06 січня 2025 року справа №320/56083/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до СБ України в особі Департаменту захисту національної державності, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до СБ України в особі Департаменту захисту національної державності (далі - відповідач), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - третя особа) про визнання протиправними та скасування постанови відповідача від 26.06.2023р. про заборону в'їзду позивачу в Україну строком на три роки, зобов'язання відповідача повідомити третій особі про відкликання доручення Департаменту захисту національної державності СБУ від 26.06.2023р. №5/2/4-8982 щодо заборони позивачу в'їзду в Україну строком до 26.06.2026р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржувана постанова відповідача про заборону в'їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль - ОСОБА_1 строком на 3 (три) роки є протиправною та підлягає скасуванню, позаяк покладені в основу постанови обставини щодо наявності у діях позивача загрози національній безпеці України та громадському порядку, які можуть призвести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України, є припущенням та уявним формулюванням вигаданої загрози, що свідчить про те, що відповідач порушує принцип невинуватості, оскільки будь-яких відомостей про те, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров'ю населення України не надано. Крім того, в оскаржуваній постанові відповідача не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Відповідачем до суду подано відзив, в якому представник наголошує на правомірності оскаржуваної постанови, тому просить суд у задоволенні заявленого позову відмовити у повному обсязі.
Пояснень до суду від третьої особи станом на момент розгляду справи - не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Позивач, ОСОБА_2 , є громадянином Держави Ізраїль (паспорт від 22.10.2023р. № НОМЕР_1 ; станом на момент виникнення спірних правовідносин, був документований паспортом за НОМЕР_2).
Листом від 11.09.2024р. №19-62245/18/24 Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив представнику позивача, що станом на 11.09.2024р. на виконанні служби перебуває доручення Департаменту захисту національної державності СБУ від 26.06.2023р. №5/2/4-8982 щодо заборони позивачу в'їзду в Україну строком до 26.06.2026р.
Листом Департаменту захисту національної державності СБУ від 20.09.2024р. №5/2/4-П-12/98 представнику позивача повідомлено про те, що згідно ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в інтересах забезпечення національної безпеки щодо позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки, оформлене постановою відповідача від 26.06.2023р. б/н.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Частинами першою та другою вказаної статті встановлено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Водночас, згідно пунктів 2-7 приписів Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 29.01.2021р. №31 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.03.2021р. за №399/36021) (далі - Інструкція №31), рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
У порядку, передбаченому цією Інструкцією, рішення про заборону в'їзду приймається також:
- за інформацією, отриманою від органу безпеки іноземної держави, з урахуванням відповідних міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України;
- за поданням Міністерства закордонних справ України (далі - МЗС) відповідно до резолюцій Ради Безпеки ООН, в яких передбачено застосування персональних санкцій.
У разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління СБУ (далі - ЦУ СБУ), регіональним органом СБУ (далі - уповноважений підрозділ СБУ) готується довідка.
У довідці зазначаються:
- дані про іноземця, якому передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону;
- відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні; строк заборони в'їзду в Україну іноземцю (три роки).
Під час дії в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану у довідці не зазначаються відомості, визначені абзацами шостим - восьмим цього пункту, окрім відомостей про результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ.
Довідка, підготовлена регіональним органом СБУ, разом з матеріалами, що підтверджують обставини і характер вчинення іноземцем діяння, яке суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України (далі - матеріали), направляються на погодження до функціонального підрозділу ЦУ СБУ за лінією роботи.
Начальник функціонального підрозділу ЦУ СБУ за лінією роботи зобов'язаний не пізніше десяти робочих днів з дня надходження довідки та матеріалів погодити довідку та повернути її разом з матеріалами до регіонального органу СБУ.
Якщо інформація, викладена у довідці або в матеріалах, є необґрунтованою та/або її недостатньо для прийняття рішення про заборону в'їзду, начальник функціонального підрозділу ЦУ СБУ за лінією роботи повертає матеріали та довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням і пропозиціями щодо усунення недоліків.
На підставі відомостей, викладених у довідці, в уповноваженому підрозділі СБУ готується постанова про заборону в'їзду в Україну.
У постанові про заборону в'їзду в Україну не допускається викладення інформації з обмеженим доступом.
Постанова про заборону в'їзду в Україну складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником уповноваженого підрозділу СБУ та погоджуються: у ЦУ СБУ - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі СБУ - начальником цього органу або його заступником.
Примірники постанови про заборону в'їзду в Україну затверджуються Головою СБУ, його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
Строк заборони в'їзду в Україну іноземцю обчислюється з дати затвердження постанови про заборону в'їзду в Україну.
Уповноважений підрозділ СБУ готує доручення Держприкордонслужбі щодо заборони в'їзду в Україну іноземцю (далі - доручення), форму якого наведено у додатку до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280 (далі - Порядок).
Доручення, підписане посадовими особами, визначеними в абзаці третьому пункту 6 Порядку, направляється до Департаменту контррозвідки СБУ (далі - ДКР), який протягом двох робочих днів забезпечує його направлення органу Держприкордонслужби, визначеному Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - орган Держприкордонслужби).
Уповноважений підрозділ СБУ надсилає доручення до органу Держприкордонслужби з одночасним інформуванням про це ДКР за наявності відомостей про в'їзд іноземця в Україну протягом: двох днів з моменту затвердження постанови про заборону в'їзду в Україну - у ЦУ СБУ; семи днів з моменту затвердження постанови про заборону в'їзду в Україну - у регіональному органі СБУ.
В інформуванні обов'язково зазначаються обставини, що слугували підставою для виконання доручення.
Таким чином, частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено вичерпний перелік підстав за наявності яких в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в'їзд в Україну може бути заборонено в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю та якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за обґрунтованим зверненням підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Так, відповідачем складено та направлено до органів Державної прикордонної служби України доручення від 26.06.2023р. №5/2/4-8982 з виконання постанови Департаменту захисту національної державності СБУ від 26.06.2023р. про заборону позивачу в'їзду на територію України строком на три роки - до 26.06.2026р.
З аналізу наявної у справі інформації, а також відомостей, що викладені в оскаржуваній постанові, судом встановлено, що як постанова, так і документи, які послугували підставою для її винесення, не містять викладу обставин, які стали підставами для висновку про те, що позивач перебуває на території України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організації масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України.
Суд зауважує, що у будь - якому випадку інформація, отримана відповідачем в ході винесення спірної постанови, мала бути перевірена та висновки щодо ймовірності вчинення позивача дій, які становлять загрозу громадському порядку, охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, мають базуватися на певних фактах, існування яких має бути підтверджене належними доказами.
Відтак, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, відповідач не мав належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені злочину, чи інформації про дії позивача, направлені проти інтересів України, зазначених у поданні. В ході розгляду справи, відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення. Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні, встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до пункту 16 Порядку №280, доручення достроково знімається з контролю органом Держприкордонслужби у разі надходження повідомлення про його відкликання за підписом посадової особи, яка підписала доручення, або посадової особи вищого рівня, зазначеної у пунктах 6 і 7 цього Порядку, або коли протягом п'яти діб до органу Держприкордонслужби не надійшов оригінал доручення, поданого згідно з пунктом 11 цього Порядку.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
В рішенні № 3-рп/2003 Конституційного Суду України від 30.01.2003 (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини) зазначено, що за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі « ОСОБА_6 проти України», пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини», пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», пункти 36-40).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що постанова відповідача від 26.06.2023р. щодо заборони в'їзду в Україну позивачу, що визнана судом протиправною, разом з дорученням від 26.06.2023р. №5/2/4-8982 на виконання такої постанови, були надіслані до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України та інформація про вказану постанову була внесена до відповідних інформаційних систем, суд дійшов висновку про необхідність для повного та ефективного захисту та поновлення прав позивача зобов'язати відповідача письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України (Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України) про скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у відповідності до вимог приписів ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Служби безпеки України в особі Департаменту захисту національної державності (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33; код ЄДРПОУ 00034074), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Адміністрації Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 01001, вул. Володимирська, 26; код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 26.06.2023р., якою заборонено громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , в'їзд в Україну строком на три роки.
3. Зобов'язати Департамент захисту національної державності Служби безпеки України письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України (Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України) про відкликання доручення Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 26.06.2023р. №5/2/4-8982 щодо заборони громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) в'їзду в Україну строком до 26.06.2026р.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1937,92 грн. (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень, дев'яносто дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Служби безпеки України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33; код ЄДРПОУ 00034074).
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.