Іменем України
26 грудня 2024 року м. Кропивницький
справа № 404/2456/21
провадження № 22-ц/4809/1371/24
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, доповідач), Дуковського О. Л., Єгорової С. М.,
за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування Кропивницької міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Варакіна Н. Б.) від 22.02.2024?
1.Короткий зміст позовних вимог
06.04.2021 ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , вказавши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову - орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно їх спільної дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовано тим, що з 02.10.2010 по 20.06.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюб, який був розірваний.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 .
Після припинення шлюбних відносин дитина залишилась проживати разом з позивачкою.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.11.2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню аліменти на утримання їх сина ОСОБА_5 , але відповідач ухиляється від виконання рішення суду. До того ж відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання дитини та здобуття нею освіти, не спілкується з сином з часу їх розлучення, за виключенням одного випадку у 2019 році, коли він виявив бажання спілкуватися з сином.
У 2018 році позивачка зверталася до Управління по справам дітей Міської ради м. Кропивницького з питання позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно їх спільної дитини, але їй було відмовлено, а батьку дитини надано шанс виправитися, яким він не скористався.
Позивачка стверджує, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків: не сплачує аліменти, не піклується про стан здоров'я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує навчання дитини ні в школі, ні в закладах позашкільної освіти, але при цьому він конфліктує з позивачкою та не дає їй спокою.
2.Короткий зміст рішення суду
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.02.2024 позов ОСОБА_6 , яка змінила прізвище на ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа яка, не заявляє самостійних вимог на предмет позову орган - Опіки та піклування Кропивницької міської ради, задоволено. Суд позбавив ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнув з нього на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 908,00 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем батьківських обов'язків, натомість відповідач не надав доказів, які б це спростували, що, на думку суду, є достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Відповідач у справі ОСОБА_2 оскаржив рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.02.2024 до Кропивницького апеляційного суду.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити, а також зобов'язати ОСОБА_10 не чинити перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 , батьком відповідача ОСОБА_11 та матір'ю відповідача ОСОБА_12 права участі у виховуванні ОСОБА_4 , зокрема мати зустрічі з дитиною.
Рішення суду оскаржується апелянтом з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, необґрунтованості, порушення прав відповідача.
Апелянт стверджує, що суд не врахував наявність перешкод у здійсненні прав та виконанні ним батьківських обов'язків, зокрема, позивачка у справі, маючи істотний вплив на дитину, заборонила їхньому сину спілкуватися з батьком, навіть телефоном. Намагання відповідача зустрітися з сином у школі теж виявилися марними.
Суд не врахував, що відповідач ніколи притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання обов'язків щодо виховання дитини (ст. 184 КУпАП).
Крім того, суд не врахував те, що він звертався до Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області, органів поліції з питання перешкоджання відповідачкою у здійснені ним своїх батьківських прав та виконанні обов'язків, забезпеченню йому доступу до дитини, але належної допомоги не отримав.
Суд, ухвалюючи рішення, не взяв до уваги висновок орану опіки та піклування від 03.12.2021 про недоцільність позбавлення його батьківських прав.
Суд не дав навів аргументів на користь того, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідає інтересам дитини.
Оцінюючи заборгованість по аліментах на дитину, суд не втраував період виникнення цієї заборгованості, а також те, що відповідач сплатив її значну частину, зокрема продовж останнього року він сплатив близько 440000,00 грн аліментів. До того ж відповідно до ст. 164 СК України несплата аліментів на дитину не являється підставою для позбавлення батьківських прав.
Суд також не врахував, що з початку повномасштобного вторгнення рф в Україну відповідач перебуває у лавах ЗСУ, а тому не має реальної можливості здійснювати виховання дитини в таких умовах.
4.Відзив на апеляційну скаргу з доданими до нього копіями документів, який подала ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції 08.12.2024 через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» (т. 2, а.с. 82 - 86), ухвалою суду від 26.12.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, повернуто заявнику без розгляду з тієї підстави, що супереч вимогам ч. 7 ст. 43, ч. 4 ст. 360 ЦПК України до відзиву не надано документів, що підтверджують його надіслання відповідачу у справі (апелянту), який не має електронного кабінету, у паперовій формі листом з описом вкладення.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Позицій учасників справи, висловлені у судовому засіданні 26.12.2024
Апелянт ОСОБА_2 повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи у призначений час в судове засідання не з'явився.
Позивачка у справі ОСОБА_1 , яка за її клопотанням на підставі ухвали Кропивницького апеляційного суду від 25.12.2024 мала брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, у призначений час вийшла на зв'язок, але її зображення було відсутнє. При цьому суд мав технічну можливість проведення відеоконференції.
Згідно з ч. ч. 5, 8, 9 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов'язки. Відеоконференція, в якій беруть участь учасники судового процесу, їх представники, фіксується судом, який розглядає справу, за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Відео- та звукозапис відеоконференції долучаються до матеріалів справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Оскільки у цьому випадку ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду покладено на позивачку, а також те, що одночасне здійснення відео- та звукозапису є неможливим з причин, за які суд не відповідає, колегія судів постановила ухвалу про неможливість проведення відеоконференції, а також про розгляд справи за особистої відсутності позивачки.
Представник позивачки адвокат Пушкарьов Дмитро Євгенович у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Крім того, він надав суду усні пояснення про те, що позивачка категорично відкидає звинувачення апелянта в тому, що вона чинила перешкоди у його спілкуванні з дитиною та її родичів. Навпаки, вона не була проти заздалегідь погоджених візитів відповідача до сина, їх спілкування, зокрема телефоном. З 2016 року сторони у справі проживають окремо і з того часу відповідач не цікавиться дитиною. Він здійснив спробу оспорити своє батьківство, а коли спроба виявилася невдалою - самоусунувся від виховання дитини та спілкування. Відповідач тривалий час не сплачував присуджені аліменти на дитину, а наразі рішення суду виконується примусово, аліменти надходять регулярно і в достатній кількості. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив негативний висновок органу опіки та піклування через його необґрунтованість.
Органу опіки та піклування Кропивницької міської ради повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але в призначений час явку свого представника в судове засідання не забезпечив.
6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
02.10.2010 між сторонами у справі укладено шлюб, який розірвано рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20.06.2017.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14.03.2011 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.11.2017 у справі № 404/2563/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 26.04.2016 року до 16.02.2029. у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини, відмовлено повністю.
Позивачка у справі ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_7 .
Відповідно до відповіді на запит від 10.11.2020 за № 96233/11-33 Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому, згідно довідки розрахунку від 08.06.2018 заборгованість по аліментах станом на 01.06.2018 становить 31870,46 грн.
Згідно з довідкою № 115 від 09.03.2021 ОСОБА_3 не отримувала аліменти від ОСОБА_2 у період з 01.07.2020 по 09.03.2021 згідно з виконавчим листом № 404/2563/16-ц від 11.05.2018.
Згідно з висновком Виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького від 03.12.2018 № 5922/49-05-24 позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є передчасним і безпідставним.
Відповідно до довідки Завалівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 10.03.2021 № 30, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір'ю, перебуває на її утриманні.
Згідно з довідкою від 21.08.2018 року № 02-17/229/1, яка видана начальником служби у справах дітей Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Л. Стиціора, станом на 21.08.2018 від ОСОБА_2 заяв та звернень стосовно вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, участі батька у виховані дитини, чи будь-яких інших питань, що стосуються дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надходило.
Відповідно до довідки Завалівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 17.03.2021 № 526 до відділу служби у справах дітей станом на 16.03.2021 від ОСОБА_2 заяв та звернень стосовно визначення порядку спілкування зі своїм сином, чи будь-яких інших питань, що стосуються дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надходило.
Згідно з довідкою КЗ «Заваллівський ліцей» Завалівської селищної ради від 04.03.2021 ОСОБА_2 за період з 01.09.2017 по 04.03.2021 не виявляв інтересу до навчання і виховання дитини, до закладу не з'являвся, з учителями не спілкувався.
Дитина ОСОБА_4 з 2016 року займається в хореографічному колективі «Натхнення», з 2019 року навчається у Завалівській музичній школі. Мати забезпечує оплату за навчання, позашкільний розвиток дитини. Батько ОСОБА_2 не цікавиться успіхами сина.
Відповідно до довідок Гайворонського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_2 неодноразово звертався з повідомленнями на службу 102 щодо перешкоджання йому у спілкуванні з дитиною.
23.04.2021 ОСОБА_3 зверталась до Кропивницького РУП ГУНП у Кіровоградській області із заявою про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП за невиконання ним свого обов'язку щодо виховання дитини. Відповідно до довідки про результати проведеної перевірки ОСОБА_2 не було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Згідно з висновком виконавчого комітету Кропивницької міської ради № 6415/49-05-24 від 03.12.2021 орган опіки та піклування, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини від 24.11.2021 року, вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, а вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково у межах повноважень суду апеляційної інстанції, встановлених ст. 374 ЦПК України.
Так, як згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому вимоги поданої ОСОБА_2 апеляційної скарги про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 , батьком відповідача ОСОБА_11 та матір'ю ОСОБА_12 права участі у виховуванні ОСОБА_4 не приймаються і не розглядаються судом апеляційної інстанції., оскільки відповідач з такими вимогами до суду першої інстанції не звертався.
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
8.1.Норми права та їх джерела
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її добробуту, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 цієї ж Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з приписами ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини встановленні ст. 150 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до частин 1 - 5 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (ч. 1 - 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Отже, сутність батьківського виховання можна узагальнено визначити, як створення батьками умов та застосування засобів впливу на свідомість, почуття і волю дитини з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, вироблення у дитини позитивних навичок і звичок, її соціалізацію.
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч. 1 ст. 152 СК України).
Згідно з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави для позбавлення батьківських прав визначені ч. 1 ст. 164 СК України, яка встановлює, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі «Хант проти України» (07.12.2006) ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58).
У справі «Мамчур проти України» (17.07.2015) ЄСПЛ також аналізував питання «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками й виснував: «При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним» (п. 76).
У справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» ЄСПЛ звернув увагу, що суди не розглянули, чи можна було розв'язати стверджувану проблему у стосунках між заявником і його донькою за допомогою інших заходів, які б реалізували на практиці гарантії взаємного спілкування батьків і дитини.
8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
Зважаючи на зазначені позивачкою підстави позову до спірних правовідносин сторін у справі застосовується п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України згідно з яким мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
У пунктах 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 N 3 роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. […] Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. […] Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2024 у справі № 553/449/20 зазначено: «[…] - очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; - апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. Касаційний суд, з урахуванням змісту ч. 4 ст. 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підкреслює, що в цій справі ні позивачка не посилалася на підставу наявності домашнього насильства, ні суди не встановили, таких фактів, проаналізувавши надані докази. Тобто у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров'я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв'язки зі своєю матір'ю, вітчимом. Для дитини це є її сім'я, і вона не пам'ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв'язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будьякого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності».
З аналізу зазначених норм права та практики їх застосування можна виснувати, що позбавлення батьківських прав є виключною (крайньою) мірою впливу на батьків/одного з них, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, передбачені ст. 166 СК України, як для батька чи матері, так і для дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити вину поведінку батьків у кращу сторону неможливо, а збереження прав батьків щодо дитини суперечить інтересам останньої, створює реальну загрозу для неї і її благополуччя.
Суд першої інстанції встановив і сторони не оспорюють, що батьки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 і ОСОБА_10 , розірвали шлюб у 2017 році, проживають окремо, а їх малолітній син проживає з матір'ю (позивачкою у справі).
Крім того, сторони у справі визнаються, що з 2016 року, коли їх шлюбні відносини фактично припинилися, відповідач не мав особистих зустрічей з сином ОСОБА_5 , не відвідував місце його навчання, фактично не був залучений у життя дитини та не приймав участі у його вихованні.
Очевидно, що за умов тривалої відсутності безпосередніх контактів батька й малолітньої дитини між ними не склалися сталі продуктивні сімейні зв'язки, дитина не відчуває емоційного зв'язку з батьком, що підтверджено доказами у справі (т. 1, а. с. 25, 26).
При цьому фактів свідомого уникнення відповідачем у будь-якій формі спілкування з сином місцевий суд у своєму рішенні не навів.
Об'єктивно встановити причини відсутності особистого спілкування відповідача з малолітнім сином суду не вдалося так, як кожна зі сторін у справі наводить свою версію таких причин (позивачка - небажання батька виконувати свої батьківські обов'язки щодо дитини, а відповідач - створення йому позивачкою та іншими особами перешкод у реалізації батьківських прав та виконанні відповідних обов'язків), не надаючи достатніх та достовірних доказів на їх підтвердження.
При цьому та обставина, що відповідач у іншій справі № 404/2563/16-ц за позовом ОСОБА_3 про стягнення з нього аліментів на утримання сина ОСОБА_5 звертався із зустрічним позовом про оспорювання свого батьківства не може оцінюватися, як намагання уникнути виконання своїх батьківських обов'язків. Згідно з відомостями ЄДРСР у тій справі саме ОСОБА_13 ініціював проведення судової генетичної експертизи, приймав у ній участь. Результати експертизи підтвердили його біологічне батьківство щодо дитини.
Таким чином поведінка відповідача у справі № 404/2563/16-ц вказує на те, що він мав сумніви щодо свого батьківства й реалізував своє право, передбачене ст. 136 СК України, на звернення до суду з відповідним позовом, а не намагався штучно уникнути виконання своїх обов'язків.
Матералами справи підтверджено, що 31.05.2020 та 17.02.2021 ОСОБА_2 звертався до органу поліції за місцем проживання дитини стосовно того, що його колишня дружина створює йому перешкоди у спілкуванні з їх спільним сином ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 69, 71, 78).
Подані відповідачем разом з апеляційною скаргою нові докази того, що продовж 2018 - 2020 років він звертався до органів поліції, Гайворонської районної державної адміністрації та служби у справах дітей Кіровоградської обласної державної адміністрації з питання створених ОСОБА_3 перешкод у його спілкуванні з малолітнім сином, колегія суддів апеляційного суду, керуючись ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не приймає так, як вони не були подані відповідачем до суду першої інстанції і він не довів неможливість їх подання до суду з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте й без цих доказів у справі доведено, що щонайменше двічі відповідач звертався до поліції з цього питання.
Матеріали справи також підтверджують, що між сторонами існує особистісний конфлікт через який продовж 2017 - 2021 років кожен з них неодноразово звертався до органів поліції з заявами на неправомірну поведінку іншого (т. 1, а. с. 43, 75, 76, 78, 113).
Реальних юридичних наслідків для сторін їх звернення не мали, факти неправомірної поведінки, у тому числі щодо дитини, зафіксовані не були.
Після відкриття провадження у справі № 404/2456/21, яка переглядається в апеляційному порядку, відповідач активно заперечував проти позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_5 , зокрема, перебуваючи на військовій службі з 25.02.2022 він уповноважив бути його представником адвоката Мазуренко Н. Ю., подав до суду особисті письмові пояснення із запереченнями проти позову (т. 1, а. с. 188), оскаржив рішення суду першої інстанції.
Відповідач в апеляційній скарзі стверджував, що він намагався потрапити до навчального закладу, в якому здобуває освіту його син, але не зміг з ним зустрітися через дії третіх осіб.
Пори відсутність доказів реальності такої події, відповідачка не заперечила щодо цього, але вважає, що лише цієї обставини недостатньо для висновку про те, що відповідач не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Оцінюючи аргументи сторін та висновки суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому тимчасове погіршення їх особистих стосунків не являється підставою для позбавлення цих прав.
При цьому апеляційний суд звертається до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 04.04.2024 у справі № 553/449/20, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи й суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, а тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини.
Отже, відсутність зустрічей чи інших форм контакту матері/батька з дитиною не завжди є умисним ухиленням особи від виконання своїх батьківських обов'язків. Для встановлення факту правопорушення необхідно оцінювати усі обставини справи та особу імовірного порушника, його поведінку до відкриття провадження у справі та умови, які впливали на таку його поведінку, що в цій справі судом першої інстанції зроблено не було, адже суд не звернув уваги на докази особистісного конфлікту між батьками дитини, проживання батька та дитини окремо в інших населених пунктах на значній відстані.
Навіть у випадку, коли факт невиконання батьківських обов'язків є доведеним. позбавлення батьківських прав буде обґрунтовано виправданим лише тоді, коли виправлення порушника та ситуації загалом є неможливим, а збереження прав батька/матері щодо дитини створює загрозу права та інтересам останньої.
Колегія суддів апеляційного суду на підставі доказів у цій справі дійшла висновку, що тривала (продовж 5 років до пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав) відсутність спілкування між відповідачем та малолітнім сином ОСОБА_5 обумовлена його конфліктом з позивачкою та відносною віддаленістю місць їх проживання, а не бажанням відповідача уникнути виконання свого обов'язку виховувати дитину.
Стосовно тієї обставини, що відповідач не має контакту з навчальним закладом, у якому здобуває повну загальну освіту його син ОСОБА_5 , то це не є достатнім для позбавлення його батьківських прав, адже дитина не позбавлена можливості здобуття освіти, навпаки, як вбачається зі справи, успішно її здобуває.
Звісно, батьки повинні цікавитися процесом здобуття їх дітьми освіти, приймати у ньому участь, створювати необхідні для цього умови. Однак пасивність у цьому питанні відповідача не призвела до неможливості реалізації позивачкою права на повну загальну освіту, а отже тяжкі наслідки для дитини не настали.
Колегія суддів вважає, що відповідач не виявив необхідної наполегливості у вжитті необхідних заходів для того, щоб у ситуації, яка склалася, його син ОСОБА_5 відчував виховний вплив батька, піклування та захист з його боку, що він (дитина) є частиною батькової сім'ї й може покладатися на його підтримку.
Однак, оцінка судом обставин цієї справи спростовує твердження позивачки про те, що відповідач повністю збайдужів до їх спільної дитини та всіляко уникає виконання батьківських обов'язків.
Отже, на думку колегії суддів апеляційного суду, відповідач заслуговує на другий шанс в інтересах перш за все самої дитини та під наглядом органу опіки та піклування, що відповідає позитивному зобов'язанню держави щодо охорони дитинства і материнства, сприяння возз'єднанню сім'ї у найстисліші розумні строки.
На користь висновку про можливість позитивної зміни у ставленні відповідача до сина, їх відносинах один з одним вказує те, що відповідач, попри тривале перебування на військовій службі у воєнний час, пов'язане з цим обмеження мати особистий час та можливість для вільного пересування, прагне принаймі зберегти правовий зв'язок з дитиною та відновити/збудувати їх відносини.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам у справі в цілому, зокрема не навів доводів незгоди з висновком органу опіки та піклування про недоцільність застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав, не зважив на важливість для дитини присутності в її житті обох батьків, хоч дитина й може у певний час не вважати батька членом своєї сім'ї.
Однак, ставлення дитини до своїх батьків не завжди є об'єктивним, а тому не може бути вирішальним у справі.
При цьому позивачка та суд першої інстанції не навили переконливих аргументів на користь того, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідає інтересам дитини.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що обставин, які б вказували на наявність реальної загрози для інтересів дитини, у випадку збереження за відповідачем його батьківських прав, не встановлено.
Щодо доводів позивачки, про те, що відповідач не бере участь в утриманні дитини, допустив утворення істотної заборгованості по аліментах, то невиконання батьком або матір'ю дитини встановленого ст. 180 СК України обов'язку не може асоціюватися з ухилення від виконання батьківського обов'язку виховувати дитину та/або забезпечити здобуття нею певного рівня освіти.
З урахуванням встановленого ст. 164 СК України вичерпного переліку підстав для позбавлення батьківських прав, ця обставина не може бути самостійною і достатньою для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.
До того ж позивачка визнає, що останнім часом ситуація зі сплатою аліментів та заборгованістю по аліментах змінилася на краще.
Підсумовуючи, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цій справі доведено наявність передбачених п. 2 ст. 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як крайнього заходу впливу на батька, зобов'язаного виховувати свою дитину та забезпечувати здобуття нею освіти, за винне невиконання цього обов'язку.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам порційності, а також розумному балансу прав та інтересів батька і дитини.
9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
У зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
10.Про судові витрати
Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню компенсація за сплачений ним судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги в сумі 1362,00 грн (т. 2, а. с. 56).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.02.2024 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію сплаченого судового збору в сумі 1362,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 08.12.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: О. Л. Дуковський
С. М. Єгорова