Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
09 січня 2025 р. справа № 520/5582/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у тому, що ним не розглянуто об'єктивно і вчасно заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не перевірено викладених у ній фактів, не прийнято рішення відповідно до чинного законодавства, не повідомлено у письмовій формі про наслідки розгляду заяви, а також у ненаданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою від 04.03.2024 Харківським окружним адміністративним судом (суддя Зоркіна Ю.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06.08.2024 (підстава проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи - звільнення судді з посади) справа розподілена до провадження судді Олексія Котеньова.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду зі стадії підготовчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог та у відповіді на відзив позивачем зазначено, що відповідачем видано довідку про право на відстрочку від призову під час мобілізації, проте коли позивач у вересні приніс оновлену довідку про склад сім'ї , відповідач скасував довідку про відстрочку. Єдиною підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу за абзацом 12 частини 1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" фактично стало те, що на думку відповідача, догляд за хворою бабусею ОСОБА_2 може бути здійснено іншою особою, а саме сестрою позивача - ОСОБА_3 .
Позивач вважає, що оскільки згідно наданих ним копій закордонного паспорта його сестри та довідки про підтвердження реєстрації ОСОБА_3 вона взагалі знаходиться за межами території України, що фактично спростовує аргумент відповідача стосовно можливості здійснення нею постійного догляду за ОСОБА_2 , яка знаходить на утриманні позивача та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, позивач є єдиною особою, яка наразі може здійснювати постійний догляд за своєю бабою ОСОБА_2 .
Відповідач надав відзив на позов, в якому вказав, що 22.06.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на підставі ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з тим, що зайнятий постійним доглядом за бабусею, яка за висновком ЛКК, потребує постійного догляду. З результатом розгляду заяви, позивачу надана відповідь від 22.06.2023 №1368/4/4, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно з абзацом 12 частини 1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як особа яка зайнята постійним доглядом за особою, що за висновком ЛКК, потребує постійного догляду, та інших осіб, які б надавали їй допомогу немає та зазначено, що позивачу необхідно до 01 жовтня надати довідку з місця проживання особи, стосовно якої він має право на відстрочку.
Відповідач зазначає, що позивачем у жовтні надано документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, в тому числі довідку з місця проживання особи, стовно якої він має право на відстрочку. З результатами розгляду заяви, а саме довідки з місця проживання особи, стосовно якої позивач має право на відстрочку, встановлено відповідачем, що позивач не має право на відстрочку від призову, оскільки є інші особи, які можуть здійснювати постійний догляд за особо, яка його потребує, а саме сестра ОСОБА_3 . Посилаючись на абзц.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" позивач помилково вважає, що він єдиний, хто може здійснювати догляд за своєю бабусею. Позивач не врахував та не взяв до уваги, що є інші особи, які можуть та зобов'язані здійснювати такий догляд - це його сестра ОСОБА_3 . Саме цей факт - наявність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 є підставою для відмови у наданні відстрочки від призову позивачу. Як вважає відповідач, відсутність ОСОБА_3 на території України, а також наявність у неї посвідки на тимчасове проживання за кордоном не є підставою виключати її з кола інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідач зазначає, що з метою усунення виниклої помилки, у позивачу було вилучено довідку про відстрочку від призову та видано відповідну довідку в якій зазначено, що він немає права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суддя перебував у відрядженні з 17.09.2024 по 20.09.2024 та у щорічній основній відпустці з 21.10.2024 по 03.11.2024 та з 23.12.2024 по 05.01.2025.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши аргументи учасників спору, викладені в заявах по суті справи, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Позивач зазначає, що у нього на утриманні знаходить бабуся ОСОБА_2 , яка згідно з висновку ЛКК №410 від 30.03.2023 потребує надання соціальної послуги з постійного догляду на непрофесійні основі від фізичної особи.
22 червня 20024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на підставі ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з тим, що зайнятий постійним доглядом за бабусею, яка за висновком ЛКК, потребує постійного догляду, про що зазначено сторонами по справі.
Листом від 22.06.2023 №1368/4/4 відповідач повідомив позивача, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно з абзацом 12 частини 1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як особа яка зайнята постійним доглядом за особою, що за висновком ЛКК, потребує постійного догляду, та інших осіб, які б надавали їй допомогу немає та зазначено, що позивачу необхідно до 01 жовтня надати довідку з місця проживання особи, стосовно якої він має право на відстрочку.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, в якій зазначено, що станом на 24.08.2023 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 наступні особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Позивач зазначає, що звернувшись повторно до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідач зазначив, що відсутні підстави для надання такої відстрочки від призову, що підтверджується листом відповідача від 05.12.2023 №373/ю.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ, в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).
Обставини, які надають військовозобов'язаним право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначені у ст.23 Закону № 3543-ХІІ.
Відповідно до абзацу 12 ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, (далі - Положення про ТЦК) визначає повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Так, пунктом 9 Положення про ТЦК, передбачено, що відповідно до покладених на них завдань ТЦК, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення про ТЦК визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку утримання бабусі ОСОБА_2
Позивач зазначає, що звернувшись повторно до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідач зазначив, що відсутні підстави для надання такої відстрочки від призову, що підтверджується листом відповідача від 05.12.2023 №373/ю.
Відмовляючи у наданні позивачу відстрочки від призову, відповідач зазначив, що є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Суд зазначає, що однією з умов надання відстрочки від призову на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ є відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, оскільки у позивача є інші особи, які можуть здійснювати догляд за бабусею ОСОБА_2 , а саме сестрою позивача - ОСОБА_3 , то у позивача відсутні підстави для надання відстрочки від призову.
Відтак, суд вважає, що при розгляді заяви позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що відсутні підстави для надання відстрочки від призову, у зв'язку з тим що є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 09 січня 2024 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ