Провадження № 1-кп/643/605/25
Справа № 643/23/25
08.01.2025 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні кримінальне провадження № 120242262000000941 від 16.11.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, інваліда ІІ групи, не одруженого, який офіційно не працює, раніше не судимого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
15.11.2024 приблизно о 23 год. 20 хв. ОСОБА_3 , знаходився разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем їх спільного мешкання в квартирі АДРЕСА_3 , де на кухні разом вживали алкогольні напої.
ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків розв'язав словесний конфлікт із ОСОБА_4 , яка образившись на нього і не бажаючи з ним конфліктувати, вийшла з кухні і пішла до кімнати.
Того ж дня, приблизно о 23 год. 30 хв. ОСОБА_3 , розлютившись на свою співмешканку, маючи протиправний умисел, спрямований на спричинення їй тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення шкоди здоров'ю потерпілої та тілесних ушкоджень, бажаючи їх настання, підійшов до ОСОБА_4 , яка сиділа в кімнаті на стільці спиною до нього, та умисно наніс їй один удар милицею в область голови ОСОБА_4 , яка відчувши сильний фізичний біль, схопила мобільний телефон та побігла на кухню, а ОСОБА_3 залишився у кімнаті та ліг у ліжко дивитись телевізор.
В результаті умисно нанесеного ОСОБА_3 удару, потерпілій ОСОБА_4 , відповідно до висновків експерта № 09/827-С/2024 від 20.11.2024, № 09/827-С/2024 від 21.11.2024, були спричинені синці та садна на голові, які могли утворитись від ударної дії тупих твердих предметів з обмеженою діючою поверхнею за механізмом удару-тертя-ковзання та за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Прокурором подане клопотання про розгляд обвинувального акту в спрощеному провадженні, яке суд вважає обґрунтованим з наступних підстав.
Кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим, відноситься до кримінальних проступків (ч. 2 ст. 12 КК України).
Згідно з ч. 2 ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту.
Як зазначає у своїх рішеннях ЄСПЛ, ані текст, ані дух ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не перешкоджають особі за вільним власним його або її бажанням відмовлятися, прямо або автоматично, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Проте така відмова повинна, якщо вона є, бути ефективною для цілей Конвенції, бути встановлена однозначно і повинні бути застосовані мінімальні гарантії, які відповідають її важливості (Pfeifer та Plankl проти Австрії, § 37). Крім того, вона не повинна суперечити жодному важливому інтересу суспільства (Ермі проти Італії [ВП], § 73; Сейдович проти Італії [ВП], § 86; Дворскі проти Хорватії [ВП], § 100).
До того, як можливо стверджувати, що обвинувачений чітко своєю поведінкою відмовився від важливого права, передбаченого ст. 6 Конвенції, необхідно продемонструвати, що він міг обґрунтовано передбачити наслідки своєї поведінки (Ермі проти Iталії [ВП]). § 74, Сейдович проти Італії [ВП], § 87).
Деякі гарантії ст. 6 Конвенції, такі як право на адвоката, яке є фундаментальним правом серед тих прав, які складають поняття справедливого судового розгляду та забезпечення ефективності решти гарантій, викладених у ст. 6 Конвенції, вимагають спеціального стандарту захисту «усвідомлена та розумна відмова», встановленого у прецедентному праві Суду (Дворскі проти Хорватії [ВП], § 101; Піщальніков проти Росії § 77-79).
Разом з обвинувальним актом прокурором надано заяву обвинуваченого ОСОБА_3 , складену в присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 , щодо беззаперечного визнання винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України та згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Крім того, надано письмову заяву потерпілої ОСОБА_4 , в якій підтверджено згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України та згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні за відсутності учасників судового провадження.
Ураховуючи обставини даної кримінальної справи, позицію обвинуваченого, висловлену за участі захисника, а також позицію потерпілої суд доходить висновку, що у цій справі дотримані необхідні мінімальні гарантії справедливого судового розгляду та відмова обвинуваченого від права на розгляд справи в загальному порядку, передбаченому Главою 28 КПК України, не суперечить завданням кримінального провадження та жодним важливим інтересам суспільства.
Отже, наявні підстави для розгляду обвинувального акта без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до
ч. 4 ст.107 КПК України не здійснювалось.
Згідно з ч. 2 ст. 382 КПК України, у вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Учасники судового провадження не оспорювали обставини вчинення кримінального правопорушення, які були встановлені органом досудового розслідування.
Відтак, у суду відсутні підстави надавати у даному вироку оцінку доказам, які зібрані органом досудового розслідування на підтвердження подій кримінальних правопорушень та винуватості обвинуваченого у їх вчиненні.
Розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 як кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч. 1 ст. 125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.
Враховуючи, що розгляд обвинувального акта здійснюється у спрощеному провадженні, суд встановлює відомості, що характеризують обвинуваченого, виключно на підставі даних, зібраних органом досудового розслідування.
Згідно матеріалів кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 вперше притягається до кримінальної відповідальності, є інвалідом 2 групи (загальне захворювання), у зареєстрованому шлюбі не перебуває, даних про офіційне працевлаштування немає, відомостей про перебування на його утриманні осіб не встановлено. На обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Інших відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, матеріали кримінального провадження не містять.
Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшує покарання суд визнає щире каяття.
Водночас, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає наступні обставинами, які обтяжують покарання: вчинення кримінального правопорушення щодо особи з інвалідністю; вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах; вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Таким чином, у ч. 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання.
При призначенні обвинуваченому покарання, з урахуванням вимог ст. 65 КК України, суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків; наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, а також наявність у обвинуваченого інвалідності.
Крім того, враховуючи обставини скоєного кримінального правопорушення, суд кваліфікує протиправне діяння обвинуваченого як таке, що пов'язане із домашнім насильством, з таких підстав.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 у справі № 453/225/19 зауважив, що Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (далі - Закон № 2227-VIII), який набрав чинності 11.01.2019, внесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів.
Серед іншого, КК України доповнено ст. 1261, якою передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Також було внесено зміни до ч. 1 ст. 67 КК України, яку доповнено п. 61 і визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, а в деяких складах злочинів таку обставину передбачено як кваліфікуючу ознаку.
Крім того, КК України доповнено ст. 911, якою передбачено застосування обмежувальних заходів до осіб, які вчинили домашнє насильство.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Як наголошується у Стамбульській конвенції (ст. 2), її положення застосовуються до всіх форм насильства щодо жінок, у тому числі до домашнього насильства, яке зачіпає жінок непропорційно.
З огляду на викладене Верховний Суд зробив висновок, що формулювання поняття «злочин, пов'язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 1261 КК і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому поняття «злочин, пов'язаний із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця, має комплексний характер й регламентується у різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
У контексті зазначеного «злочином, пов'язаним із домашнім насильством» слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один із елементів, перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у виді штрафу, оскільки інші види покарання не можуть бути призначені особі з інвалідністю другої групи, та застосувати до обвинуваченого обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 911 КК України. Відповідно до ч. 3 ст. 911 КК України заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
На переконання суду, такий вид покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та формування у свідомості обвинуваченого уявлення про неминучість покарання, у разі вчинення кримінального правопорушення.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого під час досудового розслідування не обирався. Прокурором клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу під час судового провадження не заявлялось. Враховуючи наведене, а також засади змагальності та диспозитивності кримінального провадження, суд не вбачає підстав за власною ініціативою вирішувати питання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов не пред'явлено, процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Питання щодо речових доказів і документів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. 2, 91, 368, 370, 374, 382, 395 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.
На підставі ст. 911 КК України застосувати відносно ОСОБА_3 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 3 (три) місяці.
Речові докази: 2 CD-R диски, на яких збережені аудіо-, відеозаписи з місця події (визнані речовими доказами згідно постанов дізнавача від 10.12.2024) - зберігати в матеріалах кримінального провадження № 120242262000000941 протягом усього часу їх зберігання.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту отримання його копії, з урахуванням особливостей, передбачених ч.1 ст. 394 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1