Справа № 644/11248/21 Номер провадження 22-ц/814/490/25Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
08 січня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,
розглянув порядку письмового провадження без виклику учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 червня 2024 року (час ухвалення судового рішення не зазначено, дата виготовлення повного тексту судового рішення - 19 червня 2024 року) у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання,
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У листопаді 2021 року КП «Харківські теплові мережі» звернулось до Орджонікідзевського районного суду м.Харкова з вказаним позовом, просило стягнути з відповідачів заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що отримані за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.02.2014 по 31.10.2021 в сумі 73 016,49 грн та судовий збір у розмірі 2 270 грн.
Позов обґрунтовано несплатою відповідачами вартості послуг з теплопостачання, які надані у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого за період з 01.02.2014 по 31.10.2021 утворилась заборгованість у розмірі 67 762,27 грн, крім того за цей же період підприємством нараховано 3% річних у розмірі 1 570,90 грн та інфляційні втрати у розмірі 3683,32 грн.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його неодноразово продовжено.
Згідно розпорядження Верховного Суду України від 14.03.2022 №7/0/9-22, змінено територіальну підсудність Орджонікідзевського районного суду м.Харкова на Київський районний суд м.Полтави.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 червня 2024 року позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які отримані за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.02.2014 по 31.10.2021 в розмірі 73 069,49 грн, що складається з заборгованості за підігрів води для потреб гарячого водопостачання та опалення в розмірі 67 762,27 грн, 1 570,90 грн - 3% річних та 3 683,32 грн інфляційних витрат.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» понесені судові витрати в розмірі 2 059,80 грн, тобто по 686,60 грн з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, застосувати строки позовної давності та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказував, що до суду першої інстанції ним було надано заяву про застосування строку позовної давності, однак таку заяву суд по суті не вирішив, не застосував наслідки спливу строку давності і стягнув на користь позивача заборгованість у повному обсязі.
Відзив у встановлений законом строк до суду не надходив.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а.с.5).
КП «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку буд. АДРЕСА_1 .
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.
У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачам рахунки на оплату послуг теплопостачання, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов'язки по своєчасному внесенню в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого за період з 01.02.2014 по 31.10.2021 утворилася заборгованість в розмірі 67 762,27 грн.
Як вбачається з відомості нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних за останні три роки з 01.11.2018 по 31.10.2021, КП «Харківські теплові мережі» нараховано відповідачам 3 683,32 грн суми інфляційних втрат та 1 570,90 грн - три процента річних.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог КП «Харківські теплові мережі».
Перевіряючи правильність оскаржуваного рішення та доводи апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору про фактичне надання і споживання послуг постачання теплової енергії .
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Законом України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, визначено споживача теплової енергії, як фізичну особу, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридичну особу, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по особовому рахунку НОМЕР_1 за відповідачами обліковується заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.01.2014 по 01.10.2021 у розмірі 67 762,27 грн.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 150, 156, 162 ЖК України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім'ї також зобов'язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
Згідно ст. 64 ЖК України наймачі несуть рівні обов'язки по сплаті комунальних послуг, повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Доказів того, що послуги відповідачам не надавались, що вони не користувалися наданими послугами і потреби в таких послугах не мали, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.
З огляду на зазначене, суд, колегія суддів, вважає доведеним факт невиконання відповідачами обов'язку щодо оплати вартості отриманих послуг з теплопостачання та підігріву води в період з 01.01.2014 по 01.10.2021 у розмірі 67 762,27 грн.
В суді першої інстанції та в апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив застосувати позовну давність, оскільки заявлені позовні вимоги виходять за межі строку позовної давності у три роки.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу)
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).
Як свідчать матеріали справи, датою звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою є 29 листопада 2021 року, а період нарахуванням останнім заборгованості становить з 01.01.2014 по 01.10.2021 включно.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, на пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою до суду - 29.11.2021 та період нарахування останнім заборгованості з 01.01.2014 по 01.10.2021, трирічний строк позовної давності щодо платежів за період з 01 січня 2014 року по 29 листопада 2018 року включно позивачем пропущено.
Наведені обставини судом першої інстанції не враховані.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визначення періоду і розміру заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та відповідно за період з 30 листопада 2018 року по 31 жовтня 2021 року з відповідачів солідарно належить стягнути 32 975,43 грн.
Рішення суду у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом в цій частині не перевіряється. Окрім того, апеляційний суд приймає до уваги, що інфляційні втрати і 3% річних розраховані позивачем за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, тобто у межах строку давності (а.с.8).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, КП «ХТМ» повинні були сплатити 2 270 грн судового збору. Сплачено 2 059,80 грн (а.с.1)
Таким чином, позивачем не доплачено на користь держави 210,20 грн судового збору.
Оскільки позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено частково, а саме - на 52,36%, то судовий збір який необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача та достягнути на користь держави, пропорційно задоволеним вимогам становить: з відповідачів на користь КП «ХТМ» - 2 059,80 Х 52,36% = 1 078,51 грн, тобто по 359,50 грн з кожного; з КП «ХТМ» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 210,20 Х 52,36% = 110,06 грн та з відповідачів на користь держави - 210,20 - 110,06 = 100,14 грн, тобто по 33,38 грн з кожного.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_5 сплачено 3 089,70 грн та 315,30 судового збору (а.с.117, 128)
Апеляційна скарга задоволена частково на 100% - 52,36% = 47,64%.
Таким чином, ОСОБА_5 має право на стягнення з КП «ХТМ», з врахуванням відсотку задоволеної апеляційної скарги, 3 405 Х 47,64% = 1 622,14 грн.
Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з ОСОБА_5 на користь КП «ХТМ» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 359,50 грн, а з КП «ХТМ» на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 622,14 грн., то , враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України, з КП «ХТМ» на користь ОСОБА_5 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 1 622,14 - 359,50 = 1 262,64 грн, а також звільнити ОСОБА_5 від обов'язку сплачувати КП «ХТМ» частину судового збору.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 червня 2024 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.02.2014 по 31.10.2021 в розмірі 73 069,49 грн змінити, а саме зменшити суму заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» з 73 069,49 грн до 32 975,43 грн.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь держави судовий збір у розмірі 110,06 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 100,14 грн, тобто по 33,38 грн з кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» по 359,50 грн судового збору за подачу позову до суду.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 262,64 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з урахуванням вимог ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 08 січня 2025 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М.Триголов