“09» січня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з приміщення
Південного територіального управління ВСП)
захисника ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ)
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва від 18 грудня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
-обвинуваченого за ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 15 лютого 2025 року включно без права внесення застави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу скасувати і постановити нову ухвалу, якою визначити порядок утримання його під вартою у слідчому ізоляторі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обвинувачений зазначив, що наразі він перебуває на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає безпідставним утримання його на гауптвахті, а не в умовах СІЗО, оскільки розгляд кримінального провадження відносно нього у режимі відеоконференції є недоцільним. Тому просить перевести його до слідчого ізолятору.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
На розгляді в Ленінському районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження № 12024150000000394 від 16.04.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
До суду першої інстанції надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою на 60 днів, яке обґрунтоване тим, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків та потерпілу у даному кримінальному провадженні.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання на тривалий строк або довічне позбавленні волі та на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
За висновком суду першої інстанції, підстави для зміни обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу відсутні, а його належну процесуальну поведінку можливо забезпечити лише шляхом продовження строку тримання під вартою.
Також, суд першої інстанції вказав, що не має підстав для застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з огляду на обставини інкримінованих злочинів та зміст ч. 4 ст. 184 КПК України, яке передбачено право суду не визначати заставу у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
З матеріалів, наданих апеляційному суду, вбачається, що наразі, на розгляді в Ленінському районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Судовий розгляд триває.
До Ленінського районного суду м. Миколаєва прокурором подано клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню процесуальних обов'язків.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Вивчивши надані апеляційному суду матеріали, які стали підставою для продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, колегія суддів дійшла висновку, що зважаючи на обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, вчинених (згідно обвинуваченню) проти свободи та життя людини, вчиненого у співучасті, а також можливого строку покарання, який може бути йому призначений у разі визнання винуватим на значний строк (або довічне позбавлення волі), рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення в частині продовження строку запобіжного заходу апелянтом не оскаржується.
У апеляційній скарзі обвинувачений висловив вимогу про скасування ухвали суду, не погоджуючись із рішенням в частині місця його утримання, вважаючи, що він повинен утримуватися не на гауптвахті, а в СІЗО м.Миколаєва.
Разом з тим, оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 196 КПК України, а вимоги апелянта про визначення місця утримання задоволенню не підлягають.
Так, відповідно до ст. 196 КПК України слідчий суддя, суд в ухвалі про застосування запобіжного заходу зазначає відомості про: 1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; 2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу; 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу; 4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; 5) запобіжний захід, який застосовується.
Згідно положень ч. 4 ст. 196 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч.4 ст.197 КПК України.
Тобто, положеннями ст. 196 КПК України не передбачено, що суд визначає місце, де особа повинна утримуватись під вартою.
Таким чином, оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 196 КПК України.
Питання щодо визначення місця утримання обвинуваченого виходить за межі повноважень суду, оскільки порядок виконання рішення суду про обрання (продовження, зміну) запобіжного заходу визначається іншими нормативно-правовими актами та підвідомчими нормативними актами, але таке питання не віднесене до компетенції слідчого судді, суду, а має вирішуватись в порядку виконання рішення суду компетентним органом (посадовою особою).
За таких обставин, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3