11 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 572/2109/22
провадження № 61-13980ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку в спільному майні подружжя,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала позов, в якому просила:
- встановити факт її спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу
із ОСОБА_3 у період з 1998 року до 21 січня 2022 року;
- визнати право спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на автомобіль марки «ГАЗ-3110», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на земельну ділянку (пай) для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,11 га, розташовану на території Тинненської сільської ради Сарненського району Рівненської області, а також визнати за нею право власності на 3/4 частки зазначеного майна.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 29 травня
2024 року позов задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 у період з 1998 року до 21 січня 2022 року.
Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку
з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , інвентаризаційною вартістю 143 974 грн, автомобіля марки ГАЗ-3110, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 35 470 грн - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 травня 2024 року в частині визнання права власності ОСОБА_1
на часткужитлового будинку з надвірними будівлями, інвентаризаційною вартістю 143 974 грн та автомобіля марки ГАЗ-3110, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 35 470 грн в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 скасовано.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання за нею
права власності на 3/4 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , інвентаризаційною вартістю 143 974 грн, і на частки автомобіля марки ГАЗ-3110, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 35 470 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Встановлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних правовідносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим, вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовуються при кваліфікації справи як малозначної.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Предметом позову в цій справі є вимога немайнового характеру про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, а також вимога майнового характеру про визнання права спільної сумісної власності
на житловий будинок з надвірними будівлями, інвентаризаційною вартістю
143 974 грн, на автомобіль марки «ГАЗ-3110», вартістю 35 470 грн, на земельну ділянку (пай) для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,11 га, вартістю 18 930, 65 грн, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 частки зазначеного майна.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах
про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Ціна позову у цій справі станом на 1 січня 2024 року становить 198 374,65 грн та не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн), тому в цій частині справа касаційному оскарженню не підлягає (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
В частині позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу справа є незначної складності, і не є такою, що підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, тому є малозначною в цій частині (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України) і не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Водночас касаційний суд зауважує, що застосування критерію малозначності
в зазначеній справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію. Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України міститься серед Загальних положень цього Кодексу і поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, також дійшов висновку,
що обґрунтування, які вона містить, не вказують на наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі та у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі та у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником в касаційній скарзі не наведено, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Зазначення у постанові Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З огляду на зазначене не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська