Справа № 569/23607/19
17 грудня 2024 року місто Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
Колегії суддів під головуванням судді: ОСОБА_1 ,
Суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
при секретарі: ОСОБА_4 ,,
за участі прокурора: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
потерпілої: ОСОБА_8 ,
представника потерпілого: ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Рівненського міського суду Рівненської області кримінальне провадження №12019180010006036 від 08.10.2019 року, про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Рівне, громадянин України, українець за національністю, не одружений, раніше судимий, з повною загальною середньою освітою, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч.3 ст.15 ч.1 ст.152, ч.3 ст.15, п.п.10,13 ст.115 КК України,-
ОСОБА_7 , 02.10.2019 року близько 23 год. 45 хв. перебуваючи на зупинці громадського транспорту «РУМ», що розташована навпроти будинку №390А, що по вул.Соборній в м.Рівне, діючи умисно, маючи умисел на зґвалтування ОСОБА_8 , здійснив на неї напад, в ході якого, із застосуванням фізичної сили, перемістив потерпілу на прилеглу територію біля зупинки, де застосовуючи психічне та фізичне насильство стосовно останньої, маючи умисел на задоволення своєї статевої пристрасті, застосувавши фізичне насильство, що виразилось в подоланні фізичного опору, а також нанесенні тілесних ушкоджень, які згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень, всупереч її волі намагався вступити з нею у статеві зносини природнім способом.
Однак, ОСОБА_7 не вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення зґвалтування до кінця, з причин, що не залежали від його волі.
Своїми умисними діями, які виразились у незакінченому замаху на зґвалтування, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій без добровільної згоди потерпілої особи, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.15 ч.1 ст.152 КК України.
Крім того, згідно обвинувального акту, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 02.10.2019 року, близько 23год. 45 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи на зупинці громадського транспорту «РУМ», що розташована навпроти будинку №390А, що по вул. Соборній в м. Рівне, діючи умисно, маючи умисел на зґвалтування ОСОБА_8 , з послідуючим її вбивством, здійснив на неї напад в ході якого, із застосуванням фізичної сили перемістив потерпілу на прилеглу територію біля зупинки, де застосовуючи психічне та фізичне насильство стосовно останньої, яке виразилось в погрозах позбавлення її життя, здійснив здавлення руками шиї, що загрожувало її життю в момент заподіяння, внаслідок чого вона втратила свідомість, у результаті чого спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді забою м'яких тканин шиї з крововиливами на передньо-боковій поверхні шиї справа з поширенням на передню поверхню шиї та на ділянку правої ключиці; на передньо-боковій поверхні шиї зліва, в лівій надключичній ділянці, які, згідно до висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Однак, ОСОБА_7 не вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення вбивства до кінця, і смерть ОСОБА_8 не настала з причин, що не залежали від його волі, оскільки остання, скориставшись послабленням уваги з боку підозрюваного, вирвалась від нього та втекла.
Вищевказані дії, органом досудового слідства кваліфіковано за ч.3 ст.15 п.п. 10, 13 ч.2 ст.115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, поєднане із зґвалтуванням, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину за ч.3 ст.15 ч.1 ст.152 КК України визнав повністю, у скоєному щиро розкаюється та підтвердив обставини зазначені в обвинувальному акті щодо вказаного злочину, а саме, що 02.10.2019 року близько 23 год. 45 хв. перебуваючи на зупинці громадського транспорту «РУМ», він побачив потерпілу ОСОБА_8 , яку певний час перед цим переслідував та з якою хотів вступити в статевий зв'язок. Оскільки потерпіла чинила опір, то він застосовував до неї фізичну силу, та погрожував їй в тому числі і вбивством, однак ці погрози носили виключно характер подолання її опору, а не її вбивства. В скоєному щиро покаявся.
Разом з тим, щодо обвинувачення його у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.15 п.п. 10, 13 ч.2 ст.115 КК України, то свою вину він визнає частково, а саме, що спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження, умислу на її вбивство не мав, доводи сторони обвинувачення, що він не довів свій умисел, з причин, що не залежали від його волі - заперечує, оскільки, якщо б у нього був такий умисел, то жодних перешкод у вчиненні дій по позбавленню потерпілої життя у нього не було. Вважає правильною кваліфікацією його дій по цьому епізоду за ч.1 ст.125 КК України, і ув'язку з закінченням строків, звільнити його від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України.
Цивільний позов потерпілої визнає частково, а саме в розмірі 50 тис. грн.
У зв'язку з тим, що він відбув максимально передбачений термін покарання за ч.3 ст.15 ч.1 ст.152 КК України, із врахуванням вимог ч.3. ст.68 КК України, просить його звільнити з під варти негайно.
Допитана в судовому засідання потерпіла ОСОБА_8 суду показала, що 02.10.2019 року після 23 годин, вона поверталась до дому і знаходячись на вул. Соборній напроти будинку №259 розмовляючи по телефону зі своєю подругою ОСОБА_10 помітила, що її переслідує молодий чоловік. Вона продовжувала рухатись і на зупинці громадського транспорту «РУМ», що розташована напроти будинку №390А, що по вулиці Соборна у м.Рівне, почула позаду кроки людини, після чого нападник лівою рукою закрив їй рот, а правою рукою перебуваючи ззаду, обхопив її за шию спереду і почав душити. Після цього нападник почав її тягнути за зупинку. Вона чинила опір, поступово втрачала сили і на куті зупинки втратила свідомість. Коли прийшла до свідомості, то побачила нападника, якого впізнала як свого сусіда ОСОБА_7 , якого знала з дитинства. Біля неї лежав телефон по якому вона до втрати свідомості розмовляла з подругою. Вона знаходилась в лежачому положенні, а ОСОБА_7 сидів в неї на грудях, а руками тримав за шию та душив. Із застосування сили, він стягнув з неї одяг, при цьому наголошував, щоб вона прощалась із життям, що тут її останній притулок. Спочатку його слова вона ніяк не сприймала, подумала, що це чийсь жарт. Однак коли його впізнала і пригадала минулі події, а саме, що він відбував покарання за вбивство, то зрозуміло, що загроза реальна. Вона намагалась викрутитись, намагаючись його вдарити, останній не міг з нею справитись і знову сів на неї, почав душити двома руками і потерпіла втратила свідомість знову. Коли вона прийшла до свідомості, то ОСОБА_7 сів від неї з правого боку і нічого не робив, при цьому він вже повністю з себе зняв штани. Він намагався з нею вчинити статевий акт, але в нього нічого не виходило. Під час перебування в тому місці постійно погрожував смертю. В ході цих подій, ОСОБА_7 постійно бубнів, щоб вона не кричала. Вона змінювала свою поведінку, намагаючись його відволікти та імітувала розмову з мамою по телефону, яку переконувала, що нібито все добре. Після чого, запевнивши ОСОБА_7 що все буде добре, почала повільно вставати, переступила через нього, та зробила два кроки в бік. В цей момент ОСОБА_7 різко повернув голову. ОСОБА_8 подумала, що той зрозумів, що вона збирається тікати, а тому почала лізти вгору. Коли вилізла на верх, то побачила автомобіль працівників поліції, який знаходився напроти зупинки. Цивільний позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити, та врахувати, що після цих подій вона тривалий час змушена була звертатись за допомогою до психолога, просить призначити максимальну міру покарання.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_11 суду показала, що вона є мамою потерпілої, якій зі слів її дочки ОСОБА_8 відомо, що сталось 02.10.2019 року. Свідком вказаних подій вона не була. Зі слів дочки, їй відомо, що обвинувачений в той вечір хотів її зґвалтувати та вбити, спричинивши їй тілесні ушкодження, які були зафіксовані судово - медичною експертизою. Дочка пережила дуже великий стрес, змушена була звертатись за допомогою до психотерапевта та на її лікування пішло дуже багато грошей.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомив, що він 02.10.2019 року приблизно після 23 годин, знаходячись на чергуванні поліцейського наряду, отримав інформацію від чергового про те, що в районі зупинки «РУМ», що розташована по вулиці Соборній у м. Рівне, були чути крики про допомогу. Під'їхавши на вказане місце та опитавши людей, вони не встановили осіб, які потребували допомоги, про що повідомили черговому. Через деякий час, коли вони знаходились в службовому автомобілі, до автомобіля збоку зупинки вискочила дівчина, яка була босоніж та напівроздягнута та повідомила, про те, що на неї напала особа, яка побігла за зупинку, при цьому повідомила, що нападник хотів її зґвалтувати та вбити. Напарник побіг в тому напрямку, але деякий час повернувся повідомивши, що мабудь нападник сховався в кущах. На потерпілій були видні сліди тілесних ушкоджень. Остання повідомляла, що нападник погрожував їй, що у разі, якщо вона буде кричати, то він її задушить. Повідомляла, що статевий акт не відбувся.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_10 суду показала, що з потерпілою ОСОБА_8 вони є подругами та однокласниками. 02.10.2019 року після 22 години вони зідзвонились і домовились, що вона буде у неї ночувати. Коли вона йшла до неї, то вони всю дорогу розмовляли по телефону. Рухаючись по вулиці Соборній, ОСОБА_8 говорила, що за нею рухається якийсь чоловік. Після чого, вона чула як ОСОБА_13 просила його відпустити та різні звуки. Після цього вона подзвонила в поліцію, куди не могла додзвонитись та пояснила ситуацію. Після чого знову намагалась додзвонитись до ОСОБА_14 . В якійсь момент вона додзвонилась і остання їй повідомила, що на неї напав сусід, який вийшов недавно з в'язниці і вона його впізнала. Вона намагалась його заговорити, відволікти, однак він намагався її зґвалтувати, погрожував вбивством, вона неодноразово втрачала свідомість.
З дослідженого в судовому засіданні протоколу слідчого експерименту від 04.12.2019 року (а.с.152-154) та його відеозапису, слідує, що він повністю підтверджує покази потерпілої ОСОБА_8 , які вона надала в ході судового засідання.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №706 від 03.10.2019 року, у ОСОБА_8 відмічені наступні ушкодження: множинні точкові крововиливи на шкірі обличчя з поширенням на підщелепні ділянки зліва та справа та в обидві завушні ділянки; поодиноких крапкових крововиливів на сполучних оболонках та в кон?юнктивах (субкон?юнктивальні) обох очей, на слизовій оболонці ротової порожнини; крововиливів на задніх поверхнях обох плечових суглобів, в ділянці обох лопаток, на передній поверхні верхньої третини правого стегна, на задній поверхні верхньої третини лівої гомілки, на передніх поверхнях середніх третин обох гомілок, на тильній поверхні правої ступні, на передній поверхні грудної клітки у верхніх відділах зліва та справа, на внутрішніх поверхнях середніх третин обох передплічь, на зовнішній поверхні верхньої третини лівого передпліччя, на задньо-внутрішній поверхні середньої третини правого плеча; саден на внутрішній поверхні нижньої третини правого передпліччя, на передній поверхні верхньої третини лівого стегна, на передньо-внутрішній поверхні верхньої третини лівої гомілки, на передній поверхні живота справа, в поперековій ділянці зліва та справа, в ділянці крижового відділу хребта, які згідно п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6, як кожне окрема так і в своїй сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень.
За результатами дослідження та аналізу наданими сторонами доказів, суд приходить до наступного.
Згідно з приписами ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Також, відповідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому, суд, згідно з ч.6 ст.22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Стаття 25 КПК України зобов'язує прокурора, слідчого в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.
За правилами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Відповідно до ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України, покладається на прокурора.
Таким чином, обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
У ч.1 ст.2 КК України зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.
Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.
Обов'язковими елементами складу будь-якого злочину є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єктивна сторона злочину та суб'єкт злочину.
Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Саме на цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року у справі №748/2489/19.
У постанові від 25.11.2020 року у справі №642/6363/16-к Верховний Суд наголосив на тому, що: «Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було би неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.»
При цьому, в постанові від 13.02.2020 року у справі №164/1826/17, Верховний Суд вказав, що: «Перекваліфіковуючи дії винного, апеляційний суд зазначив, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
Отже, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.
Також злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні.
Питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.»
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд зазначив у постанові від 11.05.2021 року у справі №737/838/16, в якій в пунктах 47,49, зазначив: «що для визнання винуватим у замаху на вбивство обвинуваченню необхідно довести наявність в обвинуваченого прямого умислу на вчинення закінченого злочину, тобто що обвинувачена особа не лише передбачала можливість спричинення смерті, але й бажала настання саме такого наслідку. Згідно із частиною 1 статті 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.»
На підставі досліджених судом доказів, наданих сторонами, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б доводили умисел ОСОБА_7 на вбивство потерпілої «поза розумнів сумнівом» із врахуванням правових позиції Верховного Суду з цього приводу. При цьому, суд також приймає до уваги, що визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного наслідків своїх дій, а не сприйняття намірів потерпілою.
З дослідженого судом протоколу слідчого експерименту та його відеозапису, слідує, що дії потерпілої по залишенню місця скоєння злочину контролювались обвинуваченим ОСОБА_7 і у разі, якщо б у останнього був прямий умисел на її вбивство, то для завершення його умислу нічого не перешкоджало. При таких обставинах, суд приходить до висновку, в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину за ч.3 ст.15, п.п.10,13 ст.115 КК України.
Разом з тим, суд вважає, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочину, передбачений ч.1 ст.125 КК України, оскільки в результаті замаху на зґвалтування потерпілої, їй були спричиненні тілесні ушкодження, які відносяться відповідно до висновку експерта №706 від 03.10.2019 року до легких тілесних ушкоджень, а тому суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч.3 ст.15, п.п.10,13 ст.115 КК України на ч.1 ст.125 КК України.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду з цього приводу, а саме зазначені у постанові від 17.10.2022 року у справі №686/13801/16 в якій Об'єднаної Палати вказала, що:
«Суд має право, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ч.3 ст.337 КПК).
Водночас правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації кримінального правопорушення за встановленими судом фактичними обставинами є імперативно встановленим обов'язком, а не реалізацією судом повноважень диспозитивного характеру.
Зміна кримінально-правової кваліфікації судом може виражатись у зміні юридичної оцінки встановлених фактичних обставин, тобто у зміні формули кваліфікації і формулювання обвинувачення.
КПК не визначає окремих підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, ними можуть бути лише загальні підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, які обумовлені положеннями ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов'язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення в аспекті застосування положень ч. 3 ст. 337 КПК.»
При цьому така практика Верховного Суду є сталою, незмінною та послідовною.
Так, у постанові від 01.06.2023 року у справі №359/9624/14 Верховний Суд зазначив, що: «Закриття судом кримінального провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого судом, не виправдовує легітимних очікувань особи, яка зазнала шкоди і не узгоджується із завданнями кримінального судочинства. Відмова держави від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред'явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації.
Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к).»
При призначенні ОСОБА_7 міри покарання, суд враховує наступне.
По епізоду за ч.3 ст.15 ч.1 ст.152 КК України, по якому ОСОБА_7 свою вину визнав повністю та щиро покаявся суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Незважаючи на те, що в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину визнав по вказаному епізоду повністю та щиро покаявся, суд критично оцінює поведінку обвинуваченого щодо щирого каяття та до уваги не приймає, оскільки вказана обставина не відображена у матеріалах кримінального провадження, жодних дій по виправленню ситуації, яка склалась, а саме по відшкодуванню моральної шкоди потерпілій не вживав, та із врахуванням того, що останній відбував вже покарання за особливо тяжкий злочин проти особи, належних висновків для себе не зробив йому слід призначити максимальну міру покарання по вказаній статті.
Разом з тим, суд враховує вимоги ч.3 ст.68 КК України, яка передбачає, що за вчинення замаху на злочин, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією частини статті особливої частини цього кодексу.
Ч.1 ст.152 КК України передбачено позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.
Отже, із врахування вимог ч.3 ст.68 КК України, максимальна міра покарання ОСОБА_7 за ч.3 ст.15 ч.1 ст.152 КК України не може перевищувати трьох років та чотири місяці.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 02.12.2019 року у справі №664/425/16.
Крім того, враховуючи, що дії ОСОБА_7 за ч.3 ст.15 п.п.10,13 ст.115 КК України слід перекваліфікувати на ч.1 ст.125 КК України, та наданням стороною захисту заяви про звільнення від кримінальної відповідальності за вказаною статтею, кримінальне провадження слід закрити у зв'язку із закінченням строків давності (відповідно до вимог ст.49 КК України).
Оцінюючи зазначені обставини в сукупності, суд рахує, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігання вчиненню ним нових злочинів не можливе без ізоляції його від суспільства.
Крім того, в кримінальному провадженні заявлений цивільний позов потерпілою про стягнення шкоди завданої кримінальним правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно - небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального Кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства, що визначено ч.5 ст.128 КПК України.
Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Заявлений цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 про стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 250 000 грн., суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково в сумі 100 000 грн. з урахуванням вимог ст.23 ЦК України, при цьому суд враховує розмір душевних страждань та фізичного болю потерпілої у результаті ушкодження здоров'я спричинених кримінальним правопорушенням та ступеня приниження її честі та гідності та з урахуванням вимоги розумності та справедливості.
По справі проведено ряд експертиз за ухвалою слідчого. Ці судові витрати, відповідно до ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого.
Долю речових доказів вирішити у відповідності до ч.9 ст.100 КПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст. 337, ст. 368, п.3 ч.1 ст.373, ст.374-376 КПК України, колегія суддів -
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15 ч.1 ст.152 та ч.1 ст.125 КК України.
ОСОБА_7 за ч.3 ст.15 ч.1 ст.152 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки 4 (чотири) місяці.
Клопотання захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - задоволити.
Кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України - закрити.
Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Строк відбування покарання рахувати з часу обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , а саме з 03.10.2019 року.
Обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 на 60 днів, але не більше ніж до вступу вироку у законну силу.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експерта на загальну суму 4 710 (чотири тисячі сімсот десять) грн. 30 коп..
Цивільний позов ОСОБА_8 - задоволити частково.
Стягнути із засудженого ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. 00 коп..
Речові докази, що поміщені до сейф-пакетів національної поліції №7242650, №7242651, №0777126, №0777127, №0777128, №0777129 та зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області - знищити.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Рівненського апецяційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуюча суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_3
Суддя ОСОБА_2