08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/531/23 пров. № А/857/24099/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (головуючий суддя Гебеш С.А., м. Ужгород) у справі 260/531/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі 366 333,30 гривень; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 додаткову допомогу у розмірі 366 333, 30 гривень.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті додаткової грошової допомоги, виходячи з пропорційного розрахунку на місяць у розмірі 100000 гривень відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2024 року у період з червня 2022 року по листопад 2022 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову допомогу у період з червня 2022 року по листопад 2022 року, виходячи з пропорційного розрахунку на місяць у розмірі 100000 гривень відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2024 року, з урахуванням виплаченого грошового забезпечення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи.
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що позивач не має права на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., оскільки у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 не отримував поранення чи травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. Наголошує, що згідно довідки про обставини травми від 13.05.2024 № 229 травмування солдата ОСОБА_1 не пов'язане із безпосередньою участю в бойових діях, а пов'язане із виконанням військової служби. Вважає, що позивач не мав підстав для отримання додаткової винагороди за період проходження лікування, оскільки його травмування не пов'язане із захистом Батьківщини.
Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 березня 2022 року №8 позивача - солдата ОСОБА_1 призначено стрільцем першого стрілецького відділення другого стрілецького взводу другої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 та визначено таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с. 9-10).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 09 липня 2022 року №327 позивач, як рядовий солдат, перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 03 березня 2022 року (а.с. 11).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 29 вересня 2022 року №195 позивач в період з 13 квітня 2022 року по 02 червня 2022 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів (а.с. 12).
Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) (Додаток 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ), виданою військовою частиною НОМЕР_1 , позивач під час відпочинку у АДРЕСА_1 , 02 травня 2022 року одержав травму у вигляді вивиха правого надколінника. Ознак алкогольного сп'яніння не виявлено (а.с. 13).
За результами медичного обстеження військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 , позивачем було отримано довідки №741/1958 від 26.08.2022 року (а. с. 18) та №962/2397 від 26.09.2022 року (а.с. 19), відповідно до яких встановлено причинний зв'язок отриманої ним травми з проходженням військової служби.
В довідках зазначено, що нещасний випадок мав місце під час перебування позивача в АДРЕСА_1 , що входить до складу Святогірської міської територіальної громади, яка згідно з пунктом 6 розділу II Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) в редакції згідно зі змінами, внесеними наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №105 від 01 червня 2022 року та №113 від 10 червня 2022 року, перебувало в районі ведення бойових дій. Перебування позивача у вказаному населеному пункті, а також його участь у Захисті Батьківщини за тотожний період, протягом якого село Хрестище знаходилося в районі проведення воєнних (бойових) дій, підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13 квітня 2022 року.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання додаткової грошової допомоги, виходячи з пропорційного розрахунку на місяць у розмірі 100000 гривень відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2024 року у період з червня 2022 року по листопад 2022 року, оскільки в матеріалах справи довідкою №195 від 29.09.2022 підтверджується те, що позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної рф в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Апеляційний суд, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 цього Закону).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 “Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України 28.02.2022 року прийняв Постанову № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», п.1 якої (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “є Підтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
В абз. 4 п. 1 Постанови №168 (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
З аналізу наведених норм слід зробити висновок, що збільшена до 100 000 грн. додаткова винагорода виплачується у період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України ( в тому числі тим, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я) за умови безпосередньої їх участі у бойових діях.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди врегульовувалось телеграмою Міністра оборони України № 248/1298 від 25.03.22 ( далі - ТЛГ № 248/1298 ).
Як визначено в п. 3 ТЛГ № 248/1298 райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
При цьому, документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати є такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надається довідка командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
Відповідно до п. п. 5, 6 зазначеної телеграми виплата додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 гривень за місяць обов'язково зазначаються підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку № 2 до цієї телеграми).
Отже, необхідними умовами для виплати позивачу збільшеної до 100 000 грн. додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини є безпосередня його участь у бойових діях, документальне підтвердження факту поранення (контузії, травми, каліцтва) та пов'язаність цього поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини.
Апеляційний суд констатує, що згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) позивач отримав травму під час відпочинку у селі Хрестище Донецької області, в ході російсько-української війни, 02 травня 2022 року у вигляді вивиха правого надколінника. Ознак алкогольного сп'яніння не виявлено (а.с. 13).
Наведене стало підставою для прийняття 02 травня 2022 року позивача на стаціонарне лікування до КП "Близнюківська центральна районна лікарня" Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, що підтверджено випискою із медичної картки амбулаторного хворого №1422.
Внаслідок медичної евакуації 08 червня 2022 року із закладу, в якому позивач перебував на стаціонарному лікуванні, його було змінено на Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, звідки позивач вибув 09 червня 2022 року (виписка №6084). Згідно з наступним етапом медичної евакуації позивач був направлений до Національного військово-медичного клінічного центру "ГВКГ" МО України, де за результатами обстежень встановлено діагноз "хронічна латеральна нестійкість наколінника правого колінного суглобу", та як наслідок рекомендацію лікаря щодо госпіталізації в травматологічному відділенні Залізничної лікарні м. Києва для оперативного лікування.
Відповідно до виписного епікризу із медичної картки стаціонарного хворого №721 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Київській клінічній лікарні на залізничному транспорті №1 АТ "Ук5раїнська залізниця" з 10 червня 2022 року по 28 червня 2022 року.
Перебування позивача на реабілітації протягом періоду, що почався з липня 2022 року та тривав до листопада 2022 року підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 №128 від 01.07.2022, №157 від 30.07.2022, №187 від 29.08.2022, №216 від 27.09.2022 та №246 від 27.10.2022.
Обома сторонами визнається, що позивач з травня 2022 року по листопад 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я та на реабілітації.
Однак, апелянт вказує, що в документах (виписка із медичної картки хворого № 6084), які містяться в матеріалах справи зазначається, що позивач отримав травму в побутових умовах - оступився під час перебування на території військової частини, тобто травма є нещасним випадком і не пов'язана із виконанням бойового завдання та захистом Батьківщини.
Отже, спірними для вирішення даної справи і такими, що підлягають встановленню, є обставини отримання позивачем травми під час безпосередньої його участі у бойових діях, а також причинний зв'язок цієї травми із захистом Батьківщини.
За результами медичного обстеження військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 позивачем було отримано довідки №741/1958 від 26.08.2022 року (а.с. 18) та №962/2397 від 26.09.2022 року (а.с. 19), відповідно до яких встановлено причинний зв'язок отриманої ним травми - ТАК, пов'язана з проходженням військової служби.
Щодо визначення причинного зв'язку травми із захистом Батьківщини колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.10. ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Пунктом 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 закріплено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема, д) "захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в періоди служби, передбачені підпунктами «а», «ґ» цього пункту, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.
У п.п. ґ) п. 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 визначено, що формулювання «Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» приймається ВЛК, якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції (операції об'єднаних сил) у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.
Пунктом 2.17 вказаного положення визначено, що постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).
Отже, Положенням №402 визначено порядок встановлення ВЛК причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України, а також умови, за яких таке поранення (контузія, травма) визнається пов'язаним із захистом Батьківщини, а за яких - пов'язаним з виконанням військової служби.
Тобто, поняття «пов'язане з проходженням військової служби» та «пов'язане із захистом Батьківщини» є різними за значенням.
Разом із цим, колегія суддів наголошує, що постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймається у формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» на підставі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Довідкою про обставини травми, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , встановлено, що позивач під час відпочинку у селі Хрестище Донецької області 02 травня 2022 року отримав травму у вигляді вивиха правого надколінника.
Таким чином, докази, які є в матеріалах справи, не дають можливості встановити, що травма (вивих правого надколінника) позивача, внаслідок якого він проходив стаціонарне лікування, є пов'язана із захистом Батьківщини.
Будь-яких доказів та документального підтвердження того, що травма отримана внаслідок безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дій позивачем не надано.
Крім того, відповідачем на виконання рішення суду у справі № 260/3878/23 було надано довідку про обставини травми від 13.05.2024 № 229, яка подавалась у суд першої інстанції і знаходиться на аркуші справи 125, згідно якої травмування ОСОБА_1 не пов'язане із безпосередньою участю в бойових діях та пов'язане із виконанням військової служби.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання додаткової грошової допомоги, виходячи з пропорційного розрахунку на місяць у розмірі 100000 гривень відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2024 року у період з червня 2022 року по листопад 2022 року, є помилковими.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Докази надають суду учасники справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Нормами ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
З огляду на викладене, а також у зв'язку з тим, що позивачем не доведено права на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок травми, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення постанови про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі 260/531/23 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар