Справа № 127/33119/24
Провадження № 33/801/31/2025
Категорія: 156
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бернада Є. В.
Доповідач: Оніщук В. В.
09 січня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., з участю секретаря судового засідання Литвина С.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП,
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
У постанові суду зазначено, що 01 жовтня 2024 року о 20 год. 15 хв. в м. Вінниця по вул. Маяковського, 141, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння.
При ухваленні оскаржуваної постанови суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 доведена належними та допустимими доказами.
Не погодившись із вказаною постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції, просить її скасувати, провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що факту керування автомобілем в стані алкогольного сп'яніння належним чином не зафіксовано, а тому підстави для притягнення його до відповідальності відсутні.
В судовому засіданні захисник Тарана С. Г. апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави, а також додатково пояснив, що викладені у протоколі обставини не відповідають дійсності, оскільки в той день ОСОБА_1 керував автомобілем за декілька годин до вказаного часу і алкогольні напої вживав після зупинки транспортного засобу, а працівники поліції були викликані у зв'язку із конфліктною ситуацією, яка виникла між ним та іншими особами, які перебували біля магазину, зокрема з приводу паркування автомобіля.
Заслухавши доводи захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, пояснення свідка, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Положеннями частини сьомої статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Відповідно до положень п. п. 1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно із пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку огляд для визначення стану сп'яніння.
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до змісту статті 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння відповідно до пункту 3 Розділу І Інструкції є запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів; порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці.
Відповідно до пункту 6 Розділу І Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться:
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби);
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Положеннями п. 7 Розділу І Інструкції передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За ч. 2 статті 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У результаті дослідження матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено такі обставини.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 01 жовтня 2024 року серії ЕПР1 №140851, 01 жовтня 2024 року о 20 год. 15 хв. в м. Вінниця по вул. Маяковського, 141, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння водій проходив на місці зупинки за допомогою алкотестера «Драгер» 6810, результат 2,26 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9 ПДР України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а. с. 2).
Як видно із чеку приладу Alcotest 6810 (тест № 3702 від 01 жовтня 2024 року) результат огляду ОСОБА_1 о 20 год. 36 хв. 2,26 ‰ (а. с. 4).
Відповідно до акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 проводився у зв'язку з виявленням ознак алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя) за допомогою приладу Alcotest 6810. Результат огляду - позитивний 2,26 проміле (а. с. 5).
У направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції зазначено, що 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 був направлений на огляд до КНП ВОНД «Соціотерапія». У результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної поліції у ОСОБА_1 виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя. За результатами огляду, проведеному на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер» 6810, результат позитивний - 2,26 проміле (а. с. 6).
У своїх поясненнях від 01 жовтня 2024 року, відібраних на місці зупинки, водій ОСОБА_1 зазначив, що надасть пояснення у суді (а. с. 7).
До матеріалів справи долучено відеозаписи із нагрудних камер поліцейських.
На відеозаписах із нагрудних камер поліцейських зафіксовано як о 20 год. 35 хв. на місце події прибуває екіпаж патрульної поліції. На місці події біля магазину перебуває декілька осіб, один із яких вказав, що він викликав поліцію і пояснив, що водій автомобіля ймовірно перебуває у стані сп'яніння.
Після виявлення ознак сп'яніння поліцейський пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння за допомогою алкотестеру, той погоджується.
О 20 год. 38 хв. поліцейський запитує який алкоголь вживав ОСОБА_1 , той відповідає, що випив 1,5 л пива. ОСОБА_1 продуває алкотестер, результат 2,26 проміле. Поліцейський повідомляє ОСОБА_1 результат огляду, роз'яснює, що буде складено протокол за ст. 130 КУпАП, роз'яснює його права, пропонує знайти тверезого водія.
О 20 год. 40 хв. поліцейський починає складати адміністративні матеріали.
О 21 год. 16 хв. працівник поліції ознайомлює ОСОБА_1 зі складеним протоколом про адміністративне правопорушення, він ставить підпис у протоколі, чеку «Драгера».
Об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, передбачає необхідність обов'язкової наявності кваліфікуючих ознак цього правопорушення, зокрема, керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Натомість матеріали справи не містять доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом. На відеозаписі зафіксовано автомобіль «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , у нерухомому стані. На місці події знаходилися декілька осіб свідків події, однак враховуючи те, що працівники поліції прибули на місце події після можливого керування ОСОБА_1 транспортним засобом, жоден із присутніх осіб не вказаний у протоколі як свідок, відомостей про таких осіб та їх пояснень матеріли справи не містять. Будь-які інші відеозаписи із сторонніх пристроїв в матеріалах справи відсутні.
В судовому засіданні за клопотанням захисника був допитаний свідок ОСОБА_2 , який будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, пояснив, що 01.10.2024 року орієнтовно між 17 та 18 год. він із ОСОБА_1 приїхали до вказаного магазину, де на задньому дворику вживали спиртні напої, після цього автомобілем не їхали. Через деякий час між ОСОБА_1 та сторонніми особами виник конфлікт із-за неправильного паркування автомобіля, тому хтось викликав поліцію.
Окрім того протокол серії ЕПР1 №140851 не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, час і місце вчинення адміністративного правопорушення.
Як видно зі змісту протоколу, місцем його складення та вчинення адміністративного правопорушення є вул. Маяковського, 141, однак зі змісту відеозапису вбачається, що події мають місце біля будівлі із номером 96. Окрім того рішенням Вінницької міської ради 21 сесії 8 скликання від 29 квітня 2022 року № 1030 вулиця Маяковського перейменована на Синьоводську.
Крім того невідомо із яких джерел працівниками поліції було встановлено час вчинення адміністративне правопорушення о 20 год. 15 хв., адже на місце події вони прибули о 20 год. 35 хв., свідок ОСОБА_2 вказав, що керування автомобілем мало місце орієнтовно між 17 та 18 год. і до того ж із відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається (20 год. 39 хв. запису), як один із свідків події вказав, що ОСОБА_1 вже годину перебуває на холодному повітрі, тобто зазначення у протоколі часу вчинення правопорушення є суперечливим.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України», з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини».
У справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 (п. 146) ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ірландія проти Сполученого Королівства), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
В силу ч. 2 статті 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В своїх судових рішеннях ЄСПЛ неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Так, з урахуванням положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.
Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, а апеляційний суд не наділений повноваженням збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 поза розумним сумнівом не вбачається наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, не підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин, є законні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування оскаржуваної постанови у зв'язку з недоведеністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 245, 247, 280, 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2024 року скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду В. В. Оніщук