Постанова від 07.01.2025 по справі 149/158/23

Справа № 149/158/23

Провадження № 22-ц/801/40/2025 / Провадження № 22-ц/801/58/2025

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 рокуСправа № 149/158/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),

суддів: Панасюка О.С., Сопруна В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про стягнення шкоди, пені, інфляційних втрат, 3-х % річних та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки і затягуванням строків виплати за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2024 року та апеляційною скаргою представника ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» адвоката Корнілова Лева Олександровича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2024 року та додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Робак М.В., дата складення повного тексту рішення 20 вересня 2024 року,

встановив:

В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про стягнення шкоди, пені, інфляційних втрат, 3-х % річних та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки і затягуванням строків виплати.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх збільшення, мотивовані тим, що 25 листопада 2019 року о 09.00 год на автодорозі Хмільник-Кожухів водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Шкода» НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не слідкував за її зміною, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Рено», днз НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку, що призвело до пошкодження транспортних засобів під керуванням ОСОБА_1 , чим порушив п.п. 2.3,12.1,13.1 ПДР України, що також підтверджено постановою Хмільницького міськрайонного суду від 13 грудня 2019 року, якою водія ОСОБА_2 визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована ПрАТ СК «Універсальна».

Так 29 листопада 2019 року позивач подав заяву до страховика про виплату страхового відшкодування.

Зазначає, що пошкоджений автомобіль оцінювачем ОСОБА_3 не було особисто оглянуто та визначено вартість матеріального збитку завданого власнику в сумі 21244,13 грн з якою позивач не погодився та намагався ознайомитись з особовою справою та порядком визначення вартості пошкодженого майна, однак працівники ПрАТ СК «Універсальна» йому в цьому перешкоджали.

Вважає, що працівники ПрАТ СК «Універсальна» та оцінювач вступили в зговір з метою зменшення сум страхового відшкодування.

Не дивлячись на те, що він суму збитку не погодив, страхова компанія на його картковий рахунок перерахувала 16708,44 грн. (за відрахуванням з визначеної відповідачем вартості в 21244,13 грн. - франшизи 2000 грн. та ПДВ 2535,69 грн.).

Натомість позивач, у зв'язку із перешкоджанням відповідачем ознайомитись з особовою справою та порядком визначення вартості пошкодженого майна, а також незгодою з визначеною відповідачем вартістю пошкодження автомобіля вирішив з власної ініціативи звернутись до експерта та встановити дійсну вартість суми збитку, що йому завдано пошкодженням транспортного засобу. Згідно вказаного висновку експерта збиток становить 61949,67 грн.

Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань по виплаті страхового відшкодування, вважає, що з відповідача слід також стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Поряд з цим вважає, що діями відповідача йому також завдано моральної шкоди, оскільки страхова компанія йому тривалий час не виплачує належного відшкодування, неодноразово вводила в оману, коли він намагався хоча б ознайомитись зі своєю страховою справою, внаслідок неправомірних дій страхової компанії він змушений був звернутись до суду, втрачає багато особистого часу, постійні хвилювання, в зв'язку з неможливістю відремонтувати пошкоджений автомобіль, у нього обмежена свобода пересування, з метою захисту своїх прав у суді він змушений орендувати транспортний засіб у підприємства з яким перебуває у трудових відносинах, яку оцінює в 100000 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому він, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути на його користь з ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» 198261,40 грн., яка складається з матеріальної шкоди - 61949,67 грн., пені - 74007,59 грн., інфляційних втрат - 39945,75 грн., 3% річних - 7561,25 грн., витрати на експертизу - 1765,15 грн., а також 100000,00 грн. моральної шкоди; стягнути понесені судові витрати; постановити окрему ухвалу щодо порушення вимог законодавства України працівниками СК «Універсальна» під час розрахунку та виплати страхового відшкодування та щодо порушення оцінювачами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 вимог законодавства України під час розрахунку матеріального збитку.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 45241,23 грн., інфляційні втрати в сумі 22385,02 грн, 3% річних в сумі 5150,07 грн, пеню в сумі 34447,79 грн.

Стягнуто з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану невчасною виплатою страхового відшкодування в сумі 10000 грн.

Стягнуто з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 поштові витрати в сумі 281,29 грн

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ СК «Універсальна» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 45241,23 грн. матеріальної шкоди місцевий суд вказав на те, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження №36-D/63/7 зроблений на замовлення ПрАТ СК «Універсальна» складений з порушенням методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів та є підставою для визнання його неналежним. Натомість позивачем надано висновок за результатами проведення автотоварознавчого дослідження №3861/20-54 від 20 серпня 2020 року, згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику пошкодженого транспортного засобу складає 61949,67 грн. А тому, з відповідача підлягає стягненню страхова виплата на підставі висновку автотоварознавчого дослідження №3861/20-54 від 20 серпня 2020 року з урахуванням частини раніше виплаченої суми з 20 % ПДВ та франшизою, а саме - 45241,23 грн.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 22385,02 грн, 3% річних в сумі 5150,07 грн та пені в сумі 34447,79 грн місцевий суд зазначив, що з урахуванням поданої заяви відповідача про застосування загальної і спеціальної позовної давності такі підлягають до задоволення.

Розглядаючи вимогу про стягнення на користь позивача моральної шкоди, місцевий суд зазначив, що з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини душевних страждань з відповідача підлягає стягненню 10000 грн грошової компенсації моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про ухвалення окремої ухвали щодо порушення вимог законодавства України працівниками СК «Універсальна» місцевий суд вказав, що в ході розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про зловмисну домовленість працівників страхової компанії з експертами з метою зменшення розміру страхового відшкодування позивачу. Порушення експертом ФОП ОСОБА_3 п.5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів щодо особистого огляду транспортного засобу при визначенні матеріального збитку не є підставою для постановлення судом окремої ухвали.

Також відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на його користь витрат, понесених на проведення експертного автотоварознавчого дослідження в сумі 1765,15 грн. місцевим судом вказано, що в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача до звернення до суду з позовом, у висновку відсутні дані, що висновок підготовлений для подання його до суду, а тому відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на підготовку експертного висновку.

Крім того місцевим судом відмовлено в відшкодуванні понесених витрат на паливо для автомобіля для приїзду в суд, оскільки до вказаної заяви про стягнення таких витрат, на їх підтвердження позивачем надано лише квитанції про купівлю палива без проведених розрахунків відстані та споживання палива автомобілем, що перешкоджає здійснити перевірку розрахунків по квитанціях.

Водночас судом задоволено понесені позивачем поштові витрати в сумі 281,29 грн, які підтверджені належними доказами.

16 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про винесення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат та винесення окремої ухвали.

Заява мотивована тим, що позивач внаслідок неправомірних дій ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна»», які стали підставою для звернення до суду з позовом, поніс матеріальні витрати, а саме витрати на придбання палива з метою прибуття до суду та до експертної установи з метою проведення автотоварознавчого дослідження. Крім того, прибуваючи до суду, позивач втрачав свій щоденний заробіток.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна»» втрачений заробіток в сумі 23086,53 грн, витрати на придбання дизельного палива пов'язані з явкою до суду та доставки автомобіля до експертної установи в сумі 38603,55 грн., а також витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження в сумі 1765,15 грн. Також просив винести окрему ухвалу щодо порушення вимог законодавства України працівниками СК «Універсальна» під час розрахунку та виплати страхового відшкодування та щодо порушення оцінювачами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 вимог законодавства України під час розрахунку матеріального збитку.

Додатковим рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року заяву задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 25494 грн, з яких: витрати пов'язані з явкою до суду в сумі 2407,57 грн та компенсація за втрачений заробіток в сумі 23086,53 грн.

В іншій частині заяви відмовлено.

В обґрунтування додаткового рішення місцевий суд вказав, що позивачем доведено понесені ним судові витрати, які пов'язані з прибуттям до суду 11 вересня 2024 року в сумі 2407,57 грн., а також розмір втраченого ним заробітку за період розгляду справи судом в сумі 23086,53 грн.

Натомість відмовляючи в задоволенні вимог в частині відшкодування витрат за проведення експертного дослідження та відшкодування витрат на придбання пального за період з 05 квітня 2023 року по 10 липня 2024 року, а також доставки автомобіля до експертної установи 06 лютого 2020 року, місцевий суд вказав, що вказані питання були предметом розгляду в судовому засіданні, яке відбулось 11 вересня 2024 року, за результатами якого винесено рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Не погоджуючись із рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що на думку скаржника суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що в узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках вказано про недопущення зменшення відшкодування потерпілим вартості відновлювального ремонту на розмір ПДВ. Також на переконання заявника, судом помилково застосовано спеціальну та загальну позовну давність до пені, 3% річних та інфляційних втрат. Також вважає помилковими розрахунки суду пені, 3% річних та інфляційних втрат з суми 45241,23 грн, а не з суми 61949,67, яка визначена в експертизі. На підтвердження вказаної позиції покликається на висновки викладені в рішенні Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року в справі № 758/8560/15. Поряд з цим вважає, що місцевим судом не вжито заходів щодо виконання вимог ухвали від 11 вересня 2023 року про застосування відносно відповідача заходу процесуального примусу. Водночас вважає помилковим висновок місцевого суду про відмову в стягненні витрат на проведення експертизи, яка, зокрема, врахована судом при ухваленні оскаржуваного рішення суду. Також вважає, що місцевим судом помилково відмовлено в постановленні окремої ухвали суду, стягненні витрат на придбання палива для прибуття в судові засідання і доставлення автомобіля до експертної установи, оскільки ним було надано належні, допустимі і достатні докази на підтвердження понесення вказаних витрат.

На вказану апеляційну скаргу від представника відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» адвоката Корнілова Л.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в ній вказавши, що рішення суду в неоскаржуваній відповідачем частині є законним та правильним.

Водночас, частково не погоджуючись з рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року та додатковим рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року представник ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» адвокат Корнілов Л.О. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив:

1.Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року скасувати в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 21314,10 грн., 3% річних в розмірі 4075,61 грн, пені в розмірі 17618,05 грн. та відмову у стягненні моральної шкоди.

2.Додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевий суд прийшов до вірного висновку про необхідність застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, проте помилково проведено розрахунок останніх за весь період, зокрема, без застосування таких строків. Крім того вважають, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про стягнення моральної шкоди, оскільки така відшкодовується страховиком лише у зв'язку із отриманням потерпілою особою шкоди здоров'ю під час ДТП. Натомість у вказаній справі було завдано лише матеріальних збитків транспортним засобам. Водночас вважають, що позивачем не наведено будь яких належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди. Оскаржуючи додаткове рішення вказав, що позивачем не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що є підставою для відмови в стягненні судових витрат. Також вважає помилковим висновки місцевого суду про компенсацію за втрачений заробіток, оскільки позивачем не доведено чи працював він в указані дні. Поряд з цим вважає, що заява від 16 вересня 2024 року повинна була бути повернена, оскільки містить відмінний від позивача підпис на останній. Водночас вважає, що місцевий суд помилково допустив до участі у справі як представника позивача особу, яка не є адвокатом.

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги відповідача, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду скаржник ОСОБА_1 підтримав викладене в апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про день та час судового засідання повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, заперечень викладених в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» адвоката Корнілова Л.О. підлягають до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 26 листопада 2019 року за замовленням СК «Універсальна» ФОП ОСОБА_4 було оглянуто транспортний засіб належний ОСОБА_1 та складено акт огляду без номеру в якому зафіксовано пошкодження транспортного засобу (т.1, а.с. 25,216).

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до СК «Універсальна» з заявою про відшкодування матеріального збитку (т.1, а.с. 26, 27,135).

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 05 січня 2020 року виготовленого ФОП ОСОБА_3 матеріальний збиток становить 21244,13 грн(т.1, а.с. 153-188).

Згідно відповіді СК «Універсальна» від 08 січня 2020 позивачу повідомлено про розмір страхового відшкодування в сумі 16708,44 грн (т.1, а.с.28). Зазначена інформація також міститься у аварійному сертифікаті та страховому акті (т.1, а.с. 136, 137).

Не погоджуючись з розрахунком ОСОБА_5 звернувся зі скаргами до голови СК «Універсальна» та Національної комісії , що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (т.1, а.с. 29,30) на що було надано роз'яснення про вирішення спору в судовому порядку (т.1, а.с. 31-32).

Згідно висновку автотоварознавчого дослідження від 20 серпня 2020 року вартість матеріального збитку завданого ОСОБА_5 внаслідок пошкодження транспортного засобу становить 61949,67 грн (т.1, а.с. 33-61).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Згідно з частиною першою статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» не заперечується, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 25 листопада 2019 року на автодорозі Хмільник-Кожухів за участі транспортних засобів "Шкода" д.н.з. НОМЕР_1 та "Рено" д.н.з. НОМЕР_2 є страховим випадком та на підставі заяви потерпілого від 29 листопада 2019 року здійснено виплату в межах страхової суми (130000 грн) з урахуванням франшизи - 2000 грн та 20% ПДВ в сумі 16708,44 грн. з якою позивач не погодився.

Відповідно до п. 34.4 ст. 34 Закону № 1961-IV для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов'язковим.

Як зазначено у п. 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2003 року № 145/5/2092, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.

Згідно з п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2003 року № 145/5/2092, вказана Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов'язковими під час проведення авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.

Згідно з п. 4.3 Методики, за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження) за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта або інший документ, передбачений законодавством (далі - висновок експерта).

Згідно п.5.1 Методики технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.

Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об'єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_4 було особисто оглянуто пошкоджений транспортний засіб позивача за результатами чого складено звіт (фото-звіт).

05 січня 2019 року на замовлення ПАТ «Універсальна» ФОП ОСОБА_3 було складено висновок експертного автотоварознавчого дослідження №36-D/63/7 в розділі якого «Опис об'єкта оцінки» зазначено, що огляд проведено з посиланням на додатки у вигляді фотографій. Проте, вказані фотографії зроблено за наслідками поверхневого огляду транспортного засобу ФОП ОСОБА_4 .

Відтак, доказів того, що транспортний засіб було оглянуто особисто експертом ОСОБА_3 матеріали справи не містять, а тому місцевим судом вказаний доказ вірно визнано неналежним, оскільки такий отриманий з порушенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Натомість позивачем надано висновок за результатами проведення автотоварознавчого дослідження №3861/20-54 від 20 серпня 2020 року, який складено експертом за результатами особистого огляду пошкодженого транспортного засобу позивача (т.1 а.с.33-62), згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику пошкодженого транспортного засобу склала 61949,67 грн.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 565/1210/19 (провадження № 61-9485св20), від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20, від 12 липня 2023 року № 591/1861/22 (провадження № 61-2507св23).

Встановивши, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про фактичне здійснення позивачем ремонту автомобіля, зокрема, платником ПДВ, місцевий суд прийшов до вірного висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню страхова виплата на підставі висновку автотоварознавчого дослідження №3861/20-54 від 20 серпня 2020 року з урахуванням частини раніше виплаченої суми з 20 % ПДВ та франшизою, а саме в розмірі 45241,23 грн. = (61949,67 грн - 16708,44 грн ).

Вказаний розмір відповідачем не заперечується.

Покликання позивача в апеляційній скарзі на те, що в узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках вказано про недопущення зменшення відшкодування потерпілим вартості відновлювального ремонту на розмір ПДВ є неспроможними та спростовуються вищевикладеними висновками, які прийняті у відповідності до чинних норм матеріального та процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Відтак оскаржуване рішення в цій частині є вірним та не спростованим.

Переглядаючи рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2024 року в частині вимог про стягнення пені, інфляційних втрат, 3-х % річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 36.5. Закону України № 1961-IV, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Таким чином, пеня, три проценти річних та інфляційні витрати є відповідальністю страховика за прострочення грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм права позивач просив стягнути з відповідача з урахуванням збільшення позовних вимог на його користь штрафні санкції за невиконання грошового зобов'язання, а саме 74007,59 грн пені, 39945,75 грн інфляційних втрат, 7561,25 грн три проценти річних, починаючи з 13 грудня 2019 року по 31 грудня 2023 року.

Водночас відповідач в поданому відзиві 29 березня 2024 року просив застосувати строки позовної давності визначені ЦК України.

Так, відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1, ч.5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відповідності до ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, місцевий суд прийшов до вірного висновку про можливість застосування спеціального та загального строку позовної давності, проте помилився під час розрахунку пені, інфляційних втрат, 3-х % річних, зокрема, нарахувавши вказані складові за весь період без врахування позовної давності.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16 (Провадження № 14-254цс19) зазначено, що порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Відтак, з урахуванням неусунення боржником порушення грошового зобов'язання позивач у цій справі мав право на стягнення інфляційних втрат ,трьох процентів річних та пені до моменту усунення порушення його прав, але не більше ніж до визначеної останнім дати в заяві про збільшення позовних вимог, з урахуванням застосування строків позовної давності, зокрема, за період - 1 рік (спеціальна позовна давність) та - 3 роки (загальна позовна давність), що передують 31 грудня 2023 року (вимоги в заяві про збільшення позовних вимог).

Таким чином апеляційним судом проведено власний розрахунок пені за період з 31 грудня 2022 року по 31 грудня 2023 року та інфляційних втрат і 3-х % річних за період з 31 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року.

За період з 31 грудня 2022 року по 31 грудня 2023 року пеня в розмірі подвійної ставки НБУ становить 20 282,94 грн. = (Період розрахунку: з 31.12.2022 року по 31.12.2022 року - 1 день [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 50,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 50,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 1 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 61,97 грн) + (Період розрахунку: з 01.01.2023 року по 26.01.2023 року - 26 днів [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 50,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 50,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 26 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 611,33 грн) + (Період розрахунку: з 27.01.2023 року по 16.03.2023 року - 49 днів [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 50,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 50,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 49 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 3 036,74 грн) + (Період розрахунку: з 17.03.2023 року по 27.04.2023 року - 42 дні [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 50,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 50,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 42 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 2 602,92 грн) + (Період розрахунку: з 28.04.2023 року по 15.06.2023 року - 49 днів [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 50,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 50,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 49 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 3 036,74 грн) + Період розрахунку: з 16.06.2023 року по 27.07.2023 року - 42 дні [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 50,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 50,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 42 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 2 602,92 грн) + Період розрахунку: з 28.07.2023 року по 14.09.2023 року - 49 днів [Розрахункова ставка] = 22,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 44,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 44,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 49 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 2 672,33 грн) + Період розрахунку: з 15.09.2023 року по 26.10.2023 року - 42 дні [Розрахункова ставка] = 20,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 40,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 40,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 42 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 2 082,34 грн) + Період розрахунку: з 27.10.2023 року по 14.12.2023 року - 49 днів [Розрахункова ставка] = 16,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 32,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 32,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 49 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 943,51 грн) + Період розрахунку: з 15.12.2023 року по 31.12.2023 року - 17 днів [Розрахункова ставка] = 15,000% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 30,000% [Пеня] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 30,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 17 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 632,14 грн).

Також, за період з 31 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року процентна ставка 3% річних, згідно зі ст. 625 ЦК України становить 4075,43 грн. = (Період розрахунку: з 31.12.2020 року по 31.12.2020 року - 1 день [Проценти] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 1 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 3,71 грн) + (Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 365 днів [Проценти] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 357,24 грн) + (Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - 365 днів [Проценти] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 357,24 грн) + Період розрахунку: з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року - 365 днів [Проценти] = 45 241,23 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 357,24 грн).

За період з 31 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року сукупний індекс інфляції становить 146,364% = 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% ? 104,50% ? 103,10% ? 102,70% ? 103,10% ? 100,70% ? 101,10% ? 101,90% ? 102,50% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,80% ? 100,70% ? 101,50% ? 100,20% ? 100,50% ? 100,80% ? 99,40% ? 98,60% ? 100,50% ? 100,80% ? 100,50% ? 100,70%.

З огляду на викладене, розмір інфляційних втрат за спірний період складає 20975,58 грн. = 45241,23 грн (сума боргу) ? 146,364% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 45241,23 грн (сума боргу).

З огляду на вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пеня за період з 31 грудня 2022 року по 31 грудня 2023 року в розмірі 20 282,94 грн., 3% річних за період з 31 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року в розмірі 4075,43 грн. та інфляційні втрати за період з 31 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року в розмірі 20975,58 грн.

Покликання позивача в апеляційній скарзі на те, що судом помилково застосовано спеціальну та загальну позовну давність до пені, 3% річних та інфляційних втрат, не враховано позицію викладену в рішенні Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року в справі № 758/8560/15, в якій стягнено вказані складові без застосування строків позовної давності, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.

Згідно з ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що рішення апеляційних судів не є обов'язковими для застосування іншими судами при вирішенні інших справ, а тому не можуть бути враховані і висновки викладені в рішенні Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року в справі № 758/8560/15.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції, звертає увагу на те, що наведене позивачем рішення викладене у справі з відмінними обставинами від цієї.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

У наведеній позивачем справі відповідачем не було заявлено про застосування строків позовної давності, а тому суд був позбавлений можливості обмежити стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені такими строками.

Натомість, як зазначалось вище, у цій справі відповідач в поданому відзиві 29 березня 2024 року просив застосувати строки позовної давності визначені ЦК України.

Відтак, доводи позивача викладені в апеляційній скарзі в цій частині є спростованими.

Покликання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що місцевим судом проведено розрахунок з суми 45241,23 грн, а не з суми 61949,67 грн. є неспроможними, оскільки розрахунок складових про які просить позивач, зокрема, пені, 3% річних та інфляційних втрат проводиться з суми боргу.

Як вбачається з матеріалів справи 45241,23 грн. є сумою, яка зменшена на розмір вже виплаченої відповідачем на користь позивача суми.

Відтак, саме 45241,23 грн. є сумою боргу відповідача, з якої і проводиться розрахунок складових про які просить позивач, зокрема, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Переглядаючи рішення суду в частині вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п.1 ч. 2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначає суд залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до ч. 1 ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з п.22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

За положеннями ст.26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Між тим, страхова виплата це - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Отже, за Законом моральна шкода відшкодовується тільки потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди. Її сума визначається у відсотках від визначеної страхової виплати лише за шкоду, заподіяної здоров'ю, при цьому розмір відсотку є фіксованим.

При цьому, визначальним є встановлення наявності шкоди заподіяної здоров'ю та її суми.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано достатніх, належних і допустимих доказів, того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він зазнав будь яких тілесних ушкоджень, як то передбачено в ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Натомість у разі відсутності доказів спричинення матеріальної шкоди здоров'ю, моральну шкоду має відшкодовувати винна особа.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 442/3106/14-ц (61-18785св18).

З огляду на викладене, встановивши, що позивач не отримав шкоду заподіяну його здоров'ю, а з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди останній звернувся лише до страховика, місцевому суду слід було відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Переглядаючи рішення суду в частині вимог про стягнення судових витрат, зокрема, за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1765,15 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 134 ЦПК України передбачено обов'язок сторін попередньо визначити суми судових витрат. Зокрема, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша цієї статті).

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга цієї статті).

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина четверта цієї статті відповідно).

Частинами другою, третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторони (сторона) не надали відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Згідно із частинами першою, п'ятою - сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Подібні норми містяться й в інших процесуальних кодексах (Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України)).

Частина перша статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина перша статті 71 цього Закону).

Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов'язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.

Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке:

(1) витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат;

(2) висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи;

(3) у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду;

(4) при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов'язків цивільного характеру» пов'язується з поданням цивільного позову (рішення від 21 червня 2007 року у справі «Редька проти України» (Redka v. Ukraine), заява № 17788/02, від 10 грудня 2009 року у справі «Васильчук проти України» (Vasilchuk v. Ukraine), заява № 31387/05).

Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру (рішення ЄСПЛ від 01 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyk v. Ukraine), заява № 55109/08).

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Ідентичні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23).

Як вбачається з матеріалів справи за замовленням ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 проведено автотоварознавче дослідження з встановлення вартості матеріального збитку завданого транспортному засобу позивача внаслідок ДТП, яке оплачено за рахунок останнього в розмірі 1765,15 грн. (т. 1 а.с. 45).

Так вказаний висновок прийнятий в якості доказу судом попередньої інстанції.

З огляду на вищевикладене, прийнявши до уваги висновок № 3861/20-54 від 20 серпня 2020 року за результатами проведення автотоварознавчого дослідження в якості доказу місцевому суду слід було стягнути з відповідача на користь позивача понесені вказані витрати на проведення такого дослідження в розмірі 1765,15 грн.

Переглядаючи рішення в частині вимог про стягнення витрат на паливо для доставки автомобіля до експертної установи в розмірі 905,01 грн., а також прибуття до суду в розмірі 35454,95 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст.138 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Розмір витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 826/13271/16.

Вирішуючи питання про відшкодування стороні витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалася особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, для підтвердження понесення витрат, пов'язаних із прибуттям позивача у судове засідання, останнім надано чеки АЗС про сплату за дизельне пальне на загальну суму 36195,98 грн. за період з 05.04.2023 року по 28.06.2024 року. Крім того надано квитанцію на придбання 06.02.2020 року пального для доставки автомобіля до експертної установи на проведення автотоварознавчого дослідження на суму 1022,32 грн.

Проте, вказані фіскальні документи не підтверджують понесення заявлених витрат, оскільки доказів про те, що ці витрати позивач поніс саме у зв'язку із прибуттям до суду, не надано.

Позивачем на момент ухвалення рішення судом попередньої інстанції, а саме 11 вересня 2024 року не надано доказів на підтвердження маршруту його переїзду до суду, використовуваного ним транспортного засобу та відповідно його середньої витрати пального, як і не міститься таких в матеріалах справи.

Вказані докази надані позивачем лише 16 вересня 2024 року, тобто через 5 днів після ухвалення судового рішення.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на вкладену в ч. 8 ст. 141 ЦПК України норму, яка визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Водночас, в позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог, заяві про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та оплати послуг АТ «Укрпошта», як і в судових дебатах ОСОБА_1 не зазначав, що вказані докази будуть або можуть бути додані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Відтак, суд попередньої інстанції не маючи у розпорядженні відповідних доказів, передбачаючи, що таких не буде додано протягом наступних п'яти днів, оскільки позивачем не було зроблено про це відповідної заяви, прийшов до вірного висновку про відмову в відшкодуванні витрат з відповідача на користь позивача пов'язаних із прибуттям позивача у судове засідання та доставки автомобіля до експертної установи на проведення автотоварознавчого дослідження.

З вказаних підстав, зокрема, не підтвердження понесення заявлених витрат та, що саме ці витрати позивач поніс у зв'язку із прибуттям до суду, частково не підлягають до задоволення подані до Вінницького апеляційного суду заяви про стягнення витрат пов'язаних із явкою до суду від 05 грудня 2024 року та про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та оплати послуг АТ «Укрпошта» від 07 січня 2025 року, у яких позивач, окрім іншого, просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на придбання палива у розмірі 8348,50 грн (за прибуття до суду апеляційної інстанції).

Поряд з цим суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що заявником зазначено що для приїзду в Вінницький апеляційний суд кожного разу подолано 968 км в обидві сторони, натомість відстань від с. Гудзівка, де проживає позивач до Вінницького апеляційного суду становить 240 км, що значно менше заявленої позивачем відстані.

Покликання в поданих заявах про те, що ОСОБА_1 переїздив до м. Києва де проживає його представник ОСОБА_6 , що збільшило відстань не заслуговують на увагу, оскільки останнього не було допущено до розгляду справи, у зв'язку із тим, що він не є фахівцем у галузі права та не має свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю, що спростовує необхідність прибуття до м. Києва.

Переглядаючи рішення суду в частині вимог про стягнення поштових витрат в розмірі 281,29 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1,3,4 статті 77 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

За правилом статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підтвердження понесення поштових витрат ОСОБА_1 разом із поданою заявою про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та оплати послуг АТ «Укрпошта» 10 липня 2024 року до суду додано квитанції про придбання конвертів, марок та направлення на адреси учасників справи позову та заяви про збільшення позовних вимог тощо (т. 2, а.с. 225-229) на загальну суму 281,29 грн.

Оцінивши вказані докази, місцевий суд прийшов до вірного висновку про необхідність їх стягнення з відповідача на користь позивача.

З вказаних підстав підлягає до часткового задоволення подана до Вінницького апеляційного суду заява про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та оплати послуг АТ «Укрпошта» від 07 січня 2025 року, у якій позивач, поряд з іншими вимогами, зокрема, просив стягнути з відповідача на користь позивача 148,00 грн. на оплату послуг АТ «Укрпошта».

Переглядаючи рішення суду в частині відмови в постановленні окремої ухвали суду щодо порушення вимог законодавства України працівниками СК «Універсальна» під час розрахунку та виплати страхового відшкодування та щодо порушення оцінювачами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 вимог законодавства України під час розрахунку матеріального збитку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

З аналізу сказаної статті вбачається, що окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушення.

Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.

Причини та умови, що сприяли вчиненню порушення можуть полягати у неналежному виконанні посадовими особами обов'язків, перевищенні влади чи зловживанні нею, порушенні строків розгляду звернень, невжитті заходів реагування на заяви громадян тощо.

Окрема ухвала (постанова) має бути обґрунтованою і вмотивованою. Вона може бути винесена тільки на підставі матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на дійсні причини й умови, які сприяли вчиненню злочину або іншого правопорушення. Обставини, які належать до причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, підлягають всебічному, повному та об'єктивному дослідженню в судовому засіданні. За необхідності слід заслухати показання осіб, дії або бездіяльність яких сприяли вчиненню злочину, витребувати додаткові матеріали, призначити експертизу або здійснити інші процесуальні дії.

В окремій ухвалі (постанові) суд повинен указати, в чому конкретно полягають встановлені порушення закону, які саме права громадян порушено, або зазначити причини й умови, що сприяли вчиненню порушення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що статтею 262 ЦПК України не встановлено прямий обов'язок суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відмову в постановленні окремої ухвали суду.

Крім того постановлення окремої ухвали в даній справі, не підлягає задоволенню, оскільки таке формулювання не може бути самостійною позовною вимогою, а постановлення окремої ухвали пов'язується з дискрецією (власним розсудом) суду, підстав для реалізації якої в даній справі, суд не вбачає, оскільки в матеріалах справи, окрім встановленого факту порушення, відсутні докази про наявність об'єктивних причин та умов, що сприяли допущенню вчинення даного порушення, тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити у зв'язку з її безпідставністю.

Також колегія суддів зауважує, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 921/357/20 провадження № 12-48гс24).

Переглядаючи додаткове рішення суду в частині вимог про стягнення витрат на паливо для прибуття до суду 11 вересня 2024 року в розмірі 2407,57 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як було зазначено вище, для відшкодування витрат пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалася особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотання сторони позивача про стягнення судових витрат на відшкодування витрат пов'язаних із прибуттям до суду 11 вересня 2024 року подане 16 вересня 2024 року, тобто в визначений законом строк.

Так до вказаної заяви позивачем додано квитанцію про купівлю дизельного пального на загальну суму 2407,57 грн., технічні характеристики автомобіля, зокрема, розхід палива на 100 км, який ним використовувався та маршрут його переїзду до суду.

З огляду на викладене, місцевий суд дослідивши вказані докази, прийшов до вірного висновку про доведеність понесених позивачем витрат пов'язаних із прибуттям до суду 11 вересня 2024 року та необхідність їх відшкодування за рахунок відповідача.

Покликання в апеляційній скарзі відповідача на те, що позивачем не поданий попередній розрахунок суми судових витрат, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ЦПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Вказаний висновок релевантний із позицією Верховного Суду від 08 березня 2023 року в справі № 755/7694/20 (провадження 61-12174 св 22).

Водночас неподання заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не позбавило сторону позивача можливості підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими, та доведення неспівмірності таких витрат.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неподання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило іншим учасникам спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Крім того учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Переглядаючи додаткове рішення суду в частині вимог про стягнення втраченого заробітку в розмірі 23086,53 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» № 590 від 27 квітня 2006 року передбачено, що компенсація за втрачений заробіток - cтороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові у зв'язку з явкою до суду обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100; загальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої за відповідний час, виходячи із трикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов'язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. Водночас сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов'язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір.

Також необхідно враховувати, що явка до суду є поважною причиною відсутності на роботі і заробітна плата на цей час за працівником зберігається. Ці витрати лягають на роботодавця і йому не відшкодовуються. Тому, якщо сторона є найманим працівником, компенсацію втраченого заробітку вона вимагати не може, оскільки заробіток не втрачено.

Право на одержання компенсації за втрачений заробіток мають самозайняті особи (письменники, артисти, художники, лектори, лікарі, адвокати, приватні нотаріуси, аудитори, оцінщики, архітектори, тощо) та підприємці, які забезпечують себе роботою, а отже, і заробітком самостійно.

В даному випадку позивач ОСОБА_1 займає посаду техніка по роботі з постачальниками молока, він є зайнятою особою, а не самозайнятою особою, а тому не має права одержати компенсацію за втрачений заробіток.

З вказаних підстав частково не підлягають до задоволення подані до Вінницького апеляційного суду заяви про стягнення витрат пов'язаних із явкою до суду від 05 грудня 2024 року та про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та оплати послуг АТ «Укрпошта» від 07 січня 2025 року, у яких позивач, разом з іншими вимогами, зокрема, просив стягнути з відповідача на користь позивача втрачений заробіток в розмірі 4973,99 грн. і добові 10800 грн. (за відсутність на роботі під час відвідування апеляційного суду).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26 березня 2019 року в справі № 826/14275/16 (провадження №К/9901/35490/18).

Вказані обставини залишились поза увагою місцевого суду.

Отже, обставини на які посилаються скаржники в своїх апеляційних скаргах як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки при вирішенні справи суд частково допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2024 року в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені, моральної шкоди, відмови у відшкодуванні витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року в частині компенсації втраченого заробітку підлягають скасуванню, з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення в цій частині.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та представника ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» адвоката Корнілова Лева Олександровича задовольнити частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2024 року в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені, моральної шкоди, відмови у відшкодуванні витрат на проведення автотоварознавчого дослідження скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в сумі 20975,58 грн., 3% річних в сумі 4075,43 грн., пеню в сумі 20 282,94 грн.

В задоволенні вимог про стягнення з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди завданої невчасною виплатою страхового відшкодування відмовити.

Стягнути з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 1765,15 грн.

В решті рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року в частині компенсації втраченого заробітку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні вимог щодо стягнення з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 компенсації за втрачений заробіток в сумі 23086,53 грн. відмовити.

В решті додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року залишити без змін.

В задоволенні заяви про стягнення витрат пов'язаних із явкою до суду від 05 грудня 2024 року відмовити.

Заяву про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та оплати послуг АТ «Укрпошта» від 07 січня 2025 року задовольнити частково.

Стягнути з ПрАТ СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 поштові витрати понесені в суді апеляційної інстанції в сумі 148,00 грн.

В решті заяву про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та оплати послуг АТ «Укрпошта» від 07 січня 2025 року залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: О.С. Панасюк

В.В. Сопрун