10.01.25
Справа № 635/7606/24
Провадження № 1-кп/635/425/2025
Резолютивна частина
08 січня 2025 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3 в режимі ВКЗ
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
потерпілої ОСОБА_6
представника потерпілої ОСОБА_7
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в с. Покотилівка Харківського району Харківської області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,-
В судовому засіданні 08 січня 2025 року прокурором надано письмове клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_9 , перебуваючи на волі, зможе переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення. Застосування до ОСОБА_9 інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків обвинуваченого. Подане клопотання прокурор підтримав та просив його задовольнити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що твердження прокурора здебільшого бездоказові але просив вирішити питання про відмову або задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_9 висловив щодо клопотання прокурора таку ж саму позицію, як і його захисник.
Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, оглянувши матеріали судової справи, суд дійшов до наступного.
Розглядаючи клопотання прокурора, суд вбачав свій обов'язок у тому, щоб встановити чи дійсно стороною обвинувачення доведена необхідність тримання обвинуваченого під вартою, як застосування виняткового запобіжного заходу.
Для виконання цього обов'язку необхідно було розглянути клопотання прокурора в контексті ч. 1 ст. 194 та ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Всі три необхідні умови для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді продовження тримання під вартою наявні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.04.2011 р. у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», розтлумачив, що термін «обґрунтована підозра», означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Прокурор у клопотанні детально проаналізував, як обставини кримінального правопорушення, так і «обґрунтовану підозру», яка б переконала будь-якого об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення у якому він обвинувачується.
Зокрема прокурор зазначив наступне:
« 22.02.2024 у вечірній час доби, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не надалось за можливе, під час відпочинку, військовослужбовець ОСОБА_4 , знаходячись у місці дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 від військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 отримав інформацію про те, що мешканець с. Липці, Харківського район, Харківської області ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неодноразово приходив до місця несення служби вказаних військовослужбовців, поводив себе агресивно, виражався нецензурною лайкою та виражав погрози в бік військовослужбовців, після чого на їх думку, відбувались ракетні удари по місцям дислокації військовослужбовців.
Отримавши вказану інформацію, ОСОБА_4 , всупереч вимог діючого законодавства командуванню військової частини та до правоохоронних органів її не повідомив, а вирішив самостійно перевірити її, та поспілкуватись з ОСОБА_11 особисто.
Потім ОСОБА_4 прибув до місця проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , та закликав ОСОБА_11 для розмови. Вийшовши з будинку ОСОБА_11 запросив ОСОБА_4 до приміщення будинку. Зайшовши до приміщення зали будинку, ОСОБА_11 сів за стіл, який стояв поруч з диваном, а ОСОБА_4 залишився ближче до входу до кімнати. В ході спілкування між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 виник словесний конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з приводу чуток про сепаратизм з боку останнього. В ході сварки у ОСОБА_4 виникає умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 .
У подальшому, в ніч з 22.02.2024 на 23.02.2024, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння та передбачаючи їх настання, у тому числі у вигляді смерті людини, діючи умисно, протиправно, розуміючи що вогнепальна зброя призначена для ураження живої цілі, маючи необхідні вміння та знання для використання вогнепальної зброї, з мотивів раніше виниклих неприязних відносин, пересвідчившись, що за його діями ніхто не спостерігає, в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 взяв у руки бойовий автомат АК-74 калібру 5,45 мм та боєприпаси до нього, який тримав при собі, та, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті людини та свідомо допускаючи та бажаючи їх настання, здійснив з вказаної вогнепальної зброї один прицільний постріл, в область голови ОСОБА_11 , після чого останній перестав проявляти ознаки життя та помер на місці події.
Вважаючи, що ним виконані усі можливі дії для реалізації свого спільного злочинного умислу ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зник, довівши його до кінця.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , потерпілий ОСОБА_11 отримав згідно довідки відділення № 2 ХОБСМЕ № 10-12/631-С/24 від 28.02.2024 вогнепальне поранення голови.
04.03.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю с. Миколай-Поле, Запорізького району, Запорізької області, українцю, громадянину України, з середньою освітою, військовослужбовцю ЗСУ, неодруженому, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживаючому за адресою: АДРЕСА_3 ».
ОСОБА_12 на стадії досудового розслідування було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_13 кримінального правопорушення була врахована слідчим суддею при обранні запобіжного заходу на стадії досудового слідства.
Оскільки суду не було повідомлено жодної обставини, яка б спростовувала, або хоча б ставила під сумнів існування обґрунтованої підозри, суд погодився з наведеними доводами прокурора щодо її збереженні на момент розгляду клопотання у вчиненні ОСОБА_13 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
У зв'язку із висуненням обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я, за вчинення якого санкцією статті КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, у прокурора були підстави вважати, що у обвинуваченого ОСОБА_4 можуть виникнути ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Розглянувши доводи прокурора щодо наявності ризиків, передбачених пунктами 1,3,5 ч. 1 статті 177 КПК України, суд визнав їх переконливими з наступних підстав:
По-перше, наявність зазначених ризиків обґрунтовується тим, що перебуваючи на свободі, ОСОБА_4 усвідомлюючи, що ним скоєно особливо тяжкий злочин, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від слідства та суду на території України, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 22 КПК України (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
По-друге, зважаючи, що причетність ОСОБА_14 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується у тому числі й показаннями потерпілого та свідків, які особисто йому відомі, і перебуваючи на волі він буде мати можливість здійснювати на них незаконний вплив, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні. Враховуючи обставини кримінального провадження, за яких обвинувачений ОСОБА_14 фактично несе військову службу в одному населеному пункті разом з іншими допитаними особами, а також може мати інформацію щодо їх фактичного місця перебування, що дає можливість останньому застосувати відносно них фізичний та психологічний вплив з метою зміни показань у подальшому на свою користь (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
По-третє, обставини вчиненого злочину з урахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_14 несе військову службу, у зв'язку з чим за ним закріплено вогнепальну зброю та боєприпаси, останній може продовжити злочинну діяльність, й надалі вчиняти злочини, включаючи злочини проти життя та здоров'я, що унеможливлює перебування підозрюваного в даний час у суспільстві, тому в прокурора є наявні підстави вважати існування ризику, (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Розглянувши можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, суд погоджується з доводами прокурора за відсутності жодної підстави для зворотного:
Запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_14 у зв'язку з тим, що останній вчинив особливо тяжкий злочин і може ухилятись від покладених на нього процесуальних обов'язків.
До обвинуваченого ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді особистої поруки не можливо застосувати у зв'язку з тим, що відповідно до ч. 1 ст. 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважатиме такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків, проте в оточенні підозрюваного вказані особи, які б могли бути поручителями відсутні.
Також до обвинуваченого ОСОБА_14 , не може бути застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у зв'язку з тим, що останній може вчинити інше кримінальне правопорушення або впливати на свідків у кримінальному провадженні.
Запобіжний захід у вигляді застави також не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_14 у зв'язку з тим, що останнім вчинено особливо тяжкий злочин проти життя та здоров'я.
Вищевказані обставини унеможливлюють запобігання зазначених ризиків, шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, так як жоден із них не може запобігти наведеним ризикам.
Відтак, у суду є достатні підстави погодитися з доводами прокурора про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5, ч. 1 ст.177 КПК України, а також про відсутність можливості запобігти ним шляхом застосування до ОСОБА_8 іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, так як жоден із не зможе запобігти наведеним ризикам.
Водночас, ст.17 Закону України від 23.08.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пункт 1ст.5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п.79 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України").
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання під вартою, проте обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Суд дійшов висновку про те, що суворість передбаченого покарання є не тільки суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів, а й необхідністю забезпечення високих стандартів охорони загальносуспільних прав та інтересів. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру кримінального правопорушення, по якому ОСОБА_14 висунуте обвинувачення та забезпечить охорону суспільного інтересу, зокрема шляхом стримування обвинуваченого та захисту громадян від можливих нових кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я.
За сукупності таких обставин, з урахуванням вимог ст.178 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду та його належну поведінку.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.ст.177, 178, 183, 193, 194, 197, 331 КПК України, суд -
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 8 березня 2025 року.
У відповідності до п.2) ч. 4 статті 177 КПК України не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Строк дії ухвали встановити до 8 березня 2025 року.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, захиснику, потерпілому, прокурору.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали скласти до 10 січня 2025 року.
Суддя ОСОБА_1