про залишення позовної заяви без руху
07 січня 2025 року Київ № 320/61835/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Білоноженко М.А.,
розглянувши позовну заяву в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доДепартаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо нарахування ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно) та зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України нарахувати невиплачені ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно) з розрахунку базового місяця - січень 2008 та виплатити їх на корить позивача;
- визнати протиправними дії Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України при нарахуванні і виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 23.06.2020 без врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України здійснити перерахунок і виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 23.06.2020 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- визнати протиправними дії Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 23.06.2020, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 23.06.2020, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яке обґрунтовано тим, що право на доступ до суду є гарантованим Конституцією України та є основоположним, крім того наголосила на тому, що позивач не є обізнаним у змінах законодавства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є нарахування та виплата позивачу індексації за 2018-2020 роки.
Таким чином спір щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення у повному обсязі є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 ст. 9 цього Закону передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно зі ст. 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі №359/8843/16-а.
Таким чином, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, входить до структури грошового забезпечення, та має періодичний характер.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Так, в період з 2016 по 2018 роки ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
До 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, суд звертає увагу і на те, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України фактично почав відліковуватись з 01.07.2023 (з дня скасування карантину) та мав закінчитись у жовтні 2023 року (02.10.2023 - тримісячний строк з дня скасування карантину).
В той же час, позивача було звільнено зі служби 20.11.2023, а вчиняти активні дії щодо встановлення обставин не виплати грошового забезпечення у повному обсязі лише 04.12.2024, коли його представник звернувся з адвокатським запитом до відповідача.
Враховуючи вищенаведене, тримісячний строк повинен бути обрахований з дати звільнення позивача зі служби, а саме з 30.04.2023, а не з моменту початку вчинення активних дій щодо встановлення обставин порушеного права позивача.
До суду з даним позовом позивач звернувся лише 21 жовтня 2024 року, тобто не в межах установлених законодавством строків.
Суд звертає увагу позивача на той факт, що отримання відповіді від відповідача не є тим моментом з якого необхідно відраховувати строк звернення до суду, оскільки триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, позивачем пропущено тримісячний строк відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року.
Посилання представника позивача на необізнаність позивача із змінами в законодавстві не можуть свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Частинами 1 та 2 ст.123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, позивачу необхідно усунути зазначений недолік позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших (відмінних) підстав пропуску строку звернення до суду та надати докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 5, 161, 169, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя Київського окружного адміністративного суду, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з моменту отримання ухвали.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
5. Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Білоноженко М.А.