Іменем України
09 січня 2025 року м. Кропивницький
справа № 396/1533/24
провадження № 22-ц/4809/264/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Маловисківського районного суду Кіровоградської області (суддя Назаренко К. П.) від 18.10.2024,
1.Короткий опис обставин справи
22.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заява та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29.08.2024 ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи № 396/1533/24 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини направлено за підсудністю до Маловисківського районного суду Кіровоградської області.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
18.10.2024 ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що заявниця не дотрималася вимог ст. 163 ЦПК України щодо змісту заяви про видачу судового наказу, зокрема у поданій заяві не зазначила інформацію про реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника за його наявності або номер і серію паспорта боржника, а також відомості про наявність або відсутність електронного кабінету заявника і боржника.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого суду, 13.11.2024 ОСОБА_1 шляхом направлення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» (рекомендоване повідомлення № 2703000752957) апеляційної скарги до Кропивницкого апеляційного суду оскаржила її в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі, заявниця просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 18.10.2024, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Мотиви поданої апеляційної скарги полягають у тому, що не зазначення заявницею реєстраційного номера облікової картки платника податків боржника не є порушення норм процесуального права, оскільки такою інформацією заявниця не володіє.
4. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
5. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в п. 1 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу (відмова у видачі судового наказу), розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті п. 1 ст.і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
6. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції зазначеним нормам закону не відповідає, а тому вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.
7. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам п. 2 ч. 2 ст. 163 ЦПК України заявницею не вказано відомості про наявність чи відсутність електронного кабінету учасників справи, а також відсутні відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до частин 1 - 3 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.
Метою спрощених судових процедур є швидкий розгляд безспірних питань, правовідносини сторін у яких не викликають сумніву, та у яких фактичні обставини справи та визначеність у правовідносинах учасниками цих правовідносин не оспорюється.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 у справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.
Процесуальні питання здійснення наказного провадження, зокрема форма та зміст заяви про видачу судового наказу, підстави для відмови у видачі судового наказу, врегульовано положеннями ст. ст. 160 - 173 Розділу ІІ ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами щодо інших видів проваджень у цивільних справах.
Відповідно до ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені ст. 163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (ч. 2 ст. 163 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам п. 2 ч. 2 ст. 163 ЦПК України заявниця не вказала відомості про наявність чи відсутність електронного кабінету, а також відсутні відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника, що, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Разом з тим, у заяві про видачу судового наказу заявниця ОСОБА_1 вказала, що інформацію про РНОКПП боржника ОСОБА_2 їй не відома, що відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 163 ЦПК України.
Отже, твердження суду першої інстанції про не зазначення заявницею у тексті заяви такої інформації є безпідставним, суперечить змісну заяви.
Що стосується відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, то дійсно такі відомості заявниця не вказала у поданій до суду заяві.
Однак, оцінючи правильність висновку місцевого суду щодо такої невідповідності заяви в сенсі достатності підстав для відмови у видачі судового наказу, колегія суддів апеляційного суду враховує, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно з ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» (заява № N 2689/65) ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Згідно з висновком, викладених в рішеннях ЄСПЛ, занадто суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain» (заява №28090/95), «Beles and others v. the Czech Republic» (заява № 47273/99), «RTBF v. Belgium» (заява №50084/06).
У рішенні від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
Крім того, згідно з п. п.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її добробуту, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
З урахуванням викладеного, відмоваОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини виключно з тих підстав, що заява не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету (за відсутності обов'язку заявниці та боржника (фізичних осіб) реєструвати особистий електронний кабінет відповідно до ч. 6 ст. 14 ЦПК України) є надмірним формалізмом у тлумаченні та застосуванні національного процесуального законодавства, що насамперед у цій справі шкодить інтересам дитини так, як відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються з дня подання заяви про видачу судового наказу, а тому в разі відмови у видачі судового наказу лише через відсутність у заяві відомостей про електронний кабінет матиме наслідком відкладення часу, з якого будуть присуджені аліменти.
Оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, відповідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Встановивши, що суд першої інстанції суд першої інстанції помилково застосував норми процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали та дійшов передчасного висновку про відмову у видачі судового наказу, апеляційний суд дійшов висновку про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 18.10.2024 скасувати, а справу направити для продовження розгляду суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09.01.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. М. Єгорова
С. І. Мурашко