65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"09" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1886/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1886/24
за позовом: Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (Бериславське шосе, № 1, м. Херсон, 73028, код ЄДРПОУ 00131771)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кучеренка Олександра Федоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 72 891,40 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Кучеренка Олександра Федоровича, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 72891,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з постачання теплової енергії №52 від 01.04.2021 в частині оплати вартості наданих послуг у період з 01.11.2021 по 01.02.2024.
На переконання позивача, оскільки положеннями договору визначено порядок та строки виконання боржником своїх обов'язків, то з моменту його укладення останнім прийнято зобов'язання за договором, які мають виконуватись належним чином та у відповідності до його умов та вимог чинного законодавства України.
Позивач зауважив, що на адресу відповідача була направлена вимога про сплату заборгованості за договором. В свою чергу, враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань із погашення заборгованості за надані послуги із теплопостачання, що встановлені вищенаведеним договором та ігнорування вимоги, позивач вимушений звернутись до суду з метою захисту своїх порушених прав.
Відповідач відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2024 позовна заява вх. № 1933/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
03.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1933/24 від 29.04.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу № 916/1886/24 за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, учасникам справи роз'яснено про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Стосовно здійснення повідомлення відповідача про розгляд справи в суді суд зазначає таке.
Здійснюючи повідомлення відповідача про наявність судового провадження щодо нього, суд враховує, що у відповідача відсутній електронний кабінет, а адресою місцезнаходження ФОП Кучеренка О.Ф. є наступна: АДРЕСА_1 .
Відповідачу - ФОП Кучеренку О.Ф. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.05.2024 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення від 01.06.2024.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 (надалі - Правила) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за відомим суду номером телефону відповідача, яка не була передана відповідачу з незалежних від суду причин (телефон не відповідає).
Згідно до ч. 4 ст.122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається у суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщено не пізніше, ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені у частині першій статті 121 цього Кодексу.
14.06.2024 здійснено офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (розділ «Оголошення про виклик») про повідомлення Фізичної особи-підприємця Кучеренка Олександра Федоровича про розгляд справи №916/1886/24 за позовом АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» до ФОП Кучеренка Олександра Федоровича про стягнення 72 891,40 грн в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв'язку; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
Отже, суд констатує небажання відповідача протягом строку розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
У цьому випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/1886/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
09.01.2025 судом було постановлено рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
01.04.2021 між Акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Кучеренком Олександром Федоровичем (споживач) було укладено договір № 52 з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідно до п.1 якого виконавець зобов'язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення (послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Інформація про споживача: адреса: м. Херсон, вул. Потьомкінська, 101 (кв. 22,23); опалювальна площа (об'єм) будівлі - 3144,1 кв.м.; теплове навантаження будівлі - 0,12922 Гкал/год; опалювальна площа (об'єм) приміщення споживача - 99,40 кв.м.; теплове навантаження приміщення споживача - 0,00408 Гкал/год. (п. 3 договору).
Пунктом 5 договору визначено, що будівля обладнана вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії: тепловий лічильник, тип засобу обліку теплової енергії: Multical, заводський номер 6167351, місце встановлення: Потьомкінська, 101.
Згідно п.п 8, 9 договору надання послуги здійснюється безперервно. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період безперервно.
Відповідно до п.13 договору обсяг спожитої у будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку.
Згідно з п.22 договору розподіл обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» здійснює виконавець.
Пунктом 23 передбачено, що зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) розподільного обліку теплової енергії (приладів - розподілювачів теплової енергії) щомісяця здійснюється споживачем, крім випадків, коли зняття таких показань здійснюється виконавцем за допомогою систем дистанційного зняття показань.
У разі коли зняття показань засобів вимірювальної техніки здійснює споживач, він щомісяця з 25 по 30 число передає показання вузлів розподільного обліку теплової енергії (приладів - розподілювачів теплової енергії) виконавцю в один із таких способів: за номером телефону, зазначеним у розділі «Реквізити і підписи сторін» цього договору; на адресу електронної пошти, зазначену у розділі «Реквізити і підписи сторін» цього договору; через електронну систему обліку розрахунків споживачів, зазначену у розділі «Реквізити і підписи сторін» цього договору.
У разі ненадання споживачем виконавцю у визначений сторонами строк показань вузла (вузлів) розподільного обліку теплової енергії/приладів - розподілювачів теплової енергії, якщо такі показання зобов'язаний знімати споживач, для цілей визначення обсягу теплової енергії, спожитої споживачем, протягом трьох місяців визначається середній обсяг споживання споживачем теплової енергії у попередньому опалювальному періоді, а за відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального періоду, але не менше 30 днів (п. 25 договору).
Відповідно до п.34 договору споживач вносить плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, що розраховується, виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги; плати за абонентське обслуговування в розмірі 29,68 гривень. Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку послуги включаються до плати виконавцю і в рахунку відображаються окремо. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду) та обсягу споживання або за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря (у випадку, визначеному Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).
Пунктом 35 договору встановлено, що ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Станом на дату укладення цього договору тариф на послугу становить 2001,41 гривень за 1 Гкал з ПДВ.
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на зазначену комунальну послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачам з посиланням на рішення відповідних органів. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору.
Згідно з п. 36 договору тривалість розрахункового періоду для визначення обсягу спожитої послуги, здійснення розподілу обсягу спожитих послуг, оплати послуги виконавцю становить з 1 по 31 число місяця, але не може перевищувати місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Відповідно до п.п. 37, 38 договору виконавець формує та не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим надає рахунок на оплату послуги. Рахунок надається на паперовому носії. Рахунок на оплату спожитої послуги надається не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше 31 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Пунктом 40 договору передбачено, що під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів). У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або якщо за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди, якщо така є, а якщо такої немає - в рахунок майбутніх платежів споживача починаючи з найближчих до дати здійснення платежу періодів (розрахункових місяців).
Згідно з п.45 договору споживач зобов'язаний, зокрема, оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, що визначені встановленими відповідно до законодавства у строки, встановлені цим договором.
Пунктами 55-58 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31.12.2021. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. Припинення дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання зобов'язань, які на дату такого припинення залишилися невиконаними.
Умови цього договору, крім ціни (вартості) послуги, можуть бути змінені виключно за згодою сторін. У разі зміни тарифу на теплову енергію з моменту його введення в дію застосовується відповідна нова ціна (вартість) послуги відповідно до Порядку зміни умов договору та ціни (тарифу).
Вказаний договір підписаний представниками обох сторін.
На підтвердження обсягів споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем надано суду звіти за листопад - грудень 2021 року, січень - березень 2022 року, грудень 2022 року, січень - березень 2023 року, грудень 2023 року, січень - березень 2024 року.
У розрахунку теплової енергії ФОП Кучеренко О.Ф. по вул. Потьомкінська, 101 за період листопад 2021 року - березень 2023 року вказано, що розрахунки за послуги теплопостачання в будинках, які обладнані будинковими (комерційними) приладами обліку теплової енергії були проведені відповідно Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою КМУ №830 від 21.08.2019, а також наведено розрахунки обсягу споживання відповідачем теплової енергії з урахуванням загальної площи будинку, в т.ч. разом з відключеними квартирами, площи приміщення ФОП Кучеренко О.Ф. та кількості витрачених будинком по кожному місяцю окремо. Окрім того, наведено перерахунок вартості теплової енергії по постанові КМУ № 1209 від 10.11.2021 та з виходячи з розпоряджень Херсонської міської ради № 594 від 29.09.2021, № 895 від 16.12.2021 та № 707 від 21.11.2023.
Як свідчить наданий позивачем розрахунок спожитої теплової енергії, за листопад 2021 року ФОП Кучеренко О.Ф. спожито 0,36 Гкал. на суму 1206,89 грн з ПДВ (за тарифом, встановленим рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради №594 від 29.09.2021), за грудень 2021 року - 1,48 Гкал. на суму 8950,72 грн з ПДВ (за тарифом, встановленим рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради №895 від 16.12.2021), за січень 2022 року - 1,83 Гкал. на суму 14892,74 грн з ПДВ, за лютий 2022 року - 1,40 Гкал. на суму 11393,35 грн з ПДВ, за березень 2022 року - 1,41 Гкал. на суму 10123,07 грн з ПДВ, за грудень 2022 року - 1,05 Гкал. на суму 5354,02 грн з ПДВ, за січень 2023 року - 1,43 Гкал. на суму 7291,66 грн з ПДВ, за лютий 2023 року - 1,10 Гкал. на суму 5608,97 грн з ПДВ, за березень 2023 року - 1,04 Гкал. на суму 5303,03 грн з ПДВ, за грудень 2023 року - 1,38 Гкал. на суму 7521,11 грн з ПДВ (за тарифом, встановленим рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради №707 від 21.11.23), за січень 2024 року - 0,77 Гкал. на суму 4196,56 грн з ПДВ. Всього - 81842,12 грн.
На підставі поданих відповідачем звітів та визначених АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» обсягів, позивачем виставлено акти та рахунки на оплату № 529 на загальну суму 81842,12 грн, згідно яких відповідачем спожито теплову енергію: у листопаді 2021 року - 0,36 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 1206,89 грн; у грудні 2021 року - 1,48 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 8950,72 грн; у січні 2022 року - 1,83 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 14892,74 грн.; у лютому 2022 року - 1,40 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 11393,35 грн; у березні 2022 року - 1,41 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 10123,07 грн; у грудні 2022 року - 1,05 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 5354,02 грн; у січні 2023 року - 1,43 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 7291,66 грн.; у лютому 2023 року - 1,10 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 5608,97 грн; у березні 2023 року - 1,04 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 5303,03 грн; у грудні 2023 року - 1,38 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 7521,11 грн; у січні 2024 року - 0,77 Гкал, що за тарифом на теплову енергію, розрахованим відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, становить з ПДВ 4196,56 грн.
Як вбачається з довідки щодо руху заборгованості ФОП Кучеренко О.Ф., відповідач частково оплатив спожиту теплову енергію у сумі 8950,72 грн. На підтвердження здійснення відповідачем іншої оплати матеріали справи доказів не містять.
26.03.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою за №03-1/618 про сплату заборгованості у сумі 72891,40 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Супровідним листом від 26.03.2024 №03-1/618 позивач надіслав відповідачу рахунки та акти виконаних робіт за теплову енергію з листопада 2021 року по січень 2024 року, акт взаємних розрахунків та вимогу про сплату заборгованості, про що свідчить наявний у справі опис вкладення на ім'я ФОП Кучеренко О.Ф., накладна за №7300800082756 та фіскальний чек від 29.03.2024.
Оскільки відповідачем не виконані договірні зобов'язання в частині повного та своєчасного розрахунку з оплати наданих позивачем послуг, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 72891,40 грн.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язаннях встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 632 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 902 ЦК України, в свою чергу, встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто.
При цьому положеннями статті 903 ЦК України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат визначено статтею 15 цього ж Закону одним із основних завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання», визначено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Відповідно до абз.13 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Із змісту ч.3 ст. 24, ч.2 ст.25 Закону України «Про теплопостачання» вбачається, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду
За приписами ч. 6 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
За змістом ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених статтею 16 цього Закону. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, визначається Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Крім того, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
Відповідно до п. 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами. Опалювальний період починається не пізніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря становить 8°С та нижче, а закінчується не раніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря перевищує 8°С.
Пунктом 9 Правил 830 передбачено, що постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно з п. 37 правил 830 споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом, правовідносини між Акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль», як виконавцем, та Фізичною особою-підприємцем Кучеренком Олександром Федоровичем, як споживачем, виникли на підставі укладеного між ними 01.04.2021 договору № 52 з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії.
Укладений між сторонами по справі договір, за яким позивач здійснює постачання теплової енергії відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Так, матеріали справи не містять доказів звернення сторін з намірами припинити дію договору у порядку, передбаченому п. 56 договору, розірвання, припинення або визнання недійсним договору, у зв'язку з чим суд вважає, що він є чинним, таким, що продовжений на підставі положень пункту 56 договору та обов'язковим до виконання сторонами у справі.
Приписами Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022), а саме пунктами 8 та 9 визначено, що постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період та постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Умовами укладеного між сторонами у справі договору, суть та зміст якого не ставиться відповідачем під сумнів, передбачено встановлення відповідного засобу комерційного обліку (тепловий лічильник Multical, заводський номер 6167351), за адресою вул. Потьомкінська, 101 (адреса споживача за укладеним договором), відтак у випадку відсутності споживання теплової енергії споживач має можливість довести це представши відповідні показники приладів обліку.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що АТ «Херсонська ТЕЦ» належним чином виконано взяті на себе за умовами укладеного договору зобов'язання в частині безперервного постачання теплової енергії ФОП Кучеренко протягом листопада 2021 року - січня 2024 року. У той же час, безперервність передбачає постачання теплової енергії протягом усього періоду опалюваного сезону.
Докази звернення відповідача до позивача щодо неналежного надання послуг з теплопостачання або щодо неправомірних нарахувань щодо вартості наданих послуг у матеріалах справи відсутні. Отже, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факт надання позивачем послуг з постачання теплової енергії на об'єкт відповідача в період з листопада 2021 року по січень 2024 року, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати, на загальну суму 72891,40 грн.
При цьому, суд враховує, що тарифи на послугу з постачання теплової енергії, теплову енергію та її транспортування для потреб населення, бюджетних установ та інших споживачів м. Херсона протягом спірного періоду були встановлені Акціонерному товариству «Херсонська теплоелектроцентраль» рішеннями Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 594 від 29.09.2021 та № 895 від 16.12.2021.
Крім того, в розрахунку враховано, що зміна розміру нарахувань за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води споживачам (крім населення, бюджетних установ, релігійних організацій) у зв'язку із щомісячною зміною ціни природного газу (без урахування зміни тарифів на послуги транспортування та розподілу природного газу, торговельної надбавки (націнки) постачальника) виконується згідно з постановою КМУ від 10.11.2021 № 1209.
При цьому, відповідачем вартість спожитої теплової енергії була сплачена частково у лютому 2022 року в розмірі 8950,72 грн.
Проаналізувавши умови, зміст прав та обов'язків сторін договору, на підставі яких виникли зобов'язання сторін, судом встановлено, що позивачем належним чином виконано умови договору в частині надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення. Проте, відповідачем порушено умови договору в частині проведення розрахунків за надані послуги.
Так, відповідач в порушення приписів ст.ст. 525, 526, 610, 629, 692, 714 ЦК України, ст.193 ГК України та умов договору вартість спожитої теплової енергії в розмірі 72891,40 грн не оплатив, не дивлячись на те, що згідно ч.1 ст.530 ЦК України та п. 38 договору строк виконання відповідного грошового зобов'язання настав. Протилежного суду не доведено.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria).
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам позивача, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у визначеному розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі договору з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.04.2021 №52 у розмірі 72891,40 грн, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно і документально доведеним.
З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та вірогідності, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем з оплати за спожиту теплову енергію за період з листопада 2021 року по січень 2024 року в розмірі 72891,40 грн, суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за користування тепловою енергією є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, тому суд задовольняє вказані позовні вимоги в повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кучеренка Олександра Федоровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (Бериславське шосе, № 1, м. Херсон, 73028, код ЄДРПОУ 00131771) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 72 891 (сімдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто одна) грн 40 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 09 січня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський