вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"08" січня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/935/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича
до відповідача Фізичної особи-підприємця Данилюка Олексія Миколайовича
про зобов'язання повернути майно
Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.
Представники сторін не з'явилися.
Суть спору:
Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Данилюка Олексія Миколайовича про зобов'язання повернути майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором відповідального зберігання №2526ТХ від 27.06.2016, на загальну суму 16 696,50 грн та 892,00 грн штрафу.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.06.2016 року між Фізичною особою-підприємцем Василевським Віктором Яковичем та Фізичною особою-підприємцем Данилюком Олексієм Миколайовичем було укладено договір відповідального зберігання №2526ТХ, за умовами якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в Акті прийому-передачі. Строк зберігання до 31 грудня 2016 року. Сторони погодили, що місцем зберігання майна є торгове приміщення (склад), розташований за адресою: м. Рівне, вул. Чорновола, буд. 13.
Позивач вказує, що 27 червня 2016 року між сторонами були підписані Акти приймання-передачі до Договору відповідального зберігання № 2526ТХ від 27.06.2016 року відповідно до яких майно визначене в додатках до Договору було передано Зберігачу. Відповідно до п.3.1.5. Договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання. А також на першу вимогу поклажодавця, повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п.2.5 цього Договору не закінчився. Проте, станом на 10.10.2024 року майно не було повернуте Фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу.
Позивач зазначає, що 04.07.2024 року позивачем було надіслано вимогу про повернення майна, яке було передано відповідно до Договору або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість. Проте, вказана вимога була повернута з відміткою "закінчення встановленого терміну зберігання".
Враховуючи вищевказане, Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович, у зв'язку з невиконанням умов договору Фізичної особи-підприємця Данилюка Олексія Миколайовича, нараховано відповідно до п. 7.6. Договору 892,00 грн неустойки за неповернення майна за кожний день затримки з 24.07.2024 р.
07 січня 2025 року від представника відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.
Відповідач відзиву у строки і порядку, визначені ухвалою суду від 14.10.2024 року, не надав, а відтак розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 14 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено до слухання по суті на 11 листопада 2024 р. на 13:20 год.
28 жовтня 2024 року від Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.
Ухвалою від 11.11.2024 року розгляд справи відкладено на 26 листопада 2024 р. на 09:30 год.
Ухвалою від 26.11.2024 року розгляд справи відкладено на 11 грудня 2024 р. на 09:40 год.
11.12.2024 відповідач подав заяву про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 11.12.2024 року розгляд справи відкладено на 08 січня 2025 р. на 10:00 год.
08.01.2025 представник відповідача у судове засідання не з'явився. Причини неявки не повідомив, заяв/клопотань від нього не надходило. Відзив станом на 08.01.2025 до канцелярії суду не надійшов. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.202 ГПК України). Тому суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача за наявними у справі доказами.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу, давши правову оцінку доказам, які мають значення для вирішення справи, господарський суд прийшов до наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
27.06.2016 року між Фізичною особою-підприємцем Василевським Віктором Яковичем (далі - Поклажодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Данилюком Олексієм Миколайовичем (далі - Зберігач, відповідач) було укладено Договір відповідального зберігання №2526ТХ (арк.с. 12-14).
Згідно предмету Договору Зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в Акті прийому-передачі до цього Договору (далі - Майно). Місце зберігання майна - торгове приміщення (склад), розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Чорновола, буд. 13.
Згідно з п. 2.1. Договору Поклажодавець передає майно відповідно до Акту приймання - передачі та видаткової накладної, які є невід'ємними частинами цього Договору, не пізніше від дати зазначеної в п. 2.5.1. цього Договору.
Відповідно до п.2.5.2 Договору сторонами визначено закінчення терміну зберігання майна 31 грудня 2016 р.
Відповідно до п.6.1 Договору зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця до 31.12.2016р.
Відповідно до п.6.2. Договору, якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5, п.6.1 цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.
На виконання умов Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв на відповідальне зберігання майно, що підтверджується підписаним Додатком №1 до Договору, Акт прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 27 червня 2016 року (арк.с. 15, 17, 19, 21), у якому наведений перелік майна, що передається на зберігання:
№Найменування Товарно-матеріальних цінностей (Товару)Кіль кістьОД.Ціна з ПДВСума з ПДВ
1Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм форте ПО ліана1шт.962,500962,500
2Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800мм Версаль СС+КР1шт.916,667916,667
3Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800мм дзеркало 3-КР 1шт.742,500742,500
4Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм Барселона ПГ 1шт.550,000550,000
5Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм куб ПО 1шт.1026,6671026,667
6Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм мілано ПО 1шт.1026,6671026,667
7Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм Прованс СС+КР1шт.1086,2501086,250
8Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм Прима СС+КР1шт.825,000825,000
9Стенд для дверей ТМ ОМІС (на 10 дверей)1шт.2 833,3332 833,333
10Полотно двер. шпон. ТМ ОМІС 800 мм Лаура СС+КР1шт.1 900,0001 900,000
11Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм сан марко 1.1 СС1шт.1 035,8331 035,833
12Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм ельза СС+КР 1шт.1 008,3331 008,333
Також, факт передачі майна на відповідальне зберігання підтверджується накладними на відповідальне зберігання № ОКС-000001 від 27 червня 2016 року, № ОКС-000002 від 27 червня 2016 року, № ОКС-000003 від 27 червня 2016 року, № ОКС-000004 від 27 червня 2016 року, що є Додатками №2 до Договору, в яких зазначається, що Поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно на відповідальне зберігання вартістю 16 968,50 грн.
У відповідності до п.3.1.5. Договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання. А також на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п.2.5 цього Договору не закінчився.
Відповідно до п.3.9 Договору поклажодавець має право в будь-який час вимагати від зберігача майно, а зберігач зобов'язаний повернути його на першу вимогу, незалежно від терміну дії договору тільки за умови попередження про це поклажодавця за один місяць до передбачуваного розірвання договору.
Відповідно до п.8.1. Договору набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до строку зазначеного в п.2.5.2, п.6.1 цього Договору. Якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5.2, п.6.1 цього договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.
04 липня 2024 року поклажодавцем направлено на адресу зберігача вимогу №2024/07/03-2 від 03.07.2024р., згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в місячний строк з моменту отримання даної вимоги повернути поклажодавцю майно на загальну суму 16 696,50 грн. або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця (факт направлення даної вимоги підтверджується накладною №6112800000283 від 04.07.2024р., фіскальним чеком та описом вкладення, які наявні в матеріалах справи).
Вказана вимога була повернута поклажодавцю з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання», що підтверджується роздруківкою з сайту https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html.
Згідно п.7.6 Договору вказано, що за несвоєчасне повернення майна після зберігання зберігач сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів в підтвердження розірвання або визнання недійсним Договору № 2526ТХ від 27.06.2016 року.
Доказів повернення Фізичною особою-підприємцем Данилюком Олексієм Миколайовичем майна, яке було передане відповідно до Договору відповідального зберігання № 2526ТХ від 27.06.2016 року, Фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу, суду не подано.
Враховуючи, що відповідач порушив умови Договору та не повернув майно, позивач відповідно до п. 7.6. Договору та ст. 625 ЦК України, просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Данилюка Олексія Миколайовича 892,00 грн неустойки, розрахунок неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день затримки здійснено з 24.07.2024р. (дата не вручення письмової вимоги) .
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Крім того, згідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно до положень ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 938 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Крім того, ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Докази повернення переданого поклажодавцем на зберігання майна матеріали справи не містять. А отже, з наведеного позов у частині повернення майна підлягає задоволенню.
Враховуючи, що відповідач в порушення вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, не повернув майно, позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення штрафу у розмірі 892 грн 00 коп.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько- правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.232 ГК України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п.7.6 Договору вказано, що за несвоєчасне повернення майна після зберігання зберігай сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання.
Розрахунок неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день затримки здійснено з 24.07.2024р. (дата не вручення письмової вимоги) та складає 892,00 грн.
Відносно застосування позовної давності, про яку заявляє відповідач, суд зазначає наступне.
Як установлено судом, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.
Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормою статті 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч., ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як зазначає відповідач даний договір було укладено на конкретний строк, а саме з 27 червня 2016 року по 31 грудня 2016 року. Позивач, як заінтересована особа відносно виконання умов даного Договору, після 31 грудня 2016 року жодних вимог Відповідачу не пред'являв, не виконав свої зобов'язання, передбачені ч.1 ст. 948 ЦК України та ст 946 ЦК України, що вказує на байдужість позивача щодо предмета та умов Договору. Вимогу про повернення майна Позивач пред'явив лише в липні 2024 року, що є зловживанням своїми правами, оскільки з 01.01.2017 року по липень 2024 року пройшло 7 років і 6 місяців, що вказує на пропущення Позивачем розумних строків позовної давності.Відтак, у зв'язку з пропуском строку позовної давності, представник відповідача просить відмовити в позові.
Судом встановлено, що згідно п.2.5.2 Договору сторонами визначено закінчення терміну зберігання майна 31 грудня 2016 р. Відповідно до п.6.1 Договору зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця до 31.12.2016р.
Відповідно до п.6.2. Договору, якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5, п.6.1 цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.
За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.02.2017 у справі №6-17цс17.
Вбачається, що Позивач, як заінтересована особа відносно спірного майна, після 31 грудня 2016 року вимог Відповідачу не пред'являв понад 7 років.
Поряд з тим, згідно п.4.1. Договору розмір річної плати за надання послуг зберігання зберігачем становить 5 (п'ять) грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ 20% 0,83 коп. за рік.
Учасники справи не надали суду доказів сплати коштів позивачем відповідачу за зберігання майна.
Пунктом 3.1.1. визначено, що Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку зазначеного в п.2.5. цього Договору.
Згідно п.3.1.10 Договору на вимогу (усну чи письмову) Поклажодавця щомісяця не пізніше 10 числа проводити в присутності представника Поклажодавця документальну звірку збереженого майна, про що складати двосторонній акт.
За умовами пункту 3.2.6., Договору Поклажодавець зобов'язувався щорічно підписувати акти виконаних робіт і повертати їх Зберігачу.
Згідно п.3.2.7. Договору Поклажодавець зобов'язувався забрати річ від Зберігача після закінчення строку зберігання згідно п.2.5.2. цього Договору.
У даному випадку позивач не надав будь-яких доказів які ж дії він вчиняв протягом часу з 2017 року до 2024 року аби забрати спірне майно від Зберігача після закінчення строку зберігання згідно п.2.5.2. цього Договору.
У договорі також обумовлено право Поклажодавця в будь-який час вимагати від Зберігача майна інформацію про кількість та стан майна, що знаходиться на зберіганні (п.3.8). Проте суду не надано відомостей, що позивач цікавився станом спірного майна.
На переконання суду вказане свідчить про те, що фактично договір виконувався сторонами та діяв до 31.12.2016, оскільки відсутні докази сплати коштів за зберігання майна у період з 2017 року по 2024 рік, відсутні докази складання та підписання будь-яких актів виконаних робіт щодо зберігання майна за цей же період.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості таобов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У даній справі відсутні докази вчинення позивачем дій по виконанню обов'язку, передбаченого п.3.2.7. Договору, аби забрати майно у відповідача після закінчення строку зберігання (подання відповідного транспорту, відправлення уповноваженої особи для одержання майна, звернення до відповідача щодо організації відправки спірного майна на адресу позивача тощо). Також відсутні докази того, що відповідач чинив перешкоди позивачу отримати своє майно по закінченню терміну його зберігання.
Вимога про повернення майна Позивачем пред'явлена в липні 2024 року, по спливу 7 років після укладення Договору відповідального зберігання.
Тким чином, оскільки згідно п.2.5.2 Договору сторонами визначено закінчення терміну зберігання майна 31 грудня 2016 р., та за п.6.1 Договору зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця до 31.12.2016р., перебіг строку позовної давності почався з 01 січня 2017 року, відповідно закінчився - 01 січня 2020 року.
Позивач звернувся з позовною заявою до суду у жовтні 2024 року, отже після спливу строку позовної давності.
Враховуючи встановлення судом пропуску строку позовної давності позивачем, заява представника відповідача про застосування позовної давності на підставі ст. 267 ЦК України підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки суду.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, та у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях на підставі п.9 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір", судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на учасників справи не покладаються.
Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 10 січня 2025 року.
Суддя Бережнюк В.В.