10.01.25
Справа № 635/7859/24
Провадження № 1-кп/635/ 432/2025
08 січня 2025 року с. Покотилівка Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника - ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні в залі Харківського районного суду Харківської області кримінальне провадження зареєстроване в ЄДРДР за № 22023220000001469 від 26.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.114 - 2 КК України,
Харківський районний суд Харківської області проводить судовий розгляд за обвинувальним актом за кримінальним провадженням, зареєстрованим в ЄДРДР за № 22023220000001469 від 26.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.114 - 2 КК України.
Стислий зміст обвинувачення: 17.02.2024 ОСОБА_4 рухаючись поблизу ділянки місцевості, на якій знаходиться АЗС-мийка, перебуваючи у транспортному засобі здійснив збір інформації про розташування утвореного відповідно до законів України військового формування. У подальшому, ОСОБА_4 прибув до домоволодіння за зазначеною адресою, в якому перебував раніше йому знайомий, добровільно, без фізичного примусу, вербально поширив цій особі інформацію про перебування військовослужбовців військових формувань на ділянці місцевості із географічними координатами. Згідно з отриманою інформацією в цей день військовослужбовці військової частини виконували бойове завдання та перебували у районі із наведеними координатами. Поширена інформація не розміщувалася у відкритому доступі. Дій ОСОБА_4 сторона обвинувачення кваліфікувала за ч. 2 ст. 114-2 КК України.
Прокурором надано письмове клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшились і не припинили свого існування. Зокрема, сторона обвинувачення вважає, що ЧЕРЕДНІЧЕНКО, перебуваючи на волі, зможе переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення. Застосування до ЧЕРЕДНІЧЕНКА інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків обвинуваченого. Подане клопотання прокурор підтримав та просив його задовольнити.
Обґрунтовуючи своє клопотання прокурор зазначає, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК за обставин викладених у обвинувальному акті. Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів про вчинення ОСОБА_9 вказаного злочину, який карається позбавленням волі у зв'язку з чим до нього судом під час проведення досудового слідства був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_8 проти продовження строку тримання під вартою заперечував. Обгрунтування своїх заперечень виклав письмово та зачитав їх у судовому засіданні. Доводи ОСОБА_7 полягають у тому, що на думку обвинуваченого під час проведення досудового слідства слідчі не надали йому можливості пояснити свої дії. ОСОБА_8 навів в якості прикладу випадок із публічною особою ОСОБА_10 , який оприлюднив свої міркування публічно, після чого його викликали в СБУ для надання пояснень, а потім відпустили.
Суд з цього приводу зазначає, що наведений приклад та справа обвинуваченого мають принципові відмінності. Особа, яка викликалася для дачі пояснень публіковала свої погляди та міркування, що не мали конкретного змісту. ОСОБА_8 обвинувачується у передачі конкретних відомостей щодо фактів, подій, речей, ідей та понять, які у певному контексті мають конкретний зміст.
Щодо зауваження ОСОБА_7 про ненадання йому можливості пояснити свої дії, то суд зазначає, що під час судового розгляду, який триває зараз, обвинувачений не позбавлений можливості давати показання та доводити свою позицію у справі. Посилання ОСОБА_7 на те, що під час проведення досудового слідства не були проведені слідчі дії відносно його обурення щодо того, що військові знаходяться на відкритій місцевості в громадському місці і цим наражають на небезпеку цивільних людей, суд роз'яснює, що сам обвинувачений не зазначає, які слідчі дії він вимагав провести під час досудового слідства. Щодо того, що військові наражають на небезпеку мирних мешканців, знаходячись поруч з ними, суд роз'яснює, що ІV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі у статтях 25,26 забороняє будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди, а командир атакуючих військ, перед тим як почати бомбардування, за винятком випадків штурму, повинен зробити все від нього залежне, щоб попередити відповідні органи влади. Виходячи із цих цивілізованих правил, суд зазначає, що перекладення відповідальності за ризики для цивільного населення на ЗСУ не тільки не доречне, а й не припустиме. Військові знаходяться на своїй території та захищають її, а за звірячі методи, які використовує агресор, має відповідати лише він і ніхто інший. Відтак, суд зазначає, що небезпека для цивільних є реальною але вона жодним чином не пов'язана із військовими ЗСУ, а тому суд відхиляє цей аргумент ОСОБА_7 .
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_11 також заперечувала проти продовження строку тримання під вартою. Заперечення адвоката ґрунтуються на тому, що посилання прокурора на існування ризиків уявне та не підтверджується доказами,
Заслухавши заперечення обвинуваченого та його захисника, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених у т.ч. ст. 114-2 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
В Україні діє воєнний стан, а тому захист цінностей суспільства переважає у даній справі інтереси окремої особи, звільнення якої викликало б втрату довіри до органів влади усіх гілок.
Суворість передбаченого покарання є не тільки суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів, а й необхідністю забезпечення високих стандартів охорони загальносуспільних прав та інтересів. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру кримінального правопорушення, по якому ОСОБА_4 висунуте обвинувачення та забезпечить охорону суспільного інтересу.
В судовому провадженні на даній стадії докази, надані стороною обвинувачення ще не розглянуті, свідки не допитані, а відтак, суд позбавлений можливості надати оцінку поведінці ОСОБА_7 та встановити фактичні обставини події. Водночас, Суд дотримується практики ЄСПЛ, який зазначив, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. Але суд не схильний тлумачити норми Кримінально-процесуального кодексу України, зокрема ч. 1 ст. 178, як такі, що зобов'язує сторону обвинувачення надавати до кожного клопотання про продовження строку тримання нові докази, а суд їх перевіряти. Вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення перевірена слідчим суддею, але це не позбавляє права сторону захисту надати свої докази, які б спростували обґрунтованість підозри, що стала підставою для затримання. На даному етапі судового розгляду ані ОСОБА_8 , ані його захисник не надали суду нових доказів. Їх позиції ґрунтується на тлумаченні закону та оцінці доказів, про які їм стало відомо у зв'язку із закінченням досудового слідства. Попри це, суд надає оцінку доказам у судовому рішенні після їх оцінки з точки зору їх достатності, допустимості, належності, достовірності. На даному етапі суд позбавлений можливості здійснити таку оцінку але, водночас, не має жодної обставини, яка б переконливо для стороннього спостерігача свідчила б про зміну ризиків, встановлених слідчим суддею та про які зазначає прокурор, звертаючись із клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Отже, розглянувши доводи сторони захисту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування для ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
08.01.2024, враховуючи закінчення строку дії запобіжного заходу сторона обвинувачення звернулася до суду в судовому засіданні із клопотанням про його продовження.
У клопотання прокурора зазначено:
- переховуватися від суду. ОСОБА_4 , розуміючи складність проведення судового розгляду, зокрема в умовах дії воєнного стану, усвідомлюючи неможливість повного контролю державною владою кордонів та території України в умовах збройної агресії російської федерації проти України, а також передбачене санкцією ч. 2 ст. 114-2 КК України лише покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, може переховуватись від суду, в тому числі на території Російської Федерації чи тимчасово окупованих частинах території України. Тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим, відсутність в обвинуваченого постійного місця роботи, його репутація та майновий стан, отримані в рамках даного провадження докази, ідеологічні мотиви здійснення протиправної діяльності за вищевказаних обставин, а також вчинення злочину в умовах воєнного стану, сторона обвинувачення приходить до висновку щодо наявності негативної репутації у ОСОБА_4 .
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов?язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв?язками та усіма видами зв?язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторно вчинити злочин («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»);
Під час досудового розслідування слідчим СВ УСБУ в Харківській області встановлений ризик, який передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України - знищення, сховання або спотворення будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. На даний час досудове розслідування завершено та зібрані необхідні та достатні докази для доведення винуватості у суді, у зв'язку з цим, вказаний ризик втратив свою актуальність. Однак, під час досудового розслідування встановлені та допитані свідки, наявність яких свідчить про актуальність ризика впливу ОСОБА_4 на них. Тому встановлено наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КК України.
Ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні. Під час досудового розслідування встановлено та допитано свідків, які ще не давали покази безпосередньо суду. Тому з метою запобігання впливу ОСОБА_4 на свідків, наявні підстави для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти вищенаведеним ризикам.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати визначену КПК процедуру отримання показань від осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 статті 23, ст. 224 КПК). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на стадії досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Вказане дає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони обвинуваченого або інших зацікавлених осіб на свідків у цьому кримінальному провадженні.
- Ризик можливого вчинення іншого кримінального правопорушення обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 , будучи громадянином України, є категорично негативно налаштованим проти військовослужбовців, фактично діяв проти військових Збройних Сил України та інших військових формувань, які задіяні у відсічі збройної агресії російської федерації, підтримав дії РФ, як держави-агресора, та незаконних збройних формувань, а тому може й надалі сприяти у поширенні інформації про розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань в умовах воєнного стану, що може призвести до вчинення ним інших кримінальних правопорушень. Відповідно до встановлених обставин ОСОБА_4 добровільно без будь-якого примусу поширив інформацію про розташування Збройних Сил України, а тому наявний ризик продовження своєї злочинної діяльності на шкоду інтересам України.
В ході слідчих дій отримано обґрунтовані докази, що у ОСОБА_4 відсутні патріотичні переконання до держави Україна та він має стійкі ідеологічні погляди, направлені на підтримку збройної агресії РФ проти України, окупацію підрозділами держави-агресора території Харківської області, а також надання стороннім особам допомоги шляхом передачі необхідної їм інформації. Враховуючи вказане, а також характер вчиненого правопорушення та суспільну небезпечність таких дій в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 може продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України.
Інкриміноване кримінальне правопорушення є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які направлені на забезпечення державної безпеки та обороноздатності, незалежності країни та її конституційного ладу, ОСОБА_4 повідомив сторонній особі відомостей про розташування військовослужбовців та військової техніки ЗС України, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, а покарання, яке загрожує ОСОБА_4 у виді лише позбавлення волі може спонукати останнього на дії пов'язані з переховуванням від суду, незаконному впливу на свідків або вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
З урахуванням обставин та характеру вчинення інкримінованого злочину наведені ризики продовжують існувати також і під час судового розгляду обвинувального акту стосовно обвинуваченого»>>
Суд проаналізував наведене клопотання прокурора та зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання під вартою, проте обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Суд дійшов висновку про те, що суворість передбаченого покарання є не тільки суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів, а й необхідністю забезпечення високих стандартів охорони загальносуспільних прав та інтересів. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру кримінального правопорушення, по якому ОСОБА_4 висунуте обвинувачення та забезпечить охорону суспільного інтересу, зокрема шляхом стримування обвинуваченого та захисту громадян від можливих нових кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я.
Суд нагадує, що в Україні діє воєнний стан, а тому захист цінностей суспільства переважає у даній справі інтереси окремої особи, звільнення якої викликало б втрату довіри до органів влади усіх гілок. У зв'язку з цим обвинуваченому ОСОБА_4 слід продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого у т.ч. ст. 114-2 Кримінального кодексу України.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених у т.ч. ст. 114-2 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Таке законодавче визначення відповідає, на думку суду, необхідності ефективного захисту суспільного інтересу в умовах воєнного стану.
Суд згодний з тим, що у сторони обвинувачення є достатні дані вважати, що ризики, передбачені у п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
При цьому суд підкреслює, що для обрання запобіжного заходу достатньо існування одного ризику.
Враховуючи характер та тяжкість злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , сукупність обставин, на підставі яких встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд доходить висновку про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, сукупність у даній справі трьох чинників, встановлених частиною 1 статті 194 КПК України, а саме: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, доводять необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись статтями 131, 132, 176-178, 182, 183, 184, 194, 197, 392 КПК України, суд
Клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Харківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 114-2 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 08 березня 2025 року включно.
На підставі абзацу 3 частини 4 статті 183 КПК України заставу не встановлювати.
Строк дії ухвали визначити шістдесят днів, тобто до 08 березня 2025 включно.
Копію ухвали для виконання направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для відома.
В судове засідання викликати сторони кримінального провадження.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_9 в той саме строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 10 січня 2025 року.
Суддя: ОСОБА_1