вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" січня 2025 р. Справа№910/18927/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Шапрана В.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024
у справі №910/18927/23 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
про стягнення 156 800,00 грн
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (надалі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації 156 800, 00 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.12.2023 (суддя Мельник В.І.) відкрив провадження у справі №910/18927/23.
28.03.2024 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» до суду першої інстанції подано заяву про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 2 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.04.2024 у справі №910/18927/23 провадження у справі № 910/18927/23 закрив.
15.10.2024 в системі «Електронний суд» представником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» сформовано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі у зв'язку з тим, що судом не вирішено питання про судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач просив стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 147,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 21.10.2024 року №01.3-16/1238/24 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 910/18927/23, у зв'язку зі звільненням судді Мельника В.І .
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказані матеріали заяви передано для розгляду судді Демидову В.О.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.10.2024 призначив судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на 07.11.2024 о 11:00 год.
Господарський суд міста Києва додатковою ухвалою від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 заяву представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Повернув Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УНІКА» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, перерахований згідно з платіжною інструкцією №4280 від 23.08.2023. В іншій частині заяви про покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката на Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» - відмовив.
Приймаючи вказану додаткову ухвалу суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що, в даному випадку, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у строк, встановлений спеціальними нормами чинного законодавства, чим жодним чином не порушував прав позивача на отримання страхового відшкодування, в той час, як позивач, не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування і фактично спору у даній справі не існувало навіть в момент подачі позову до суду. Подання позивачем позову до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування (здійснено на розсуд позивача) та виплата відповідачем страхового відшкодування позивачу в межах передбачених спеціальними нормами чинного законодавства строків, суд першої інстанції дійшов висновку про покладення витрат на правову допомогу на позивача та відмову в задоволенні клопотання про стягнення понесених позивачем судових витрат в цій частині з відповідача.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 в частині залишення судових витрат на професійну правничу допомогу за позивачем скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що адвокатське бюро надає правову допомогу позивачу з 2021 року, та рядом судових проваджень за позовами Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" підтверджується не здійснення таких виплат на виконання вимог заяви на виплату, що вказує на його зацікавленість у відтермінуванні перерахування коштів позивачу.
Також зазначено, що відповідач не здійснює виплати страхового відшкодування на підставі заяв на виплату навіть з урахуванням граничного терміну виплати (90 днів з дня отримання заяви на виплату), тому такий спосіб отримання страхового відшкодування не є дієвим, тому позивач був змушений обрати альтернативний спосіб отримання страхового відшкодування шляхом звернення з позовною заявою до суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М, судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.
25.11.2024 суддя Демидова А.М. заявила самовідвід від розгляду справи № 910/18927/23. Заява судді про самовідвід заявлена з метою недопущення сумнів у її неупередженості, що можуть виникнути у зв'язку з тим, що родич її близької особи розглядав дану справу.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.11.2024 заяву судді Демидової А.М. про самовідвід від розгляду справи №910/18927/23 задовольнив. Матеріали апеляційної скарги у справі №910/18927/23 передав для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2024 у зв'язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Демидової А.М. від розгляду справи №910/18927/23, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Шапран В.В., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.12.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18927/23. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23.
Матеріали справи №910/18927/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.12.2024.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.12.2024 відкрив апеляційне провадження у справі №910/18927/23. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення та попереджено учасників справи про те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
06.01.2025 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що відповідач жодним чином не заперечує ані право позивача на альтернативний спосіб отримання страхового відшкодування шляхом безпосереднього звернення до суду, ані право позивача користуватися послугами адвокатського бюро, яке є його представником у даній справі, проте, реалізація цих прав позивача не повинна відбуватися за рахунок відповідача, у випадку - якщо останнім не порушено жодні права позивача, які б призвели/змусили його звертатися до суду, оскільки стягнення таких витрат без доведення та встановлення факту порушеного права є рівнозначним стягненню з відповідача витрат на заробітну плату працівникам позивача.
Частиною 10 статті 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в позовній заяві позивач просив суд першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи; підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076-ІУ).
Відповідно до статті 30 Закону №5076-УІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.12.2020 між Адвокатським бюро Олександра Лисова "Еквіт" (Бюро за договором) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (Клієнт за договором) укладено договір №1/20ю про надання правової допомоги, згідно умов якого Бюро прийняло доручення Клієнта та взяло на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
За змістом п. 4.1 договору ціна складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
Як вбачається з додатку №1 від 16.08.2023 до Договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020, клієнт оплачує адвокатському бюро фіксовану суму гонорару у розмірі 7 000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі з переліку.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем, серед іншого, також надано додаткову угоду №2 від 09.01.2023 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, розрахунок витрат на правову допомогу на суму 7 000,00 грн, рахунок №85 від 16.08.2023, акт наданих послуг №85 від 11.12.2023 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 на суму 7 000,00 грн, платіжну інструкцію №4263 від 21.08.2023 на суму 7 000,00 грн, ордер серія АА № 1278640 від 02.02.2023, виданий Адвокатським бюро "АДВОКАТСЬКЕ БЮРО "ЛИСОВ 2856 "ЕКВІТ" адвокату Білоконь Інні Вікторівні на надання правничої (правової) допомоги ПРАТ "СК "УНІКА" та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1639 від 21.05.2019.
Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) Адвокатом Замовнику у суді першої інстанції становить 7 000,00 грн.
Відповідно до частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач своїм правом, визначеним частиною 6 статті 126 ГПК України в суді першої інстанції скористався та просив суд першої інстанції покласти витрати на правову допомогу на позивача, оскільки такі витрати виникли з ініціативи позивача, а не внаслідок дій/бездіяльності відповідача, враховуючи те, що відповідачем не було порушено жодне право позивача.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина 4 статті 231 ГПК України).
У статті 130 ГПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
У справі, що розглядається, відповідач сплатив суму страхового відшкодування після пред'явлення позову, що й стало підставою для закриття провадження у справі.
Відповідач вказував, що здійснив виплату страхового відшкодування у строк встановлений спеціальними нормами чинного законодавства, а звернення позивача із заявою безпосередньо до суду не пов'язаний з труднощами подачі заяви про страхове відшкодування відповідачу, істотними обмеженнями чи повним нівелюванням прав позивача на судовий захист у господарському процесі, а пов'язаний з наданням фінансової допомоги адвокатському бюро, яке отримує за свої послуги 7 000, 00 грн, які пізніше стягуються повністю чи частково з відповідача на користь позивача.
Зазначений підхід відповідач вважає несправедливим, оскільки стягнення з відповідача витрат на правову допомогу є додатковим фінансовим тягарем, оскільки при безпосередньому зверненні позивача до суду в межах річного строку, його права не є порушеними, визнаними чи оспорюваними й такими, що потребують правового захисту.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком першої інстанції, що законодавець, встановлюючи відповідні строки (строк в один рік з дати настання ДТП для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування; 90 днів з моменту одержання заяви для здійснення виплати страхового відшкодування та відповідних документів), мав на меті забезпечити можливість страховику (який, на відміну від страховика за договором КАСКО, не є обізнаним про настання страхового випадку до звернення до нього із заявою про страхове відшкодування та не є суб'єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО) перевірити відомості щодо обставин настання страхового випадку та перевірити вірність визначеного розміру шкоди.
Надання особою, яка має право на отримання страхового відшкодування (потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування) страховику заяви на отримання (виплати) на підставі Закону і страхових полісів не є ані досудовим вирішенням спору, ані претензією, ані вимогою до заподіювача шкоди, а є інформуванням страховика про зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та про відомості щодо особи і порядку прийняття відшкодування (на рахунок потерпілої особи, іншої особи, яка має право на отримання відшкодування, чи на рахунок третіх осіб як-то банк, автосервіс тощо).
Судом апеляційної інстанції враховано, що Господарський суд міста Києва в оскаржуваній ухвалі зазначив, що позивач мав право звернутися безпосередньо до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте на момент такого звернення відповідачем не порушувалися, не невизнавалися та не оспорювалися права та законні інтереси позивача.
Відповідач здійснив страхову виплату в повному обсязі у межах строків передбачених п. 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто впродовж 90 днів з дня отримання відповідачем позовної заяви (11.12.2023) з якої відповідачу стало відомо про шкоду та її розмір, який відповідач мав сплатити позивачу як особі, до якої перейшло право вимоги до страховика особи (відповідача), відповідальної за завдану шкоду.
Доводи позивача, що відповідач не здійснює виплати страхового відшкодування на підставі заяв на виплату навіть з урахуванням граничного терміну виплати (90 днів з дня отримання заяви на виплату) з посиланням на рішення судів в інших справах не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки такі доводи є власною суб'єктивною думкою позивача щодо можливої невиплати відповідачем страхового відшкодування, яка, в свою чергу, спрямована на майбутнє та не підтверджена належними та допустимими доказами.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Враховуючи добросовісну поведінку відповідача у даній справі, яка полягає у виплаті заявленого позивачем страхового відшкодування до ухвалення рішення та протягом строку встановленого законом, а також враховуючи те, що ініціювання судового процесу виникло не через дії чи бездіяльність відповідача, необізнаність відповідача про наявність страхового відшкодування до подачі позову, заперечення відповідача проти стягнення витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правомірно покладено витрати на правову допомогу на позивача та відмовлено в задоволенні клопотання про стягнення понесених позивачем судових витрат в цій частині з відповідача, оскільки відповідач мав право уникнути понесення судових витрат (витрат на правову допомогу) у разі отримання від позивача заяву про виплату страхового відшкодування.
Відтак, спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій позивача, які полягали у неповідомленні відповідача про наявність страхового відшкодування, яке відповідач повинен був виплатити протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування та міг уникнути судового процесу, однак був позбавлений права на його уникнення та виплату суми страхового відшкодування у встановленому законом порядку.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 в частині відмови у задоволенні заяви про покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката на Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія».
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що судовий збір за прийняття рішення про стягнення судових витрат не сплачується, то відповідно судовий збір згідно з приписами статті 129 ГПК України розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/18927/23 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/18927/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
В.В. Шапран