Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/49/25
Провадження № 2-н/376/24/2025
про відмову у видачі судового наказу
08 січня 2025 року Суддя Сквирського районного суду Київської області Батовріна І.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей,
встановив :
08 січня 2025 року до Сквирського районного суду Київської області надійшла заява, ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, в якій заявник просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини, щомісячно, починаючи стягнення з 08 січня 2025 року і до повноліття дитини.
Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу, суд вважає за необхідне відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.
Так, відповідно до ч.3 ст.19 ЦПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» №14 від 23 грудня 2012 року наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Згідно з вимогами частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Статтею 161 ЦПК України встановлено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ, зокрема, заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; а також вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (п.п. 4, 5 ч.1 ст. 161 ЦПК України).
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (частина друга статті 167 ЦПК України).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Згідно з п.п. 4 та ч. 2 ст. 163 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються та перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тлумачення зазначених норм дозволяє виснувати, що право ініціювати судовий розгляд справи про стягнення аліментів має той з батьків, разом з яким проживає дитина. На підтвердження цієї обставини заявник має надати належні, допустимі і достовірні докази.
Всупереч вказаним нормам, заява про видачу судового наказу не містить належного викладу обставин, на яких ґрунтуються вимоги заявниці, а також до заяви про видачу судового наказу не надано доказів, що у своїй сукупності свідчили б про знаходження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні у заявниці ОСОБА_1 , навіть не долучені документи про їх спільну реєстрацію місця проживання, відтак суд позбавлений можливості встановити такі обставини, що не підтверджені належними та допустимими доказами.
Як роз'яснено в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23.12.2012р., наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності.
Спір про право являє собою суперечність, зовнішній вияв неспівпадіння в правових переконаннях сторін щодо існуючих прав та обов'язків або з приводу наявності (відсутності) правовідносин чи їх змісту та викликана цим неспівпадінням протилежна їх поведінка.
Під безспірністю вимог слід розуміти наявність достатніх та належних доказів високого ступеню достовірності, що визначають обґрунтованість вимог стягувача та малоймовірність захисту боржника.
Всупереч вказаному із заяви про видачу судового наказу вбачається наявність між сторонами спору про право, адже заявником не доведено належними доказами, що батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є боржник, оскільки у заяві вказано, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували і батько дитини записаний відповідно до положень ст. 126 СК України.
За таких обставин, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог статті 163 ЦПК України.
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч.2 ст.167 ЦПК України).
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у видачі судового наказу слід відмовити, оскільки суддя не вбачає факту виникнення у заявника права вимоги про стягнення аліментів з боржника на утримання дитини.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 163, 165, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.181,183 Сімейного кодексу України, суддя,
постановив:
Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.Г. Батовріна