Справа № 130/1613/24
Провадження № 22-ц/801/165/2025
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.
Доповідач:Шемета Т. М.
09 січня 2025 рокуСправа № 130/1613/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
секретар судового засідання Куленко О. В.
учасники справи:
позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця»
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Порощука П. П. в м. Жмеринка, дата складення повного тексту рішення 01 листопада 2024 року,-
В травні 2024 року ОСОБА_1 , змінивши позовні вимоги (а.с.14), звернувся до суду з позовом до ТОВ «Енера Вінниця» про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу та просив:
-визнати порушення ТОВ «Енера-Вінниця» п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України не приховувати докази та подавати достовірні докази в справу 130/2553/19;
- визнати, що згідно рішення 130/2553/19 він почав споживати та оплачувати рахунки відповідача з березня 2019 року, тому що на 01.01.19 року будинку з підведеною до нього електроенергією ще не існувало;
- визнати, що він не в змозі був доказати факти наявності письмового договору від 2.01.19 року, тому що на його письмові звернення до нього від 2019, 2020, 2021 року в порушення умов укладеного договору від 2.01.19 року, а саме розділів 7.2;13.3, 13.4 ТОВ «Енера Вінниця» не надавало йому інформацію;
- визнати, що у нього відсутня заборгованість за договором від 2.01.19 р. та наявність заборгованості за неіснуючим договором від 1.01.19 р.
- на підставі ст.13.5; 13.6 укладеного договору -вважати розірваним договір від 2.01.19 з дати його укладення.
На обґрунтування позову зазначив, що між ним та відповідачем укладено договір від 2.01.2019 про постачання електроенергії, вперше за 4 роки відповідач зазначив, що в договір вносились зміни, на його письмові звернення виконати умови цього договору, відповідач не реагує.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.10.2024 року провадженняу справі закрито в частині позовних вимог:
- визнати порушення ТОВ «Енера-Вінниця» п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України не приховувати докази та подавати достовірні докази в справу 130/2553/19;
- визнати, що згідно рішення 130/2553/19 він почав споживати та оплачувати рахунки відповідача з березня 2019 року, тому що на 01.01.19 року будинку з підведеною до нього електроенергією ще не існувало;
- визнати, що він не в змозі був доказати факти наявності письмового договору від 2.01.19 року, тому що на його письмові звернення до нього від 2019,2020,2021 року в порушення умов укладеного договору від 2.01.19 року, а саме розділів 7.2;13.3, 13.4 ТОВ «Енера Вінниця» не надавало йому інформацію;
- визнати, що у нього відсутня заборгованість за договором від 2.01.19 р. та наявність заборгованості за неіснуючим договором від 1.01.19 р.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог вважати розірваним договір від 2.01.2019 з дати його укладення на підставі ст.13.5; 13.6 укладеного договору (а. с. 72-75).
Залишаючи без розгляду частину позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що, заявивши такі вимоги, позивач фактично намагається добитися перегляду та переоцінки доказів, які були предметом розгляду в інших справах.
Відмовляючи в задоволенні вимоги вважати розірваним договір від 2.01.2019 з дати його укладення на підставі ст.13.5; 13.6 укладеного договору, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів порушення його прав в договірних відносинах.
Не погодившись із таким рішенням суду, 15.11.2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити своє рішення у справі.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суддя не заявив собі самовідвід, хоча він розглядав справу № 130/2553/19; суддя порушив норми, які регулюють питання судового збору; ухвалив рішення щодо іншого позивача, предмета та підстав, ніж ті, які заявляв позивач: він заявляв позов до фізичної особи, а не до товариства, стосовно договору від 02.01.2019 року, а не від 01.01.2019; висновок суду, що позивач намагається переоцінити докази, які були предметом розгляду в інших справах не відповідають дійсності, він їх не подавав в інших справах.
02.12.2024 року до апеляційного суду надійшов відзив від ТОВ «Енера Вінниця», в якому відповідач зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, рішеннями судів у справах № 130/893/20, 130/2553/19 було встановлено, що зі споживачем ОСОБА_1 01.01.2019 року укладено договір № 20360553 для постачання електричної енергії шляхом приєднання споживача до умов публічного договору, а факт споживання електричної енергії та оплата рахунків свідчить про приєднання до умов договору про постачання електричної енергії. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав викладене в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Представник ТОВ «Енера Вінниця» в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вимогам закону.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності закриття судом першої інстанції провадження щодо частини позовних вимог, апеляційний суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту уточненої позовної заяви (а. с. 14), ОСОБА_1 просив:
- визнати порушення ТОВ «Енера-Вінниця» п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України не приховувати докази та подавати достовірні докази в справу 130/2553/19;
- визнати, що згідно рішення 130/2553/19 він почав споживати та оплачувати рахунки відповідача з березня 2019 року, тому що на 01.01.19 року будинку з підведеною до нього електроенергією ще не існувало;
- визнати, що він не в змозі був доказати факти наявності письмового договору від 2.01.19 року, тому що на його письмові звернення до нього від 2019,2020,2021 року в порушення умов укладеного договору від 2.01.19 року, а саме розділів 7.2;13.3, 13.4 ТОВ «Енера Вінниця» не надавало йому інформацію;
- визнати, що у нього відсутня заборгованість за договором від 2.01.19 р. та наявність заборгованості за неіснуючим договором від 1.01.19 р.
Закриваючи провадження в цій частині позовних вимог на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції зазначив, що вони не підлягають розгляду в порядку будь-якого судочинства, оскільки позивач фактично продовжує ставити під сумнів рішення судів у справах, про які він зазначає та які набрали законної сили у встановленому законом порядку.
При цьому суд вірно послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі №454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30) та правильно вказав, що приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами, а позивач, заявивши такі вимоги, просить переглянути та надати переоцінку доказам, які були предметом розгляду в інших справах, на які позивач посилається при зверненні до суду.
Такий висновок суду першої інстанції в цілому є вірним, проте суд не мотивував своє рішення належним чином, обмежившись посиланням на «інші справи», в яких були встановлені певні обставини та не навів при цьому жодної конкретної справи.
Відтак апеляційний суд, оцінюючи доводи позивача та відповідача, вважає за необхідне доповнити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції (ч.4 ст. 376 ЦПК України).
Так, справи за участю ОСОБА_1 та ТОВ «Енера Вінниця» з приводу споживання електричної енергії розглядалися судами неодноразово, серед яких справа № 130/2553/19, на яку посилається ОСОБА_1 у позові, та справа № 130/893/20, на яку посилається відповідач.
У справі № 130/2553/19 ОСОБА_1 звертався з позовом до АТ «Вінницяобленерго» - Шаргородській електромережі структурна одиниця «Жмеринська дільниця» та до ТОВ «Енера Вінниця» про порушення відповідачами Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 14.12.2020 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 09.03.2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. При цьому судом було встановлено, що «…АТ «Вінницяобленерго» з 01.01.2019 надавало ОСОБА_1 послуги з розподілу електричної енергії, а ТОВ «Енера Вінниця» з 01.01.2019 постачало ОСОБА_1 електричну енергію, на умовах та у спосіб визначений чинним законодавством України. При цьому ОСОБА_1 надсилалися пропозиції від АТ «Вінницяобленерго» щодо укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії. Разом з тим, ОСОБА_1 користувався до моменту звернення з цим позовом до суду та продовжує користуватися до даного часу послугами АТ «Вінницяобленерго» та ТОВ «Енера Вінниця» з розподілу та постачання електричної енергії. Попри те, що ОСОБА_1 до даного часу не уклав договорів про надання послуг з розподілу та про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, фактично він, як споживач, приєднався до умов договору постачання універсальних послуг шляхом вчинення дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема фактично споживаючи електричну енергію та частково сплативши 04.03.2019, 01.04.2019. 03.06.2019, 04.07.2019, 14.08.2019, 18.10.2019, 15.11.2019 рахунки за надані йому відповідні послуги. Станом на 01.04.2020 у ОСОБА_1 перед ТОВ «Енера Вінниця» рахується заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 29 648,64 грн.».
Також судом було розглянуто справу № 130/893/20 за позовом ТОВ «Енера Вінниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, в якій рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.12.2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03.03.2021 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Енера Вінниця» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 29 648 грн 64 к.. При цьому судом було встановлено, що «…на ім'я відповідача ОСОБА_1 , як споживача електричної енергії відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за об'єктом споживача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31), встановлено лічильник (а.с.38-52). За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Вінницькій області від 08.05.2020 року відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в с. Сербинівці Жмеринського району Вінницької області (а.с.81).
Відповідно до довідок про споживання за період з 01.2019 по 04.2020 споживача ОСОБА_1 по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що відповідач періодично здійснював часткову оплату за спожиту електричну енергію, зазначене свідчить про згоду надану відповідачем на укладення договору з позивачем про постачання електричної енергії, на умовах запропонованих останнім (а.с.32-33). Таким чином, суд приходить до висновку, що фактичне споживання ОСОБА_1 відповідних обсягів електричної енергії з 01.01.2019 року та наявність відкритого на його ім'я особового рахунку (п.3.2.13 Правил) свідчить про його приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що був розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «Енера Вінниця», як з постачальником за регульованим тарифом, шляхом вчинення споживачем дій, що засвідчують його бажання укласти договір, а саме фактом споживання, оплати електричної енергії, відкриття особового рахунку (п.3.2.13 Правил).»
Отже, з урахуванням встановлених у справі № 130/2553/19, та у справі № 130/893/20 обставин та відповідних правовідносин, які склалися між ОСОБА_1 як споживачем електричної енергії та відповідачем як надавачем послуг, суд першої інстанції вірно виснував про закриття провадження в частині позовних вимог, а доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги, апеляційний суд зазначає наступне.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
Як вбачається з уточненої позовної заяви (а.с.14), ОСОБА_1 просив «на підставі ст.13.5; 13.6 укладеного договору - вважати розірваним договір від 2.01.19 з дати його укладення».
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції повинен був встановити наявність (відсутність) обставин для розірвання договору з надання послуг постачання електричної енергії споживачеві, про які зазначив позивач, та яка норма законодавства підлягає до застосування.
Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада.2019 року у справі № 918/204/18, від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, провадження № 12-35гс23.
Разом із тим суд першої інстанції хоч і розглянув та відмовив у задоволенні вимоги про розірвання договору, проте не визначив характер спірних правовідносин та не застосував норми законодавства, які регулюють питання розірвання договору, а обмежився цитуванням ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», «Про ринок електричної енергії» та «Про захист прав споживачів» і виснував, що позивач не обґрунтував порушення свої прав і не надав відповідних доказів.
Відтак апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовної вимоги про розірвання договору про постачання електричної енергії слід змінити, виклавши його мотивувальну часину в редакції постанови апеляційного суду.
Насамперед слід зазначити, що рішеннями у справі № 130/2553/19 та у справі № 130/893/20 встановлено, що ОСОБА_1 за об'єктом споживача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , попри те, що ОСОБА_1 до даного часу не уклав договорів про надання послуг з розподілу, він фактично приєднався до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що був розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «Енера Вінниця», з 01.01.2019 року.
Відтак ця обставина не підлягає доказуванню в силу частини 5 статті 82 ЦПК України.
Будь-якого іншого об'єкта споживання електричної енергії позивач не має, судами встановлено, що станом на день розгляду в грудні 2020 року справ № 130/2553/19 та № 130/893/20 договір на постачання електричної енергії ним не був укладений, а відбулося лише фактичне приєднання з 01.01.2019р. Також слід наголосити, що при розгляді справи № 130/893/20 ОСОБА_1 , будучи відповідачем, стверджував, що ніякого договору з ТОВ «Енера Вінниця» він не заключав.
Тому твердження позивача про укладення договору про постачання електричної енергії 02.01.2019 року, а не 0101.2019 року, - є надуманими, а надана ним ксерокопія договору з численними виправленнями, дописками, підкреслюваннями (а. с. 2-3) не є належним доказом підтвердження укладення договору.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Тлумачення цього пункту, а також ст. 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема це свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Ставлячи питання про розірвання договору, позивач ОСОБА_1 послався на пункти на підставі ст.13.5, 13.6. Договору.
Примірник Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, до якого 01.01.2019 року фактично приєднався ОСОБА_1 , міститься на а. с. 16-29.
В пункті 13.5 зазначено, що «за умови відсутності заборгованості та виконання своїх зобов'язань перед Постачальником Споживач має право розірвати цей Договір з урахуванням вимог положень цього Договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику».
В пункті 13.6 зазначено, що «сторони мають право розірвати цей Договір у встановленому законодавством порядку».
Насамперед апеляційний суд зауважує, що договір не може бути розірваний з моменту його укладення, оскільки розірваним можу бути виключно той договір, який укладений.
Отже, для розірвання Договору на підставі п. 13.5 слід встановити чи відсутня заборгованість споживача перед постачальником послуг. Як встановлено в судовому засіданні апеляційного суду, рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.12.2020 року у справі № 130/893/20, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03.03.2021 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Енера Вінниця» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 29 648 грн 64 к. (а.с.30-32) і на сьогодні це рішення не виконане, тобто існує заборгованість позивача перед відповідачем, тому договір постачання електричної енергії не може бути розірваним.
Інших підстав, передбачених законом, для розірвання договору, позивач не наводить, його заперечення зводяться до незгоди з тим, що є укладеним договір про постачання електричної енергії від 01.01.2019 року, оцінка чому дана вище в тексті цієї постанови.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги, проте не з мотивів, зазначених в оскаржуваному рішенні, а з мотивів, викладених у постанові апеляційного суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позов заявлено до фізичної особи головного адміністратора ТОВ «Енера Вінниця», апеляційний суд зазначає таке.
У цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Фізичні особи, навіть якщо вони і займають певні посади, не можуть бути сторонами цивільного процесу як посадові особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 559/1777/15-ц (пункти 84-93), від 28 листопада 2018 року у справі N 383/2/17 (пункти 56-63), від 12 грудня 2018 року у справі N 591/1272/18 (пункти 38.1-38.7), від 15 травня 2019 року у справі N 554/10058/17). Незважаючи на це, одним із відповідачів у цій справі позивач вказав головного адміністратора ТОВ «Енера Вінниця», який є працівником ТОВ «Енера Вінниця» та не може бути бути стороною у цивільному процесі.
Уточнивши позовну заяву, ОСОБА_1 зазначив відповідачем ТОВ «Енера Вінниця» та надіслав йому копію уточненої позовної заяви (а. с. 13-14), тому суд вірно розглянув справу до ТОВ «Енера Вінниця», яке є юридичною особою.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірне застосування судом положень ЗУ «Про судовий збір», апеляційний суд зазначає наступне.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, зазначив, що правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем мають загальний характер, відносяться виключно до договірних правовідносин та на них не поширюються вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», а відтак стягнув з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн на користь держави.
Такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на нормах закону.
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», постачання електричної енергії є комунальною послугою, а індивідуальні споживачі житлово-комунальних послуг є суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг (пункт 1 частини 1 статті 6).
Відповідно до пункту 22 частин и1 статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до пункту 84 статті 1 ЗУ «Про ринок електричної енергії», споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.
З огляду на вищевикладене, на відносини між позивачем та відповідачем поширюються норми ЗУ «Про захист прав споживачів», а відтак і приписи статті 22 цього Закону, в частині 3 якої зазначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Отже, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 1 211,20 грн. судового збору підлягає скасуванню, а доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини1 статті 374ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини( частина 4 статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє часткове підтвердження, оскаржуване судове рішення підлягає зміні: мотивувальну частину рішення в частині позовних вимог щодо яких закрито провадження, - слід доповнити, а мотивувальну частину рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги, - слід викласти в редакції цієї постанови, рішення ж в частині стягнення з позивача судових витрат слід скасувати, оскільки позивач у цій справі звільнений від сплати судового збору.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд виходить з наступного: позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору відповідно до положень п. 13 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», доказів понесення судових витрат відповідачем матеріали справи не містять, тому з урахуванням положень ч. 7 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року в частині закриття провадження в частині позовних вимог змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення викладеним у цій постанові.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 1 211,20 грн судового збору в дохід держави, - скасувати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. C. Панасюк
Т. Б. Сало