08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8206/23 пров. № А/857/26565/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року (головуючий суддя Остап'юк С.В., м. Івано-Франківськ) у справі №300/8206/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо непроведення перерахунку стажу за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.05.2023, зарахувавши до трудового стажу час перебування у засланні з 19.10.1950 до 07.03.1960 у потрійному розмірі на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років".
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач відноситься до категорії осіб «член сім'ї реабілітованого», а в матеріалах електронної пенсійної справи позивача відсутня інформація щодо необґрунтованого притягнення її до кримінальної відповідальності, необґрунтовано репресовану і згодом реабілітовану, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні. Зазначає про відсутність підстав для зарахування цього періоду до стажу роботи у потрійному розмірі.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов відмовити в задоволенні позову
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подала.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 08.01.1999 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.09.2004 № 478-12/2004, що підтверджується посвідченням від 05.11.2008 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Управління Міністерства внутрішніх справ Івано-Франківської області про реабілітацію № 3/3-449-р від 10.08.1993 позивач та її сім'я були виселені з села Підлужжя Станіславського району Станіславської області на спецпоселення в Красноярський край з 19.10.1950, звільнені з спецпоселення 07.03.1960. Рішенням Верховного суду УРСР від 29.05.1965 постанову від 02.11.1950 відносно позивача та її сім'ї відмінено, а справу провадженням припинено з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Згідно даної довідки на підставі ст. 3 Закону України №962-ХІІ вищевказані особи - реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або його вартості. При цьому, відомості про позивача в зазначеній довідці відсутні.
17.10.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою про зарахування періоду перебування під комендатурою до загального стажу в трикратному розмірі та перерахунок пенсії.
Відповідач листом № 10538-10061/Б-02/8-0900/23 від 08.11.2023 на заяву позивача повідомив про те, що оскільки позивач відноситься до категорії осіб «член сім'ї реабілітованого» та була примусово переселена, а в матеріалах електронної пенсійної справи позивача відсутня інформація щодо необґрунтованого притягнення її до кримінальної відповідальності, необґрунтовано репресованих і згодом реабілітованих, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні, тому для зарахування до стажу у потрійному розмірі періоду примусового переселення немає підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).
За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Колегія суддів акцентує, що відповідно до ст. 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Аналізуючи наведені норми, слід зробити висновок, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, відносяться такі особи:
- ті, які утримувались під вартою;
- які відбували покарання в місцях позбавлення волі;
- які перебували у засланні або перебували на примусовому лікуванні.
Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні в потрійному розмірі саме особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована.
Матеріалами справи, а саме, довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ Івано-Франківської області про реабілітацію № 3/3-449-р від 10.08.1993 підтверджується, що родина позивача - ОСОБА_2 , 1915 р.н., ОСОБА_3 , 1892 р.н., ОСОБА_4 , 1895 р.н., ОСОБА_5 , 1925 р.н., а також їхні неповнолітні діти, в тому числі позивач, були виселені з села Підлужжя Станіславського району Станіславської області на спецпоселення в Красноярський край з 19.10.1950, яких звільнено з спецпоселення 07.03.1960.
Згідно даної довідки на підставі ст. 3 Закону України №962-ХІІ вищевказані особи - реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
При цьому, відомості щодо позивача в зазначеній довідці відсутні.
Враховуючи наведене, період перебування позивача на спецпоселенні з 19.10.1950 до 07.03.1960 не підлягає зарахуванню до стажу роботи у потрійному розмірі, оскільки позивач є членом сім'ї репресованого, а не репресованою особою, відтак апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2024 року у справі № № 500/3332/23.
Водночас, колегія суддів вважає зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
З відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.11.2023 встановлено, що позивач відповідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї репресованої особи, яку реабілітовано.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів вважає, що підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а.
Враховуючи те, що позивач є членом сім'ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів приходить до висновку, що пенсія позивачу має бути підвищена на 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не проводиться.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі №300/8206/23 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо непроведення ОСОБА_1 , як члену сім'ї реабілітованої особи, яку було примусово переселено, підвищення до пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 , як члену сім'ї реабілітованої особи, яку було примусово переселено, перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням виплачених сум, з 01.05.2023.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар