Справа № 636/4501/24 Провадження 1-кп/636/647/25
09.01.2025 місто Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №22024220000000688 від 05.06.2024, за обвинувальним актом, який надійшов від Харківської обласної прокуратури за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.1 ст. 14, ч.5 ст.111-1, ч.2 ст.110 КК України,,
На розгляді Чугуївського міського суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за №22024220000000688 від 05.06.2024, за обвинувальним актом, який надійшов від Харківської обласної прокуратури за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч.5 ст.111-1, ч.2 ст.110 КК України.
Стосовно обвинуваченого 20.03.2024 застосовано, та в подальшому - ухвалами від 17.05.2024, 19.06.2024, 12.08.2024, 30.09.2024, 20.11.2024 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань (№27), який спливає 18.01.2025.
Прокурором 09.01.2025 до суду подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , із посиланням на ті обставини, що на теперішній час повідомлена обвинуваченому підозра є обґрунтованою, крім того ризики, наведені в п.1,3 ч.1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати, а інші, більш м'які запобіжні заходи не дозволять забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, вказував, що клопотання прокурора є формальним, за своїм змістом - тотожнім попереднім клопотанням з даного питання, містить ті ж самі недоліки, що й попередні клопотання, жодних доказів, які б обґрунтовували повідомлену його підзахисному підозру, до суду не надано, допитані судом свідки обвинувачення жодним чином не підтвердили фактів та обставин, викладених в обвинувальному акті, існування наведених в клопотанні ризиків є недоведеним. Просив суд, у випадку задоволення клопотання прокурора встановити розмір застави, достатній для запобігання порушень з боку його підзахисного.
Обвинувачений ОСОБА_6 проти клопотання прокурора заперечував, просив суд врахувати позицію його захисника.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Тобто, наведена норма закону містить посилання саме на обов'язок суду розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, саме до спливу визначеного строку тримання під вартою.
За правовими позиціями ЕСПЛ «обґрунтована підозра» це наявність фактів або відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення. Ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого.
Суд, розглядаючи питання доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, враховуючи, що рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, приходить до наступного.
Обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, в зв'язку із чим суд вкотре погоджується із твердженням сторони обвинувачення про те, що з урахуванням міри покарання, що може бути призначена обвинуваченому у разі визнання його винними, останній, перебуваючи на волі, дійсно матиме таку можливість та може спробувати переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у провадженні, оскільки має інформацію про їх місце проживання, і запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та попередити вчинення ним злочинів в подальшому. Але, на думку суду, навіть обґрунтоване звинувачення у вчиненні злочину в даному випадку не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого. Тому при вирішенні вказаного клопотання, крім наявності ризиків, встановлених при обранні запобіжного заходу, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України які продовжують існувати та не зменшились на теперішній час, суд на підставі наданих матеріалів кримінального провадження оцінив в сукупності всі обставини, в тому числі і: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у злочинах, у вчиненні яких він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; наявність у нього певних соціальних зв'язків.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що на теперішній час все ще існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, як вже вказував суд, обвинувачений раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 111-1 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, ч. 2 ст. 110 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Згідно з п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду. При цьому, відповідно практики Суду, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зав'язків, постійного місця роботи, утриманців), його поведінки під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади), поведінки під час попередніх судових засідань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Разом з цим, у справі «І.А. проти Франції» ЄСПЛ вказує, що національний суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, у справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ також нагадує, що існування розумної підозри, що заарештована особа вчинила правопорушення, є умовою sine qua non (те, без чого неможливо) для тривалого тримання під вартою, але через деякий час ця умова перестає бути достатньою. У таких випадках суд повинен встановити, ті чи інші підстави, наведені судовими органами, які виправдовують подальше позбавлення свободи. У разі «відповідності» і «достатності» таких підстав суд має також з'ясувати, чи компетентні національні органи виявили «особливу ретельність» у здійсненні провадження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ризики, передбачені п. 1,3 ч.1 ст. 177 КПК України, які існували на час обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , все ще не зменшилися та не перестали існувати на момент розгляду клопотання прокурора.
Більш того, існування наведених ризиків було предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який ухвалою від 14.08.2024 залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника та ухвалу суду першої інстанції від 19.06.2024 - без змін.
Таким чином, враховуючи всі вищенаведені відомості у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності факту існування ризиків, передбачених п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, якими прокурор обґрунтовував необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду клопотання прокурора всі ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду, та якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Всі інші питання, фактичні обставини кримінального провадження, питання винуватості чи не винуватості в скоєнні кримінального правопорушення, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
Під час розгляду клопотання прокурора судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, проте сторонами кримінального провадження до суду не надано відомостей щодо стану здоров'я обвинуваченого, щодо наявності у нього певних соціальних зв'язків, його майнового становища. Відсутні у суду й відомості про скасування ухвали слідчого судді про обранняпродовження стосовно ОСОБА_6 запобіжних заходів судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, суд вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Крім того, судом враховуються вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, згідно якої під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
З урахуванням наведених обставин, а також того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, суд вважає, що на момент розгляду клопотання прокурора встановлено наявність обґрунтованої підозри та достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та те, що інші більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і його належну поведінку, а також запобігти спробам переховування від суду, незаконного впливу на свідків у провадженні, перешкоджання судовому провадженні іншим чином, і приходить до висновку про відсутність підстав для скасування, зміни запобіжного заходу, та продовжує обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 131, 183, 184, 193-199, 314,315, 331, 350, 369-372, 395 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на шістдесят днів, а саме до 09.03.2025.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_6 - у той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали суду, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.
Оскарження ухвали не зупиняє її дію та не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя ОСОБА_1