08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/7774/24 пров. № А/857/24398/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року (головуючий суддя Максимчук О.О., м. Рівне) у справі №460/7774/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у обчисленні розміру пенсії за віком позивачу при її призначенні вперше з 01.03.2023 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки; зобов'язати відповідача здійснити з 01.03.2023 перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком, яка відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020-2022 роки, проіндексованої на коефіцієнт підвищення такої заробітної плати на 1,197 з 01.03.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного за цим Законом, на інший, а відтак показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії за Законом № 1058-IV. Вказує, що до 01.03.2023 отримував пенсію, яка була призначена відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), а з 01.03.2023 призначено пенсію за віком на умовах Закону №1058-IV. Зазначає, що у його випадку мало місце призначення пенсії за іншим законом.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , як пенсіонер, перебуває на обліку у відповідача, з 12.11.2010 позивачу призначено пенсію за віком за Законом №3723-XII, а з 01.03.2023 переведено з пенсії призначеної відповідно до Закону №3723-XII на пенсію за віком згідно з Законом №1058-IV, для обчислення якої відповідачем використано показник середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки (3764,40 грн), підвищений: з 01.03.2019 на коефіцієнт 1,17 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124; з 01.05.2020 на коефіцієнт 1,11 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 №251; з 01.03.2021 на коефіцієнт 1,11 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 №127; з 01.03.2022 на коефіцієнт 1,14, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118; з 01.03.2023 на коефіцієнт 1,197 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168, тобто використана відповідачем для обчислення з 01.03.2023 пенсій за віком позивача заробітна плата становить 7405,03 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197), що підтверджується листом відповідача від 08.04.2024 №1700-0202-8/19587 та розрахунками пенсії позивача від 10.03.2023 та від 05.09.2018.
Листом від 08.04.2024 за №1700-0202-8/19587 за результатами розгляду адвокатського запиту адвоката позивача відповідач повідомив, що при обрахунку пенсії позивача за віком з 01.03.2023 відповідачем застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки з подальшою індексацією (7405,03 грн), а підстав для врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020 - 2022 роки немає, оскільки пенсія за віком призначається безстроково і позивач реалізував своє право на призначення пенсії за віком. Для обчислення пенсії позивача враховано заробітну плату за періоди з 01.09.1991 по 31.05.1998 на підставі довідок від 15.01.2008 №2 та від 24.04.2008 №01/10-477-02.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки мало місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, відтак показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №3723-XII, на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком.
Апеляційний суд погоджується з таким судовим рішенням і зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ст. 27 Закону № 1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П= Зп х Кс, де: П - розмір пенсії; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.
Частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону № 1058 у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно із п.3 Порядку проведення перерахунку пенсії без додаткового звернення особи відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.05.2018 року №10-1, перерахунок пенсії проводиться пенсіонеру, який після призначення (перерахунку) пенсії:
1) продовжував працювати та має не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію або із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії;
2) продовжував працювати і має менш як 24 місяці страхового стажу. Перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки з дня звернення за призначенням (попереднім перерахунком) пенсії.
Перерахунок проводиться з урахуванням страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) та із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію.
З аналізу наведених норм Закону №1058-IV вбачається, що перерахунок пенсії проводиться з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходиться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, визначена законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 336/372/16-а.
Частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що визначена частиною другою статті 40 цього Закону середня заробітна плата (дохід) для призначення пенсії, тобто за три календарні роки, що передують року звернення, застосовуються лише у випадку переведення з одного виду пенсії на інший або призначення пенсії вперше.
Згідно із пунктом 13 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до законів України “Про державну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про наукову і науково-технічну діяльність», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення.
З огляду на вказане, частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV встановлений порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-IV. У випадку переведення на інший вид пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII на підставі рішення 956120807913. З 01.03.2023 позивача переведено з пенсії за віком, призначеної за нормами Закону №3723-XII, на пенсію за віком за нормами Закону №1058-IV.
Пенсія державного службовця є різновидом пенсії за віком, оскільки на її призначення мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку.
Оскільки мало місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, відтак показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №3723-XII, на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.11.2022 у справі №560/4589/21, від 18.05.2023 у справі №560/19830/21, від 27.06.2023 у справі №500/4392/22.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у пенсійного органу обов'язку застосувати при обчисленні пенсії позивача показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три останні роки, тобто за 2020, 2021, 2022 роки.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі №460/7774/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар