Справа № 645/112/25
Провадження № 2-о/645/36/25
10 січня 2025 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Лисенко О.О.,
за участю секретаря - Селіверстової Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку окремого провадження цивільну справу №645/112/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть, встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з 2020 року проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк.
В обґрунтування заяви зазначено, що заявник перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк. Їх з ОСОБА_2 син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , влітку 2024 року був мобілізований до Збройних сил України, проходив службу у 93й бригаді військова частина НОМЕР_1 . 25.08.2024 року ОСОБА_3 зник безвісти. Для оформлення статусу батька військовослужбовця, який зник безвісти, ОСОБА_1 звернувся до керівництва військової частини, в якій проходив службу його син, де йому повідомили про необхідність надати документи обох батьків військовослужбовця. Якщо один з батьків помер, необхідний документ встановленого зразку. Отримати свідоцтво про смерть у відділі реєстрації актів цивільного стану не є можливим, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України. Встановлення факту смерті необхідне заявнику для отримання свідоцтва про смерть, виданого державним органом України.
Ухвалою судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 січня 2025 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі.
Заявник у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. 09.01.2025 року через канцелярію суду надав заяву, у якій просив проводити судове засідання без його участі.
Представник Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України судом не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис № 1060), батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .
Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 18.06.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено, про що 17.03.1990 року зроблено актовий запис № 192 Фрунзенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану; шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, про що 22.05.2003 року зроблено актовий запис № 235 Фрунзенським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області державної реєстрації актів цивільного стану. Прізвище дружини до реєстрації шлюбу і після реєстрації шлюбу « ОСОБА_4 ».
Таким чином, судом беззаперечно встановлено, що заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є колишніми дружиною та чоловіком.
З копії сповіщення сім'ї № 341 ІНФОРМАЦІЯ_5 вбачається, що солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти 25 серпня 2024 року, що підтверджується також копією витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Заявником надано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 19 листопада 2024 року Київським відділом ЗАГС Донецького міського управління юстиції, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території м. Донецьк.
З копій фотокарток з місця поховання ОСОБА_2 вбачається, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником також було надано довідку про причину смерті № 8684, відповідно до якої причиною смерті став набряк легень, атеросклеротична хвороба серця, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявник у заяві зазначав, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак на підтвердження факту реєстрації за вищевказаною адресою не надав суду жодних належних та допустимих доказів.
Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені у ст. 317 ЦПК України.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Згідно положень частини 2 статті 49 ЦК України актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 травня 2015 року № 428-р «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085» м. Донецьк відноситься до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Положення ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачають, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час або про оголошення її померлою.
Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров'я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545.
Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.); у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.).
Згідно з Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5 (зі змінами), підставою державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Таким чином, діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , заявником надано копію довідки про причину смерті (до форми №106/о №8684), відповідно до якої ОСОБА_2 , 1961 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , причиною смерті зазначено: набряк легень; атеросклеротична хвороба серця.
У зв'язку з тим, що смерть ОСОБА_2 настала в населеному пункті, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, суд дійшов висновку щодо неможливості отримання заявником лікарського свідоцтва про смерть встановленого зразка, виданого компетентним органом державної влади України.
Відповідно до роз'яснень, наданих в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Оцінюючи надані заявником докази, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Допустимими за змістом ч. 1 ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яким врегульовано особливості статусу тимчасово окупованої території, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Як вбачається з роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в інформаційному листі щодо окремих питань застосування Закону України від 4 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України», питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. theRepublic o f MoldovaandRussia», «Ila§cuandOthers v. MoldovaandRussia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду відповідної категорії справ.
Крім того, суд враховує, що згідно положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Вказане завдання превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Враховуючи вказані вище положення законодавства України, практику Європейського суду з прав людини, завдання забезпечення справедливості цивільного судочинства та гарантування прав і свобод осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, а також оцінюючи зібрані у справі докази як окремо, так і в їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку щодо доведеності факту смерті ОСОБА_2 та наявності підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст. 2, 4, 10, 76-80, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315-319, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 на території м. Донецьк Донецької області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Повний текст рішення складено 10 січня 2025 року.
Суддя О.О. Лисенко