиправному привласненню.
Відповідно до статті 26 Закону №858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути землекористувачі.
Пунктом 3.5 Положення №8 визначено, що забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах пралісової пам'ятки природи здійснюється землекористувачем.
Матеріалами справи підтверджено, що пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» передано під охорону ДП «Маневицьке лісове господарство» (тепер філія «Маневицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України»), що оформлено охоронним зобов'язанням від 31 березня 2021 року №414 (а.с.29), згідно з пунктом 3 якого землекористувач зобов'язаний: дотримуватися встановленого режиму для території природно-заповідного фонду; не здійснювати у межах території природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу та територію природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території природно-заповідного фонду; забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території природно-заповідного фонду.
З наведеного слідує, що ДСГП «Ліси України» (в особі філії «Маневицьке лісове господарство») має обов'язок вчинити дії з організації розробки проекту землеустрою на об'єкт природно-заповідного фонду - пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га (для визначення та закріплення на місцевості її меж та охоронної зони).
Натомість межі пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» в натурі (на місцевості) не винесено, що підтверджується листами Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації від 04 вересня 2024 року №1574/1-15/2-24 (а.с.28 зворот) та Інспекції від 23 вересня 2024 року №5-5/2285 (а.с.53 зворот-54) і не заперечується відповідачем у листі від 18 вересня 2024 року №933/26.3-2024 (а.с.31).
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність підстав звернення до суду з позовом та підстав для визнання протиправною бездіяльності ДСГП «Ліси України» в особі філії «Маневицьке лісове господарство» з приводу тривалого невжиття заходів щодо організації і встановлення меж пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га, а також щодо встановлення охоронної зони, тому взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити.
Частиною другою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у цій справі задоволено позов суб'єкта владних повноважень, тому судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн згідно із платіжною інструкцією від 02 жовтня 2024 року №2151 (а.с.10, 70) з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури (44501, Волинська область, місто Камінь-Каширський, вулиця Воля, будинок 7) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Степана Бандери, будинок 20, ідентифікаційний код юридичної особи 38009738) до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 9А, ідентифікаційний код юридичної особи 44768034) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (в особі філії «Маневицьке лісове господарство») щодо невжиття заходів з організації і встановлення меж пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси» площею 47,7 га, а також встановлення охоронної зони навколо пралісової пам'ятки природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси».
Зобов'язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (в особі філії «Маневицьке лісове господарство») вжити заходів з метою розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою на об'єкт природно-заповідного фонду - пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Загорілівські природні ліси», а також задля встановлення навколо неї охоронної зони.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк