Справа № 638/345/25
Провадження № 1-кс/638/303/25
10 січня 2025 року м. Харків
Слідчий суддя Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
слідчого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського районного суду м. Харкова клопотання слідчого СВ Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , яке погоджене з прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12025221200000039 від 08.01.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, студента 1 курсу Харківського національного університету радіоелектроніки, не працюючого, неодруженого, дітей не маючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
До Дзержинського районного суду м. Харкова надійшло вказне клопотання.
В обгрунтування поданого клопотання слідчий посилається на те, що як установлено досудовим розслідуванням, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи в період дії воєнного стану поширеного на території України, будучи обізнаним про Указ Президента України 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закон України № 2102-IХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», вчинив кримінальне правопорушення - злочин при наступних обставинах:
Так, 08.01.2025 року о 11 год 30 хв. ОСОБА_6 перебуваючи у магазині «Зброя», який розташований за адресою: м. Харків, вул. Європейська, буд. 4, у останнього виник умисел на відкрите викрадення чужого майна вчинене в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, в період дії воєнного стану, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_6 перебуваючи у магазині «Зброя» за адресою: м. Харків, вул. Європейська, буд. 4, взяв у продавця до рук для перегляду пристрій для відстрілу патронів спорядженими гумовими кулями Форт «ПМ-ФТ» вартістю зі слів представника потерпілого 23 000 грн. 00 коп., який належить ТОВ «Компанія Зброя» та вибіг з приміщення магазину разом з вищевказаним пристроєм.
Після чого, ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник, обернувши викрадене на свою користь та розпорядившись ним на власний розсуд, чим заподіяв ТОВ «Компанія Зброя» матеріальну шкоду, розмір котрої встановлюється.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.
08.01.2025 о 11 год 35 хв ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 затримано в порядку ст. 208 КПК України за вчинення кримінального правопорушення злочину передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
08.01.2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.
На переконання слідчого вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами: показами представника потерпілого, показаннями свідків, протоколам огляду місяця події, постановою визнання речовим доказом, протоколом огляду відеозаписів.
Також слідчий вважає, що наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення; незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни свідчень останніми, так як вони ще не допитані у суді.
На думку слідчого з урахуванням того, що підозрюваний ОСОБА_6 офіційно не працює, джерела законного отримання доходів не має, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, може переховуватись від органів досудового розслідування, та перебуваючи на свободі може продовжувати свою злочинну діяльність, що свідчить про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Крім, того ОСОБА_6 може впливати на представника потерпілого та свідків, та інших учасників кримінального провадження, а саме оскільки знає де вони мешкають.
Підставою застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого злочину, а також наявність вищезазначених ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити зазначені вище дії.
Таким чином, орган досудового розслідування вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_6 не може запобігти вказаним ризикам.
Прокурор Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 у судовому засіданні, підтримала клопотання та просила обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У своїй промові послалась на наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаним ризикам, просила визначити заставу в розмірі 150 000,00 грн. Також зазначила, що в разі покладення на підозрюваного обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, доцільно покласти на нього такі обов'язки: зобов'язати підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; утримуватися від спілкування зі свідками; носити електронний засіб контролю.
Слідчий ОСОБА_4 підтримала доводи клопотання та пояснення прокурора, просила застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Підозрюваний ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив, що визнає свою провину та щиро кається, просив застосувати до нього домашній арешт.
Захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що заперечує проти застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначила, що підозрюваний раніше не судимий, має молодий вік, проживає з батьками, навчається у вищому навчальному закладі, тобто має міцні соціальні зв'язки, просила врахувати, що підозрюваний визнав свою провину та щиро кається. Крім того посилалась на те, що підозрюваний перебуває на обліках у зв'язку з психіатричним захворюванням та потребує довготривалого лікування, у зв'язку з чим в разі поміщення його до слідчого ізолятора може бути підданий знущанням та образам. Вважала, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України прокурором не доведені та грунтуються виключно на припущеннях. Просила застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, надавши тим самим йому можливість продовжити лікування та навчання.
Також стороною захисту подано докази, а саме: довідку про склад сім'ї, з якої вбачається, що підозрюваний проживає за адресою реєстрації разом із своїми батьками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; довідку ДУ ІНПН НАМН України, з якої вбачається, що ОСОБА_6 перебував в клініці на лікуванні з 17.09.2024 по 31.10.2024; довідку ДУ ІНПН НАМН України, з якої вбачається, що ОСОБА_6 перебував в клініці на лікуванні з 17.09.2024 по 27.09.2024; довідку КНП ХОР "ОПНД № 3", з якої вбачається, що підозрюваний звертався за допомогою, а також зазначено, що він потребує довготривалого лікування; довідку КНП ХОР "ОПНД № 3", з якої вбачається, що підозрюваний перебував на стаціонарному лікуванні з 04.06.2024 по 01.07.2024; копію паспорта підосрюваного та його студенського квитка. Указані докази долучені судом до матеріалів справи.
Вислухавши прокурора, слідчого, підозрюваного та захисника, вивчивши надані сторонами обвинувачення та захисту докази, слідчий суддя приходить до наступного.
08.01.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221200000039 були внесені про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.
08.01.2025 ОСОБА_6 в присутності захисника повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Також 08.01.2025 підозрюваному ОСОБА_6 в присутності захисника було вручене клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як визначено ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві України, тому, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України та позиції Європейського суду з прав людини, відображеної у п. 175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року).
Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною за стандартом доказування «обґрунтована підозра» та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Такий висновок також узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, де суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
За таких умов, щодо пред'явленої підозри, з точки зору достатності та взаємозв'язку, слідчий суддя приходить до висновку про наявність доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші), які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушеннята об'єктивно зв'язують підозрюваного з ними.
Оцінюючи доведеність ризиків, передбачених п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо можливих спроб підозрюваного незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя виходить з такого.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» у справі від 23.01.2012 № 30671/04 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Зокрема доказами на обґрунтування ризику можуть бути зокрема фактичні знищення, ховання або спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; показання свідків, про намір підозрюваного вчинити дії особи, спрямовані на знищення, схов або спотворення важливих для слідства речей чи документів, спроба підозрюваної особи вчинити дії направлені на знищення доказів - підтверджені документально; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні - підтверджені документально; документи, підтверджуючі, що підозрюваний вчиняв подібні дії у минулому, показання свідків, дані про особу, підтверджуючі його протиправну поведінку; інформація про притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності, інформація про кримінальні зв'язки особи; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином - підтверджене документально; необхідні докази того, що особа вчиняє якісь конкретні дії, направлені на створення перешкод правосуддю.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Слідчий суддя погоджується із доводами сторони захисту що недоведення прокурором указаних ризиків, оскільки обставини, на які прокурор посилається в обґрунтування вказаних ризиків, носять суто гіпотетичний характер.
Надаючи оцінку ризику, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вважає, що хоча попередня поведінка підозрюваного й не свідчить про намір переховуватися від органів досудового розслідування та суду, існування указаного ризику неможна повністю виключити в подальшому, з огляду, зокрема, на вагомість наявних або здобутих в подальшому доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення та тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, а також з огляду на триваючу військову агресію рф проти України, яка є самостійною обставиною, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Так, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, яке є тяжким злочином. Санкція вказаної статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а отже очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому слідчий суддя, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, у якому підозрюється ОСОБА_6 .
Виходячи зі змісту ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор не доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.
Тобто, застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м'яких запобіжних заходів.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» ЄСПЛ зазначив, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов'язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається.
У справах «Лабіта проти Італії» та «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Разом з тим, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд, крім інших обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду суворим винятком. При цьому, сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Згідно ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як визначено ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно з пунктами 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
У справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи. Європейський суд з прав людини під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
У той же час, ЄСПЛ зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.
У своєму рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» ЄСПЛ наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
У всіх випадках, коли ризику ухилення підозрюваного від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, підозрюваного має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).
Частиною 3 ст. 176 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Слідчий суддя вважає, що прокурором не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання указаному ризику, відтак у задоволенні клопотання про застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
Відповідно до ст. 178 КПК України слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
При обранні відносно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, ніж той, який зазначений у клопотанні, слідчий суддя враховує, що ОСОБА_6 раніше несудимий, має молодий вік, проживає з батьками, навчається у вищому навчальному закладі, тож має міцні соціальні зв'язки. Крім того слідчий суддя враховує, що підозрюваний перебуває на обліках у зв'язку з психіатричним захворюванням та потребує довготривалого лікування.
Слідчий суддя вважає, що з огляду на конкретні обставини цієї справи, необхідним і достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду буде застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби; домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Керуючись вимогами ст. 131, 132, 177, 178, 181, 183, 184, 194, 196, 197, 395 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання слідчого СВ Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , яке погоджене з прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12025221200000039 від 08.01.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, заборонивши цілодобово залишати місце реєстраціїза адресою: АДРЕСА_1 , строком на 2 місяці.
У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України.
Виконання даної ухвали в частині домашнього арешту передати для виконання до Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 194 КПК України покласти на підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 2 місяці такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду, прокурора або слідчого;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- здати на зберігання до відповідного органу державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України.
Виконання даної ухвали в частині контролю за виконанням підозрюваним покладених на нього обов'язків доручити Шевченківській окружній прокуратурі м. Харкова.
Роз'яснити, що висловлені в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1