07 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/502/24 пров. № А/857/16381/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі № 500/502/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
суддя в 1-й інстанції Баб'юк П.М.,
дата ухвалення рішення 27.05.2024,
місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль,
дата складання повного тексту судового рішення 27.05.2024,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд стягнути з відповідача податковий борг в сумі 55267,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач зареєстрований як платник податків та перебуває на обліку у Тернопільській ДПІ Головного управлінні ДПС у Тернопільській області. За відповідачем рахується податковий борг по платежу податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 55267,26 грн (пеня). Контролюючим органом вживались заходи для стягнення заборгованості, однак податковий борг відповідачем не погашено, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №500/502/24 позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг по платежу податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування (пеня) в сумі - 55267,26 грн.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згадуючи у спірному рішенні про те, що нарахування пені здійснювалось у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання відповідно до податкового повідомлення-рішення №0087231702 від 28.11.2014, суд першої інстанції не врахував, що на підставі вказаного податкового повідомлення-рішення Тернопільським окружним адміністративним судом 09.02.17 було винесено відповідну постанову у справі №819/1683/16 про стягнення з апелянта відповідного грошового зобов'язання.
На виконання вищезгаданої постанови суду від 09.02.17 відповідним органом ДВС 09.06.17 було відкрито відповідне виконавче провадження по стягненню з апелянта боргу, який стягувався певними щомісячними платежами шляхом утримання з заробітної плати в період з лютого 2021 року по квітень 2022 року.
Згадане вище виконавче провадження постановою державного виконавця лише 30.06.22 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, незважаючи на те, що ще у квітні того ж року були проведені остаточні розрахунки.
Апелянт вказує, що нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відповідний рахунок платника податків та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань, як то визначено у пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 ПК України.
Таким чином погашення боргу в межах виконавчого провадження є іншим випадком погашення податкового боргу у правозастосуванні пп. 129.3.1 п.129.3 ст.129 ПК України.
Крім того, будь-яке нарахування позивачем пені починаючи з 30.06.22 по 23.04.23 з яким погодився суд першої інстанції є протиправним.
Місцевий суд поверхнево оглянувши розрахунок пені, представлений позивачем, не пересвідчився в тому: чи дійсно мала місце сплати податкового боргу саме апелянтом, і саме у ті дати, що зазначені в цьому розрахунку.
Із розрахунку пені вбачається, що її розмір обраховано за період з 21.01.15 - по 23.04.23 включно, з урахуванням вимог пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК України, виходячи із облікової ставки НБУ 16 % річних, яка застосована до усього періоду її обчислення.
Втім слід зауважити, що законодавець у п. 129.4 ст. 129 ПК України (в редакції цієї норми у період з 21.01.15 по 31.12.16 включно) вказав, що пеня, визначена пп. 129.1.1 п. 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Крім цього, при обчисленні пені позивачем невірно враховано кількість календарних днів за які вона нараховувалась, про що місцевий суд у спірному рішенні промовчав, хоча за процесуальним законом мав і зобов'язаний був надати цьому оцінку.
Податкова вимога від 08.12.15 також підтверджує правомірність вимог позивача, адже вона виставлена апелянту на підтвердження існування податкового боргу, але без нарахованої пені.
Строк стягнення визначений у ст.102 ПК України не поширюється на суму податкового боргу в сумі 68247,32 , який був стягнутий з відповідача за судовим рішенням, адже остання стягувалась в межах відповідного виконавчого провадження про що йшлося вище.
Тобто пеня не нараховується, якщо минуло більше 1095 днів від дня, коли у податкового органу виникло право нарахувати пеню платнику податків за умови, що загальна сума боргу перевищувала 3060 грн.
Крім того, не встановлення судом першої інстанції дати початку перебігу строку давності щодо всіх складових податкового боргу має вплив на висновок у тому чи було у позивача право вживати будь-які заходи щодо стягнення нарахованої пені за період з 21.01.15 по 18.03.17 та нараховувати її після квітня 2022 (дата останнього утримання з заробітної плати Апелянта), а тим більше після 30.06.22 (дата закінчення виконавчого провадження).
Апелянтом також наголошено, що ним саме зараз згадується, як доказ, довідка від 18.06.24. №123/06-А про утримані із його заробітної плати суми у межах відкритого виконавчого провадження у справі №819/1683/16, яка свідчить про те, що суми, що наведені в ній не відповідають тим сумам, що згадані у розрахунку пені, представленої позивачем і враховані місцевим адміністративним судом.
Апелянт просив скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №500/502/24 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла переконання, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування пені відповідачу здійснено контролюючим органом по узгодженому податковому зобов'язанні відповідно до податкового повідомлення-рішення №0087231702 від 28.11.2014. Нарахування пені відбувалось в автоматичному режимі кожного разу після сплати частини основного боргу, що підтверджується розрахунком доданим до позовної заяви. (аркуш справи 7)
Порушень вимог ПК України при нарахуванні пені судом не встановлено. При цьому, встановлений строк звернення з позовом про стягнення вказаної пені позивачем не пропущено.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із наступного.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фізична особа ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебуває на податковому обліку у Тернопільській ДПІ Головного управління ДПС у Тернопільській області як платник податків.
Станом на 15.11.2023, у ОСОБА_1 наявний податковий борг перед бюджетами та державними цільовими фондами по платежу податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі - 55267,26 грн (пеня).
Так, із матеріалів справи слідує, що нарахування вказаної суми пені у відповідача відбулося у зв'язку із несплатою узгодженого податкового зобов'язання відповідно до податкового повідомлення-рішення №0087231702 від 28.11.2014 (арк. справи 7) за період:
- з 21.01.2015 по 06.07.2021 на суму пені 16644,16 грн;
- з 21.01.2015 по 22.09.2021 на суму пені 9679,15 грн;
- з 21.01.2015 по 26.04.2022 на суму пені 5739,66 грн;
- з 21.01.2015 по 23.04.2023 на суму пені 17568,02 грн;
- з 21.01.2015 по 23.04.2023 на суму пені 5636,27 грн.
Заявлена в позовних вимогах сума податкового боргу (пені), підтверджується також наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: довідкою про наявність заборгованості станом на 15.11.2023 (арк. справи 5), відомостями з інтегрованої картки платника податків (арк. справи: 10-12).
Відповідно до ст.59 Податкового кодексу України податковим органом 08.12.2015 винесено податкову вимогу №29257-23.
Оскільки відповідачем узгоджену суму податкового боргу не погашено, позивач в межах своїх повноважень звернувся до суду із цим позовом.
Апеляційний суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, керується таким.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 14.1.39 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
Підпунктами 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (пункту 49.2 статті 49 ПК України).
Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
В межах вказаного спору перевірці підлягають обставини щодо наявності податкового боргу, за стягненням якого звернувся контролюючий орган.
Згідно із підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Відповідно до вимог п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
У відповідності до п. 129.1 ст. 129 ПК України, нарахування пені розпочинається: при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов'язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов'язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов'язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом; при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.
Згідно пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 ПК України, нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відповідний рахунок платника податків та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.
У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. (п.102.4 ст. 102 ПК України)
Судом першої інстанції встановлено, що нарахування пені відповідачу здійснено контролюючим органом по узгодженому податковому зобов'язанні відповідно до податкового повідомлення-рішення №0087231702 від 28.11.2014. Нарахування пені відбувалось в автоматичному режимі кожного разу після сплати частини основного боргу, що підтверджується розрахунком доданим до позовної заяви. (аркуш справи 7)
Так, з матеріалів справи встановлено, 08.12.2015 податковим органом прийнято та направлено на адресу ОСОБА_1 податкову вимогу № 29257-23 на суму 68247,32 грн., з яких 54429,69 грн. за основними платежами, 13817,63 грн. штрафні (фінансові) санкції, 0,00 грн. пеня за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов'язання.
Позивач звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 68247,32 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 по справі №819/1683/16, позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з відповідача 68247,32 грн на користь Тернопільської ОДПІ Головного управління ДФС у Тернопільській області.
09.06.2017 головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 54089468 про стягнення податкового боргу в сумі 68247,32 грн. з ОСОБА_1 на користь ДФСУ ТОДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області.
Згідно з п. 1. п. 3 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті ( п.1 розд. VII Інструкції).
Порядок перерахування коштів з депозитного рахунку на рахунок стягувача визначено пунктами 11 - 13 розд. VII Інструкції, в яких зазначено, що стягувачу - юридичній особі кошти перераховуються не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня їх надходження на відповідний рахунок.
Згідно п.14 розд. VII Інструкції перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», 30.06.2022 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №54089468 та зазначено, що згідно з обліку депозитних сум борг, виконавчий збір та витрати стягнуто в повному обсязі.
Відповідно до положень пунктів 2 розділу І, пункту 1 розділу ІІ Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, інтегрована картка платника (далі - ІКП) призначена для оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу. Метою такого обліку є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень. Територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Відповідно до п. 6 гл. 2 розд. ІІІ Порядку № 5 у разі погашення податкового боргу автоматично проводиться розрахунок пені відповідно до пункту 129.1 та підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 розділу II Кодексу та відображається відповідними операціями щодо нарахування пені в ІКП.
Відповідно до п.п. 1 п. 2 гл. 1 розд. VІ Порядку № 5 первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу (заборгованості зі сплати платежів до бюджетів) та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є відомості Казначейства про надходження сум податків, зборів, єдиного внеску у вигляді технологічних файлів @B та @E.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Проте, згідно з розрахунком пені, а також відомостями інтегрованої картки платника податку з'ясовано, що нарахування пені позивачу здійснено у періоди:
- з 21.01.2015 по 06.07.2021 на суму пені 16644,16 грн;
- з 21.01.2015 по 22.09.2021 на суму пені 9679,15 грн;
- з 21.01.2015 по 26.04.2022 на суму пені 5739,66 грн;
- з 21.01.2015 по 23.04.2023 на суму пені 17568,02 грн;
- з 21.01.2015 по 23.04.2023 на суму пені 5636,27 грн.
Судом першої інстанції задовольняючи позов повністю, попри наявність відзиву відповідача та відповідних його аргументів про наявність виконавчого провадження та його закриття у зв'язку з повним виконанням рішення суду від 09.02.2017, не надав оцінки доводам про повне виконання судового рішення ще у 2022 році та не з'ясував чому нарахування пені продовжилося після виконання судового рішення.
Крім того, судом апеляційної інстанції досліджено розрахунок пені, долучений до матеріалів справи та з'ясовано, що у рядках 3, 4, 5 такого пеню нараховано за періоди з 21.01.2015 року по 26.04.2022 - 2509 днів, з 21.01.2015 по 23.04.2023 - 2509 днів та з 21.01.2015 по 23.04.2023 - 2509 днів, зазначено про сплату трьох сум - 5219,45 грн, 15975,79 грн та 5125,42 грн та відповідно залишки різних сум несплаченої пені - 5739,66 грн, 17658,02 грн, 5636,27 грн. відповідно.
Відповідно п. 60.1.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.
Судом першої інстанції не надано оцінки факту права вимоги у контролюючого органу та звернення до суду із позовом у зв'язку з погашенням податкового боргу позивачем у 2022 році.
Апеляційний суд звертає увагу на доводи про нарахування пені в автоматичному режимі, за відповідною формулою, однак не може ствердити про вірність такого обчислення, оскільки відповідачем наведено дані щодо коливання облікової ставки у відповідному періоді. При цьому, колегія суддів у зв'язку з викладеними обставинами щодо погашення основного боргу ще у 2022 році позбавлена можливості обчислити суму пені, яка може бути стягнута з позивача.
При цьому, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк звернення до суду з позовом про стягнення вказаної позивачем ним не пропущено.
Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі №500/502/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк