Номер провадження: 22-ц/813/6925/24
Справа № 947/15094/22
Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
12.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.07.2024 у складі судді Куриленко О.М.,
встановив:
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Одеської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса про тлумачення заповіту.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є спадкоємцем за заповітом на майно, яке належало ОСОБА_2 . Позивач звернулася до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, однак, листом державного нотаріуса Савицької О.Ю. їй було повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину. В листі зазначено, що, у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують родинні зв'язки, необхідно надати рішення про тлумачення заповіту. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даною заявою.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.07.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.07.2024 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд залишив поза увагою, що спадкодавець усе своє майно заповів онуці ОСОБА_3 , вказавши чітко, без помилок її прізвище, ім'я та по батькові, а тому дійшов до неправильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. ОСОБА_4 - це дошлюбне прізвище, наразі вона ОСОБА_5 , що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про шлюб. Також скаржниця просить врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.10.2020 у справі №478/2164/18 у аналогічній справі.
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання, призначене на 12.12.2024 з'явилися: скаржниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ковальська С.Є.
Інші учасники справи до суду не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи, заяв про відкладення розгляду справи не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, скаржника та представника скаржника, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.09.2001 ОСОБА_2 склав заповіт, у якому зазначено, що усе своє майно, де б воно не було, та з чого воно не складалось, та взагалі усе те, що на день його смерті буде йому належати, та на що він за законом матиме право заповідає онуці ОСОБА_3 . Вказаний заповіт посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Чередниченко Г.А., за реєстром 5-2782.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Відповідно до Інформаційного листа державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Савицької О.Ю. від 20.12.2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину. В листі зазначено про відсутність документів, які підтверджують родинні зв'язки позивача із спадкодавцем. Також роз'яснено, що для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачу потрібно надати рішення про тлумачення заповіту.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивач не довела, що заповіт містить неточності чи неоднозначне трактування слів, понять чи термінів, не довела існування обставин, які перешкоджають визначити справжню волю особи, яка вчинила заповіт, що б стало підставою для тлумачення його змісту відповідно до положень ст. 213 ЦПК. Окрім цього, судом зазначено, що позивач просить тлумачити заповіт таким чином, що це змінює повністю викладену волю заповідача у документі, що суперечить ст.ст. 213, 1256 ЦК України.
Однак апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права і обов'язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до положень статті 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений.
Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.
Зокрема, статтею 1256 ЦК України передбачено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому, суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.
Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук тієї волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.
Апеляційним розглядом справи встановлено, що згідно тексту заповіту, складеного 21.09.2001 ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Одеської державної нотаріальної контори від 21.09.2001, за реєстром № 5-2782, ОСОБА_2 склав заповіт, в якому зазначив, що на випадок його смерті робить таке розпорядження: «усе моє майно, де б воно не було, та з чого воно б не складалось, та взагалі усе те, що на день моєї смерті буде мені належати, та на що я за законом матиму право заповідаю онуці ОСОБА_3 » (а.с. 64).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно з матеріалами спадкової справи № 102/20006, заведеної 26.01.2006 Київською державною нотаріальною конторою у місті Одеса, після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 58-86).
Відповідно до Інформаційного листа державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Савицької О.Ю. від 20.12.2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину. В листі зазначено про відсутність документів, які підтверджують родинні зв'язки позивача із спадкодавцем. Також роз'яснено, що для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачу потрібно надати рішення про тлумачення заповіту.
Вирішуючи спір, апеляційний суд враховує, що системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.
У заповіті від 21.09.2001 ОСОБА_2 зазначено, що він заповідає усе його майно, де б воно не було, та з чого воно б не складалось, та взагалі усе те, що на день його смерті буде йому належати, та на що він за законом матиме право, онуці ОСОБА_3 .
Установивши, що у складеному ОСОБА_2 заповіті, спадкодавець на випадок його смерті висловив свою волю на перехід права власності на належну йому майно конкретно до ОСОБА_3 , вказавши чітко, без помилок її прізвище, ім'я та по батькові, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_7 .
При цьому вказівка у заповіті «онуці» не має визначального значення з огляду на конкретну вказівку ним особи спадкоємця - ОСОБА_3 .
При вирішенні спору суд не змінює волю спадкодавця ОСОБА_2 , а лише надає тлумачення складеному ним заповіту, зокрема, що призначеним спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_3 , прізвище, ім'я, та по батькові якої у заповіті записано повністю і без помилок, тоді як уточнююче слово «онуці» не несе змістовного навантаження.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені судом обставини у їх сукупності підтверджують волю спадкодавця ОСОБА_2 на те, щоб саме спадкоємець ОСОБА_6 , після його смерті успадкувала належну йому майно.
Оскільки позивачка позбавлена можливості у інший спосіб, ніж тлумачення заповіту, підтвердити дійсну волю спадкодавця на спадкування нею спадкового майна, колегія суддів вважає наявними підстави для захисту її невизнаних відповідачем прав шляхом тлумачення заповіту.
Суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.07.2024 скасувати, ухвалити нове.
Здійснити тлумачення заповіту, посвідченого державним нотаріусом Одеської державної нотаріальної контори від 21.09.2001, за реєстром № 5-2782, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , як вираження волі ОСОБА_2 заповісти ОСОБА_3 майно, яке належало ОСОБА_2 .
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 08.01.2025
Головуючий
Судді: