07 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/643/24 пров. № А/857/25666/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року про встановлення судового контролю у справі № 300/643/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду,-
суддя в 1-й інстанції Микитюк Р.В.,
дата постановлення ухвали 25.09.2024,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення не зазначено, -
Представник ОСОБА_1 , 30.01.2024 через систему "Електронний суд" звернулася до суду з адміністративним позовом до Калуської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 позов ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Калуської міської ради щодо неприйняття в місячний строк рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.12.2023 про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0410 га, кадастровий номер 2610400000:07:004:0026, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, місце розташування: АДРЕСА_1 . Зобов'язано Калуську міську раду розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 05.12.2023 про викуп земельної ділянки, площею 0,0410 га, кадастровий номер 2610400000:07:004:0026, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, місце розташування: АДРЕСА_1 та прийняти рішення у відповідності до вимог ст. 128 Земельного кодексу України".
Сторони вищезазначене рішення не оскаржували, а тому дане рішення від 08.05.2024 у справі №300/643/24, на підставі частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набрало законної сили 10.06.2024.
16.09.2024 через систему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання Калуської міської ради подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 25.09.2024 в задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 у цій справі - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, таку оскаржив представник позивача, подавши на неї апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову про задоволення заяви від 16.09.2024 про судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі №300/643/24 в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Зазначає, що норми ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не вказують на те, що обов'язковою передумовою для здійснення судового контролю за вимогами цієї статті є використання позивачем способу судового контролю за ст. 287 КАС України.
Отже, судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачеві у застосуванні заходів судового контролю згідно зі ст. 382 КАС України, з огляду на те, що рішення може бути виконано у процедурі виконавчого провадження, а тому оскаржувана ухвала суду від 25.09.2024 підлягає скасуванню як незаконна.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
У даній справі характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, а тому з урахуванням вимог ст.ст. 12, 312 КАС України справу належить розглядати у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи ухвалу від 25.09.2024 суд першої інстанції виходив з того, що 24.06.2024 судом видано позивачеві (заявнику) виконавчий лист у даній справі з метою примусового виконання зобов'язальної частини судового рішення у цій справі.
Наведений виконавчий лист № 300/643/24 перебуває на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується постановою державного виконавця від 28.06.2024 про відкриття виконавчого провадження № 75416153, що підтверджується інформацією про виконавче провадження від 16.09.2024.
Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Суд першої інстанції вказав, що заявник не навів належних та достатніх обґрунтувань того, що рішення суду не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження.
Таким чином, оскільки представником позивача не надано доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення під час можливості його примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується таким.
Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Стаття 129-1 Конституції України передбачає здійснення судом контролю за виконанням судового рішення.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах установлено ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Отже, заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення підлягає вирішенню судом, який розглянув справу по суті та прийняв рішення не на користь суб'єкта владних повноважень.
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого врегульований ст. 382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Європейським судом з прав людини, зокрема, в рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» (п. 40) зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» №29439/02 від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» №1811/06 від 19 лютого 2009 року). При цьому, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати те, чи виконано судове рішення, причини, які призводять до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Відповідно до статей 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 372 КАС України).
Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII).
Згідно з нормами ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Частиною 8 ст. 382 КАС України визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Підсумовуючи викладене у сукупності, можливими є наступні висновки: примусове виконання рішення суду зобов'язального характеру здійснюється шляхом його звернення до примусового виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»; судовий контроль за виконанням рішення суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили, може здійснюватися двома шляхами - в порядку ст. 287, а також ст. 382 КАС України; судовий в контроль в порядку ст. 287 КАС України здійснюється за зверненням учасника виконавчого провадження, тобто у випадку, коли рішення суду виконується в примусовому порядку; встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України віднесено до дискреційних повноважень суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд першої інстанції вірно врахував обставини про те, що 24.06.2024 судом видано позивачеві (заявнику) виконавчий лист у даній справі з метою примусового виконання зобов'язальної частини судового рішення у цій справі та такий перебуває на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується постановою державного виконавця від 28.06.2024 про відкриття виконавчого провадження № 75416153 за інформацією про виконавче провадження від 16.09.2024.
Відтак, виконання рішення суду від 08.05.2024 у справі №300/643/24 здійснюється в примусовому порядку і державний виконавець володіє достатнім обсягом повноважень впливу на боржника з метою забезпечення його виконання, оскільки статтею 63 Закону №1404-VIII передбачено накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин; у випадку, якщо накладення штрафів не призводить до виконання рішення суду зобов'язального характеру, державний виконавець скеровує матеріали для порушення кримінального провадження щодо боржника. Якщо стягувач вважає, що державний виконавець не здійснює належних дій щодо примусового виконання рішення суду, він вправі оскаржити дії/бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби до суду в порядку, передбаченому ст. 287 КАС України.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов підставного висновку про недоцільність паралельного застосування передбаченого статтею 382 КАС України заходу судового контролю за виконанням рішенням суду у справі.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти Україн'и (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain)» № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги сторони позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №300/643/24 про відмову у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк