Номер провадження: 11-кп/819/137/25
Номер справи місцевого суду: 766/5148/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
07 січня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2024 року в кримінальному провадженні №42022230000000434 від 25 листопада 2022 року стосовно,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.6 ст.111-1 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2024 року задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_9 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 10 січня 2025 року включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосувати стосовно підозрюваного ОСОБА_9 інший запобіжний захід, який не пов'язаний з триманням під вартою з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначив, що повідомлена ОСОБА_10 підозра та пред'явлене обвинувачення є необґрунтованими.
Обвинувачений ОСОБА_9 вини в інкримінованих злочинах не визнає, оскільки в його діях відсутні ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.6 ст.111-1 КК України. При цьому підозра ґрунтується виключно на показаннях двох свідків, оскільки жодних слідчих та процесуальних дій не здійснено. В той же час показання вказаних свідків є недопустимими, оскільки з цих же показань вбачається причетність свідків до кримінальних правопорушень, передбачених ст.111 та ст.111-1 КК України, однак сторона обвинувачення бездіє щодо притягнення їх до відповідальності. Таким чином показання надані під тиском притягнення свідків до кримінальної відповідальності. Надані стороною обвинувачення письмові докази не доводять винуватість ОСОБА_9 .
Вказує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення не може бути підставою до застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Звертає увагу, що висновки суду першої інстанції про подальше існування ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого є помилковими, а прокурором не виконано вимоги ст.178 КПК України.
Також, суд не врахував фактичних обставин справи та стадію кримінального провадження. Зокрема сторона обвинувачення зібрала усі можливі та необхідні докази на підтвердження вини ОСОБА_9 , відповідно ризик впливу на свідків чи іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню зникли.
Вказує, що ОСОБА_9 виключно позитивно характеризується, що унеможливлює наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а деокупація м.Херсон автоматично унеможливлює продовження вчиненого кримінального правопорушення.
Також ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки, сім'ю, дітей, внуків, постійне місце проживання в м.Києві, де не ведуться бойові дії, що дозволить в повному обсязі проконтролювати його поведінку.
Крім того, прокурором не доведено, що наведені ним ризики не зменшилися з плином часу, а також неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
При цьому суд не взяв до уваги аргументи сторони захисту та не спростував їх.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
У судовому засіданні захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав захисників, просив ухвалу суду скасувати. Також зазначив, що наявна обставина, яка впливає на законність прийнятих у справі процесуальних рішень. Так, обвинувальний акт та повідомлення про підозру складені в межах кримінального провадження під номером №42022230000000434 від 25 листопада 2022 року, тоді як вказане кримінальне провадження було об'єднане з кримінальним провадженням під номером №42022230000000435.
Прокурор просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги адвоката.
В судових дебатах захисник ОСОБА_7 вказав, що стороною обвинувачення не спростовано доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Також підтримав позицію обвинуваченого ОСОБА_9 та зазначив, що в даній справі обвинувальний акт складено в межах кримінального провадження під номером №42022230000000434, а в Єдиному реєстрі досудових розслідувань значиться кримінальне провадження під №42022230000000435. Тобто фактично ОСОБА_9 переслідується в кримінальному провадженні відомості про яке не внесено до ЄРДР. Також зазначив, що дана справа пов'язана з фактом окупації, а тому Генеральний Прокурор мав винести у кримінальному провадженні постанову про визначення органу досудового розслідування. Оскільки таке процесуальне рішення прийняте не було, кримінальне провадження здійснювалося неуповноваженим органом досудового розслідування, що впливає на допустимість доказів у справі.
Захисник ОСОБА_8 просив ухвалу суду скасувати та застосувати, стосовно ОСОБА_9 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_9 зазначив, що позиція прокурора є необґрунтованою.
Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що ухвала суду відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, позиції сторін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ст.177, 178, 199 КПК України, розглядаючи питання про продовження дії запобіжного заходу, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження №42022230000000434 від 25 листопада 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.6 ст.111-1 КК України.
08 листопада 2024 року, в ході судового розгляду даного кримінального провадження, прокурор звернувся до суду із клопотанням в якому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на строк 60 днів.
Своє клопотання прокурор обґрунтовував тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.4 ст.111-1 КК України - провадження господарської діяльності у взаємодії з державою агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави - агресор; ч.6 ст.111-1 КК України - здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах.
Крім того, прокурор послався на існування ризиків того, що продовжують існувати ризики передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Зокрема обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні чи продовжити кримінальні правопорушення у яких обвинувачується чи вчинити інше кримінальне правопорушення, а запобігти вказаним ризикам, з огляду на відомості про особу обвинуваченого, можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За результатами розгляду вказаного клопотання суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Перевіривши зазначені висновки суду у відповідності із доводами апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції погоджується із таким рішенням суду першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених:
ч.4 ст.111-1 КК України - провадження господарської діяльності у взаємодії з державою агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави - агресор;
ч.6 ст.111-1 КК України - здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах.
Зазначені злочини відносяться до категорії злочинів проти основ національної безпеки України та за скоєння найтяжчого з них передбачена відповідальність у виді позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Під час досудового розслідування слідчим суддею було перевірено питання причетності ОСОБА_9 до вказаних кримінальних правопорушень.
Оскільки на даний час судом першої інстанції досліджуються докази щодо скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, суд апеляційної інстанції в ході перевірки ухвали суду про продовження дії запобіжного заходу не вправі надавати оцінку питанню доведеності вини щодо вчинення інкримінованого злочину, а також допустимості доказів, оскільки зазначене питання вирішується в нарадчій кімнаті при винесенні вироку, лише при оцінці усіх доказів у сукупності. Питання причетності обвинуваченого до зазначеного злочину було предметом оцінки під час досудового розслідування.
Зазначене вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги про необґрунтованість обвинувачення пред'явленого ОСОБА_9 та пред'явленої йому під час досудового розслідування підозри.
З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції вважає безпідставними і доводи сторони захисту, що надані в судовому засіданні з приводу номеру кримінального провадження, що зазначений в обвинувальному акті, Єдиному реєстрі досудових розслідувань та відсутності постанови Генерального Прокурора про визначення органу досудового розслідування. Вказані питання безпосередньо пов'язані з оцінкою доказів на предмет належності та допустимості, що здійснюється судом під час судового розгляду. Оскаржуване судове рішення не містить жодних висновків із вказаного приводу, а тому під час перегляду рішення суду першої інстанції щодо запобіжного заходу суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним питанням.
Що стосується питання існування заявлених прокурором ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, то судом встановлене подальше існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження протиправної діяльності.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого вчинити вищевказані дії, апеляційний суд виходить з наступного.
Так, перевіркою матеріалів встановлено, що ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, працевлаштований, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання.
Разом з тим, він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, що в умовах воєнного стану, пов'язаного із взаємодією з державою-агресором, має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки. За вчинення найтяжчого з них, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі нас строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої
На думку суду апеляційної інстанції існування ризику переховування обвинуваченого від суду обумовлене, як тяжкістю інкримінованих йому кримінальних правопорушень, так і відомостями про особу обвинуваченого, який, має зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованій території. При цьому обвинувачений може мати зв'язки з військовими рф та представниками незаконно створених органів на тимчасово окупованій території, адже обвинувачується у здійсненні інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією. Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про існування ризиків переховування ОСОБА_9 від суду, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати обвинуваченого до здійснення відповідних дій.
Крім того, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про подальше існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні.
Так, відповідно до матеріалів справи, частина свідків у даному кримінальному провадженні є працівниками очолюваного обвинуваченим підприємства, які за версією сторони обвинувачення з погрозами залучалися до вчинення обвинуваченим злочину.
Як зазначив суд першої інстанції допит свідків на даній стадії кримінального провадження ще не розпочато.
Апеляційний суд враховує, що ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні із свідками може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, оскільки інкриміновані обвинуваченому злочини спрямовані проти національної безпеки України, тому перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Таким чином подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, існування наведених ризиків виправдовує необхідність подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Виходячи із переліку ризиків, що наявні в даному кримінальному провадженні, а також відомостей, що наявні в матеріалах справи, зокрема щодо характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, а також відомостей про його особу, запобіжні заходи у виді домашнього арешту, застави, особистого зобов'язання у даному випадку не зможуть запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, чи переховування від суду.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вказаний висновок ґрунтується не тільки на тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у скоєнні інкримінованих злочинів, та суспільній небезпечності інкримінованого злочину, а і сукупності даних про особу обвинуваченого, передбачених ст. 178 КПК України.
Посилання захисника на позитивну характеристику ОСОБА_9 та наявність у нього соціальних зв'язків суд апеляційної інстанції хоч і приймає до уваги, проте вказані аргументи не є такими, що беззаперечно вказують на доцільність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Зокрема матеріали провадження не містять відомостей, що наявні у обвинуваченого ОСОБА_9 соціальні зв'язки мають на нього належний беззаперечний вплив, який би нівелював встановлені в ході кримінального провадження ризики.
Доводи захисника про те, що суд не зважив на аргументи сторони захисту, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд надав належну оцінку зазначеним аргументам.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ч.2 ст.376, ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_9 - без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3