Справа № 718/1867/23
Провадження 2/718/368/24
(повний текст)
"03" січня 2025 р. м.Кіцмань Чернівецька область
Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі:
головуючого-судді Мінів О.І.
секретаря судових засідань Анучкіній О.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кіцмань, цивільну справу № 718/1867/23 за позовною заявою громадянина республіки Італія ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Роскрут Вікторія Вікторівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки, -
за участю учасників провадження:
представник позивача Роскрут В.В.
відповідача ОСОБА_2
представник відповідача ОСОБА_3
представник третьої особи - служби у справах дітей Ставчанської сільської ради Гура Т.Г.,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В травні 2024 року з Верховного Суду, після скасування, надійшла справа на новий судовий розгляд за позовом громадянин республіки Італія ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з січня 2017 року разом з ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м. Катандзаро народився син ОСОБА_4
01 березня 2021 року відповідач вийшла з будинку в Тропеа, де вона проживала з позивачем та маленьким Маттео, забравши з собою дитину, не даючи батькові бачитися з ним, внаслідок чого сторонами були подані взаємні скарги з обох сторін до суду ОСОБА_5
12 березня 2021 року сторони уклали угоду (приватне посилання) щодо опіки над неповнолітнім сином ОСОБА_4 , яка була подана до цивільного суду ОСОБА_5 .
Суд ОСОБА_5 (цивільний розділ) по закінченню судової кімнати, постановою затвердив порядок спільної опіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 над сином ОСОБА_4 . Поміж іншого, у пунктах 14-15 зазначеної постанови встановлено, що сторони зобов'язуються невідкладно повідомляти про будь-яку зміну місця проживання. ОСОБА_2 не зможе перенести своє місце проживання та місце проживання свого сина ОСОБА_6 без письмової згоди ОСОБА_1 . Сторони взаємно відмовляють одне одному у згоді на експатріацію неповнолітнього та на видачу дійсних документів для виїзду неповнолітнього.
Отже, стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виховання, місця проживання, утримання їхнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом.
Після вирішення батьками питання опіки над неповнолітнім сином ОСОБА_2 перейшла проживати в Тропеа, в новий будинок разом із сином. ОСОБА_7 зустрічався з сином відповідно до домовленостей. Часто відповідач залишала дитину з батьком на кілька днів, коли їй це було необхідно, а також коли їй необхідно було працювати.
Проте, ОСОБА_2 у травні 2022 року самостійно змінила місце проживання дитини і визначила нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав ОСОБА_4 , за відсутності згоди позивача на зміну постійного місця проживання малолітнього ОСОБА_4 .
Суд у справах неповнолітніх в м. Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 року, ознайомившись з документами щодо неповнолітнього ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначив, що після розірвання відносин та спільного проживання між батьками всі умови спілкування та утримання щодо неповнолітньої дитини були попередньо узгоджені та затверджені рішенням суду в м. Вібо Валентії № 13/2021 від 10 вересня 2021 року. 14 травня 2022 року востаннє позивач мав можливість зустрітися з дитиною, оскільки з цієї дати мати більше не відповідає на дзвінки і зникла у невідомому напрямку з дитиною. Позивач негайно подав заяву до слідчих органів, а саме до ОСОБА_9 в м. Тропеа, побоюючись за безпеку та можливе міжнародне викрадення. Відповідач протягом багатьох років (2015-2018) страждає від психічних розладів, ухиляється від обов'язків налагоджувати стосунки з батьком, несумісно проживаючим з дитиною, порушила розпорядження судді щодо спільної опіки в момент, коли вивезла з собою неповнолітню дитину в Україну, вирвавши його зі свого оточення і, швидше за все, не маючи наміру колись повернутися до м. Тропеа, з порушенням обов'язків батьківської відповідальності. Беручи до уваги, що поведінка матері ОСОБА_2 завдає серйозної шкоди неповнолітній дитині, а також вік дитини, вирішив позбавити ОСОБА_2 батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо неповнолітнього сина ОСОБА_8 та передав останнього батькові ОСОБА_7 .
27 червня 2022 року ОСОБА_7 звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу України з виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Італійської Республіки з заявою про повернення дитини.
В подальшому, 31 серпня 2022 року ОСОБА_2 з нового номеру телефону повідомила позивача, що вона разом з сином перебуває в Україні, після чого батько мав можливість короткочасно спілкуватися із сином телефоном.
Міністерство юстиції України у своїй відповіді від 14 вересня 2022 повідомило, що мати ОСОБА_2 не проти вирішення питання мирним шляхом, але відмовляється повертатися до Італії.
Зазначив, що дитина володіє італійською мовою й від народження та до вивезення в Україну зростала в Італійській Республіці. ОСОБА_7 не надавав своєї письмової згоди на виїзд дитини та на переїзд дитини на постійне місце проживання до України, а тому вважав, що відповідач самостійно змінила місце проживання спільного неповнолітнього сина і визначила його нове місце проживання в Україні, чим порушила право дитини на належне батьківське виховання та право позивача брати участь у вихованні дитини, право дитини та позивача на безперешкодне спілкування, право позивача на визначення місця проживання дитини. Звернення до компетентних органів України 27 червня 2022 року в строк, який не перевищує одного року з дати приїзду дитини в Україну (15 травня 2022 року) свідчить про те, що позивач згоди на зміну постійного місця проживання дитини не надавав. Незаконне утримання малолітнього ОСОБА_8 відповідачем на території України підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Врешті просив суд: визнати незаконним утримання на території України малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; повернути малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до місця постійного проживання в Італійській Республіці за адресою проживання батька дитини: АДРЕСА_1 ; якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов'язати ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батькові ОСОБА_7 для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки; покласти витрати, пов'язані з поверненням дитини до Італійської Республіки на позивача; допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Італійської Республіки; вирішити питання про судові витрати. (а.с. 3-17 том1)
10.06.2024 надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_3 , просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Вказує, що повернення ОСОБА_10 до Італії становить ризик заподіяння йому як фізичної, так і психологічної шкоди. Докази у справі свідчать про систематичне психологічне та фізичне насильство, вчинене відносно ОСОБА_2 позивачем на очах у малолітнього сина, а також про фізичне насильство вчинене позивачем відносно її сестри ОСОБА_11 матеріалах справи містяться протоколи відповідних заяв до поліції та суду ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , медичні обстеження ОСОБА_12 після нанесення їй тілесних ушкоджень позивачем, висновок спеціаліста служби у справах дітей Італії, яка теж підтвердила щоденні сварки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і негативний вплив такої ситуації на дитину. (а.с. 82-95 том3)
18.06.2024 представник позивача ОСОБА_13 скерувала відповідь на відзив на підтримання позовних вимог. Вказувала, що ОСОБА_7 27.06.2022 у порядку визначеному Конвенцією 1980 року, через Центральний орган Італійської Республіки звернувся із заявою про повернення дитини до Міністерства юстиції України. Отже, ОСОБА_7 звернувся до відповідних органів з вимогою про повернення дитини у термін менше року після початку її незаконного переміщення та утримання на території України , а отже відсутні підстави досліджувати питання про те, які умови для проживання, виховання і розвитку дитини створені його матір'ю в Україні та чи прижилась малолітня дитина у своєму новому середовищі. Забезпечення відповідачкою належних умов для проживання та виховання дитини в Україні не має жодного доказового значення. Зазначає, що з огляду на два інциденти, які мали місце між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , які були в минулому, самі по собі не є визначальним фактором існування ризику «серйозної небезпеки». Натомість позивач має побоювання щодо здоров'я дитини, дитина виглядає занедбаною, проводить дні за мобільним телефоном. Незаконне переміщення дитини з країни -місця її постійного проживання одним із батьків, наділеним правом спільної опіки, порушує як права та інтереси дитини, так і права іншого з батьків , без згоди якого відбулось зміна місця проживання дитини. (а.с.97-105 том 3)
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15.05.2024 цивільну справу прийнято до свого провадження. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження. (а.с.81 том3)
17.09.2024 закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. (а.с.200-201 том3)
Позиція сторін, їх представників в судовому засіданні
Адвокатка Роскрут В.В., яка діє в інтересах громадянина Італії ОСОБА_1 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснила, що переміщення та утримування дитини на території України було здійснено без згоди батька та всупереч рішення іноземного суду про батьківську відповідальність, предметом цього позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов'язань, тому просить повернути дитину до держави її постійного проживання. Крім того, звертала увагу суду на те, що ОСОБА_15 працює в м.Києві, не займається вихованням сина, дитина проводить час з бабусею, він не може спілкуватись з сином по телефону. ОСОБА_15 має намір віддалити дитину від батька. Позивач у термін менше одного року звернувся до відповідних органів з вимогою про повернення дитини, тому відсутні підстави досліджувати питання, чи прижився малолітній ОСОБА_6 у своєму новому середовищі.
Відповідачка ОСОБА_2 повністю заперечила щодо позовних вимог. Пояснила, що на даний час працює в ТЦ Велмаркет м.Києва, працює позмінно, комплектувальником товару та тимчасово проживає в м.Києві, як тільки має вихідний - їздить додому і робить все це задля того, щоб забезпечити сина. Син з нею постійно на зв'язку, у її відсутність про нього піклується бабуся та сестра. Планує в майбутньому забрати сина в м.Київ, як тільки облаштується, адже син має гарні успіхи в школі і вона хоче, щоб він розвивався. Позивач жодної матеріальної допомоги не надає, аліменти не сплачує, а тільки маніпулює почуттями, надсилає провокативні смс, кожного дня телефонує, турбує її своїми дзвінками, не поводить себе як батько. Від негативного відношення позивача, вона змушена була відвідувати психолога, але вона це поборола і зараз живе заради сина. Позивач та його родина тиснули на неї морально та психологічно, негативно відносились, ОСОБА_16 виганяв її з дому, вона без дозволу не могла виходити з дому, а тому не витримала такого відношення та повернулась в Україну. По приїзді одразу повідомила позивача де знаходиться. 01.03.2021 мав місце випадок застосування до неї фізичного насильства, ОСОБА_16 вдарив її , вона звернулась в поліцію, пішла з дому, їй і синові надали соціальне житло. Сестра ОСОБА_12 забрала її через деякий час, вони удвох зняли квартиру в м.Тропеа. Після насильства Франческу заборонили 300 днів до неї наближатись, але вона боялась його, пожаліла, він просив, тому й забрала заяву. Після цього уклали договір про спільну опіку, вона повідомляла, що хоче повернутись на Україну, але ОСОБА_16 не дозволяв. 250 Є на утримання сина ОСОБА_16 сплачував але до моменту виїзду в Україну. В грудні 2021 ОСОБА_16 наніс побої сестрі ОСОБА_12 і вони удвох повідомляли поліцію, у сестри були тілесні ушкодження синяки. Тоді Маттео дуже настрашився, було все при ньому. Залучили соціальна служба до виконання умов договору та зустрічей із батьком. В травні 2022 вона повернулась в Україну з волонтерською допомогою.
У вересні 2024 року пройшла огляд та консультацію в лікаря психолога м.Чернівців, щоб переконатись, що все гаразд, зараз вона здорова, лікування не потребує, разом з сином уклали угоду із сімейним лікарем за місцем проживання, до якого звертаються у разі потреби. Звернулась з власної ініціативи на консультацію до психолога, бо раніше в Італії страждала на післяпологову депресію, лікування проходила за ініціативою його матері.
ОСОБА_16 кожного дня телефонує, надсилає смс, каже: "дай послухати сина" , його родичі також телефонують. Постійні дзвінки ОСОБА_16 та його родичів, маніпуляції, погрози виснажують її. Коли вона поряд із сином - передає телефон, але син не бажає спілкуватись і не бажає їхати до Італії. У вересні син розмовляв з батьком по телефону, тоді вона сказала йому, що іде в Київ на роботу. Вона намагалась врегулювати спір , пропонувала позивачу приїхати в Україну, або до будь-якої держави Європи і там зустрітись, але ОСОБА_16 не хоче. Коли жили разом в Італії, то удвох ходили до сімейного психолога, але без результату.
Знає, що в м.Валенсія розглядається справа відносно неї за викрадення дитини. А тому до Італії не повернеться, адже тоді Маттео буде одразу в неї відібраний, це для нього буду нестерпно, а позивач і його родичі так їй і погрожували.
Представник відповідача - адвокат Герегова Н.І. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з мотивів, які наведені у відзиві на позовну заяву. Пояснила, що мати не викрадала дитину, а поїхала з сином на Батьківщину, повернулась до себе додому, Матео є громадянином України. Морозевич змушена була покинути територію Італії, адже там вона зазнавала жорсткого психологічного тиску, фізичного насильства. Франческо постійно порушував умови угоди, забирав та повертав дитину не за домовленістю, погрожував позбавити її батьківських прав, шукав приводу не повертати дитину , згідно договору. Коли приїхала на Україну, то одразу повідомила ОСОБА_16 , де вони знаходяться , адресу місця проживання. На протязі останніх двох з половиною років дитина проживає в с.Ставчани Чернівецького району Чернівецької області, з матір'ю та іншими родичами, де створені всі умови для навчання. Маттео закінчив дошкільний заклад в с.Стачанах, зараз навчається в 1 класі. Маттео за цей час звик до нового середовища, місця проживання, школи, у нього багато друзів, чудові стосунки з вчителями, бабусею, дідусем тощо. Дитина адаптована до життя у цьому колективі та в сім'ї мами. У Маттео вже склались стійкі зв'язки з однолітками та вихователями, у дитини сильний зв'язок з мамою, він психологічно прив'язаний до неї. Хлопчик доглянутий, всебічно розвинутий, спілкується українською мовою. З огляду на викладене, переїзд до держави, яку він уже і не пам'ятає, зміна обстановки, мови, ритму життя, навколишнього середовища та оточуючих, дуже негативно позначиться на психологічному стані дитини.
Батько за цей час аліменти не оплачував на сина, хоча розмір 250 Є був передбачений договором про спільну опіку. А тому ОСОБА_15 змушена шукати роботу в іншому місті, щоб забезпечити дитину. За цей час батько не приїжджав відвідати сина, хоча має таку можливість. Крім того, існують ризики при поверненні дитини до Італії, адже дитина одразу буде поміщена в сім'ю батька , відлучена від матері, що становитиме психологічну травму.
Крім того, просила врахувати, що суд у справах неповнолітніх в м. Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 року, постановив позбавити ОСОБА_2 батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_8 та передав над ним опіку ОСОБА_7 . На підставі даного рішення, фактично одразу після перетину ОСОБА_2 разом із сином кордону Італії, Маттео буде у неї відібраний, що призведе до психологічного стресу у дитини.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області Гура Т.Г. в судовому засіданні вказала, що знає ОСОБА_15 як хорошу, відповідальну матір, яка дбає та піклується про добробут, навчання сина. Вона спілкувалась із дирекцією школи, Маттео кмітлива дитина, розвинений згідно віку, добре вчиться, допитливий. На її думку, найкраще дитині залишитись проживати із матір'ю в Україні, батько нічого не робить щоб залагодити конфлікт між ним та ОСОБА_17 , а це не в інтересах дитини. Раніше ця сім'я ніколи не попадала в поле зору служби у справах дітей, це зразкова сім'я і саме в інтересах Маттео - йому краще залишитись з матір'ю, він повністю адаптувався до життя в Україні і в бесіді з нею про батька не згадував. Орган опіки та піклування не підтримує позовні вимоги.
Свідок ОСОБА_18 - чоловік сестри, який проживає в АДРЕСА_2 , в суді пояснив, що після приїзду ОСОБА_2 в с.Ставчани, вона знайшла роботу та повністю забезпечує себе та сина. Батько ОСОБА_16 телефонує зранку та ввечері, іноді хлопчик відмовляється з ним спілкуватись. Родичі позивача теж часто дзвонять. Також розповів, що в 2019 році він з дружиною гостювали в Італії, коли ОСОБА_17 і ОСОБА_16 знімали окреме житло. Його вразило, що вранці коли ОСОБА_16 їхав на роботу, то ОСОБА_17 з сином відвозив до своїх батьків. ОСОБА_17 сама не могла виходити з дому, з ними погуляти без дозволу, чи сама вдома залишатись, весь час під наглядом родичів була. А виходила тільки в супроводі ОСОБА_16 .
Маттео дуже здібний до навчання, гарний хлопчик, добре вчиться, знає багато віршів, бабуся з ним вивчає. У нього сформувались друзі, сусідські хлопці приходять та усі разом грають футбол. Маттео має власну кімнату з усім необхідним. Вважає, що не в інтересах дитини повертатись до Італії.
Свідок ОСОБА_11 , яка являється двоюрідною сестрою відповідача, в судовому засіданні пояснила, що в 2015 році ОСОБА_17 приїхала в Італію, влаштувалась на роботу в сфері грального бізнесу, де познайомилась із ОСОБА_16 . Між ними зав'язались стосунки в 2017 році, почали жити разом в його батьків. Стосунки з самого початку були складними. Коли ОСОБА_17 завагітніла , то ОСОБА_16 наполягав на аборті, не наважувався сказати своїм родичам про вагітність. На терміні вагітності 6-7 місяців, він все-таки відважився повідомити батьків з плачем. Його мати - основна в домі, все вирішує. Коли народилась дитина, ОСОБА_17 наполягла на окремому проживанні від батьків. Зняли квартиру в м.Парганія, але його батьки кожного дня приїжджали та перевозили її з дитиною в м.Тропеа, коли ОСОБА_16 йшов на роботу. Самостійно з дому їй не дозволяли виходити, вона весь час змушена була з дитиною сидіти поряд його матері. ОСОБА_19 з нею на прогулянку ОСОБА_17 можна було тільки самій, без дитини. ОСОБА_16 ревнував, перевіряв її телефон. З цього приводу часто виникали суперечки між ними, при одній з яких в 2019 році ОСОБА_16 вдарив ОСОБА_17 , від удару вона впала. Коли почався ковід, ОСОБА_16 сказав, що ОСОБА_17 може піти, але без сина. ОСОБА_17 виснажувалась від такого життя, її часто виганяли з дому, але без сина. Врешті вони повернулись назад проживати до батьків в м.Тропеа на ковідний період, ОСОБА_17 знову виганяли з дому. Коли ОСОБА_6 було 8 місяців ОСОБА_17 страждала на післяпологову депресію. Вона вирішила , що не може більше так жити, 01.03.2021 вони удвох поїхали в поліцію на написали заяву про фізичне та психологічне насильство. Коли виходили із відділу поліції , біля воріт чекав ОСОБА_16 , з ним були його батько та сестра. ОСОБА_16 накинувся на ОСОБА_17 та почав відбирати дитину, вона хотіла заступитись і тоді його сестра вдарила її по обличчю. Все це відбувалось при ОСОБА_6 . Поліція втрутилась, повернули у відділення і знову написали заяви про насильство. Після цього разом з ОСОБА_17 знімали житло, до ОСОБА_16 більше не поверталась, однак він приходив бачитися з сином, забирав його на певний час, повертав коли заманеться, шукав приводів не повернути за домовленістю. Якось порушив строк, не повертав дитину 14 днів, бо ОСОБА_17 не представила результат тесту на ковід.
Був випадок в грудні 2021 коли ОСОБА_16 приїхав з ОСОБА_6 , гримав в двері, дитина була знервована та плакала, ОСОБА_16 звинувачував ОСОБА_17 , що вона погана матір, що в неї вдома насильство. Счинився конфлікт, вона хотіла виштовхати ОСОБА_16 з дому, він вдарив її , від чого отримала численні синяки в плечі, не могла працювати декілька днів. Маттео був присутній при конфлікті. Від крику ОСОБА_16 одразу в квартиру забігли сестра з чоловіком, конфлікт продовжився, викликали поліцію. За участі адвокатів склали договір про спільну опіку, де передбачили пункт про заборону виїзду з країни без письмового дозволу ОСОБА_16 . ОСОБА_17 не хотіла підписувати, але адвокат зателефонувала, сказала дитину заберуть, якщо не підпише договір. До подальших зустрічей сина з батьком була залучена соціальна служба, яка контролювала час та порядок зустрічей. В травні 2022 ОСОБА_17 виїхала з країни, боялась, що позбавлять батьківських прав та заберуть сина. Виїхала по своєму закордонному паспорту громадянина України, в який вписаний син ОСОБА_6 .
По приїзді в Україну 30.12.2024 вона зустрічалась із ОСОБА_6 , він добре говорить українською мовою, гарно вчиться, про батька не запитував. Вважає, що в інтересах дитини залишитися з матір'ю в Україні .
Заслухавши позицію сторін та їх представників, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, суд приходить до наступного.
Фактичні обставини, встановлені судом
Встановлено, що ОСОБА_1 з січня 2017 разом з ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м. Катандзаро народився син ОСОБА_4 .
01 березня 2021 року ОСОБА_2 вперше написала до поліції Тропеа заяву про фізичне та систематичне психологічне насильство щодо неї, вчинене ОСОБА_7 та його сім'єю, що відбувалось в присутності малолітньої дитини, яка була свідком криків, агресії батька. 31 березня 2021 року ОСОБА_2 відмовилася від позову, поданого проти ОСОБА_7 , який відмову прийняв, що підтверджується протоколом відмови від позову. Також ОСОБА_2 прийнято відмову ОСОБА_7 від позову, поданого проти неї.
12 березня 2021 року сторони уклали угоду (приватне посилання) щодо опіки над неповнолітнім сином ОСОБА_4 , яка була подана до цивільного суду ОСОБА_5 .
Суд ОСОБА_5 (цивільний розділ) по закінченню судової кімнати, яка відбулася 10 вересня 2021 року, як наслідок продовження судового засідання, яке відбулося 14 липня 2021 року, постановою затвердив порядок спільної опіки та утримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 над сином ОСОБА_4 .
Поміж іншого, у пункті 2 вказано, що дитина ОСОБА_4 залишиться під спільною опікою обох батьків, з постійним місцем проживання разом з матір'ю за адресою АДРЕСА_3 , з правом батька бачити дитину і забирати його кожного понеділка, середи та п'ятниці з 11 до 17 години.
У пункті 7 зазначено, що ОСОБА_20 сплачуватиме щомісячну суму в розмірі 250 євро як внесок на утримання дитини, який можна переоцінювати щорічно.
У пунктах 14-15 зазначеної постанови встановлено, що сторони зобов'язуються невідкладно повідомляти про будь-яку зміну місця проживання. ОСОБА_2 не зможе перенести своє місце проживання та місце проживання свого сина ОСОБА_6 без письмової згоди ОСОБА_1 .
Отже, стосунки між ОСОБА_21 та ОСОБА_2 щодо виховання, місця проживання, утримання їх неповнолітнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом. Після народження дитина проживала на території Італії, а відтак постійним місцем проживання (до моменту вивезення) було АДРЕСА_4 .
29 грудня 2021 року ОСОБА_2 звернулася з усним позовом до Калабрійського легіону Карабінерів дільниця м. Тропеа, в якому повідомила, що в рамках кримінального провадження № 137/2021 RGVG, судом Вібо-Валентії ухвалено постанову про розподіл опіки над дитиною з переважним проживанням у помешканні матері, надавши батькові право бачитися з ним і забирати його до себе по понеділках, середах та п'ятницях кожного тижня з 11 по 17 год. Не заважаючи на вказану постанову, ОСОБА_7 неодноразово її порушував, у зв'язку із чим ОСОБА_2 подала позов до партнера за невиконання наказу судді та за будь які інші правопорушення, які можна виявити.
19 січня 2022 ОСОБА_15 зверталась із усною заявою до Калабрійського легіону Карабінерів дільниця м.Тропеа про те, що 18.01.2022 вона стала жертвою приватного насильства та порушення недоторканості житла , вчинене колишнім партнером ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_3 . Зазначила, що ОСОБА_1 привіз їхнього сина додому, а коли дитина заплакала, то він наполіг на тому щоб увійти в помешкання. В цей конфлікт втрутилась сестра ОСОБА_22 , але ОСОБА_16 штовхнув двері з силою, увійшов до помешкання, напав на сестру з кількома ляпасами, а також схопивши її за плечі та за горло. При цьому його сестра ОСОБА_23 та її чоловік ОСОБА_24 біля вхідних дверей погрожували відібрати опіку над дитиною , а також викрикували всілякі образи в її сторону. Події відбувались в постійній присутності дитини, яка в безпорадному стані стала свідком насильства вчиненого батьком щодо її сестри, а також висловлених погроз та образ на адресу їх обох. У зв'язку із чим ОСОБА_2 подала позов проти ОСОБА_1 за порушення недоторканості житла, приватне насильство та жорстоке поводження з членами сім'ї , а також проти ОСОБА_23 та ОСОБА_24 за погрози та будь-які інші можливі злочини з їхнього боку.
20.01.2022 із усною заявою аналогічного змісту також зверталась ОСОБА_22 до служби карабінерів Калабрії станція м.Тропеа стосовно порушення недоторканості житла і нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , в присутності дитини, яка стала свідком насильства 18.01.2022.
Як свідчать копії медичних висновків №10/2022 , 18.01.2022 ОСОБА_22 зверталась за медичною допомогою до регіональної лікарської установи ОСОБА_5 , відділення прийому ургентних пацієнтів, швидка допомога і термінова медицина. Причина звернення: повідомлення про напад (агресію). Діагноз:симптоми, що вражають шкіру та інші покривні тканини. Біль в обличчі та руках, наявність еритеми на правій щоці, наявність невеликих ушкоджень на зап'ястях і руках внаслідок повідомленої агресії.
24 лютого 2022 соціальний помічник спеціаліст Д-р М.К'яра Ді Белла скерував Суду у справах неповнолітніх Катанзаро, Колегії Суду Вібо-Валентії оновлений соціальний звіт щодо неповнолітнього ОСОБА_4 . Зазначає, що існують труднощі у батьків маленького ОСОБА_6 та перепади настрою дитини, нервозність, про які повідомили самі батьки. Двоє батьків сперечаються майже щодня, суперечки щодо виконання рішення в частині зустрічей із батьком, щодо повернення дитини, час для відео дзвінків батька. Ситуація постійно погіршується, а 18 січня стався епізод насильства на очах дитини, що негативно впливає на неповнолітнього. Ситуація між батьками складна, складається із непорозумінь і взаємних звинувачень, будь -яке рішення, навіть найбанальніше, стає приводом для конфлікту, що негативно позначається на дитині. Просить надати корисні поради, щоб запропонувати дитині належний захист.
В результаті 16 травня 2022 ОСОБА_2 з малолітнім сином громадянином України - ОСОБА_8 перетнула кордон та повернулась в Україну. Мати здійснила виїзд з країни маючи закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в який внесено інформацію про сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.169-170,172 том1)
16 травня 2022 року ОСОБА_7 подав офіційну скаргу до Карабінерів м. Тропеа, побоюючись за безпеку своєї дитини та за можливе міжнародне викрадення дітей, оскільки з 14 травня 2022 року він втратив зв'язок із ОСОБА_2 , яка зникла з його сином у невідомому напрямку.
19 травня 2022 року позивач через станцію карабінерів Тропеа подав скаргу-позов щодо розшуку ОСОБА_2 та свого сина ОСОБА_6 , у тому числі в міжнародні та поліцейські сили. Доповнюючи вказану скаргу, ОСОБА_20 подав позов проти ОСОБА_2 , у якому просив суд вжити всіх заходів, спрямованих на якнайшвидше повернення сина ОСОБА_4 до своєї родини та емоційного оточення.
Суд у справах неповнолітніх в м. Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 року, ознайомившись з документами щодо неповнолітнього ОСОБА_8 , постановив позбавити ОСОБА_2 батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_8 та передав над ним опіку ОСОБА_7 . Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 самостійно і не беручи до уваги думку батька, який має такі ж права і обов'язки, як і мати, порушила рішення суду в м. Вібо Валентії, зникнувши разом із своїм малолітнім сином, відвезла його до своєї країни походження, де ведуться жорсткі бойові дії, порушивши, таким чином, права батька та неповнолітнього на безперервні та збалансовані стосунки.
З дослідженого в судовому засіданні листування між ОСОБА_7 та Міністерством юстиції України встановлено, що ОСОБА_2 не проти вирішення питання мирним шляхом, але відмовляється повертатися до Італії.
Як вбачається із копії довідки Генерального консульства України в Неаполі про реєстрацію особи громадянином України від 14.03.2022, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований громадянином України.
ОСОБА_8 зареєстрований за місцем проживання : АДРЕСА_2 з 26.08.2022 року, та з цього часу постійно проживає за тією ж адресою.
Отже, мати з дитиною проживають та зареєстровані в Україні по АДРЕСА_2 . Крім ОСОБА_2 та ОСОБА_8 за вказаною адресою також проживають ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 . Житловий будинок по АДРЕСА_2 , має загальну площу 92,2 кв. м, житлову - 57,7 кв. м, житлово-побутові умови задовільні.
З жовтня 2024 року ОСОБА_2 працює в АДРЕСА_5 в ТЦ «Велмаркет», комплектувальником товару.
Декларацією № 0001-8031-95А0 від 29 жовтня 2022 року та довідкою № 32 від 28 червня 2023 року підтверджено факт реєстрації Ді Нуцці Маттео в сімейній медицині Ставчанської АЗПСМ з 29 жовтня 2022 року.
ОСОБА_2 зареєстрована в сімейній медицині Ставчанської АЗПСМ з 21 жовтня 2022 року. Пройшла медичний огляд - здорова.
Відповідно до характеристики, яка надана вихованцю Ставчанського ЗДО Ді Нуцці Маттео дитина відвідувала дошкільний заклад з 19.04.2023 року по 01.08.2024. Зарекомендував себе доброю та життєрадісною дитиною, користується любов'ю та повагою від інших дітей, які відвідують групу. Добре запам'ятовує пісні, казки та вірші, відрізняється гарним розвитком мови та словниковим запасом.
Батько ОСОБА_7 за час перебування дитини в ЗДО не відвідував свого сина.
З інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_8 , який проведено практичним психологом КУ «Чернівецький міський інклюзивно-ресурсний центр №1» від 28.06.2023, встановлено, що емоційний стан хлопчика у нормі, визначається переважно позитивними характеристиками: дитина налаштована оптимістично, весела, активна, безтурботна. Адаптаційні механізми сприяють пристосуванню до нових умов. У склад своєї сім'ї хлопчик включив себе, матір та батька. Таким чином, психологом зроблено висновок, що емоційний стан дитини визначається ознаками, притаманними для дітей його віку, що є свідченням виважених виховних підходів та створення матір'ю необхідних умов життя.
Згідно характеристики Ставчаської сільської ради від 10.09.2024 року №632, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в с.Ставчани Чернівецького району Чернівецької області. За час проживання в селі зарекомендувала себе як відповідальна, дисциплінована, цілеспрямована людина. Добре поводить себе в побуті та громадських місцях, підтримує дружні стосунки з односельчанами, друзями, трудолюбива, до роботи відноситься добросовісно. В спілкуванні ввічлива, тактовна, врівноважена.
З 01 вересня 2024 року Ді Нуцці Матео навчається в 1 класі Ставчанського ОЗЗСО 1-111 ступенів.
Суду надано психолого-педагогічну характеристику учня 1 класу Ставчанського опорного закладу загальної середньої освіти 1-111 ступенів Ді Нуцці Маттео , 23.01.2018 р.н. Хлопець має підготовчу групу здоров'я та добре розвинений фізично. Має гарну увагу, мислення на високому рівні, розвинена зорова пам'ять та уява. Маттео проявляє високий інтерес до навчання з усіх предметів. На уроках активний. Хлопчик із задоволенням виконує доручення вчителя, часто проявляє ініціативу. Завжди приймає участь в суспільно-корисній праці. Любить складати конструктор, цікавиться професією продавця.
Учень відкритий доброзичливий, товариський , з адекватною самооцінкою, упевнений в собі, досить спокійний, стриманий, здатний управляти своїми емоціями.
Маттео має характерний позитивний, оптимістичний погляд на життєві проблеми. Має високий рівень самостійності. Він не прагне домінувати над навколишніми, скоріше взаємодіє з ними на одному рівні. Вміє міркувати логічно та оцінювати свою діяльність, розважливий. Має практичний підхід до життєвих ситуацій, соціально пристосований.
У колектив хлопець прийнятий, підтримує дружні зв'язки з усіма учнями класу, проявляє колективістський характер. Хоч учень і навчається у школі досить короткий період, рівень його адаптації у колективі високий. Хлопець легко знайшов спільну мову з однокласниками, проявив себе хорошим другом, розумним і старанним учнем. Жодних форм прояву порушень поведінки не виявлено.
Норми права, які застосовує суд, мотиви застосування
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди) (далі - Конвенція).
У статті 13 Конвенції передбачено, що незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або
b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку. Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.
Аналіз статті 13 Конвенції свідчить, що вона містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини. Обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.
Європейський суд з прав людини зазначив, що «не лише зі статті 8 Конвенції, але й із самої Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній виключення до принципу своєчасного повернення дитини до її країни постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно (див. справи «Maumousseau та Washington», згадана вище, § 72, і «Neulinger та Shuruk», згадана вище, § 138). В контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який, відповідним чином, є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Суд розглядає відповідно до Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою (див., з відповідними змінами, справу «Hokkanen проти Фінляндії», рішення від 23 вересня 1994 року, § 55, Series A no. 299-A; а також «Maumousseau та Washington», згадану вище, § 62, та «Neulinger та Shuruk», згадану вище, § 141).
Суд вважає, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції (див. вище, пункт 94) може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб Суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції (див. справу «Neulinger та Shuruk», згадана вище, § 133). Таким чином, Суд вважає, що стаття 8 Конвенції накладає на державні органи конкретне процесуальне зобов'язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, яке може підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької конвенції, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько (див. згадану вище справу «Maumousseau та Washington», § 73). Це також дозволить Суду, завдання якого не полягає в заміні національних судів, здійснити покладений на нього європейський нагляд (CASE OF X v. LATVIA, № 27853/09, § 98, 101, 106, 107, ЄСПЛ, від 26 листопада 2013 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що «стаття 8 Конвенції наклала процесуальне зобов'язання на латвійські органи влади, вимагаючи, щоб правдоподібне твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі повернення було ефективно розглянуте судами, а їхні висновки були викладені у вмотивованому судовому рішенні (див. вище, пункт 107). Відповідно до статті 13 (b) Гаазької конвенції, суди, які розглядають запит про повернення, не зобов'язані задовольняти його, «якщо особа, установа або інший орган, який виступає проти повернення дитини, встановлює, що ... існує серйозний ризик». Саме той батько, який виступає проти повернення, повинен в першу чергу надати в цьому зв'язку достатні докази. Таким чином, у даній справі саме заявниця повинна була надати достатні докази на обґрунтування своїх тверджень, які, крім того, повинні були стосуватися існування ризику, спеціально кваліфікованого статтею 13 (b) як «серйозного». Крім того, Суд зазначає, що хоча останнє положення не є обмежувальним в питанні точного значення «серйозного ризику», - який може спричинити не тільки «фізичну чи психологічну шкоду», але й «нестерпну ситуацію», - воно не може тлумачитися у світлі статті 8 Конвенції як таке, що включає всі незручності, неминуче пов'язані з процесом повернення: виключення, передбачене в статті 13 (b), стосується лише ситуацій, які виходять за рамки того, що дитина може розумно витримати. Заявниця виконала своє зобов'язання, надавши звіт психолога про те, що існує ризик травми для дитини в разі негайного розлучення з її матір'ю. Крім того, вона також заявила, що Т. мав судимості, і послалася на випадки жорстокого поводження з його боку. Відповідно, латвійські суди повинні були провести ефективну перевірку, що дозволила б їм підтвердити або ж відхилити існування «серйозного ризику» (див. справу «В. проти Бельгії», № 4320/11, §§ 70-72, рішення від 10 липня 2012 року). Відповідно, Суд вважає, що відмова взяти до уваги таке твердження, підтримане заявницею в тому, що воно базувалося на висновках, наданих спеціалістом, які могли б розкрити можливе існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Гаазької конвенції, суперечила вимогам статті 8 Конвенції. Незмагальний характер звіту психолога не був достатнім для того, щоб звільнити суди від їхнього обов'язку ефективно його розглянути, тим більше що повноваження окружного суду дозволяли йому надати цей документ сторонам для перехресного допиту ними або навіть призначити іншу експертизу з власної ініціативи, що дозволяло законодавство Латвійської Республіки (див. вище, пункт 45). Питання про те, чи могла матір поїхати за своєю дитиною до Австралії і підтримувати контакт з нею, також слід було розглянути. Крім того, Суд підкреслює, що в будь-якому випадку, оскільки права, що гарантуються статтею 8 Конвенції, яка є частиною латвійського законодавства і підлягає прямому застосуванню, становлять «фундаментальні принципи запитуваної держави, які стосуються захисту прав людини та основних свобод» за змістом пункту 20 Гаазької конвенції, окружний суд не міг обійтися без розгляду таких питань з огляду на обставини справи. Що стосується необхідності дотримання коротких строків, встановлених Гаазькою конвенцією, і на які посилався Ризький окружний суд в мотивувальній частині свого рішення (див. вище, пункт 25), Суд повторює, що хоча стаття 11 зазначеної конвенції дійсно передбачає, що судові органи повинні діяти оперативно, це не звільняє їх від обов'язку здійснити ефективну перевірку тверджень однієї зі сторін, основаних на одному з чітко передбачених виключень, а саме на статті 13 (b) в цій справі» (CASE OF X v. LATVIA, № 27853/09, § 115 - 118, ЄСПЛ, від 26 листопада 2013 року).
У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1598цс15 зазначено, що:
«обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини. Так, стаття 13 Конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов до висновку, що посилання відповідача про існування загрози своєчасного та гармонійного розвитку інтелектуальної сфери та особистості дитини зводяться фактично до припущень. Однак, судом не було взято до уваги, що неповнолітній ОСОБА_11 навчається у дошкільному закладі, згідно наданої характеристики від 21 жовтня 2014 року завідувача ДНЗ «Мерціщор» ОСОБА_13, у дитини наявна велика кількість друзів, здібна до навчання та швидко розвивається. Згідно висновку за результатами психологічного обстеження, проведеного 15 березня 2013 року асистентом кафедри практичної психології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича ОСОБА_14 повернення дитини до Грецької Республіки обумовить суттєве емоційне напруження у психологічному стані дитини та ставить під загрозу своєчасний та гармонійний розвиток інтелектуально-мнестичної сфери та особистості. Суд вищезазначених посилань ОСОБА_9 не перевірив, оцінки їм не дав, підстав, з яких не бере їх до уваги, в рішенні не вказав, хоча вони мають значення для правильного вирішення справи».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14-ц (провадження № 61-20940), зазначено, що:
«відмовляючи у задоволенні позовних вимог Головного управління юстиції у Хмельницькій області в інтересах ОСОБА_2 про повернення неповнолітньої дитини до Федеративної Республіки Німеччини, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно застосувавши положення статей 3, 5, 12, 13, 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, дійшли обґрунтованого висновку про те, що на час розгляду справи дитина прижилася у своєму новому середовищі за адресою: АДРЕСА_2, а тому існує серйозний ризик того, що її повернення до Федеративної Республіки Німеччини поставить під загрозу заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нестерпиму обстановку. При цьому апеляційний суд, взявши до уваги висновок судової психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 листопада 2016 року, що узгоджується із висновком Служби у справах дітей виконкому Шепетівської міської ради Хмельницької області від 20 квітня 2015 року, психологічною характеристикою ОСОБА_5 від 29 січня 2016 року, довідкою Шепетівського міського будинку культури Хмельницької області від 24 грудня 2015 року, актів обстеження житлово-побутових умов малолітньої ОСОБА_5 від 29 серпня 2014 року, від 16 квітня 2015 року та від 11 січня 2016 року, правильно вважав, що за останні три роки проживання в Україні дитина виявляє виражені ознаки сприятливого адаптування до умов проживання із матір'ю, відвідує різноманітні гуртки, має друзів, захоплення, за нею здійснюється медичний догляд, відбулася зміна мови спілкування і це свідчить про те, що дитина прижилася в Україні. Відповідно до психологічної характеристики ОСОБА_5 від 29 січня 2016 року зміна місця її проживання є неприйнятною, переїзд в середовище незнайомих людей може призвести до емоційних зрушень, трансформації мотивів дій, порушення рухової та мовної поведінки, що негативно вплине на психологічний та фізичний розвиток дитини і буде становити загрозу психічних порушень у майбутньому. Рекомендовано батькам при узгодженні участі у вихованні дитини уникати психотравмуючих для неї ситуацій. Суди правильно врахували, що дитина народилася в Україні, разом з батьками виїхала до Федеративної Республіки Німеччини у віці 6 місяців, проживала там лише 1 рік і 4 місяці і в такому віці не могла спілкуватися на жодній із мов. Крім того, у результаті повернення малолітньої ОСОБА_5 до Федеративної Республіки Німеччини остання буде розлучена з матір'ю, у якої ІНФОРМАЦІЯ_4 закінчився дозвіл на перебування у м. Мюнхені, Федеративна Республіка Німеччина, а розлучення дитини з матір'ю може заподіяти їй фізичної або психічної шкоди».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 335/5615/19 (провадження № 61-11223св20), зазначено, що «У справі, що переглядається, обмежившись посиланням на те, що предметом цього позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов'язань, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що: відповідач виконала свій обов'язок та надала на підтвердження своїх доводів, зокрема, висновок спеціаліста-психолога від 30 серпня 2019 року, що може підтверджувати існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Конвенції, а тому апеляційний суд повинен був провести ефективну перевірку, що дозволила би підтвердити або ж відхилити існування «серйозного ризику» та ухвалити судове рішення із наведенням конкретних підстав у контексті обставин справи.
Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статті 13 Конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Конвенції».
Висновки суду
Так, в судовому засіданні встановлено, що громадянин республіки Італія ОСОБА_1 з січня 2017 разом з громадянкою України ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м. Катандзаро народився син ОСОБА_4 . Проживали разом до березня 2021 року.
01.03.2021 ОСОБА_2 вперше звернулась до поліції щодо застосування до неї фізичного та систематичного психологічного насильства ОСОБА_7 та його родичів, що відбувалось в присутності малолітньої дитини, яка була свідком криків, агресії батька. У зв'язку з проявом насильства поліція заборонила позивачу більш на сто днів наближатися до них.
Подальші стосунки між ОСОБА_21 та ОСОБА_2 щодо виховання, місця проживання, утримання їх неповнолітнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом 12 березня 2021. Постійним місцем проживання дитини було визначено за договором : АДРЕСА_4 , тобто за місцем проживання матері.
Разом з тим, подаючи подав, ОСОБА_7 просить повернути малолітнього сина за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 .
За угодою ОСОБА_20 зобов'язаний сплачуватиме щомісячну суму в розмірі 250 євро як внесок на утримання дитини, який можна переоцінювати щорічно. Встановлено, що сторони зобов'язуються невідкладно повідомляти про будь-яку зміну місця проживання. ОСОБА_2 не зможе перенести своє місце проживання та місце проживання свого сина ОСОБА_6 без письмової згоди ОСОБА_1 .
29 грудня 2021 ОСОБА_2 зверталась в поліцію з приводу невиконання ОСОБА_7 угоди щодо спільної опіки над сином, оскільки ОСОБА_7 неодноразово порушував строки повернення дитини до місця її проживання.
18 січня 2022 за місцем проживання ОСОБА_2 мало місце застосування ОСОБА_7 фізичного насильства до ОСОБА_11 та психологічного насильства, агресії відносно обох сестер з боку родичів позивача. Все це відбувалось на очах малолітньої дитини ОСОБА_4 , якому тоді було 4 роки.
19 січня 2022 року ОСОБА_2 було подано заяву до карабінерів за фактом побиття ОСОБА_16 її сестри ОСОБА_29 в присутності ОСОБА_6 , що зафіксовано у протоколі прийняття усної заяви Калабрійським легіоном карабінерів дільниця м. Тропеа (т. 1, а. с. 187). Зазначала, що існує серйозний ризик того, що повернення малолітнього ОСОБА_6 ставить під загрозу заподіяння фізичної та психологічної шкоди дитині (т. 1, а. с. 164-168);
Сторони в судовому засіданні не заперечували щодо згаданих випадків насильства фізичного та систематичного психологічного насильства з боку ОСОБА_7 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , які були підставами неодноразових звернень в поліцію та які відбувались в присутності малолітньої дитини.
Як зазначив 24 лютого 2022 соціальний помічник спеціаліст Д-р М. ОСОБА_30 в соціальному звіті скерованому Суду у справах неповнолітніх Катанзаро, Колегії Суду Вібо-Валентії, існують труднощі у батьків маленького ОСОБА_6 та перепади настрою дитини, нервозність, про які повідомили самі батьки. Двоє батьків сперечаються майже щодня, суперечки щодо виконання рішення в частині зустрічей із батьком, щодо повернення дитини, час відведений для відео дзвінків батька, ревнощі. Ситуація постійно погіршується, а 18 січня стався епізод насильства на очах дитини, що негативно впливає на неповнолітнього. Ситуація між батьками складна, складається із непорозумінь і взаємних звинувачень, будь -яке рішення, навіть найбанальніше, стає приводом для конфлікту, що негативно позначається на дитині. Просить забезпечити дитині належний захист, оскільки існує загроза заподіяння фізичної та психологічної шкоди дитині . (а.с.49-50 том 2)
В результаті 16 травня 2022 ОСОБА_2 з малолітнім сином громадянином України - ОСОБА_8 перетнула кордон та повернулась в Україну. Мати здійснила виїзд з країни маючи закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в який внесено інформацію про сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.169-170,172 том1)
З травня 2022 ОСОБА_7 припинив виплату аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 .
В серпні 2022 ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_7 про місцеперебування сина , після чого батько мав можливість спілкуватись по відео дзвінках із сином.
Як повідомила ОСОБА_2 та свідки в судовому засіданні, з того часу ОСОБА_7 телефонує майже кожного дня ОСОБА_17 , а також її родичам. Телефонують також і його батьки.
Отже, докази у справі в їх сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зазнавали домашнього насильства в Республіці Італія, що виразилось в фізичному насильстві та систематичному психологічному насильстві з боку батька ОСОБА_7 та його родичів.
Тобто існує «серйозний ризик» того, що повернення дитини до Італійської Республіки, до місця проживання батька та його родини, поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної чи психічної шкоди або іншим чином створить для дитини нетерпиму обстановку, особливо, якщо таке відбудеться одночасно із розлученням з матір'ю.
А враховуючи, що згідно рішення суду у справах неповнолітніх в м. Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , відносно неї триває кримінальне переслідування за вивезення ОСОБА_6 з країни, а тому ймовірно дитина може бути розлучена із матір'ю, що негативно позначиться на малолітньому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Малоймовірним є те, що за таких умов матір зможе поїхати з дитиною до Італійської Республіки і підтримувати контакт з сином.
Разом з тим, оцінюючи соціальний звіт від 24.02.2022 щодо малолітнього ОСОБА_8 , що сформований для Суду у справах неповнолітніх Катанзаро, Колегії Суду Вібо-Валентії, про існування труднощів у сім'ї батьків, перепади настрою дитини, нервозність, складні конфліктні ситуації між батьками, агресія та насильство, свідком чого є дитина, що негативно позначається на дитині, суд приходить до висновку про існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Конвенції.
Разом з тим, з інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_8 , який проведено практичним психологом КУ «Чернівецький міський інклюзивно-ресурсний центр №1» від 28.06.2023, встановлено, що емоційний стан хлопчика у нормі, визначається переважно позитивними характеристиками: дитина налаштована оптимістично, весела, активна, безтурботна. Адаптаційні механізми сприяють пристосуванню до нових умов. У склад своєї сім'ї хлопчик включив себе, матір та батька. Таким чином, психологом зроблено висновок, що емоційний стан дитини визначається ознаками, притаманними для дітей його віку, що є свідченням виважених виховних підходів та створення матір'ю необхідних умов життя.
Надаючи оцінку згаданому висновку психологічного обстеження дитини Ді Нуцці Маттео від 28.06.2023 за період коли дитина вже рік проживала в Україні з матір'ю, встановлено, що емоційний стан хлопчика у нормі, визначається переважно позитивними характеристиками.
Послідовно оцінюючи психолого-педагогічну характеристику учня 1 класу Ставчанського ОЗЗС за жовтень 2024 року, коли минуло вже 2 роки з часу проживання дитини в Україні, судом встановлено, що в Маттео прослідковується оптимістичний погляд на життєві проблеми, дисципліну не порушує, виявляє високий рівень адаптації в колективі.
А тому суд переконаний, що психоемоційний стан дитини Маттео, у зв'язку зі змінами життєвої ситуації, в нормі, завдяки матері ОСОБА_2 , яка створює необхідні умови для виховання та розвитку дитини в Україні .
Крім того, відповідно до статті 12 Конвенції 1980 року якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Досліджуючи питання того чи приживався малолітній Маттео в Україні , суд виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, дотримуючись при цьому балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах
Судом встановлено, що з 26.08.2022 ОСОБА_8 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з цього часу там постійно проживає з матір'ю та її родичами, забезпечений усім необхідним, умови проживання задовільні. Дитина користується медичними та освітніми послугами.
В період з 19.04.2023 року по 01.08.2024 ОСОБА_8 відвідував Ставчанський ЗДО, де зарекомендував себе доброю та життєрадісною дитиною, користується любов'ю та повагою від інших дітей, які відвідують групу. Добре запам'ятовує пісні, казки та вірші, відрізняється гарним розвитком української мови та словниковим запасом.
З 01 вересня 2024 року Ді Нуцці Матео навчається в 1 класі Ставчанського ОЗЗСО 1-111 ступенів.
Суду надано психолого-педагогічну характеристику учня 1 класу Ставчанського опорного закладу загальної середньої освіти 1-111 ступенів Ді Нуцці Маттео , 23.01.2018 р.н. Хлопець має підготовчу групу здоров'я та добре розвинений фізично. Має гарну увагу, мислення на високому рівні, розвинена зорова пам'ять та уява. Маттео проявляє високий інтерес до навчання з усіх предметів. На уроках активний. Хлопчик із задоволенням виконує доручення вчителя, часто проявляє ініціативу. Завжди приймає участь в суспільно-корисній праці. Любить складати конструктор, цікавиться професією продавця.
У колектив хлопець прийнятий, підтримує дружні зв'язки з усіма учнями класу, проявляє колективістський характер. Хоч учень і навчається у школі досить короткий період, рівень його адаптації у колективі високий. Хлопець легко знайшов спільну мову з однокласниками, проявив себе хорошим другом, розумним і старанним учнем. Жодних форм прояву порушень поведінки не виявлено.
Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на цей час, так і в майбутньому, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного інтерес дитини в тому, щоб не бути вивезеною зі свого постійного місця проживання без достатніх гарантій стабільності в нових умовах, поступається перед основним інтересом будь-якої особи не бути підданій фізичній або психологічній загрозі або поміщеній в нетерпиму обстановку.
Представник органу опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області ГураТ.Г. в судовому засіданні не підтримала позовних вимог, вказувала, що повернення дитини до Італійської Республіки не відповідає найкращим інтересам дитини Маттео, який повністю прижився в с.Ставчани, добре знає українську мову, гарно навчається в школі. Сім'я ОСОБА_31 - це зразкова сім'я і саме в інтересах Маттео краще залишитись з матір'ю в Україні, адже дитина повністю адаптувався до життя в Україні і не в її інтересах розлука з матір'ю.
Отже, враховуючи наявні в справі характеристики психологів на дитину з дошкільного закладу за 2023 рік, з місця навчання за 2024 рік про нормальний стабільний психоемоційний стан дитини, наявність сталих соціальних зв'язків дитини, зареєстроване місце проживання як громадянина України в с.Ставчани з матір'ю, вільне володіння українською мовою,відомості про те, що за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, зважаючи на тривалий період в два з половиною роки, який пройшов з дати переміщення дитини, протягом якого дитина мешкає на території України, суд переконаний, що малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 повністю адаптувався і прижився до нового середовища в Україні.
Зважаючи на конкретні обставини справи, дотримуючись розумного балансу інтересів обох сторін, враховуючи стосунки, які склались між батьками, епізоди застосування фізичного та систематичного психологічного насильства відносно відповідача та її малолітнього сина (присутність при конфліктах), факт позбавлення матері батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_8 , кримінальне її переслідування в Італійській Республіці, при цьому повна адаптація дитини до життя в Україні, то за таких умов повернення малолітньої дитини в Італійську Республіку в сім'ю батька, розлука із матір'ю не сприятиме стабільності соціального життя дитини та не відповідатиме її найкращим інтересам.
Відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно положень ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем не заявлено вимого про відшкодування судових витрат.
Керуючись Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Рішеннями Європейського суду з прав людини, статтями 4-7, 10-12, 76-81, 141, 263-268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову громадянина республіки Італія ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє представник - адвокат Роскрут Вікторія Вікторівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчення особи: НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_6 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_7 .
Третя особа: Орган опіки і піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, місцезнаходження: вул.Головна,52, с.Ставчани, Чернівецький район Чернівецька область.
Повний текст рішення виготовлено 09.01.2025.
Суддя: О.І. Мінів