вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"08" січня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/838/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Селівона А.О., за участю секретаря судового засідання Хролець І.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Процо Ігоря Йосиповича
про стягнення коштів.
За участю представників сторін:
від прокуратури: Немкович Ігор Іванович ;
від позивача: Кунаш Тетяна Володимирівна;
від відповідача: Пилипчук Леся Мінівна.
Заступник керівника Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - Рада) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Процо Ігоря Йосиповича (далі - Підприємець) про стягнення коштів у сумі 209 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємець не виконав свого обов'язку, передбаченого підпунктами 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта не звернувся до Ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також не сплатив пайову участь до прийняття об'єкта в експлуатацію, розмір якої за розрахунками Прокуратури становить 209 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено розгляд справи на 16.10.2024.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.10.2024 підготовче засідання було відкладено на 31.10.2024.
Протокольною ухвалою від 31.10.2024 задоволено заяву представника Підприємця про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, у зв'язку з необхідністю справедливого, неупередженого, повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того представник Ради не заперечував про задоволення вказаної заяви.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31.10.2024 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 21.11.2024.
У судовому засіданні 21.11.2024, після висловлення учасниками справи своїх позицій щодо клопотання представника Підприємця про закриття провадження у справі, протокольною ухвалою було відмовлено у його задоволенні з огляду на судову практику Верховного Суду в частині визначення юрисдикційності даної категорії справ, оскільки визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад у цій справі (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 917/1372/20, від 11.04.2023 у справі № 925/1573/20, від 10.05.2023 у справі №920/343/22, від 06.06.2023 у справі №920/277/22).
Як вбачається з матеріалів справи: участь у спорі суб'єктів господарювання - Рівненська міська рада (позивач) і Фізична особа-підприємець Процо Ігор Йосипович (відповідач); видами економічної діяльності відповідача згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є, зокрема, роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний) та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; у даній справі заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, які не були сплачені відповідачем як замовником об'єкта будівництва: "Нове будівництво магазину".
Зважаючи на характер правовідносин сторін у цій справі та суб'єктний склад, суд дійшов висновку про підвідомчість цього спору господарському суду (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 910/17361/23).
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.11.2024 підготовче засідання було відкладено на 05.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.12.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.01.2025.
У судовому засіданні 06.01.2025, з урахуванням розумності строків розгляду справи, оголошено перерву до 08.01.2025.
Представники Ради та Прокуратури у судових засіданнях 06.01.2025, 08.01.2025 підтримали позицію викладену у позовній заяві, відповіді на відзив, письмових поясненнях та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Підприємця у судових засіданнях 06.01.2025, 08.01.2025 підтримала позицію викладену у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, додаткових поясненнях та просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відомості і документи якої є офіційними, встановлено, що 13.08.2020 Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт серії РВ 051200813621 на об'єкт: ?Нове будівництво магазину?.
Державною інспекцією архітектури та містобудування України 22.02.2022 зареєстровано декларацію ІУ 101220222172 про готовність до експлуатації об'єкта ?Нове будівництво магазину?, розташованого за адресою: Рівненська обл., Рівненський район, Рівненська територіальна громада, смт. Квасилів, вулиця Рівненська, 86-Б.
Замовником будівництва об'єкту є Процо Ігор Йосипович.
Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5624655300:01:001:0509 площею 0,15 га, з цільовим призначенням 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
У декларації в розділі ?Відомості про об'єкт? зазначено: дата початку будівництва - 11.08.2020; дата завершення будівництва - 17.02.2022.
У позовній заяві Прокуратурою зазначено, що згідно з відомостями у розділі ?Кошторисна вартість будівництва? кошторисна вартість будівництва становить 5 225 тис.грн.
У розділі ?Пайова участь? відомості про сплату коштів пайової участі не вказано.
Також, Прокуратура посилалась на те, що згідно з інформацією управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, звернень Процо І.Й. стосовно визначення розміру пайової участі по об'єкту: ?Нове будівництво магазину? за адресою: селище Квасилів, вул. Рівненська 86-Б до Рівненської міської ради не надходило, відповідно, інформація щодо сплати пайової участі відносно вказаного об'єкта відсутня.
Зважаючи на положення абзацу другого пункту 2 розділу ІІ ?Прикінцеві та перехідні положення? Закону України ?Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні? (далі - Закон № 132-ІХ), Прокуратурою визначено розмір пайової участі, який на підставі частини першої статті 1212 ЦК України підлягає стягненню до місцевого бюджету на користь Ради та складає 209 000,00 гривень (5 225 000 грн. * 4%).
Крім того, Прокуратура у позовній заяві посилалась на те, що у даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час ухилення відповідача від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Квасилів, а також через нездійснення Рівненською міською радою повноважень по зверненню до суду з позовом.
Вказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва Процо І.Й. зумовлюють ненадходження до місцевого бюджету коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків).
Окружною прокуратурою 08.08.2024 скеровано до Ради лист № 50-56-6718вих-24 щодо вжиття заходів, спрямованих на стягнення з Процо І.Й. коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.
Разом з тим Рада листом від 16.08.2024 № 05-01-2944/24-679/24 повідомила прокуратуру, що будь-які заходи реагування за фактом несплати Процо І.Й коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Квасилів не вживались.
Тобто, орган місцевого самоврядування не проявив жодної зацікавленості перевірити обставини, викладені прокуратурою у повідомленні та факти порушення законодавства у сфері містобудування з метою усунення порушення матеріальних інтересів територіальної громади.
Вказане узгоджується з позицією Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Отже, з боку Ради допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено протягом тривалого часу до суду позов про стягнення з Підприємця коштів пайової участі.
Вказане є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог статті 23 Закону України ?Про прокуратуру? та статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Заперечуючи проти позовних вимог Підприємець посилається на те, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України ?Про регулювання містобудівної діяльності? від 17.02.2011 № 3038-VI, з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до статті 1 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини третя статті 40 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності?).
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Зі змісту статті 40 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.
Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону № 132-ІХ, якими статтю 40 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? виключено.
Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону № 132-ІХ, прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
При цьому слід зазначити, що листом Міністерством розвитку громад та територій України стосовно надання роз'яснення застосування положень законів, які регулюють відносини щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів від 12.02.2021 № 1/15.2/515-21 надано таке роз'яснення:
?….враховуючи, шо відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, наразі відсутня правова підстава для укладання договорів та, відповідно, сплати коштів пайової участі по об'єктах будівництва, спорудження яких розпочато до скасування зазначеного обов'язку, та які підлягають прийняттю в експлуатацію після 01.01.2021, але договір між замовниками таких об'єктів та органами місцевого самоврядування не було укладено?.
Таким чином, відповідно до роз'яснення наданого Міністерством розвитку громад та територій України відсутня правова підстава сплати коштів пайової участі.
Однак, судом відхиляються такі доводи Підприємця, оскільки правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Водночас, 01.01.2020 набули чинності норми Закону № 132-IX, якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону № 132-IX, прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Велика Палата Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, аналізуючи правову природу цих правовідносин, зробила висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:
- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти зазначений договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайову участь; абзац другий пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.
Тобто доводи Підприємця щодо відсутності у нього обов'язку зі сплати внеску пайової участі як замовника об'єкта будівництва, неузгоджуються з вказаними правовими висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, що системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає, зокрема для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва, а уданій справі судом встановлено, що датою початку будівництва є 11.08.2020.
Водночас суд звертає увагу на те, що з наведених Підприємцем заперечень щодо позовних вимог вбачається, що останній також не погоджувався з розміром пайової участі.
Так, Підприємцем зазначається, що відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер: РВ051200813621 було зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва магазину (код ДКБС 1230.1 Торгівельні центри, універмаги, магазини). Кошторисна вартість будівництва за проектом 5 225,6 тис. грн., у тому числі витрати на будівельні роботи 3 918,71 тис. грн.. Кадастровий номер земельної ділянки на якій проводиться будівництво: 5624655300:01:001:0509, площа 0,15 га. У розділі ?Об'єкти будівництва? зазначеного витягу:
Назва об'єкта -1 .Нове будівництво магазину;
Тип об'єкта - Будівля/споруда;
Вид будівництва - нове будівництво
ТЕП - Загальна площа приміщення, м2 - 477,87; кількість поверхів - 2.
Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (дата подачі 22.02.2022) зареєстрована за № ІУ101220222172 на земельній ділянці з кадастровим номером 5624655300:01:001:0509, площа 0,15 га, було здійснено нове будівництво магазину. Дата початку будівництва - 11.08.2020; Дата закінчення будівництва - 17.02.2022. загальна площа об'єкта відповідно до проектної документації 477,87 м2, кількість поверхів 2.
При цьому в розділі загальна площа об'єкту становить 223,9 м2, кількість поверхів - 1. Вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію - 2 612 тис. грн., у тому числі витрати на будівельні роботи - 1 959 тис. грн.
Отже, в результаті будівництва було збудовано об'єкт за кількістю поверхів - 1 (тоді як в повідомленні про початок будівництво кількість поверхів - 2) та площею 223,9 м2, у той час як, у повідомленні про початок будівництва площа зазначалась 477,87 м2.
Надавши оцінку вказаним доводам Підприємця та дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає за необхідне врахувати правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, а саме, що визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
З тексту позовної заяви вбачається, що розрахунок пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта здійснений прокурором на підставі абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, з врахуванням величини кошторисної вартості будівництва у розмірі 5 225 тис.грн., яка визначена за проєктом будівництва об'єкта загальною площею 477,87 м2 та кількість поверхів - 2, які наведені у декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 22.02.2022 за реєстраційним номером ІУ 101220222172.
Водночас судом встановлено, що у вказаній декларації у розділі ?Кошторисна вартість? зазначено різні суми будівництва об'єкта, а саме за проєктом (5 225 тис. грн.) та загальна (2 642 тис. грн.), а у розділі ?Відомості про затвердження проєктної документації замовником? вказано об'єкт будівництва: ?Нове будівництво магазину. Загальною площею 477,87 м2 та кількість поверхів 2?, у той час як у розділі ?Технічна інвентаризація? вказано об'єкт будівництва: ?Магазин. Загальною площею 223,9 м2 та кількість поверхів 1?.
Тобто декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 22.02.2022 за реєстраційним номером ІУ 101220222172 містить дві різні суми вартості будівництва: за проєктом (5 225 тис. грн.) та фактичну (2 642 тис. грн.), у зв'язку з будівництвом меншого об'єкта, а саме не двоповерхового, а одноповерхового.
Вказані обставини також підтверджуються і іншими доказами долученими до матеріалів справи, а саме технічним паспортом на магазин від 21.02.2022 інвентаризаційний номер 14ТП-02/22, з якого вбачається, що загальна площа магазину складає 223,9 м2,а кількість поверхів - 1.
За таких підстав та враховуючи правові висновки Верховного Суд викладені у постанові від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, суд вважає, що Прокуратурою було помилково визначено розмір пайової участі Підприємця виходячи з проєктної вартості будівництва (5 225 тис. грн.), а не з фактичної (2 642 тис. грн.), оскільки застосування саме фактичної вартості будівництва буде відповідати принципу справедливості, так як у такому випадку на забудовника покладається сплата пайової участі саме з розміру понесених ним витрат на будівництво нового об'єкта, а не з суми будівельних робіт, яка не відповідає фактичним витратам.
Також суд вважає, що у такому випадку буде дотримано баланс інтересів сторін, оскільки на забудовника не покладається надмірний тягар оплати коштів пайової участі, які виходять за межі проведених будівельних робіт, а орган місцевого самоврядування отримує кошти пайової участі забудовника у створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту у розмірі, що відповідає витратам забудовника на фактично побудований об'єкт.
Крім того застосування саме розміру 2 642 тис. грн. при визначенні пайової участі Підприємця відповідає вимогам абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, відповідно до якого, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом), зокрема, для нежитлових будівель та споруд - 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, оскільки вказаний розмір (2 642 тис. грн.) визначений у декларації у розділі ?Кошторисна вартість? як загальний.
При цьому судом відхиляються доводи Підприємця про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати не 4 % передбачених абзацом другим пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, відповідно до якого, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом), зокрема, для нежитлових будівель та споруд - 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, а 3 % як було передбачено Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного, який затверджено рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 ?Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного?, оскільки 11.06.2020 Рівненською міською радою прийнято рішення № 7554 ?Про скасування рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 ?Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного?.
Отже, вказаний Порядок втратив чинність за 2 місяці до початку будівництва магазину Підприємцем.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного, його розроблено відповідно до статті 40 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності?, з метою врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного у зв'язку з будівництвом об'єктів на території міста.
Водночас відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абзац другий пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто до спірних правовідносин у даній справі підлягає застосуванню саме пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Крім того, процедуру реорганізації Квасилівської селищної ради шляхом приєднання до Рівненської міської ради було розпочато лише у грудні 2020 року, на підставі рішення Рівненської міської ради від 24.12.2020 № 21 ?Про реорганізацію Квасилівської селищної ради шляхом приєднання до Рівненської міської ради?.
Відповідно до п.2.1 Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного, дія цього Порядку поширюється на замовників будівництва, які здійснюють будівництво на території міста Рівного.
Отже, на момент виникнення у Підприємця обов'язку звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі, об'єкт будівництва розміщувався на території Квасиліської селищної ради, що також підтверджує відсутність підстав для застосування положень рішення Рівненської міської ради 27.12.2012 № 2703.
При цьому сторонами у справі не надано доказів наявності іншого поряду залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури, яким би підтверджувалось наявність іншого розміру відсотків при визначенні розміру пайової участі Підприємця.
За результатами з'ясування обставин, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були долучені до матеріалів справи, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено доведення Прокуратурою та Радою наявності у Підприємця обов'язку зі сплати пайової участі. Водночас, враховуючи встановлення судом неправильного визначення розміру пайової участі, суд здійснивши перерахунок пайової участі вважає, що справедливим, правильним та законним є розмір пайової участі, яку має сплатити Підприємець, який становить 104 480,00 грн. (4% від загальної кошторисної вартості будівництва 2 642 тис. грн.).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
За таких підстав, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене та враховуючи, що позов визнано судом частково обґрунтованим та таким що підлягає частковому задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ГПК України, покладаються на Підприємця пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 1 253,76 грн.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Процо Ігоря Йосиповича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12А, код ЄДРПОУ 34847334) в дохід місцевого бюджету Рівненської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 104 480,00 грн. (сто чотири тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 копійок).
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Процо Ігоря Йосиповича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16-го Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077) судовий збір у розмірі 1 253,76 грн. (одна тисяча двісті п'ятдесят три гривні 76 копійок).
4.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 10 січня 2025 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя А.О. Селівон