08.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6833/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від прокурора: Ємельянов В.А.
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: Прокопець Б.М.
від відповідача-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 р.
( суддя Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 02.05.2024 р. )
у справі
за позовом
Керівника Жовтоводської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі
Криничанської селищної ради,
смт. Кринички, Дніпропетровська область
до Відповідача-1:
Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група»,
м. Чернівці
до Відповідача-2:
Відділу житлово-комунального господарства
та комунальної власності Криничанської селищної ради,
смт. Кринички, Дніпропетровська область
про визнання недійсними додаткових угод та
стягнення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 207 422,24 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Керівник Жовтоводської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» та Відділу житлово-комунального господарства комунальної власності Криничанської селищної ради про визнання недійсними: додаткових угод № 2 від 20.05.2021 р., № 3 від 28.05.2021 р., № 4 від 02.08.2021 р., № 5 від 28.08.2021 р., № 6 від 15.09.2021 р., № 7 від 02.11.2021 р., № 8 від 03.11.2021 р., № 9 від 04.11.2021 р., № 10 від 14.12.2021 р., № 11 від 15.12.2021 р., № 12 від 16.12.2021 р. до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р., укладеного між Відділом архітектури, житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» на користь Криничанської селищної ради надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 207 422,24 грн.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 р. у справі № 904/6833/23 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди № 2 від 20.05.2021 р., № 3 від 28.05.2021р., № 4 від 02.08.2021 р., № 5 від 28.08.2021 р., № 6 від 15.09.2021 р., № 7 від 02.11.2021 р., № 8 від 03.11.2021 р., №9 від 04.11.2021 р., № 10 від 14.12.2021 р., № 11 від 15.12.2021 р., № 12 від 16.12.2021 р. до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р., укладеного між Відділом архітектури, житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» на користь Криничанської селищної ради надмірно сплачені грошові кошти, у розмірі 207 422,24 грн.. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору, у розмірі 26 108,26 грн..
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 р. у справі № 904/6833/23, направити справу за належною підсудністю.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає оскаржуване рішення суду таким, що: прийняте неналежним судом в порушення вимог щодо територіальної підсудності; прийняте без участі особи, яка у відповідності до прав та обов'язків згідно вимог спеціального законодавства також брала участь у процесі постачання електричної енергії; прийняте без урахування вимог спеціального законодавства ( ринок електричної енергії ) щодо формування ціни на ринку; прийняте з відступленням від правових висновків Верховного Суду щодо застосування особливостей законодавства про ринок електричної енергії та застосування двосторонньої реституції.
Водночас, на думку Скаржника, не може йти мова про виконання договору про постачання електричної енергії, а тим більше спірних додаткових угод на території Дніпропетровської області, як зазначила Прокуратура, і з чим погодився суд першої інстанції. Відповідач -1 здійснював постачання Відповідачу -2 виключно за відповідними ЕІС-кодами ТКО Відповідача -2, що були присвоєні ОРС без ідентифікації їх за місцем розташування чи знаходження.
При цьому, Скаржник зазначає, що вимога про стягнення з Відповідача -1 отриманих ним по договору грошових коштів є похідною вимогою у разі визнання недійсними додаткових угод та полягає у сплаті Відповідачем -1 коштів за місцем знаходження останнього.
Скаржник наголошує на тому, що предметом даного спору є визнання недійсними додаткових угод до Договору про постачання електричної енергії Споживачу та стягнення з Відповідача -1 нібито безпідставно, надмірно сплачених бюджетних коштів, що обумовлено порушенням ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а не внаслідок невиконання Відповідачем -1 своїх зобов'язань за договором в частині поставки товару. Саме тому, беззаперечно у спірних відносинах застосовуються загальні правила підсудності, визначені у ст. 27 ГПК України.
За таких умов, Скаржник вважає, що справа мала розглядатись виключно Господарським судом Чернівецької області за місцем знаходження Відповідача -1, так як договір на постачання не виконувався на території Дніпропетровської області через особливості правового регулювання поставки такого специфічного товару, як електрична енергія. Транспортування електричної енергії так як товару виконувалось іншими суб'єктами ринку. Вказану особливість ринку електричної енергії судом не взято до уваги, через що дає підстави говорити про те, що справа розглянута неналежним судом.
Скаржник зазначає, що спірні додаткові угоди до Договору укладалися за результатами перемовин та аналізу інформації на підставі даних ДП «Оператор ринку». Підставою укладання спірних угод було саме коливання ціни на ринку електроенергії (РДН), а тому не може йти мова про невідповідність цих угод вимогам Цивільного кодексу України, іншому законодавству, в тому числі і вимогам ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
На переконання Скаржника - суд першої інстанції, не дивлячись на правовий висновок Верховного Суду щодо обов'язкового застосування норм законодавства про ринок електроенергії, як специфічного законодавства, фактично заперечив застосування норм, що врегульовують відносини на ринку електричної енергії ( суб'єкти, формування ціни ). Таке тлумачення є обмежувальним, викривляє змін закону і порушує принцип верховенства права.
Скаржник вважає, що за своєю правовою природою, кожна спірна Додаткова угода, у відношенні якої Прокуратурою заявляється вимога про визнання недійсною, є правочином, а відтак, для визнання їх недійсними застосовуються загальні вимоги щодо недійсності правочинів, а відтак і правові наслідки такої недійсності, що визначені статтями 215, 216 ЦК України. Як вбачається з позовних вимог Прокуратури, і які були задоволені судом першої інстанції, фактично застосований такий спосіб захисту, як одностороння реституція, що не передбачена нормами законодавства України. Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов 'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Відтак, на думку Скаржника, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права Позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція. При цьому, Скаржник звертає увагу на той факт, що спірними додатковими угодами, окрім ціни, яка на думку Прокурора була незаконно змінена, з чим погодився і суд першої інстанції, також змінювався обсяг електричної енергії, що підлягав поставці за зміненою ціною, що також робить неможливим застосування односторонньої реституції. Даний факт, був проігнорований судом першої інстанції.
Крім того, Скаржник наголошує, що заявивши позовну вимогу про стягнення коштів з Відповідача -1, Прокурор фактично звернувся за захистом інтересів не Позивача ( Ради ), а Відповідача -2, за рахунок якого, в тому числі також має задовольнятися позов, як того вимагає частина 4 ст. 45 ГПК України. Вказане, беззаперечно свідчить про обов'язкове скасування рішення суду першої інстанції згідно вимог ст. 277 ГПК та згідно ст. 275 про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від керівника Жовтоводської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Прокурор посилається на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний спір підсудний Господарському суду Дніпропетровської області, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Крім того, у відзиві Прокурор посилається на те, що додаткові угоди № 2-12 укладені без обґрунтувань коливання ціни у відповідний період, про що детально викладено у позові, а додатковими угодами № 2, 3, 4, 5, 6, 10, 11 взагалі збільшено ціну за одиницю товару більш ніж на 10 %, що є грубим порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 108,8 % шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку Відповідача та укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів.
Прокурор також вказує на те, що рішення Відповідача -1 про підписання договору є його добровільне волевиявлення про те, що він згоден на умови договору, в тому числі ціну за одиницю товару на день підписання договору. Водночас, відразу після укладення договору від 13.04.2021 р., Відповідач -1 почав ініціювати питання щодо збільшення договірної ціни з підстав коливання ціни на ринку товарів. Указане свідчить про наявність мети Постачальника не виконувати умови договору про закупівлю товарів. Такі дії ТОВ «Національна енергетична група» порушують принципи закупівель, встановлені ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі», такі як: принцип максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.
Крім того, Прокурор зазначає про те, що у результаті укладення оспорюваних додаткових угод територіальній громаді заподіяна шкода у виді надмірно сплачених грошових коштів, а саме: обсяг спожитої електричної енергії за цінами згідно оспорюваних додаткових угод склав 153 390,596 кВт*год, первісна ціна за договором № 14/Т/2021 складала 1,94 грн./ кВт*год з ПДВ, тобто Відділ житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради повинен був за відповідний обсяг спожитого електричної енергії сплатити 297 577, 76 грн. з ПДВ, натомість сплатив фактично 505 000 грн. з ПДВ. Сума надмірно сплачених коштів складає 505 000 грн. - 297 577,76 грн. = 207 422, 24 грн.
Прокурор наголошує, що керівником Жовтоводської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано у позові наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури, у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», саме в особі Криничанської селищної ради.
Відповідач-2 ( Відділ житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради ) не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/6833/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 р. відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
22.05.2024 р. справа надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 02.10.2024 р..
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2024 р. судове засідання у справі № 904/6833/23, призначене на 02.10.2024 р., вирішено провести з представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група», в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.
01.10.2024 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої та з урахуванням п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, у зв'язку з перебуванням члена колегії - судді Чус О.В. у відпустці розгляд справи № 904/6833/23 в судовому засіданні не відбувся.
У зв'язку із усуненням обставин, пов'язаних з відпусткою члена колегії - судді Чус О.В. та неможливістю проведення судового засідання 02.10.2024 р., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 р. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 р. по справі № 904/6833/23 призначити в судове засідання на 18.12.2024 р..
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 р. судове засідання у справі № 904/6833/23, призначене на 18.12.2024 р., вирішено провести з представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.
У зв'язку з незапланованою відпусткою члена колегії у справі судді Дарміна М.О., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2024 р. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 р. по справі № 904/6833/23 призначено в судове засідання на 08.01.2025 р..
Позивач та Відповідач-2 не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представниківПозивача та Відповідача-2.
У судовому засіданні 08.01.2025 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
За результатами публічної закупівлі з ідентифікатором UA-2021-03-09-008792-с Відділом архітектури, житлово-комунального господарства, комунальної власності та земельних відносин Криничанської селищної ради ( в подальшому перейменоване на Відділ житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради ) ( надалі - Споживач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» ( надалі - Постачальник ) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р. ( надалі - договір ), відповідно до п. 2.1 якого, Постачальник продає електричну енергію «код ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 09310000-5 - електрична енергія (Електрична енергія)» Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Згідно з п. 3.1 договору, постачання електричної енергії Споживачу здійснюється у строк з 01.04.2021 р. до 31.12.2021 р. включно.
Пунктом 3.4 договору встановлено, що місце поставки та обсяг постачання електричної енергії споживачу: 52300, Дніпропетровська область, Криничанський р-н, межа балансової належності електроустановок Замовника ( підпорядковані Замовнику заклади ); кількість - 260 180 кВт./год.
Відповідно до п. 5.1. договору, Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього Договору. Загальна вартість цього договору на момент його укладення становить - 505 000,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 5.2. договору, спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.
Пунктом 5.9. договору передбачено, що споживач здійснює плату за послугу з розподілу електричної енергії безпосередньо оператору системи.
Відповідно до п.13.1 договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з дати, вказаної у договорі, та в цілому до 31 грудня 2021 року, а в частині взятих на себе зобов'язань сторонами - до їх повного виконання.
Згідно з п. 13.6. договору, у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об'єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринковоі ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару.
Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на будь-яку дату після укладення Договору та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на більш пізню дату та до моменту письмового звернення Постачальника до Споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики.
У випадку прийняття рішення Споживачем щодо внесення змін до цього Договору у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена Сторонами у момент укладення цього Договору (з урахуванням внесених раніше змін до цього Договору, та якщо такі обставини мали місце). При цьому, максимальна сума, на яку Сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньоринковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару, що передує моменту письмового звернення Постачальника щодо зміни ціни (згідно наданого учасником підтверджуючого документу) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару станом на дату після укладення цього Договору (згідно наданого учасником підтверджуючого документу), або станом на момент внесення змін до цього Договору в частині ціни за одиницю товару, якщо такі зміни до цього Договору вже були раніше здійснені Сторонами. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Споживач має право відмовитись від зміни ціни за одиницю товару у випадку, якщо Постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни, передбачене цим пунктом.
Додатком № 1 ( Заява - приєднання ) до договору, визначено, що постачання електричної енергії здійснюється до 117 об'єктів - точок вуличного освітлення за списком доданим до заяви-приєднання.
В подальшому, 15.04.2021 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, в якій сторони дійшли згоди про внесення змін Графи «Ціна» Комерційної пропозиції, що є Додатком № 2 до договору і викласти в такій редакції: Ціна включає в себе ціну закупівлі електричної енергії на всіх сегментах оптового ринку, тариф на передачу та всі обов'язкові податки збори та платежі, що передбачені правилами Оптового ринку електроенергії, законодавством та іншими нормативними документами, в тому числі і податок на додану вартість. На момент укладення договору ціна за 1 кВт/год складає - 1,94 грн. в тому числі ПДВ - 0,32 грн. Решта умов договору залишилась незамінна.
Додатковою угодою № 2 від 20.05.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 2,1338 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 236 666,98 кВт./год.
Додатковою угодою № 3 від 28.05.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.05.2021 р. до 2,346966 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 201 170,14 кВт./год.
Додатковою угодою № 4 від 02.08.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.07.2021 р. до 2,581431 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 150 198,28 кВт./год.
Додатковою угодою № 5 від 28.08.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.08.2021 р. до 2,839315 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 126 412,66 кВт./год.
Додатковою угодою № 6 від 15.09.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 02.08.2021 до 3,122962 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 114 931,07 кВт./год.
Додатковою угодою № 7 від 02.11.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.10.2021 р. до 3,354373 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії.
Додатковою угодою № 8 від 03.11.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 03.10.2021 р. до 3,584147 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 80 703,69 кВт./год.
Додатковою угодою № 9 від 04.11.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 04.10.2021 р. до 3,85 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 75 130,88 кВт./год.
Додатковою угодою № 10 від 14.12.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.11.2021 р. до 4,234615 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 42 557,68 кВт./год.
Додатковою угодою № 11 від 15.12.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 05.11.2021 р. до 4,651301 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 38 745,16 кВт./год.
Додатковою угодою № 12 від 16.12.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 09.11.2021 р. до 4,857353 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 37 101,56 кВт./год.
Підставами для підвищення ціни стали роздруківки з сайту ДП "Енергоринок", у яких проводився розрахунок середньозваженої ціни на РДН, та цінові довідки Чернівецької торгово-промислової палати.
Відповідно до актів прийому - передачі № 1 від 07.06.2021 р., № 2 від 17.06.2021 р., № 3 від 15.07.2021 р., № 8 від 17.08.2021 р., № 9 від 17.09.2021 р., № 9 від 08.10.2021 р., № 10 від 15.11.2021 р., № 12 від 20.12.2021 р., № 121 від 28.12.2021 р. у період з 01.04.2021 р. по 31.12.2021 р. Постачальник поставив Споживачу 153 390,596 кВт*год електричної енергії.
Натомість, платіжними дорученнями № 72 від 07.06.2021 р., № 83 від 07.07.2021 р., № 32 від 15.07.2021 р., № 120 від 18.08.2021 р., № 136 від 27.09.2021 р., № 164 від 11.10.2021 р., № 242 від 29.12.2021 р., № 193 від 24.11.2021 р., № 234 від 20.12.2021 р. Споживач сплатив Постачальнику грошові кошти за спожиту електричну енергію у загальному розмірі 505 000 грн.
Прокурор наголошує на тому, що у Відповідача -1 не було підстав для збільшення ціни електричну енергію. За розрахунком Прокурора, внаслідок укладання додаткових угод, договірна ціна одиниці товару загалом збільшилася на 108,8 %.
А отже, на думку Прокурора, додаткові угоди № 2 від 20.05.2021 р., № 3 від 28.05.2021 р., № 4 від 02.08.2021 р., № 5 від 28.08.2021 р., № 6 від 15.09.2021 р., № 7 від 02.11.2021 р., № 8 від 03.11.2021 р., № 9 від 04.11.2021 р., № 10 від 14.12.2021 р., № 11 від 15.12.2021 р., № 12 від 16.12.2021 р. до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р. укладені з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Оскільки цими додатковими угодами були змінені істотні умови договору про закупівлю після його підписання без достатніх правових підстав. З урахуванням наведених приписів чинного законодавства, Прокурор вважає, що додаткові угоди № 2 від 20.05.2021 р., № 3 від 28.05.2021 р., № 4 від 02.08.2021 р., № 5 від 28.08.2021 р., № 6 від 15.09.2021 р., № 7 від 02.11.2021 р., № 8 від 03.11.2021 р., № 9 від 04.11.2021 р., № 10 від 14.12.2021 р., № 11 від 15.12.2021 р., № 12 від 16.12.2021 р. до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р. є недійсними, оскільки укладені з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
За розрахунком Прокурора, з урахуванням ціни за 1 кВт/год складає - 1,94 грн., встановленої додатковою угодою № 1 від 15.04.2021 р., за 153 390,596 кВт*год електричної енергії Споживач мав сплатити постачальнику 297 577,76 грн.. Натомість, Споживач сплатив Постачальнику грошові кошти за спожиту електричну енергію у загальному розмірі 505 000 грн. Тобто, переплата становить 207 422,24 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення Покурора до суду з позовом.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Рішення суду мотивоване тим, що спірні додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р. укладені з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки цими додатковими угодами були змінені істотні умови договору про закупівлю після його підписання без достатніх правових підстав. Оскільки під час розгляду цієї справи судом визнано недійсними додаткові угоди № 2 від 20.05.2021 р., № 3 від 28.05.2021 р., № 4 від 02.08.2021 р., № 5 від 28.08.2021 р., № 6 від 15.09.2021 р., № 7 від 02.11.2021 р., № 8 від 03.11.2021 р., № 9 від 04.11.2021 р., № 10 від 14.12.2021 р., № 11 від 15.12.2021 р., № 12 від 16.12.2021 р. до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р., якими збільшено вартість електричної енергії, що постачається, надмірно сплачені Споживаем грошові кошти у розмірі 207 422,24 грн. набуті Відповідачем безпідставно. А тому мають бути повернуті Позивачу.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Прокурора та Відповідача-1, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої ст. 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною третьою ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Ст. 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
У пункті 55 постанови від 14.12.2022 р. у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( частина 2 ст. 19 Конституції України ).
Пунктом 3 частини 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 р.. Частина перша цієї статті визначає, що представництво Прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини 3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради з посиланням на її бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.
За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 р. у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктом 18 частини першої ст. 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 р. у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої ст. 2 БК України).
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Ураховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що Відділ житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня ( отримувач бюджетних коштів) та є Замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня ( див. mutandis висновки КГС ВС, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 р. у справі № 910/11847/19 ).
Водночас слід зазначити, що ТОВ “Національна енергетична група» є суб'єктом господарювання, а метою його діяльності як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку відповідно до частини другої ст. 3 ГК України.
Згідно із частиною четвертою ст. 48 БК України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Отже, у відносинах щодо розрахунків з Постачальником електричної енергії за Договором, Відділ житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах.
Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої ст. 23 Закону № 1697-VII, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої ст. 23 Закону № 1697-VII Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 р. у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування ( ст. 7 Конституції України ).
Відповідно до частин першої та другої ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною другою ст. 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування ( ст. 18-1 Закону № 280/97-ВР).
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом ( частини перша, четверта та восьма ст. 60 Закону № 280/97-ВР ).
Частинами другою та четвертою ст. 61 Закону № 280/97-ВР передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 р. у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою ст. 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На території Криничанського району таким органом місцевого самоврядування є Рада.
Рада є засновником Відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради, управляє закріпленим за нею майном, затверджує районний бюджет, з якого фінансується цей комунальний заклад.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Криничанського району. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Криничанського району.
Отже, оскільки засновником Відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради та власником її майна є територіальна громада Криничанського району в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання районного бюджету, зокрема законність та ефективність використання Відділом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів районного бюджету, а тому є належним Позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 р. у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 р. у справі № 904/5558/20 ( підпункти 5.50, 5.51 ) та від 21.12.2022 р. у справі № 904/8332/21 ( пункт 33 ).
Разом із цим відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої ст. 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу ( нездійснення захисту інтересів держави ) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону № 1697-VII, Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо Прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не Прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Листами від 10.08.2023 р. № 04/55-2518ВИХ-23, від 01.09.2023 р. № 04/55-2807ВИХ-23, від 10.10.2023 р. № 04/55-3171ВИХ-23 Прокурор повідомляв Криничанську селищну раду про виявлені порушення інтересів держави та просив повідомити про те, чи вживались та чи будуть вживатися заходи шляхом звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору та повернення надмірно сплачених грошових коштів.
У відповідь, листами від 28.08.2023 р. № 03/11-2227/0/2-23, від 07.09.2023 р. № 03/11-2336/0/2-23, від 17.10.2023 р. № 03/11-2667/0/2-23 представник Криничанської селищної ради повідомив, що заходи, спрямовані на визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення надмірно сплачених коштів, не вживались та не були заплановані.
Крім того листами від 01.09.2023 р. № 04/55-2806ВИХ-23, від 10.10.2023 р. № 04/55-3170ВИХ-23, від 03.11.2023 р. № 04/55-3755ВИХ-23 Прокурор повідомляв Відділ архітектури, житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради про виявлені порушення інтересів держави та просив повідомити про те, чи вживались та чи будуть вживатися заходи шляхом звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору та повернення надмірно сплачених грошових коштів.
У відповідь, листами від 07.09.2023 р. № 125, від 16.10.2023 р. № 147, від 11.12.2023 р. № 191 представник Відділу архітектури, житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради повідомив, що заходи, спрямовані на визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення надмірно сплачених коштів, не вживались та не були заплановані.
Листом від 26.12.2023 р. № 04/55-4122ВИХ-23 Прокурор повідомив Криничанську селищну раду про прийняте ним рішення звернутись до суду з цим позовом.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у неправомірній надлишковій переплаті бюджетних коштів за послуги, що були надані. Це, вочевидь, порушує інтереси держави в особі територіальної громади. Як було зазначено вище, будь-який Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. А отже, в даному випадку наявні підстави для звернення Прокурора до суду за даним позовом в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради.
Суд апеляційної інстанції не приймає доводи Скаржника з посиланням щодо порушення судом попередньої інстанції правил територіальної юрисдикції, зокрема, приписів статей 27, 29 ГПК України, з огляду на таке.
Предметом спору є вимоги Прокурора до Відділу архітектури, житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» про визнання недійсними додаткових угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р., укладених між відповідачами, один з яких знаходиться у Дніпропетровській обасті та стягнення коштів.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач -1 надав до суду клопотання про передачу цієї справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.
Відповідно до частини 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
Згідно з частиною 1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
За загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов'язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.
Виходячи з правової природи договору поставки та приписів ст. 712 ЦК України, місцем виконання відповідного договору є місце поставки товару.
П. 3.4 договору встановлено, що місце поставки та обсяг постачання електричної енергії споживачу: 52300, Дніпропетровська область, Криничанський р-н, межа балансової належності електроустановок замовника.
Отже, умови договору поставки передбачають місце його виконання на території Дніпропетровської області.
Відтак, оскільки згідно з приписами ст. 712 ЦК України, поставка товару є первинним, а оплата товару - вторинним (зустрічним) зобов'язанням, тому з огляду на приписи частини п'ятої ст. 29 ГПК України, дана справа підлягала розгляду також Господарським судом Дніпропетровської області.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить Позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
Враховуючи, що позов за участю двох відповідачів, один з яких знаходиться у Дніпропетровській області, Прокурор відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 29 ГПК України може пред'явити позов до Господарського суду Дніпропетровської області.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між Відділом архітектури, житлово-комунального господарства, комунальної власності та земельних відносин Криничанської селищної ради ( в подальшому перейменоване на Відділ житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» Договір про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р., з огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні ст. 11 ЦК України, для виникнення у Відповідача -1 та Відповідача -2 взаємних цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
За приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі».
Цей Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Згідно з пунктами 6, 11, 22 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі»: договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону. При цьому предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).
Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору (істотні умови господарського договору) становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як зазначалося раніше, Договір про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р. був укладений між відповідачами за результатами публічної закупівлі з ідентифікатором UA-2021-03-09-008792-с.
При укладені Договору № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р. сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором - відповідно до вимог частини 3 ст. 180 КГ України.
Так, згідно з п. 3.1 договору, постачання електричної енергії Споживачу здійснюється у строк з 01.04.2021 р. до 31.12.2021 р. включно.
Пунктом 3.4 договору встановлено, що місце поставки та обсяг постачання електричної енергії споживачу: 52300, Дніпропетровська область, Криничанський р-н, межа балансової належності електроустановок Замовника ( підпорядковані Замовнику заклади ); кількість - 260 180 кВт./год.
Відповідно до п. 5.1. договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього Договору. Загальна вартість цього договору на момент його укладення становить - 505 000,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 13.6. договору, у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об'єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринковоі ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару.
Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на будь-яку дату після укладення Договору та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на більш пізню дату та до моменту письмового звернення Постачальника до Споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики.
У випадку прийняття рішення Споживачем щодо внесення змін до цього Договору у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена Сторонами у момент укладення цього Договору (з урахуванням внесених раніше змін до цього Договору, та якщо такі обставини мали місце). При цьому, максимальна сума, на яку Сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньоринковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару, що передує моменту письмового звернення Постачальника щодо зміни ціни (згідно наданого учасником підтверджуючого документу) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару станом на дату після укладення цього Договору (згідно наданого учасником підтверджуючого документу), або станом на момент внесення змін до цього Договору в частині ціни за одиницю товару, якщо такі зміни до цього Договору вже були раніше здійснені Сторонами. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Споживач має право відмовитись від зміни ціни за одиницю товару у випадку, якщо Постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни, передбачене цим пунктом.
Додатком № 1 ( Заява - приєднання ) до договору, визначено, що постачання електричної енергії здійснюється до 117 об'єктів - точок вуличного освітлення за списком доданим до заяви-приєднання.
В подальшому, 15.04.2021 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, в якій сторони дійшли згоди про внесення змін Графи «Ціна» Комерційної пропозиції, що є Додатком № 2 до договору і викласти в такій редакції:
Ціна включає в себе ціну закупівлі електричної енергії на всіх сегментах оптового ринку, тариф на передачу та всі обов'язкові податки збори та платежі, що передбачені правилами Оптового ринку електроенергії, законодавством та іншими нормативними документами, в тому числі і податок на додану вартість.
На момент укладення договору ціна за 1 кВт/год складає - 1,94 грн. в тому числі ПДВ - 0,32 грн.
Решта умов договору залишилась незамінна.
Додатковою угодою № 2 від 20.05.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 2,1338 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 236 666,98 кВт./год.
Додатковою угодою № 3 від 28.05.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.05.2021 до 2,346966 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 201 170,14 кВт./год.
Додатковою угодою № 4 від 02.08.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.07.2021 р. до 2,581431 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 150 198,28 кВт./год.
Додатковою угодою № 5 від 28.08.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.08.2021 р. до 2,839315 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 126 412,66 кВт./год.
Додатковою угодою № 6 від 15.09.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 02.08.2021 р. до 3,122962 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 114 931,07 кВт./год.
Додатковою угодою № 7 від 02.11.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.10.2021 р. до 3,354373 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії.
Додатковою угодою № 8 від 03.11.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 03.10.2021 р. до 3,584147 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 80 703,69 кВт./год.
Додатковою угодою № 9 від 04.11.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 04.10.2021 р. до 3,85 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 75 130,88 кВт./год.
Додатковою угодою № 10 від 14.12.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 01.11.2021 р. до 4,234615 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 42 557,68 кВт./год.
Додатковою угодою № 11 від 15.12.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 05.11.2021 р. до 4,651301 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 38 745,16 кВт./год.
Додатковою угодою № 12 від 16.12.2021 р. до договору, збільшено ціну електричної енергії з 09.11.2021 р. до 4,857353 грн. за 1 кВт/год. та зменшено обсяг закупівлі електричної енергії до 37 101,56 кВт./год.
Внаслідок укладання додаткових угод, договірна ціна одиниці товару загалом збільшилася на 108,8 %.
Підставами для підвищення ціни стали роздруківки з сайту ДП "Енергоринок", у яких проводився розрахунок середньозваженої ціни на РДН, та цінові довідки Чернівецької торгово-промислової палати.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 8 частини 2 ст. 22 Закону України "Про публічні закупівлі", тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону ( у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Частиною 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 цього Закону. Зокрема, у випадку коливання цін на ринку товару у сторону збільшення чи у сторону зменшення. Що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, разом з тим, не більше ніж на 10 % та не збільшуючи загальну суму договору.
В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Чинне законодавство не передбачає переліку документів, які можуть підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання ( зростання ) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним і збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 р. у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 р. у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 р. у справі № 912/898/18, від 25.06.2019 р. у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 р. у справі № 915/1868/18, від 11.10.2023 р. у справі № 903/742/22).
В постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, викладено правову позицію, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі», уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом.
Положенням про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 459, визначено, що вказане Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державних та публічних закупівель.
У листі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 р. № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» роз'яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі») істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 907/788/18, від 13.10.2020 р. у справі № 912/1580/18.
У справі № 922/2321/22 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю. Відповідаючи на це питання Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 р. виклала правовий висновок про те, що норми пункту 2 частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
Однак, як зауважив суд першої інстанції - у даному випадку ціна товару загалом збільшилася на 108,8 % від вартості, встановленої у спірному договорі.
Крім того, як зазначено вище, в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару Відповідач надав споживачу роздруківки з сайту ДП "Оператор ринку", у яких проводився розрахунок середньозваженої ціни на РДН, та цінові довідки Чернівецької торгово-промислової палати.
Чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 р. у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 р. у справі № 913/166/19, від 25.06.2019 р. у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 р. у справі № 915/1868/18)".
Отже, під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, можна віднести, зокрема Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України.
Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку ст. 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.09.2023 р. у справі № 926/3244/22.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 927/491/19 від 18.06.2021 р..
Таких доказів матеріали справи не містять. Надані Відповідачем роздруківки та цінові довідки Чернівецької торгово-промислової палати не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту коливання ціни на товар у сторону збільшення у спірний період.
З урахуванням наведених обставин, видається обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що спірні додаткові угоди укладені за відсутності належного підтвердження факту коливання ціни на електричну енергію у період дії Договору.
Відповідно до ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Приписами ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися на стільки, що якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність вищеозначених обставин.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах від 09.06.2022 р. у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 р. у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 р. у справі № 903/383/22).
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов правильного висновку, що Відповідачем не доведено того, що під час дії Договору існував фактор «істотної зміни обставин», що робить для нього виконання договірних зобов'язань невигідним чи збитковим, а також те, що на момент укладення Договору дані обставини не були йому відомі та не були для нього прогнозованими чи іншим чином передбачуваними.
Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 р. у справі № 916/3857/21 будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Отже, укладаючи відповідний договір на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики й одразу закладати їх у ціну договору.
Необхідно зауважити, що ТОВ “Національна енергетична група» є суб'єктом підприємницької діяльності. При цьому у разі здійснення господарської діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик Постачальника на Споживача шляхом спонукання до укладення очевидно невигідної для останнього угоди відсутні.
Колегія суддів виходить з того, що, укладаючи договір поставки товару на певний строк, Товариство як Продавець фактично гарантує можливість продати товар за узгодженою ціною та несе ризики зміни такої ціни.
Подібної за змістом позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 р. у справі № 916/2536/22.
Уклавши Договір на певних умовах, в тому числі погодивши ціну, Товариство діяло самостійно, ініціативно та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Апеляційний суд також враховує висновок Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати касаційного господарського суду, викладений у постанові від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.
Отже, Споживач мав право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна поставки товару вже була визначена в договорі поставки. При цьому така відмова Споживача не надає Постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.
В цьому аспекті варто акцентувати увагу на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених законодавством у сфері закупівель ( подібна за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 р. у справі № 915/1868/18 ).
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Враховуючи вищевикладене, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними на момент їх укладення, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що додаткові угоди № 2 від 20.05.2021 р., № 3 від 28.05.2021 р., № 4 від 02.08.2021 р., № 5 від 28.08.2021 р., № 6 від 15.09.2021 р., № 7 від 02.11.2021 р., № 8 від 03.11.2021 р., №9 від 04.11.2021 р., № 10 від 14.12.2021 р., № 11 від 15.12.2021 р., № 12 від 16.12.2021 р. до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р. є недійсними, оскільки укладені з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Ст. 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Оскільки зменшення об'єму постачання товару згідно зі спірними додатковими угодами пов'язано зі збільшенням ціни, недійсність угод у частині збільшення ціни має наслідком недійсність угод в цілому.
Згідно вимог ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж".
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19 зазначив про необхідність відступлення від висновку, який міститься в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 913/166/19 щодо можливості задоволення вимоги Прокурора про стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України внаслідок недійсності додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам пункту 2 частини 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі". Оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є частина 1 ст. 670 ЦК України, а ст. 1212 ЦК України застосуванню до цих правовідносин не підлягає.
При цьому апеляційний суд виходить з того, що позиція застосування у даній категорії справ саме частини 1 ст. 670 ЦК України є сталою та послідовною ( постанови Верховного Суду від 16.02.2023 р. у справі № 903/383/22, від 13.04.2023 р. у справі № 908/653/22, від 22.06.2023 р. у справі № 916/2536/22).
Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов'язання сторін регулюються виключно Договором ( його первісними умовами ), тобто і продаж електричної енергії, і її оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції укладеного Договору.
Відповідно до актів прийому-передачі № 1 від 07.06.2021 р., № 2 від 17.06.2021 р., № 3 від 15.07.2021 р., № 8 від 17.08.2021 р., № 9 від 17.09.2021 р., № 9 від 08.10.2021 р., № 10 від 15.11.2021 р., № 12 від 20.12.2021 р., № 121 від 28.12.2021 р. у період з 01.04.2021 р. по 31.12.2021 р. Постачальник поставив Споживачу 153 390,596 кВт*год електричної енергії.
Як було вказано вище, додатковою угодою № 1 від 15.04.2021 р. до договору сторони встановили, що на момент укладення договору ціна за 1 кВт/год складає - 1,94 грн. в тому числі ПДВ - 0,32 грн.
А отже, за 153 390,596 кВт*год електричної енергії Споживач мав сплатити Постачальнику - 297 577,76 грн.
Натомість, платіжними дорученнями № 72 від 07.06.2021 р., № 83 від 07.07.2021 р., № 32 від 15.07.2021 р., № 120 від 18.08.2021 р., № 136 від 27.09.2021 р, № 164 від 11.10.2021 р., № 242 від 29.12.2021 р., № 193 від 24.11.2021 р., № 234 від 20.12.2021 р. Споживач сплатив Постачальнику грошові кошти за спожиту електричну енергію у загальному розмірі 505 000 грн.
Тобто, переплата становить 207 422,24 грн. Оскільки під час розгляду цієї справи судом визнано недійсними додаткові угоди № 2 від 20.05.2021 р., № 3 від 28.05.2021 р., № 4 від 02.08.2021 р., № 5 від 28.08.2021 р., № 6 від 15.09.2021 р., № 7 від 02.11.2021 р., № 8 від 03.11.2021 р., № 9 від 04.11.2021 р., № 10 від 14.12.2021 р., № 11 від 15.12.2021 р., № 12 від 16.12.2021 р. до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14/Т/2021 від 13.04.2021 р., якими збільшено вартість електричної енергії, що постачається, надмірно сплачені Позивачем грошові кошти у розмірі 207 422,24 грн. набуті Відповідачем безпідставно.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення надмірно сплачених коштів в розмірі 207 422,24 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Таким чином, прийняття та дотримання законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією, зокрема, у сфері публічних закупівель та закупівель, які прирівнюються до державних, відповідає інтересам держави (суспільства).
Саме держава взяла на себе обов'язок відповідно до ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" здійснювати заходи щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції.
Держава намагається створити умови для ефективного використання бюджетних коштів при закупівлі товарів, робіт та послуг, створюючи відповідні механізми при проведенні закупівель, які закладені в Законі. Дотримуватись цих правил повинні всі учасники процедур закупівель.
Адже як зверталась увага, джерелом фінансування відповідної закупівлі були кошти місцевого бюджету.
Згідно п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно відповідні місцеві ради, які здійснюють управління бюджетними коштами, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове їх використання, а також внутрішній контроль за взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, витрачанням ними бюджетних коштів.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, в тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угоди, на підставі якої ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України при складанні та виконанні бюджетів має бути дотримано принцип ефективності та результативності, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Оскільки договірні зобов'язання між сторонами виникли та фінансувались за кошти місцевого бюджету, то розпорядник бюджетних коштів повинен виконувати зобов'язання і перед державою щодо раціонального, правомірного та ефективного їх витрачання, оскільки це не особисті кошти Відділу, а кошти територіальної громади, закладені у місцевому бюджеті.
Сутність даного господарського спору за своєю правовою природою випливає із обов'язку головного розпорядника, яким виступає Позивач, забезпечити раціональне використання відповідних бюджетних коштів, а самі позовні вимоги спрямовані на повернення суми надмірної їх передплати внаслідок незаконного укладення спірної додаткової угоди відповідній територіальній громаді.
Слід наголосити, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи ( аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 08.02.2019 р. у справі № 915/20/18).
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 р. у справі №911/620/17 зазначав, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади, інтереси держави та місцевого самоврядування повністю збігаються.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 р. у справі № 904/6833/23 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.01.2025р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О.Дармін