Справа № 569/25390/24
03 січня 2025 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Костюк О.В. розглянувши матеріали, що надійшли з Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючу, РНОКПП ________________________, за ч.1 ст. 173-2 КУпАП,
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ №410698 від 18.12.2024 зазначено, що 10 грудня 2024 року, о 17 год. 38 хв., ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , порушила вимоги ТЗП серії АА №170623 від 04.12.2024, а саме: зобов'язання залишати місце проживання (перебування) потерпілої особи, а саме своєї свекрухи ОСОБА_2 , чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила суду, що не вчиняла адміністративного правопорушення, сварки постійно провокує її свекруха та постійно викликає працівників патрульної поліції аби ті складали протоколи щодо неї.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
За змістом статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення, тобто сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, що підтверджується належними доказами.
Підтвердження належними, допустимими та достовірними доказами кожного з елементів поза розумним сумнівом свідчитиме про доведення вини ОСОБА_1 , відсутність хоча б одного із них вказуватиме на відсутність складу вказаного адміністративного правопорушення.
За диспозицією ч.1 ст.173-2КУпАП (в редакції чинній на час вчинення адміністративного правопорушення) адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
За приписами ст.ст.1, 24, 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров'я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.
До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить терміновий заборонний припис стосовно кривдника.
Терміновий заборонний припис може містити такі заходи: 1) зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; 2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; 3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Кривдник, стосовно якого винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов'язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ органів Національної поліції України за місцем вчинення домашнього насильства.
Терміновий заборонний припис виноситься в порядку, затвердженому Міністерством внутрішніх справ України.
Як передбачено Порядком винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 серпня 2018 року за № 654, кривдник, стосовно якого винесено припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов'язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ поліції за місцем учинення домашнього насильства. Повідомлення кривдника до уповноваженого підрозділу поліції про місце свого тимчасового перебування фіксується в журналі реєстрації повідомлень про місце тимчасового перебування кривдника, якому винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника (п.п.19,20).
На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, у якості доказів долучено: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №410698 від 18.12.2024, пояснення ОСОБА_1 та копію термінового заборонного припису, якість якої не дозволяє встановити його зміст.
На переконання суду зазначені докази не є належними та достатніми доказами вчинення особою, адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Суд наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
В порушення ст. 256 КУпАП, до згаданого протоколу про адміністративне правопорушення не долучено пояснення свідків, чи очевидців події, які б підтверджували зазначені у протоколі обставини.
Європейський Суд з прав людини у справі «Старков та Тищенко проти росії» звернув увагу на те, що в цій справі єдиними доказами, на які посилалися суди при визнанні заявників винними, були протокол про адміністративне правопорушення та заяви співробітників поліції. Суд вважав, що нездатність національних судових органів отримати свідчення незалежних спостерігачів за оспорюваним подій підірвала загальну справедливість судового розгляду.
При цьому, суд вказує, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися.
Суд наголошує на тому, що невиконання припису в частині зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи може вчинятися лише з умисною формою вини.
Надаючи оцінку діям ОСОБА_1 суд враховує, що житло, яке вона зобов'язана була залишити на виконання термінового заборонного припису є спільним житлом з потерпілою, іншого житла вона немає.
При цьому суд наголошує на тому, що ні Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ні Порядок винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника не містять визначення саме об'єктивного способу фіксування кривдником повідомлення про місце свого тимчасового перебування, що б надали підстави стверджувати про невиконання імперативного обов'язку щодо залишення місця проживання постраждалої особи.
Аналіз наведених вище доказів у сукупності та взаємозв'язку не дає достатніх і переконливих підстав дійти висновку, що ОСОБА_1 вчинено правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП (в редакції чинній на час вчинення адміністративного правопорушення). Обставини, викладені у протоколі, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Вищевикладене свідчить про те, що поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Суд самостійно збирати докази не має права, позаяк обов'язок щодо збирання доказів, в силу положень ч.2 ст.251 КУАП покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Таким чином, у даній справі відсутні належні та допустимі докази, на підставі яких у визначеному законом порядку, поза розумним сумнівом можливо встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, суть якого викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, та винність ОСОБА_1 у його вчиненні, а відтак провадження відносно останнього підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст.247, 283, 284 КУпАП, -
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст.173-2 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд.
Суддя Рівненського міського суду Костюк О.В.