06 січня 2025 року
м. Київ
справа № 487/6151/23
провадження № 61-7991св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Коломієць В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
12 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, припинення права спільної сумісної власності та стягнення компенсації.
23 лютого 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання частки спільного сумісного майна подружжя.
ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на:
2221/5000 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
2221/5000 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
2221/5000 частки у праві власності на транспортний засіб марки Toyota модель Corolla, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 4 442,00 євро та 13 326,00 дол. США, що є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Поділити спільне сумісне майно колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та в порядку його поділу:
Визнати за ОСОБА_2 право власності на:
2779/10 000 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
2779/10 000 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
2779/5 000 частки у праві власності на транспортний засіб марки Toyota модель Corolla, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
Визнати за ОСОБА_1 право власності на:
2779/ 10 000 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
2779/ 10 000 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
Залишити у власності ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 779 євро та 8 227 дол. США;
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 779 євро та 6 023.80 дол. США.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 лютого 2024 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
11 березня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представник ОСОБА_3 , подав до суду заяву про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що на цей час існує обґрунтована небезпечність, що ОСОБА_1 здійснить відчуження спірного нерухомого майна, так як є титульним власником нерухомого майна, що зробить неможливим виконання рішення суду. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 , а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Вжитих судом ухвалою від 29 лютого 2024 року засобів забезпечення позову не достатньо для забезпечення зустрічних позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 7 221,00 євро та 19 349,80 дол. США.
ОСОБА_2 просив суд накласти арешт на належні ОСОБА_1 : однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , та двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 березня 2024 року заяву задоволено.
Вжито заходів забезпечення позову, а саме накладено арешт на належні ОСОБА_4 : однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 770471248101; двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2010858648101.
Заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії (записи) державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав щодо нерухомого майна щодо належної на праві власності ОСОБА_4 : двокімнатну квартиру, загальною площею 44,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2010858648101.
Ухвала суду мотивована тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виник спір щодо поділу майна подружжя. Крім того ОСОБА_4 має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . В разі невжиття таких заходів можуть виникнути істотні перешкоди для виконання судового рішення, обраний спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами майнового характеру. Застосовуючи такі заходи забезпечення позову суд враховує, що арешт та заборона вчинення реєстраційних дій зобов'язують державного реєстратора утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомого майна. Однак арешт майна є обтяженням прав на нерухоме майно та перш за все обмежує права власника та (або) користувача об'єкта нерухомого майна. Водночас, частина четверта статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає випадки, коли наявність зареєстрованих обтяжень не є підставою для відмови у державній реєстрації прав. Разом з тим, наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав. Враховуючи викладене, застосування цих заходів забезпечення позову забезпечить виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічних позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 березня 2024 року в частині забезпечення зустрічного позову накладанням арешту на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Постанова мотивована тим, що вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, між сторонами існує спір з приводу поділу спільного майна подружжя. При цьому, встановлено, що грошові кошти, щодо яких заявлені вимоги зустрічного позову про їх стягнення з ОСОБА_1 , в наявності не існують. Зазначені кошти за час спільного життя подружжя були акумульовані та перебували у спільному розпорядженні подружжя. За твердженнями ОСОБА_2 , колишня дружина витратила їх на придбання квартири АДРЕСА_5 після розірвання шлюбу, яка між тим не включена до переліку спільного майна. Позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у спосіб накладення арешту квартири АДРЕСА_5 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Встановлено, що суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, як на спірну квартиру, так і на інше нерухоме майно, а також вжив заходів забезпечення позову у спосіб заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав щодо нерухомого майна, зокрема й квартири АДРЕСА_5 . Однак накладення арешту на спірну квартиру та інше нерухоме майно, а також заборона вчиняти будь-які дії з цим нерухомим майном, причому окремо на те, і на інше, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_5 .
Аргументи учасників справи
30 травня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя, предметом спору є дві квартири за адресою АДРЕСА_6 , автомобіль марки Тойота «Corolla». Предметом зустрічного позову є, зокрема грошові кошти у сумі 10 000,00 євро та 30 000,00 дол. США. Попередньою ухвалою суду першої інстанції накладено заборону щодо вчинення будь-яких дій щодо квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . Вказаного забезпечення позову недостатньо, тому ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення зустрічного позову. Підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка не є предметом спору у справі, є забезпечення вимоги про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 7 221,00 євро та 19 349,80 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 059 820,92 грн. Ринкова вартість квартири на АДРЕСА_4 становить 858 584,00 грн. Накладення арешту на нерухоме майно у справі, де предметом позовних вимог є стягнення коштів, є належним видом забезпечення позову. Вжиття заходів забезпечення позову мають на меті подальше стягнення на таке майно у разі задоволення позову. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Забезпечення позову у справі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією реального виконання судового рішення та задоволення вимог позивача. Крім того, боржник матиме можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури стягнення на майно боржника. Тому обраний спосіб забезпечення позову є співмірним із розміром позовних вимог. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачці квартиру, яка не є предметом спору у справі, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Разом з цим, безпідставним є посилання апеляційного суду, що накладення арешту і заборона вчинення дій призведе до подвійного забезпечення позову, оскільки частиною другою статті 150 ЦПК України передбачено, що суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Апеляційний суд під час розгляду справи вдався до розгляду справи по суті та оцінки доказів, що суперечить вимогам законодавства при вирішенні питання щодо забезпечення позову. Питання обґрунтованості позову є предметом дослідження судом під час розгляду справи по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Апеляційний суд переглядав ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 березня 2024 року в частині забезпечення зустрічного позову ОСОБА_2 накладанням арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . В іншій частині ухвала суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалася, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
Як заборона відчуження, так і арешт віднесені до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).
Апеляційний суд врахував, що ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 березня 2024 року вжито заходів забезпечення зустрічного позову, зокрема шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії (записи) державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав щодо належної на праві власності ОСОБА_4 двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 .
За таких обставинапеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що додаткове накладення арешту на вказану квартиру, яка вже є предметом забезпечення зустрічного позову ОСОБА_2 шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Держаному реєстрі речових прав, фактично матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що не є необхідним і співмірним.
Суд першої інстанції задовольнив заяву позивача в цій частині, проте не врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.
Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що апеляційний суд помилково вдався до оцінки обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 по суті спору, що є предметом дослідження судом під час розгляду справи і не вирішується під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Проте зазначене не вплинуло на правильність висновку апеляційного суду про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_4 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене судове рішення ? без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
П. І. Пархоменко