Справа № 357/15457/24
Провадження № 2/357/618/25
іменем України
08 січня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В жовтні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до Білоцерківськогоміськрайонного суду Київськоїобласті з позовноюзаявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обгрунтовуючи тим, що 29.08.2018 між АТ "Альфа-банк" та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета Кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 гривень. Процентна ставка 26% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 гривень. AT «Альфа-банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачу та він погодився з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами зазначеному в цьому документі, що додані до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором позивач виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача.Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами. Станом на 20.09.2021 за кредитним договором загальна сума заборгованості за кредитом становить 45453,71 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості, який додається до позовної заяви. 20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлсння прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 29.08.2018, укладеним між AT «Альфа-Банк» та відповідачем.Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20.09.2021 обліковується заборгованість в розмірі 45453,71 гривень. Просили суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», ІКЮО: 40340222, адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом'яиська, 2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 453,71 гривень, сплачений судовий збір, а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200 гривень ( а. с. 1-3 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024, ( а. с. 28 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).
Згідно відповіді № 866272 від 25.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, за вказаними параметра особу ОСОБА_1 не знайдено ( а. с. 32 ).
25 жовтня 2024 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача до відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області (а. с. 33).
25 листопада 2024 року за вх. № 62066 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а. с. 34).
Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 15.03.1994 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 26 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадженняу справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 08 січня 2025 року ( а. с. 35-36 ).
09 грудня 2024 року за вх. № 64865 судом отримано відзив на позовну заяву від представника ОСОБА_1 - Друзь В.В. ( а. с. 42-55 ).
У відзиві зазначено, що відповідачем визнається факт укладеної угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 29.08.2018, факт надання кредитного ліміту у сумі 2 901,40 гривень, а також факт наявності невиконаних зобов'язань за цим договором у частині, яка визнана відповідачем, також відповідач не заперечує щодо обставин укладення угоди.
Разом з тим, відповідач не визнає факту пролонгації кредитного договору № 631000969, що визначений п. 3 паспорту споживчого кредиту, натомість вважає нарахування процентів поза межами цього строку є незаконним та вимогу про їх стягнення необгрунтованою.
Відтак, у межах строку кредитування до 29 серпня 2019 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість позики.
Окрім цього, звертає увагу суду на те, що дана справа не є складною, для надання консультації по цій справі відсутня потреба досліджувати та аналізувати значні обсяги документів, відтак, вартість правничих послуг в розмірі 9 200,00 грн в даному випадку є завищеною.
З урахуванням наведеного, відповідач просить суд наведене врахувати та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача у випадку задоволення позову.
Відповідачем 29.08.2018 було отримано кредитний ліміт у розмірі 2 901,40 гривень строком на 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання Клієнтом умов Договору.
Станом на 29.08.2019 відповідач свої вимоги не виконав та мав заборгованість на суму 12 481,97 гривень, тобто з 29.08.2019 мав право звернутися до суду.
20 вересня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 3 за умовами якого АТ «Альфа-Банк» передає (відступає), а ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» приймає належні АТ «Альфа-Банк» права вимоги до боржників.
Тобто, з моменту коли ОСОБА_1 мала повернути грошові кошти АТ «Альфа-Банк», а саме 29.08.2019 минуло більше трьох років, а саме 5 років 19 днів.
В тей же час позивач звернувся до суду лише 17.09.2024.
Тобто, на думку представника суд повинен застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові.
Просив суд у відзиві застосувати позовну давність, з приводу строку звернення до суду з позовною заявою, яка є підставою для відмови у позові, у разі якщо суд визнає поважність пропущення строків для звернення до суду з позовною заявою до відповідача, позов задовольнити частково, стягнувши на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 631000969 від 19.09.2018 у загальному розмірі 12 481, 97 гривень, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 12 000,00 гривень; відсотки за користуванням кредитом - 256,07 гривень;овердрафт (несанкціонована заборгованість) 225,90 грн, в решті позовних вимог відмовити.
16 грудня 2024 року за вх. № 66378 судом отримано від ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» відповідь на відзив ( а. с. 67а-70 ).
В судове засідання позивач свого представника не направив, 28.11.2024 за вх. № 63014 судом отримано заяву від представнкиа ОСОБА_2 , в якій проводити розгляд справи без участі представника ТОВ «Еліт Фінанс». Складу суду довіряють, відводів не заявляють. Права відомі та зрозумілі. Позовну заяву підтримують в повному обсязі та просили її задовольнити. Проти заочного рішненя не заперечують ( а. с. 38-39 ).
ОСОБА_3 в судове засіданняне з'явилась, 09.12.2024 за вх. № 64858 судом отримано заяву від представника ОСОБА_4 , в якій просив розглядати вказану судову справу без участі відповідача та представника відповідача. Просили прийняти рішення відповідно до їх позиції зазначеної у відзиві ( а. с. 64 ).
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
В свою чергу, сторони по справі скористувались своїм правом, визначеним в ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи не з'явилися в судове засіданні, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що 29.08.2018 між АТ "Альфа-банк" та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого АТ «Альфа банк» надав позичальнику кредит для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 гривень. Процентна ставка 26% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн ( а. с. 5 ).
Отже, AT «Альфа-банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
Тобто, відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.
Сторонами також був підписаний паспорт споживчого кредиту, який надався відповідачу для ознайомлення та він погодився з ним, підписуючи угоду, в якому містяться умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Паспорт споживчого кредиту регламентує наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит ( а. с. 5 на звороті ).
АТ «Альфа банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти.
Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по рахунку за період з 29.08.2018 по 21.09.2021 (а.с. 16-20).
Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту.
В свою чергу, відповідач не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості ( а. с. 21 ) та випискою по рахунку з кредитною карткою за період з 29.08.2018 по 21.09.2021 ( а. с. 16-20 ).
З боку відповідача визнається факт укладеної угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 29.08.2018, факт надання кредитного ліміту ( 2 901,40 грн ), а також факт наявності невиконаних зобов'язань за цим договором у частині, яка визнана відповідачем, також відповідач не заперечує щодо обставин укладення угоди, про що зазначено у відзиві на позовну заяву ( а. с. 42-55 ). У відзиві відповідач визнав позов частково, вважав, що стягненню підлягає заборгованість в розмірі 12 481, 97 гривень, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 12 000,00 гривень; відсотки за користуванням кредитом - 256,07 гривень; овердрафт (несанкціонована заборгованість) 225,90 гривень.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників ( ч. 1 ст. 82 ЦПК України ).
Як зазнчено вище, вказаний договір між сторонами був укладений в електронній формі.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувана електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За змістом ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документу.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частина перша стаття З Закону України «Про електронну комерцію»).
Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше і встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмо форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважаєте таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомого телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважаєте таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суддів Верховного Суду з питання «письмової форми» одностайна. Наприклад, у справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 р. у справі № 127/33824/19.
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07.10.2020 р., проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Проаналізувавши зазначені постанови Верховного Суду, можна дійти висновку, що кредитодавець вправі надати доказ підписання договору, що міститься у іншому документі (ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»), навіть у разі відсутності відображення підпису в договорі. Такі дії є законними та свідчать про волевиявлення сторін на укладення договору, тож за таких обставин у суду немає підстав для визнання електронного кредитного договору недійсним.
Відповідно до вище наведеного, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на вебсайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти відповідно не перераховані відповідачу.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі 127/33824/19.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( п. 1 ст. 530 ЦК України).
Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Крім того, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язанні настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, якою відповідно до ч. 3. ст. 549 ЦК України є пеня.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежного виконання ).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість ним виконання свого грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 1048 частина 1 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлюється договором.
Позичальник зобов'язана, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані їй позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, в порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу ( а. с. 8-12 ), на підставі якого відбулося відступлсння прав вимоги за кредитним договором до відповідача ( а. с. 13 ), про що свідчить Виписка з Реєстру боржників.
Згідно платіжного доручення № 559 від 20.09.2021 (а.с. 15) ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» здійснило оплату ціни права вимоги згідно договору факторингу № 3 від 20.09.2021 на суму 12 844 800 гривень.
Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 29.08.2018, укладеним між AT «Альфа-Банк» та відповідачем.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і КЦС ВС в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц.
В зазначеній постанові ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення ( ч. 1 ст. 517 ЦК України ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Отже, позивачем на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором надано до суду розрахунок заборгованості, згідно якого за відповідачем станом на 20 вересня 2021 року обліковується заборгованість в розмірі 45 453,71 гривень, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 40 130,75,00 гривень; відсотки за користуванням кредитом - 4 333,97 гривень; овердрафт (несанкціонована заборгованість) 988,99 гривень ( а. с. 21 ).
Дана сума боргу підтверджується, окрім розрахунком заборгованості ( а. с. 21), а також випискою по рахунку за період з 29.08.2018 по 21.09.2021 ( а. с. 16-20 ).
Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за кредитом.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19 ).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).
В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 по справі №278/2177/15-ц про те, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Така позиція викладена і в постанові КЦС ВС від 31.05.2022 № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22).
Судом встановлено, що відповідач з умовами договору була ознайомлениа, підписала договір і отримала кредит, користувалася ним, однак, всупереч умовам кредитного договору, не виконала своїх зобов'язань щодо повернення наданого їй кредиту, що не було спростовано з боку останньої, а навпаки підтверджено, як зазначено вище ( у відзиву ).
Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по особовому рахунку за період з 29.08.2018 по 21.09.2021, що свідчить про рух коштів за рахунком № НОМЕР_2 , що є належним доказом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім того, з вищевказаної виписки по рахунку за період з 29.08.2018 по 21.09.2021 вбачається, що відповідач була активним користувачем.
Таким чином, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення нею зобов'язання щодо їх повернення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведено позовні вимоги згідно розрахунку заборгованості станом на 20 вересня 2021 року, тобто на день набуття позивачем права вимоги за кредитним договором між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 в розмірі 45 453,71 гривень.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача ( його представника ), що строк кредитування встановлено 12 місяців, тобто до 29 серпня 2019 року, оскільки строк пролонгації кредитного договору № 631000969 визначений в п. 3 паспорту споживчого кредиту (як зазначено у паспорті споживчого кредиту, строк кредитування 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання Клієнтом умов Договору), який підписаний сторонами, тобто, сторони кредитного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Таким чином, не згода відповідача із умовами Кредитного договору щодо пролонгації є безпідставною.
Стосовно заперечень з боку відповдіача щодо нарахування процентів поза межами цього строку ( після 29.08.2019 ) є незаконним та вимогу про їх стягнення необгрунтованою, то такі запре речення відповідача не заслуговують на увагу, оскільки такі проценти нараховувалися з боку первісного кредитора АТ «Альфа-Банк» до 20.09.2021 ( згортання активу у зв'язку з продажем згідно договору факторингу № 3 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»), оскільки як зазначено вище, таке нарахування здійснювалося у зв'язку із пролонгацією дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк, що визначено в п. 3 паспорту споживчого кредиту, який підписаний сторонами, в тому числі відповідачем, де сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 року по справі № 3-188/2020(455/20), роз'яснено, що отже, керуючись принципом pactasuntservanda (договорів слід додержувати), ураховуючи приписи частини першої статті 190, абзацу другого частини першої статті 1048 Кодексу, усталену судову практику національних судів щодо правомірності стягнення процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період, яка не зазнавала змін протягом 2011-2017 років, Конституційний Суд України дійшов висновку, що як на момент укладення Кредитного договору, так і протягом строку кредитування Банк мав правомірні очікування на отримання процентів за користування грошовими коштами до дня повернення кредиту, а відтак право вимоги Банку щодо сплати йому таких процентів є майном та відповідно об'єктом права власності, захист якого гарантує стаття 41 Конституції України...
Проценти, про які йдеться в приписах статті 1048 Кодексу, є складовим елементом плати за надану позику/кредит, що разом з основною сумою позики/кредиту становить загальну суму боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений час після отримання позики/кредиту.
Конституційний Суд України зазначає, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 Кодексу та частини першої статті 1048 Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов 'язань за договором у натурі.
Конституційний Суд України вважає, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 Кодексу як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов'язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов 'язань за кредитним договором у натурі.
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті порушених у конституційній скарзі питань оспорюваний припис статті 1050 Кодексу не обмежує права Банку на отримання процентів як плати за користування кредитом. Відповідно, припис першого речення частини першої статті 1050 Кодексу не спричиняє й негативних наслідків для права Банку на ведення підприємницької діяльності.
Таким чином, вищевказаним судовим рішенням Конституційний Суд України зазначив, що нарахування та отримання відсотків за фактичне користування кредитними коштами, які передбачені умовами кредитного договору, здійснюється до моменту повного повернення кредиту Позивачу.
Стосовно застосування строку позовної давності, про що зазначено у відзиві, то з цього приводу суд зазначає про таке.
Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦКУ).
Статтею 256 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено поняття позовної давності, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, згідно з вимогами статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, посилання у відзиві на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, суд вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02 квітня 2020 року), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Строк дії карантину неодноразово продовжувався.
Отже, суд під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважає на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, а тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (див. постанову Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21).
Така позиція міститься і в постанові від 11 грудня 2023 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 947/8885/21.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 вересня 2023 у справі № 910/18489/20.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З огляду укладення сторонами кредитного договору 29 серпня 2018 року, до 02 квітня 2020 року строк позовної давності не закінчився, і був продовжений у відповідності до вимог Закону № 540-IX. Відтак позивачем не пропущено строк позовної давності, що дає суду підстави відхилити доводи відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( ч. 1 ст. 13 ЦПК України ).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є такими, що підлягаютьзадоволенню.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на оплату послуг з надання професійної правової допомоги в розмірі 9 200,00 грн, суд зазначає наступне.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 ( а. с. 29-24 ); Актом № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 ( а. с. 25 ); платіжною інструкцією № 3578 від 29.07.2024 на суму 9200 грн ( а. с. 26 ).
Згідно п.п. 3.1. п. 3 Договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024, вартість посуг Адвоката встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години затраченого Адвокатом часу на надання послуг становить 2000 грн без ПДВ. Конкретні суми до оплати наводяться у Акті ( актах ) приймання-передачі наданит послуг, надісланих Адвокатом та погоджених із Клієнтом.
Так, з Акту приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 вбачається, що надання первинної консультації замовнику у справі витрачено 0,5 годин, вартість склала 1000 грн, на правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини витрачено 2 години, варстість послуг склала 4000 грн, на підготовку та подання позовної заяви витрачено 2,1 годину, що склало 4 200 грн, загалом 9 200 гривень.
Відповідно до п. 1 вказаного Акту приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, Адвокат надав, а Клієнт прийняв юридичні послуги відповідно до договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 по справі за позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Так, станом на час розгляду судом вищевказаної позовної заяви, відповідач у відзиві на позовну заяву просив врахувати судом, що дана справа не є складною, для надання консультації по цій справі відсутня потреба досліджувати та аналізувати значні обсяги документів, відтак вартість правничих послуг в розмірі 9 200,00 грн в даному випадку є завищеною та просить суд наведене врахувати та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача у випадку задоволення позову.
У постанові ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року, Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Крім того, суд враховує і правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9200,00 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Так, суд вважає, що з боку адвоката не потребувало значного часу для надання такої консультації, вивчення документів та складання позовної заяви відносно відповідача, оскільки справи відносно осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява не є змістовою та вказана категорія справ (стягнення заборгованості) є розповсюдженою.
До того ж, як зазначено в Акті № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 на правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини витрачено 2 години, варстість послуг склала 4000 грн, але позовна заява не містить жодних посиань на висновки ( постанови ) Верховного Суду так і на рішення Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, згідно Єдиного реєстру судових рішень, який міститься у вільному доступі, містяться рішення в аналогічних справах, де ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» зверталось до боржників з аналогічними позовами, правова допомога надавалася за тим же самим Договором № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024, тобто, аналогічні послуги в аналогічних справах до інших боржників.
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 3000,00 гривень.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3 028 грн, які документально підтверджені, про що свідчить в матеріалах справи платіжна інструкція № 4591від 14.09.2024 ( а. с. 4 ).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову у вищевказаному розмірі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 512, 514, 516, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054, 1077 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81,82, 133,137, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України,Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір» , суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 29.08.2018 у розмірі 45 453,71 гривень, витрати на правничу допомогу в розмір 3 000 гривень та судовий збір в сумі 3 028,00 гривень, загалом 51 481,71 гривень ( п'ятдесят одна тисяча чотириста вісімдесят одна гривня сімдесят одна копійка ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (адреса місцезнаходження: 03035,м. Київ, площа Солом'янська, буд. 2, ЄДРПОУ: 40340222);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Повне судове рішення складено 08 січня 2025 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов