'ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"09" січня 2025 р. Справа № 918/957/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Селівона А.О., за участю секретаря судового засідання Хролець І.С., розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
про стягнення заборгованості.
За участю представників сторін:
від позивача: Карплюк Павло Миколайович;
від відповідача: Сухомлин Алла Анатолівна
Приватне акціонерне товариство "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (далі - Позивач, Компанія) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (далі - Відповідач) про стягнення 3% річних у розмірі 464 041,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21 грн. Також у позовній заяві Позивач просив стягнути з Відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 20 708,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов'язань за договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0248-02024 у частині повного та своєчасного проведення розрахунків за період з січня 2023 року по березень 2023 року. Враховуючи порушення Відповідачем взятих на себе зобов'язань Позивачем на суму заборгованості нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено розгляд справи на 20.11.2024.
05.11.2024 від представника Відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив прийняти відзив на позовну заяву, долучити його до матеріалів справи та відмовити в задоволенні позовних вимог Позивача, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Від представника Позивача 017.11.2024 через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якій просив долучити відповідь на відзив до матеріалів справи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням доводів викладених у вказаній відповіді.
Ухвалою суду від 20.11.2024 підготовче засідання було відкладено на 12.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.12.2024 закрито підготовче провадження у справі № 918/957/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.01.2025.
У судовому засіданні 09.01.2025, представник Позивача підтримав позицію викладену у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У свою чергу, представник Відповідача в судовому засіданні 09.01.2025 підтримала позицію викладену у відзиві на позовну заяву, позовні вимоги щодо 3 % річних та інфляційних втрат не визнає та просила суд відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи судом встановлено, що на виконання вимог законів України "Про ринок електричної енергії" та "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, своєю постановою від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" та постановою від 14.03.2018 № 309 "Про затвердження кодексу системи передачі" затвердила типові форми договорів. Договори є публічними договорами приєднання.
Приватним акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (ОСП; Оператор системи передачі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (Користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0248-02024, до якого сторонами неодноразово було прийнято нові редакції шляхом укладання додаткових угод, а саме: Додаткова угода № 3 від 22.03.2021; Додаткова угода № 4 від 21.09.2021; Додаткова угода від 28.12.2021; Додаткова угода від 26.12.2022 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Оператор системи передачі зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга), а Користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися законодавством України, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом системи розподілу, Кодексом комерційного обліку, ліцензійними умовами, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність.
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг Послуги визначається на основі наданих Користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У період після приєднання ОСП до ITC механізму плановий обсяг послуги формується Користувачем без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. У разі ненадання або несвоєчасного надання Користувачем повідомлень плановим обсягом Послуги визначається фактичний обсяг наданої Послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг Послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі. У період після приєднання ОСП до ITC механізму фактичний обсяг послуги формується з урахуванням обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії до/з країн периметру.
Відповідно до підпункту 1 пункту 6.1 (пункту 7.1 Договору) Договору ОСП має право отримувати від Користувача своєчасну оплату послуг.
Згідно з підпунктом 3 пункту 8.3 (пункту 9.3 Договору) Договору, Користувач зобов'язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за Послугу на умовах, визначених цим Договором.
Відповідні пункти залежать від редакції Договору, що діяла у відповідний проміжок часу.
Згідно з Додатковою угодою від 26.12.2022:
- пункт 5.1 Договору викладено у такій редакції - розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць;
- пункт 5.2 Договору викладено у такій редакції - Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості Послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.5 Договору (у редакції Додаткової угоди від 26.12.2022) передбачено, що Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання Послуги, наданих Виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою “Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої Послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості Послуги, після коригування обсягів та вартості Послуг, Користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі Послуги (включно).
Акти приймання-передачі Послуги та акти коригування до актів приймання-передачі Послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі Послуги та актів коригування до актів приймання-передачі Послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
Відповідно до пункту 5.6 Договору (у редакції Додаткової угоди від 26.12.2022) у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі Послуги вартість Послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі Послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
Умовами Договору передбачена відповідальність Сторін за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань.
Компанія у позовній заяві посилається на те, що вона 23.05.2023 зверталась з позовною заявою про стягнення заборгованості до Господарського суду Рівненської області (справа № 918/502/23) за Договором, в якій просила суд стягнути суму основної заборгованості у розмірі 153 007 225,16 грн., яка виникла у Відповідача з січня 2023 року по березень 2023 року включно. Також Позивачем у зв'язку з неналежним виконанням умов цього договору, значним простроченням оплат було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 3 407 189,42 грн., та інфляційних втрат у розмірі 7 056 079,41 по 30.04.2023 включно.
Сума основної заборгованості у розмірі 153 007 225,16 грн., була погашена Відповідачем поступово у період з 17.05.2023 по 30.08.2023. Так, у період з 17.05.2023 по 30.08.2023 включно Відповідачем було здійснено 25 платежів на загальну суму 153 007 225,16 грн. згідно з платіжними інструкціями від: 17.05.2023 №2609, 19.05.2023 №0ead19501b, 22.05.2023 №82cf049361, 23.05.2023 №77422, 24.05.2023 №d0733660cd, 25.05.2023 №2633, 26.05.2023 №83a1f5f6d8, 29.05.2023 №5df98f3a02, 31.05.2023 №cd50ff359a, 31.05.2023 №a180baba7d, 20.06.2023 №392, 21.06.2023 №2724, 22.06.2023 №394, 23.06.2023 №2736, 26.06.2023 №401, 27.06.2023 №2749, 28.06.2023 №2755, 29.06.2023 №422, 30.06.2023 №2762, 30.06.2023 №425, 21.07.2023 №466, 24.07.2023 №2825, 25.07.2023 №2837, 31.07.2023 №2854, 30.08.2023 №551 копії яких долучено до позовної заяви.
Оскільки у позовній заяві про стягнення заборгованості у справі № 918/502/23 Позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних унаслідок прострочення оплати основної заборгованості по 30.04.2023 включно, а основна заборгованість фактично була погашена 30.08.2023, то Позивач скористався своїм правом щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних внаслідок прострочення оплат основної заборгованості за період з 01.05.2023 по 29.08.2023.
Так у справі № 918/502/23, яка розглядалась за участю тих же сторін, предметом спору, в якій було стягнення основної заборгованості за Договором у розмірі 153 007 225,16 грн., яка виникла у Відповідача з січня 2023 року по березень 2023 року включно, а також нарахованих Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням умов цього ж договору, інфляційних втрат у розмірі 7 056 079,41 грн. та 3% річних у розмірі 3 407 189,42 грн. нарахованих по 30.04.2023 включно, судом встановлено, що після звернення Позивачем до господарського суду з позовом Відповідачем була погашена основна заборгованість за Договором у розмірі 153 007 225,16 грн. У зв'язку з встановленням повної оплати Відповідачем заборгованості за січня-березня 2023 ухвалою від 11.09.2023 закрито провадження у справі № 918/502/23 у частині стягнення основного боргу.
Вказані обставини були підтверджені представником Позивача у судовому засіданні 09.01.2025 у даній справі (№ 918/957/24).
Тобто існування прострочення оплати основного боргу за Договором не підлягає доказуванню при розгляді даної справи, відповідно до вимог статті 75 ГПК України, оскільки такі обставини встановлені у рішенні суду, яке набрало законної сили. Крім того, обставини щодо прострочення оплати основного боргу, як вже зазначалось судом, визнані Відповідачем.
Предметом позову у даній (№ 918/957/24) справі є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих Відповідачу за прострочення виконання того ж основного зобов'язання за Договором, що і у справі № 918/502/23, але за інший період, а саме з 01.05.2023 по 29.08.2023, який не був предметом розгляду у справі № 918/502/23.
Судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних у позовній заяві здійснено на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за несвоєчасну оплату планових та фактичних платежів, які є грошовими зобов'язаннями.
Згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Близькі за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 918/631/19.
При цьому Відповідач заперечуючи про задоволення позовних вимог, як у відзиві так і у судовому засідання 09.01.2025, посилався на те, що Відповідачем не завдано збитків Позивачу, тому застосування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України буде вважатись грубим порушенням.
Суд відхиляє такі доводи Відповідача, оскільки звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, Позивач не повиннен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, оскільки нарахування процентів річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Крім того суд враховує висновки Верховного Суду викладені у пункті 20 постанови Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, згідно з якими: обов'язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов'язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача; натомість позивач не зобов'язаний був у даному разі доводити наявність у нього збитків у зв'язку з неналежним виконанням умов Контракту відповідачем.
Тобто у разі наявності обов'язку доведення збитків, то він покладається на відповідача, а не на позивача.
Також Відповідач посилався на те, що всупереч пунктів 9.3, 11.1 Договору та вимог статті 222 Господарського кодексу України (далі - ГК України), з боку Позивача не було проведено переговорів, не направлено на адресу Відповідача претензії щодо сплати заявлених інфляційних втрат та 3% річних, чим не дотримано досудового врегулювання спору, що вказує на відсутність правових підстав для їх стягнення.
Вказані посилання відхиляються судом, оскільки вимагати сплати інфляційних втрат та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу в законі.
Частинами першою, другою статті 222 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Отже, відповідно до частини другої статті 222 ГК України у Позивача існує право, щодо звернення з претензією до Відповідача, а не обов'язок, і таке не звернення з претензією про оплату інфляційних втрат та 3% річних аж ніяк не позбавляє Позивача в майбутньому у судовому порядку заявляти про їх стягнення.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19, де, зокрема, у пунктах 35, 36, 37 зазначено: "Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 положення частини 1 статті 12.4 Конституції України (254к/9б-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК України".
Такі ж доводи викладено Позивачем у відповіді на відзив, з яким суд погоджується.
Суд, враховуючи доведення існування порушення Відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором у частині своєчасної оплати наданих Позивачем послуг, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних долучені Позивачем до матеріалів справи, не виходячи при цьому за межі визначеного останнім періоду часу, встановив, що розрахунки є арифметично правильними. Позивачем правомірно визначено періоди та здійснено нарахування на суму основного боргу, з урахуванням зменшення суми основного боргу, за рахунок часткових сплат Відповідачем основного боргу.
Водночас Відповідач як у відзиві так і у судовому засідання 09.01.2025, посилався на те, що у разі якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства 3% річних, просимо зменшити розмір 3% річних до 1% від стягнутої суми.
В обґрунтування таких доводів Відповідач посилався на те, що: ?Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2021 у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно із статті 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Великою палатою зроблено такі висновки:
- загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення;
- виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
У постанові від 02.12.2020 у справі № 913/698/19 Верховний Суд приходить до висновку, що :
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань;
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором розміру штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 є чинною, відступи від вказаної правової норми позиції відсутні, та, відповідно, підлягають застосуванню судами, що відображено зокрема в постанові КС КГС від 09.03.2021 у справі № 924/441/20.
Крім того, з урахуванням істотного введення воєного стану, відбулося зниження платіжної дисципліни споживачі.
Здійснена ворогом збройна агресія спричинила тяжкі наслідки для підприємств енергетичного сектору країни, в тому числі для ТОВ «РОЕК».
У зв'язку з незадовільним станом фінансовим станом населення, знищенням/значним пошкодженням агресором чимолої кількості промислових підприємств, істотно зменшились надходження коштів у електроенергетичну галузь, адже більшість із великих промислових підприємств були великими споживачами електричної енергії, кошти від яких надходили до Відповідача і були, свого роду, джерелом оплати послуг Позивача.
З урахуванням вищезазначеного, Відповідач на даний момент недоотримує кошти від споживачів, в результаті не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед учасниками ринку, в тому числі Позивачем.
За таких умов, сплата відповідачем 3% річних Позивачу , в надзвичайно складних умовах воєнного часу ще більше ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії та призведе до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за надані послуги/ товарну продукцію, та як наслідок неможливості здійснення ними господарської діяльності в критичній сфері інфрастуктури, якою є сфера електроенергетики. Замість цього, вказані санкції будуть сплачені на користь одного учасника ринку (Позивача) з метою притягнення Відповідача до господарської відповідальності.
Главою 24ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько - правова відпвідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим
Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність, як загальні засади цивільного законодавства, є застосовними у питаннях застосуваня господарсько - правової відповідальності.
Отже, зменшення 3% річних відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Така ж позиція Верховного Суду відображається і в інших справах: № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п.8.35), № 904/3177/20, № 915/534/22,199/3152/20, 686/7081
21, 910/12277/23, № 915/304/22.
Відповідно до вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, в сукупності обставин, вважаємо, що з огляду на виконання під час воєнного стану неспівмірного між доходами та витратами суспільного обов'язку, наявні об'єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних?.
Позивач, у свою чергу, у відповіді на відзив зазначила, що: ?Велика Палата у справі № 902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
Слід зазначити, що у даній справі №918/957/24 розмір відсотків річних (3%) не збільшено у порівнянні з розміром, що встановлений ст.625 ЦК України, співвідношення суми нарахованих 3% річних до суми простроченого боргу мізерне.
Правова позиція сформульована постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, яскраво ілюструє наявну проблему щодо поверхневого, волюнтаристського застосування судами цієї позиції, відповідно до якої суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК. Отже, згідно із зазначеною постановою Великої Палати положення ст.551 ЦК, ст.233 ГК можуть бути застосовані не тільки до неустойки, штрафу, пені, а й до нарахувань, передбачених у ст.625 ЦК.
Фактично ця постанова призвела до суцільного перегляду азів договірного права. Таких, наприклад, як «раіїа sunt servanda», закріпленого в національному законодавстві України (ст.526 Цивільного кодексу, ст.173 Господарського кодексу), презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК) тощо. До моменту ухвалення Великою Палатою постанови від 18.03.2020 упродовж багатьох років усталеною була позиція, що положення ст.551 ЦК, ст.233 ГК застосовуються виключно до неустойки, передбаченої в ст.549 ЦК, ст.230 ГК. Натомість, за змістом зазначеної постанови, таку компетенцію було поширено також на інші нарахування, передбачені в законі, в тому числі і на проценти передбачені ст. 625 ЦК.
Оскільки розміру, до якого суд може зменшити суму нарахувань, реалізуючи компетенцію, передбачену в ст.551 ЦК, ст.233 ГК, не встановлено, то до моменту прийняття Великою палатою постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 практика переважно ґрунтувалася на правовій позиції, відповідно до якої, реалізуючи свої дискреційні повноваження щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін і не допустити фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Так, у разі заявлення боржником клопотання про зменшення нарахувань на 90%, тобто до розміру, який насправді означає не зменшення, а звільнення від сплати нарахувань, суди обстоювали позицію, що задоволення таких клопотань нівелюватиме саме значення пені (інших нарахувань) як відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Адже вона має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених у договорі) отримання коштів за надані ним товари або послуги (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19).
Однак, за змістом постанови Великої Палати від 18.03.2020 не просто зменшено до якогось мінімального рівня проценти річних, визначені в договорі (40%), а взагалі відмовлено в їх стягненні. Звідси випливає запитання: якби сторони не скористалися своїм правом і не передбачили в договорі «інший розмір процентів», а ставили би в позові питання про стягнення річних у розмірі, прямо встановленому в законі (3%), суд також відмовив би у їх стягненні в повному розмірі, посилаючись на справедливість?
І це при тому, що ч.1 ст.625 ЦК законодавець виклав імперативно: «Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а прострочивши його виконання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».
За своєю правовою суттю відсотки та інфляційні, передбачені в ст.625 ЦК, мають компенсаційний характер та мають на меті захист кредитора шляхом отримання від недобросовісного боржника плати за користування коштами. Установлений у законі розмір такої компенсації у вигляді 3% річних (який застосований НЕК «Укренерго» при поданні позову у даній справі) за сучасних реалій не здатен виконувати компенсаційну функцію та на справді є символічним. Недарма законодавець передбачив можливість визначити в договорі за згодою сторін інший розмір річних, чим досить часто сторони й користуються.
На підтвердження нами вище описаного звертаємо увагу суду на постанову Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі 914/2453/21, у якій розглядалось питання щодо зменшення 3% річних по аналогічному договору (Оскарження Постанови Західного Апеляційного господарського суду/справа за позовом НЕК "Укренерго" до ПрАТ "Львівобленерго").
Згідно п.58,59,60,61 даної постанови Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі 914/2453/21 суд зазначив:
58. Так, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду, апеляційним судом при зменшенні розміру нарахованих позивачем процентів річних у цій справі помилково застосовані лише ті самі критерії, які визначені статтею 233 ГК України і частиною третьою статті 551 ЦК України для зменшення штрафних санкцій (неустойки, штрафу). Водночас Велика Палата у справі № 902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
59. Водночас у справі, яка переглядається, відсотки річних було стягнуто у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %. Також суд апеляційної інстанції не встановив відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96 % річних).
60. Верховний Суд вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), наведені відповідачем підстави для зменшення пені (фактичне виконання основного зобов'язання, незначне прострочення) не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.
61. Верховний Суд зазначає, що справа № 902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається (№ 914/2453/21), оскільки в зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, тому суд апеляційної інстанції помилково зменшив розмір 3 % річних.
Отже, дивлячись на вище описане, наголошуємо що дана справа яка розглядається Господарським судом Рівненської області №918/864/24 не є подібною зі справою № 902/417/18, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних у справі 918/864/24 відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %). відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 31.05.2023 року у справі (№ 914/2453/21), а відтак відсутня правова підстава для зменшення 3% річних у даній справі?.
Дослідивши доводи Відповідача та заперечення Позивача щодо наявності/відсутності підстав зменшення розміру 3 % річних, суд зазначає таке.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається Відповідач, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
У справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду встановила, що щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом складала 98 381,92 грн, сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму основної заборгованості.
Натомість у даній справі (№ 918/957/24) розмір 3% річних становить 464 041,68 грн., а інфляційних втрат - 1 261 647,21 грн, які нараховувались на суму основного боргу початковий розмір, яких складав 153 007 225,16 грн. Тобто 3 % річних та інфляційні втрати складають 1,1% від суми заборгованості, що не може свідчити про надмірне збагачення кредитора внаслідок стягнення на його користь цих сум.
Також суд звертає увагу на те, що у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
При цьому у даній справі (№ 918/957/24) відсотки річних нараховані Позивачем відповідно до положень чинного законодавства, договором між сторонами відсотки річних не збільшувалися, тому стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21 грн. та 3 % річних у розмірі 464 041,68 грн. не може бути розцінена судом як безпідставне збагачення кредитора, оскільки таке стягнення, з урахуванням його розміру, носить саме компенсаційний характер.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 910/4908/21.
Крім того суд враховує, що Позивачем було здійснено нарахування лише інфляційних втрат та 3 % річних без інших нарахувань (штрафних санкцій), що, у свою чергу, свідчить про добросовісну поведінку Позивача по відношенню до Відповідача. Тобто Позивач не намагається покладати надмірний фінансовий тягар, а лише прагне відшкодувати матеріальні втрати від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Водночас суд звертає увагу на те, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на викладене, суд дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи Позивача та заперечення Відповідача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21 грн. та 3 % річних у розмірі 464 041,68 грн. та відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, враховуючи, що позов визнано судом обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню у повному обсязі, витрати Позивача зі сплати судового збору, відповідно до вимог ГПК України, покладаються на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 130, 191, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003) на користь Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код ЄДРПОУ 00100227) 1 261 647,21 грн. (один мільйон двісті шістдесят одна тисяча шістсот сорок сім гривень 21 копійка ) інфляційних втрат, 464 041,68 грн. (чотириста шістдесят чотири тисячі сорок одна гривня 68 копійок ) 3% річних, та 20 708,26 грн. (двадцять тисяч сімсот вісім гривень 26 копійок ) витрат зі сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Позивач (стягувач): Приватне акціонерне товариство "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код ЄДРПОУ 00100227).
Відповідач (боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 10 січня 2025 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя А.О. Селівон