07 січня 2025 року м.Київ № 320/8953/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо невключення до вислуги років попередніх, перед зарахуванням до військової частини НОМЕР_1 , періодів служби позивача (з 25.11.2010 по 12.08.2011; службу по мобілізації в період з 01.08.2014 по 08.09.2015) та щодо обчислення щомісячної доплати за вислугу років, а також - одноразової грошової допомога, при звільненні за станом здоров'я з урахування загального періоду служби позивача в Збройних Силах України;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок щомісячних доплат за вислугу років позивача, з урахуванням загального періоду його служби в Збройних Силах України, виплатити різницю між вже отриманими щомісячними грошовими виплатами перерахованими, за увесь період його служби у військовій частині НОМЕР_1 ;
- зобов'язати відповідача здійснити обрахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні позивача за станом здоров'я, з урахуванням його загальної вислуги років, виходячи із загального періоду служби Позивача в Збройних Силах України;
- встановити судовий контроль за виконання судового рішення, шляхом зобов'язання Відповідача подати адміністративному суд, встановлений ним строк, відповідний звіт, в порядку ст. 382 КАС України.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження ним військової служби, відповідачем протиправно не зараховано до його вислуги років періоди: строкової служби з 25.11.2010 по 12.08.2011, службу по мобілізації у період з 01.08.2014 по 08.09.2015, з цього періоду у зоні АТО з 06.03.2015 по 21.05.2015 та з 23.05.2015 по 31.08.2015, за які обчислення вислуги має здійснюватися у співвідношенні 1 до 3. Незарахування вказаних періодів служби позивача до вислуги років вплинуло на виплату щомісячних доплат за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні у меншому розмірі. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідачі не скористалися своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Ухвалою суду від 04.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 05.05.2023 залучено до участі у справі як співвідповідача фінансово-економічне управління командування видів Збройних Сил України.
Ухвалою суду від 07.01.2025 клопотання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про заміну неналежного співвідповідача по справі повернуто без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Відповідно до відомостей військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 позивач проходив строкову військову службу в період з 25.11.2010 по 12.08.2011 у військовій частині НОМЕР_4 , службу по мобілізації у період з 01.08.2014 по 08.09.2015, з 01.03.2022 по 13.12.2022.
Згідно з витягом з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 13.12.2022 №294 старшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , стрілець 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 07 грудня 2022 року №151-PC у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати таким що справи та посаду здав. Направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 для зняття з військового обліку. З 13 грудня 2022 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Загальна вислуга років відповідачем не обчислювалась, вислуга років у військовій частині НОМЕР_1 станом на 13 грудня 2022 року становить 00 років 09 місяців 12 днів, пільгова 00 років 00 місяців.
Вважаючи, бездіяльність відповідача щодо необчислення загальної вислуги років та неврахування її при обчисленні щомісячних видів грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
В силу статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно пункту 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» від 09.04.2014 №111 встановлено, що з 18 березня 2014 р. військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
Відтак, суд наголошує, що грошове забезпечення мобілізованих військовослужбовців виплачується у порядку та розмірах, установлених для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Так, військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці, в наслідок чого, на них розповсюджуються пільги передбачені Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей», Кодексу законів про працю та інших нормативно-правових актів.
Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне (продовольче, речове), грошове забезпечення (компенсацією за піднайом жилого приміщення), охорону здоров'я та безоплатне лікування.
Держава забезпечує соціальну та професійну адаптацію військовослужбовців, які звільняються з військової служби.
У подальшому, наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Вказаний Порядок розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про донорство крові та її компонентів» та постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», від 15 червня 1994 року № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11 серпня 1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів осіб, зайнятих на шифрувальній роботі», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Дія цього Порядку (крім розділів II, V, VI, IX, XII, XVI-XXIV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.
Грошове забезпечення згідно з цим Порядком виплачується: військовослужбовцям, які проходять військову службу в апаратах Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовій частині НОМЕР_6 (далі - військові частини).
Відповідно до вимог п.2 Порядку грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
Згідно з положеннями п. 1-3 Розділу ІУ Порядку військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.
Для виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям, призваним або прийнятим на військову службу із запасу, зараховуються всі періоди попередньої служби.
Періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у пільговому порядку, обчислюються відповідно до законодавства. І періоди служби, обчислені на пільгових умовах відповідно до раніше встановленого порядку, перерахунку в бік зменшення не підлягають.
Вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до вимог ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі Положення) .
Згідно пунктів 2- 8 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) у вищих військових навчальних закладах, а також вищих навчальних закладах, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військову службу за контрактом осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Загальний строк військової служби військовослужбовця включає весь час перебування його на військовій службі з урахуванням випадків, передбачених пунктами 146, 198 і 212 цього Положення. Загальний строк військової служби встановлюється в календарному обчисленні, а у випадках, визначених законодавством, - у пільговому обчисленні.
Відповідно до п.11 Положення проходження військової служби військовослужбовцем відображається в його особовій справі, яка ведеться у порядку та за формою, встановленими Міністерством оборони України.
Згідно п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), і за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністром оборони України.
На час отримання позивачем військового квітка у 2010 році діяло Положення про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу та Положення про військовий квиток офіцера запасу Затверджене Указом Президента України від 25 травня 1994 року N 263/94.
Згідно п. 1 вказаного Положення військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що визначає належність його власника до військової служби, служби в запасі та військового обов'язку.
З військового квітка серії НОМЕР_3 , виданого 25.11.2010, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пройшов військову строкову службу у період з 25.11.2010 (дата рішення призивної комісії Лозівського району Харківської області) до 12.08.2011 (дата наказу Голови Адміністрації ДССТ №125 від 07.06.2011 про демобілізацію).
Відповідно до відомостей військового квитка позивача, останній у період з 01.08.2014 (дата Указу Президента України №607/2014 від 21.07.2014 про мобілізацію) по 08.09.2015 (дата Указу Президента України №328/2015 від 12.06.2015 про демобілізацію) проходив військову службу в особливий період у зв'язку з мобілізацією та у період з 01.03.2022 (дата Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 про мобілізацію) по 13.12.2022 (дата наказу ВЧ НОМЕР_1 №294 про виключення зі списків особового складу військової частини).
Отже, вказані періоди строкової військової служби позивача та служби позивача в особливий період по мобілізації підлягають включенню до його вислуги років.
Однак, як вбачається з витягу з Наказу ВЧ НОМЕР_1 від 13.12.2022 загальна вислуга років позивача під час служби у військовій частині ВЧ НОМЕР_1 не обчислювалась.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що нездійснення вказаного обрахунку вислуги років позивача з урахуванням усіх періодів проходження ним військової служби, призвело до протиправної невиплати позивачеві у період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 щомісячної надбавки за вислугу.
Також, судом встановлено, що відповідачем обраховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ від 17.09.2014 №460 "Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби у сумі 4818,31 грн.
Суд зазначає, що відповідно до вимог п.1 Порядку та умовам виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Враховуючи, що відповідачем не була обрахована загальна вислуга років позивача під час проходження ним військової служби у ВЧ НОМЕР_1 та не виплачувалась надбавка за вислугу років, то, відповідно, вказана одноразова грошова допомога при звільненні була теж обрахована без урахування у складі місячного грошового забезпечення позивача надбавки за вислугу років.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Також, у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Отже, позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячних доплат за вислугу років позивача, з урахуванням загального періоду його служби в Збройних Силах України, виплатити різницю між вже отриманими щомісячними грошовими виплатами перерахованими, за увесь період його служби у військовій частині НОМЕР_1 ; обрахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні позивача за станом здоров'я, з урахуванням його загальної вислуги років, виходячи із загального періоду служби позивача в Збройних Силах України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що абзацом 5 пункту 8 Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) (надалі також - Правила № 280).
Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил №280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
За визначенням, наведеним в п. 1.2 розділу І Правил № 280, фінансове забезпечення це система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Відповідно до пункту 1.3 Правил №280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є: Міністр оборони України головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня); командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (для - розпорядники коштів третього рівня).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином: головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України; розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту; розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.
Згідно з пунктом 1.4 розділу І Правил № 280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення. Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу. До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат. Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, серед іншого, зобов'язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 1.5 розділу І Правил № 280 встановлено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Начальник фінансового органу військової частини розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядника коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення. Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Пунктом 4.3 Правил № 280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу. Зарахування на грошове забезпечення військовослужбовців, які прибули у військову частину, та виключення їх з грошового забезпечення оформлюються наказом командира військової частини. Зарахування військовослужбовців на грошове забезпечення при переміщенні до нового місця служби (навчання), а також у випадку зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої, здійснюється на підставі грошового атестата (за формою, наведеною у додатку 16 до цих Правил) з одночасним оформленням (відкриттям, заведенням) на них карток особових рахунків військовослужбовців (за формою, наведеною в додатку 16 до цих Правил) (далі - картка особового рахунку), які обліковуються в зведеному реєстрі (книзі) обліку карток особових рахунків (за формою, наведеною в додатку 15 до цих Правил).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 по 13.12.2022 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується копію військового квитка позивача та витягом з наказу Військової частини. Таким чином, позивач був зарахований до особового складу та перебував на всіх видах фінансового забезпечення до ВЧ НОМЕР_1 .
У клопотанні про залучення співвідповідача від 17.04.2023 позивач зазначає, що саме Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України має відповідати за вимоги позивача щодо здійснення належного грошового забезпечення позивача.
У свою чергу, відповідач Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України подав клопотання про заміну неналежного відповідача та стверджує, що Звертаємо увагу суду, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_5 та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 виключено зі списків особового складу. Військова частина НОМЕР_5 та військова частина НОМЕР_1 належить до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а тому зазначені військові частини не зараховані на фінансове забезпечення Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, виплата грошового забезпечення та інших виплат Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України здійснюватися не може.
Однак, суд стверджує, що зарахування ВЧ НОМЕР_1 складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України носить виключно технічний, організаційний характер та не впливає на суть правовідносин, що виникли між позивачем і ВЧ НОМЕР_1 .
Так, згідно вищевказаних положень Правил №280 командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
За вказаних обставин саме ВЧ НОМЕР_1 є відповідальним за виплату позивачеві грошового забезпечення, у той час інші центральні органи виконавчої влади є лише розпорядниками коштів та реалізує виплату таких коштів на підставі документів.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачем у прохальній частині позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5-6 статті 382 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіт починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкт владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судового строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання.
Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.
Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від обов'язку виконання вимог даного рішення, у зв'язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, як: підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до вислуги років ОСОБА_1 попередніх, перед зарахуванням до військової частини НОМЕР_1 , періодів служби (з 25.11.2010 по 12.08.2011; службу по мобілізації в період з 01.08.2014 по 08.09.2015) та щодо обчислення щомісячної доплати за вислугу років, а також - одноразової грошової допомога, при звільненні за станом здоров'я з урахування загального періоду служби в Збройних Силах України.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) перерахунок щомісячних доплат за вислугу років, з урахуванням загального періоду його служби в Збройних Силах України, та виплатити різницю між вже отриманими щомісячними грошовими виплатами перерахованими, за увесь період його служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.03.2022 по 13.12.2022.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я, з урахуванням його загальної вислуги років, виходячи із загального періоду служби в Збройних Силах України.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.