Справа № 199/3989/24
(2/199/2241/24)
Іменем України
30.12.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого - судді Авраменка А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та договором позики, -
28 серпня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 22 квітня 2023 року між ТОВ «ФК «Івеструм» та відповідачем було укладено в електронній формі договір про надання фінансового кредиту №35973-04/2023, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 5000 гривень строком на 16 днів, зобов'язавшись повернути його в порядку, строки та на умовах, визначених кредитним договором. В подальшому на підставі договорів факторингу №3072023 від 03 липня 2023 року та №27102023 від 27 жовтня 2023 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним кредитним договором. Посилаючись на те, що відповідач свої кредитні зобов'язання не виконав належним чином, внаслідок чого в нього станом на 31 березня 2024 року утворилась кредитна заборгованість в загальному розмірі 18365 гривень, з яких: 5000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 13365 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.
На підставі договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року і додаткових угод до нього позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78895779 від 22 квітня 2023 року, розмір заборгованості якого станом на 31 березня 2024 року становить 14575 гривень, з яких: 5500 гривень - заборгованість за тілом позики, 9075 гривень - заборгованість за процентами за користування позикою. Оскільки відповідач таку заборгованість не погасив, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вищевказаним договором позики в повному обсязі.
10 травня 2023 року між ТОВ «Аванс кредит» та відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №05777-05/2023, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 1000 гривень строком на 7 днів, зобов'язавшись повернути кредит в порядку, строки та на умовах, визначених цим електронним кредитним договором. В подальшому на підставі договорів факторингу №21062023 від 21 червня 2023 року, №27122023-1 від 27 грудня 2023 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним електронним кредитним договором. Посилаючись на те, що відповідач свої кредитні зобов'язання не виконав належним чином, внаслідок чого в нього утворилась кредитна заборгованість станом на 31 березня 2024 року в загальному розмірі 1855,7 гривень, з яких: 1000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 855,7 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано, відзив від відповідача до суду не надходив, в зв'язку із чим суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 22 квітня 2023 року між ТОВ «ФК «Інвеструм», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено в електронній формі договір про надання фінансового кредиту №35973-04/2023. З боку відповідача договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами вказаного кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 5000 гривень строком на 16 днів, зобов'язавшись його повернути згідно графіку розрахунків до 07 травня 2023 року, сплативши 912,5% річних за користування кредитом. Викладене підтверджується копією означеного договору з додатком.
03 липня 2023 року між ТОВ «ФК «Інвеструм», як клієнтом, та ТОВ «Стар файненс груп», як фактором, укладено договір факторингу №3072023, за умовами п.2.1 якого сторони дійшли згоди, що для реалізації фактором придбаних ним прав клієнт під час підписання цього договору передав за узгодженням сторін на електронну пошту фактора або кур'єрською доставкою у письмовому вигляді або на електронному носієві (за вибором клієнта - флеш-накопичувач, компакт-диск та інші носії інформації) фактору заповнений Реєстр Боржників за формою, встановленою у Додатку №1 до цього договору та інші документи. Дані обставини підтверджуються копією означеного договору факторингу.
В той же час, матеріали цивільної справи не містять жодних доказів виконання фактором та/або клієнтом своїх договірних зобов'язань за вищевказаним договором факторингу. Зокрема відсутні докази як сплати фактором коштів клієнту і прийняття відступлених прав вимоги, так і докази відступлення клієнтом факторові прав вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року. Щодо останньої обставини, то в матеріалах справи відсутній Реєстр Боржників або його копія.
27 жовтня 2023 року між позивачем, як фактором, та ТОВ «Стар файненс груп», як клієнтом, укладено договір факторингу №27102023, за умовами якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до треті осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору. До копії означеного договору факторингу №27102023 долучено витяг з Реєстру боржників, в якому зазначено реквізити договору про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року. Разом з тим, суд не може прийняти до уваги вказані договір та витяг з реєстру боржників як належні, допустимі та достовірні докази набуття позивачем прав вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року, оскільки, як вказувалось вище, у справі відсутні докази набуття ТОВ «Стар файненс груп», як попереднім кредитором (другим по відношенню до первісного кредитодавця), прав кредитора за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року, а отже відсутні і докази можливості відступлення таких прав позивачу.
Із матеріалів цивільної справи слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача кредитну заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року станом на 31 березня 2024 року в загальному розмірі 18365 гривень, з яких: 5000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 13365 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
22 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78895779, а також в той же день додаткову угоду до договору позики у формі електронного документу на відповідному інтернет-ресурсі https://mycredit.ua. З боку відповідача договір та додатка угода підписані за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами вказаного договору з урахування на додаткову угоду до нього відповідач отримав у позику 5500 гривень строком на 17 днів, зобов'язавшись повернути позику до 09 травня 2023 року включно, сплативши 2,5% на день за користування позикою, а 2,7% на день за понадстрокове користування позикою (ст.625 ч.2 ЦК України). Викладене підтверджується копією означеного договору з додатками.
Згідно п.17 вищевказаного договору, якщо сума позики, зазначена в пп.2.1 п.2 договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк позикодавець має право у випадку невиконання позичальником умов цього договору нараховувати пеню в розмірі, визначеному п.2 договору (2,7% на день) за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства (зокрема, щодо незастосування в період карантинних обмежень).
Пунктом 18 вищевказаного договору позики визначено, якщо сума позики, зазначена в пп.2.1 п.2 договору перевищує розмір однією мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховується процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) в розмірі, визначеному п.2 договору (2,7% на день) за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства (зокрема, щодо незастосування в період карантинних обмежень).
Як встановлено судом із матеріалів цивільної справи, відповідач, як позичальник, на відміну від позикодавця, своїх договірні зобов'язання належним чином не виконав, у встановлений договором строк і в подальшому отриману позику не повернув, відсотки за користування позикою не сплатив, внаслідок чого в нього станом на 22 листопада 2023 року перед позикодавцем виникла заборгованість, яку нараховано в загальному розмірі 14575 гривень, з яких: 5500 гривень - заборгованість за тілом позики, 9075 гривень - заборгованість за процентами за користування позикою. Викладені обставини підтверджуються копією витягу з реєстру боржників, а також копією розрахунку.
При цьому, ані розрахунок заборгованості, ані інші матеріали цивільної справи не містять жодних доказів пролонгації строку, на який надавалась позика. За таких обставин викладене зумовлює висновок суду, що дійсний розмір правомірно нарахованих процентів саме за строкове користування позикою становить 2337,5 гривень (згідно додатку до договору позики - додаткової угоди). Решту суми боргу, що значиться як проценти за користування позикою, в розмірі 6737,5 гривень з огляду на розмір суми позики в контексті п.п.17, 18 договору позики та норми ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мала б становити пеня за понадстрокове користування сумою позики. Відтак, нарахуванням кредитором/позикодавцем процентів за користування позикою після закінчення строку, на який надавалась позика, є неправомірним.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як клієнтом, та позивачем, як фактором, укладено договір факторингу №14/06/21, за умовами якого з урахуванням на додаткові угоди №2 від 28 липня 2021 року, №13 від 22 листопада 2023 року, а також витягу з реєстру боржників №12 від 22 листопада 2023 року позивач набув належних ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» прав вимоги за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78895779 від 22 квітня 2023 року в розмірі наведеної вище заборгованості - 14575 гривень. Наведені обставини підтверджуються копіями договору факторингу з додатками, копією розрахунку.
10 травня 2023 року між ТОВ «Аванс кредит», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту №05777-05/2023. З боку відповідача договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами вказаного кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 1000 гривень строком на 7 днів, зобов'язавшись його повернути згідно графіку розрахунків до 16 травня 2023 року, сплативши 36,5% річних за користування кредитом. Викладене підтверджується копією означеного договору з додатком.
21 червня 2023 року між ТОВ «Аванс кредит», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Інвеструм», як фактором, укладено договір факторингу №21062023, за умовами п.2.1 якого сторони дійшли згоди, що для реалізації фактором придбаних ним прав клієнт під час підписання цього договору передав за узгодженням сторін на електронну пошту фактора або кур'єрською доставкою у письмовому вигляді або на електронному носієві (за вибором клієнта - флеш-накопичувач, компакт-диск та інші носії інформації) фактору заповнений Реєстр Боржників за формою, встановленою у Додатку №1 до цього договору та інші документи. Дані обставини підтверджуються копією означеного договору факторингу.
В той же час, матеріали цивільної справи не містять жодних доказів виконання фактором та/або клієнтом своїх договірних зобов'язань за вищевказаним договором факторингу. Зокрема відсутні докази як сплати фактором коштів клієнту і прийняття відступлених прав вимоги, так і докази відступлення клієнтом факторові прав вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року. Щодо останньої обставини, то в матеріалах справи відсутній Реєстр Боржників або його копія.
27 грудня 2023 року між позивачем, як фактором, та ТОВ «Інвеструм груп», як клієнтом, укладено договір факторингу №27122023-1, за умовами якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до треті осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору. До копії означеного договору факторингу №27122023-1 долучено витяг з Реєстру боржників, в якому зазначено реквізити договору про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року. Разом з тим, суд не може прийняти до уваги вказані договір та витяг з реєстру боржників як належні, допустимі та достовірні докази набуття позивачем прав вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, оскільки, як вказувалось вище, у справі відсутні докази набуття ТОВ «Інвеструм груп», як попереднім кредитором (другим по відношенню до первісного кредитодавця), прав кредитора за договором про надання фінансового кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, а отже відсутні і докази можливості відступлення таких прав позивачу.
Із матеріалів цивільної справи слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача кредитну заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року станом на 31 березня 2024 року в загальному розмірі 1855,7 гривень, з яких: 1000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 855,7 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»), а також договір позики (ст.1046 ЦК України).
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Споживче кредитування».
Нормою ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Споживче кредитування».
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Положеннями ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Нормами ч.ч.3-6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Нормою ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Частинами 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, різновидами якої є штраф та пеня (ст.549 ЦК України).
Положеннями ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6700 гривень.
Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В той же час, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року, №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року, №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28 жовтня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні - останній раз з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ст.ст.1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Положеннями ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.
Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року. Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи, ґрунтується на тому, що позивач не є первісним кредитодавцем за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року, а отже його право на пред'явлення позову до відповідача про стягнення кредитної заборгованості за означеним договором має бути належним чином доведено перед судом. Обґрунтовуючи правомірність пред'явлення позовних вимог про стягнення на свою користь з відповідача кредитної заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року, позивач посилається на набуття ним відповідного права вимоги до відповідача на підставі двох послідовно укладених договорів факторингу, за наслідками яких останнім кредитором і став позивач. При цьому позивач є стороною (фактором) другого за часом укладення договору факторингу (№27102023 від 27 жовтня 2023 року), клієнтом у якому виступив ТОВ «Стар файненс груп». В свою чергу, за твердженнями сторони позивача, ТОВ «Стар файненс груп» став кредитором та набув прав вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року, які начебто і відступив позивачу, на підставі першого із згаданих двох договорів факторингу - договору факторингу №3072023 від 03 липня 2023 року. В цьому договорі ТОВ «Стар файненс груп» виступив в якості фактора, а первісний кредитодавець відповідача - ТОВ «ФК «Інвеструм» в якості клієнта. Однак, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять жодного доказу виконання сторонами договору факторингу №3072023 від 03 липня 2023 року своїх зобов'язань за цим договором, а також доказів того, що предметом такого договору факторингу були в тому числі і права вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року, кредитну заборгованість за яким просить стягнути позивач. В матеріалах справи відсутній Реєстр Боржників або його належним завірена копія, в якій би вказувалось, що ТОВ «ФК «Інвеструм» відступає на користь ТОВ «Стар файненс груп» права вимоги кредитора до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року. Відтак, наразі в суду не має жодних достатніх та переконливих підстав вважати, що позивач набув прав вимоги до відповідача, а отже і прав вимагати стягнення кредитної заборгованості з відповідача на свою користь за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року. Таким чином, суд доходить висновку про неправомірність, безпідставність, необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог в означеній частині, а отже і про неможливість задоволення позову ні повністю, ні частково на користь позивача в частині вимог за договором про надання фінансового кредиту №35973-04/2023 від 22 квітня 2023 року.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78895779 від 22 квітня 2023 року, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78895779 від 22 квітня 2023 року та додаткової угоди до нього в електронній формі, яка прирівнюється за законом до письмової, шляхом прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) позикодавця укласти такий договір у мережі Інтернет на інтернет-ресурсі https://mycredit.ua, як різновиду інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому прийняття відповідачем пропозиції укласти означений договір здійснено шляхом заповнення ним формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі та підписанням за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За таких обставин вищевказаний договір позики за своїм змістом та формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, та є підставою для виникнення у сторін цього договору прав та обов'язків, передбачених цим договором. Свої договірні зобов'язання позикодавцем виконано в повному обсязі та надано відповідачу позику в обумовленій договором сумі шляхом перерахування на визначений відповідачем банківський рахунок. Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання у визначений договором строк не виконав, оскільки тіло позики та проценти за його користування у повному розмірі та строки, а також станом на час розгляду справи не повернув. За таких обставин, враховуючи, що в ході розгляду справи також підтверджено укладення між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем у справі договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року та низки додаткових угод до нього, які за своєю формою та змістом, суб'єктним складом відповідають вимогам законодавства на момент укладення, суд приходить до висновку про дійсність заявленого позивачем факту набуття ним, як новим позикодавцем (кредитором), належних первісному прав вимоги до відповідача за вказаним договором позики. Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню, однак частковому - шляхом стягнення заборгованості за договором позики в загальному розмірі 7837,5 гривень, з яких: 5500 гривень - заборгованість за тілом позики, 2337,5 гривень - заборгованість за процентами за користування позикою.
Наведена вище частковість задоволення позовних вимог зумовлена наступним.
Так, відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування (строку, на який надавалась позика) внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному договорі, або внаслідок реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом (позикою) в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором (договором позики) проценти за користування кредитом, а також неустойку (пеня, штрафи). В таких правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання від дати спливу строку кредитування (строку, на який надається позика). Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов'язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. При цьому кредитний договір (договір позики) може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем (позикодавцем) й після спливу визначеного кредитним договором (договором позики) строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі №910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.
Таким чином, спираючись на наведені вище правові позиції, встановлені судом в ході розгляду справи фактичні обставини спірних правовідносин сторін за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78895779 від 22 квітня 2023 року, суд приходить до висновку, що нарахована відповідачу за вказаним договором позики заборгованість станом на 31 березня 2024 року в загальному розмірі 14575 гривень має наступні складові: 5500 гривень - заборгованість за тілом позики, 2337,5 гривень - заборгованість за процентами за строкове користування позикою протягом періоду, на який надавалась така позивача (плата за правомірне користування відповідачем позикою), а 6737,5 гривень - неправомірно нараховані за період з 10 травня 2023 року (дата після закінчення строку, на який надавалась позика) проценти за понадстрокове користування позикою. Неправомірність такого нарахування процентів, а відтак і неможливість стягнення їх суми з відповідача, слідує з того, що з огляду на суму позики, враховуючи зміст п.п.17, 18 договору позики, а також ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» це мала б бути пеня, а не проценти за понадстрокове користування позикою. В той же час, навіть при оцінці такої суми як пені її нарахування та стягнення неможливе з огляду на наведену вище правову позицію суду касаційної інстанції про те, що зі спливом строку кредитування/строку, на який надавалась позика, кредитор втрачає право на нарахування неустойки, різновидом якої є пеня, а має право лише на нарахування інфляційних втрат та процентів різних за ст.625 ч.2 ЦК України. То ж у стягненні з відповідача на користь позивача 6737,5 гривень процентів за користування позикою має бути відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог. Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи, ґрунтується на тому, що позивач не є первісним кредитодавцем за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, а отже його право на пред'явлення позову до відповідача про стягнення кредитної заборгованості за означеним договором має бути належним чином доведено перед судом. Обґрунтовуючи правомірність пред'явлення позовних вимог про стягнення на свою користь з відповідача кредитної заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, позивач посилається на набуття ним відповідного права вимоги до відповідача на підставі двох послідовно укладених договорів факторингу, за наслідками яких останнім кредитором і став позивач. При цьому позивач є стороною (фактором) другого за часом укладення договору факторингу (№27122023-1 від 27 грудня 2023 року), клієнтом у якому виступив ТОВ «ФК «Інвеструм груп». В свою чергу, за твердженнями сторони позивача, ТОВ «ФК «Інвеструм груп» став кредитором та набув прав вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, які начебто і відступив позивачу, на підставі першого із згаданих двох договорів факторингу - договору факторингу №21062023 від 21 червня 2023 року. В цьому договорі ТОВ «ФК «Інвеструм» виступив в якості фактора, а первісний кредитодавець відповідача - ТОВ «Аванс кредит» в якості клієнта. Однак, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять жодного доказу виконання сторонами договору факторингу №21062023 від 21 червня 2023 року своїх зобов'язань за цим договором, а також доказів того, що предметом такого договору факторингу були в тому числі і права вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, кредитну заборгованість за яким просить стягнути позивач. В матеріалах справи відсутній Реєстр Боржників або його належним завірена копія, в якій би вказувалось, що ТОВ «Аванс кредит» відступає на користь ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги кредитора до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року. Відтак, наразі в суду не має жодних достатніх та переконливих підстав вважати, що позивач набув прав вимоги до відповідача, а отже і прав вимагати стягнення кредитної заборгованості з відповідача на свою користь за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року. Таким чином, суд доходить висновку про неправомірність, безпідставність, необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог за договором про надання споживчого кредиту №05777-05/2023 від 10 травня 2023 року, а отже і про неможливість задоволення позову в цій частині ні повністю, ні частково на користь позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, понесені останнім при зверненні до суду судові витрати у справі у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 682,04 гривень.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 512-514, 516, 525, 526, 530, 601-612, 625, 626, 629, 639, 1054, 1055, 1077-1079, 1082 ЦК України, ст.ст.13, 18 Закону України «Про споживчий кредит», ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та договором позики - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014; адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) заборгованість за договором позики (на мовах повернення позики в кінці строку позики) №78895779 від 22 квітня 2023 року станом на 31 березня 2024 року в загальному розмірі 7837,5 гривень, з яких: 5500 гривень - заборгованість за тілом позики, 2337,5 гривень - заборгованість за процентами за користування позикою.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014; адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) судовий збір в розмірі 682,04 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко